Постанова Донецький апеляційний суд № 236/4962/19

Єдиний унікальний номер 236/4962/19 Номер провадження 22-ц/804/682/20 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 березня 2020 року м. Бахмут Донецький апеляційний суд у складі: головуючого судді Космачевської Т.В., суддів: Агєєва О.В., Мірути О.А., за участю секретаря судового засідання Цимбала Д.А., позивача ОСОБА_1 , представника позивача адвоката Поклада О.В., представника відповідача Пахомової В.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмуті Донецької області апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на ухвалу Краснолиманського міського суду Донецької області від 17 грудня 2019 року про відкриття провадження у справі номер 236/4962/19 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», Регіональна філія «Донецька залізниця», третя особа: Голова правління Акціонерного товариства «Українська залізниця» Кравцов Євген Павлович, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та судового збору, В С Т А Н О В И В: 13 грудня 2019 року до Краснолиманського міського суду Донецької області звернувся ОСОБА_1 з позовом до АТ «Українська залізниця», Регіональна філія «Донецька залізниця», третя особа: Голова правління АТ «Українська залізниця» Кравцов Є.П., про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та судового збору. Ухвалою Краснолиманського міського суду Донецької області від 17 грудня 2019 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», Регіональна філія «Донецька залізниця», третя особа: Голова правління Акціонерного товариства «Українська залізниця» Кравцов Євген Павлович, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та судового збору. Із вказаною ухвалою в частині підсудності не погодився відповідач АТ «Українська залізниця», подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу Краснолиманського міського суду Донецької області від 17 грудня 2019 року у зв`язку з недотриманням правил підсудності та направити справу до Печерського районного суду міста Києва за встановленою підсудністю. Доводами апеляційної скарги наведено, що ухвала суду першої інстанції про відкриття провадження у справі винесена з порушенням норм процесуального права. Судом грубо порушено вимоги частини першої статті 27 ЦПК України в частині територіальної підсудності даної категорії справи, оскільки офіційне місцезнаходження відповідача АТ «Українська залізниця» є м. Київ, вул. Тверська, 5, що відповідає Печерському району міста Києва і територіальній підсудності Печерського районного суду міста Києва. Крім того, судом не вчинено дій щодо з`ясування місця проживання позивача, а саме: витребування відомостей від органів державної реєстрації про зареєстроване місце проживання чи перебування позивача, суд не перевірив інформацію щодо фактичного місця проживання ОСОБА_1 , зокрема за адресою: АДРЕСА_1 . Вважає, що справа не може бути підсудна Краснолиманському міському суду Донецької області, оскільки позивач виїхав з СПЦ «Щуровський» 31.10.2019 року та більше не проживає за вказаною адресою. Позивач зареєстрований в м. Донецьку, тому позов мав бути направлений за підсудністю Куйбишевського районного суду міста Донецька до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області. Завертає увагу суду, що вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не є тотожною до вимоги про стягнення заробітної плати, тому не може бути віднесена до категорії пільгових вимог, за подачу яких сплата судового збору не передбачена. З цих підстав суд першої інстанції мав залишити позов без руху для сплати судового збору, а не відкривати провадження у справі. 18 лютого 2020 року позивач ОСОБА_1 надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити без задоволення апеляційну скаргу АТ «Українська залізниця», ухвалу Краснолиманського міського суду Донецької області від 17.12.2019 року без змін (а.с. 171-172, 187-190, том 2). Твердження відповідача щодо непроживання позивача на території, яка відноситься до підсудності Краснолиманського міського суду Донецької області не відповідає дійсності, оскільки відповідно до довідки №1442-157703 від 29.03.2017 року про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, фактичне місце перебування позивача є: АДРЕСА_2 , що територіально відповідає підсудності Краснолиманського міського суду Донецької області. Крім того, відповідно до п. 11 ч. 2 Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», що набрав чинності 08.02.2020 року, пункт 8 частини 1 статті 353 ЦПК України, яким було передбачено право апеляційного оскарження окремо від рішення суду ухвали про відкриття провадження виключено. Звертає увагу на те, що посилання відповідача на відсутність доказів оплати судового збору позивачем не може бути предметом розгляду даного апеляційного провадження. 21 лютого 2020 року відповідач АТ «Українська залізниця» надав заперечення на відзив ОСОБА_1 , в якому просив скасувати ухвалу Краснолиманського міського суду Донецької області від 17.12.2019 року у зв`язку з недотриманням правил підсудності та направити справу до Печерського районного суду м. Києва за встановленою підсудністю (а.с. 179-181 197-202, том 2). В запереченні відповідач зазначає, що позивач вводить суд в оману, вказуючи місце його перебування: АДРЕСА_2 , оскільки згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за зазначеною адресою не зареєстровано жодного об`єкта нерухомого майна. До позовної заяви позивачем долучено зовсім іншу довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № НОМЕР_1 , відповідно до якої фактичне місце перебування ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 . Вказані обставини дають підстави для сумніву щодо достовірності, належності та допустимості доказів наданих позивачем. Представник АТ «Українська залізниця» Пахомова В.А. у засіданні апеляційного суду в режимі відеоконференції доводи апеляційної скарги підтримала та просила її задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу №236/4962/19 до Печерського районного суду м. Києва за встановленою підсудністю. Позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Поклад О.В. у засіданні апеляційного суду апеляційну скаргу не визнали, просили відмовити в її задоволенні, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Третя особа Голова правління АТ «Українська залізниця» Кравцов Є.П. про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, шляхом направлення судової повістки за місцем його роботи, відповідно до ст.ст. 128, 130 ЦПК України (а.с. 209). На виконання ухвали Донецького апеляційного суду від 5 березня 2020 року відповідач АТ «Українська залізниця» повідомив про дострокове припинення повноважень голови правління АТ «Українська залізниця» ОСОБА_2 . Його звільнено з посади відповідно до пункту 5 частини 1 статті 41 КЗпП України з наданням відповідних копій документів (а.с. 6-8, 9, том 3). Позивач ОСОБА_1 пояснив, що, вказуючи третьою особою ОСОБА_2 , він мав на увазі саме посадову особу голову правління АТ «Українська залізниця», а не фізичну особу ОСОБА_2 . Представник відповідача ОСОБА_3 пояснила, що, оскільки позовна заява та всі письмові документи, в тому числі процесуальні документи по справі проходять через канцелярію Товариства, тому Голові правління має бути відомо про наявність цього позову та про його розгляд в апеляційній інстанції. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Тому апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю третьої особи. Заслухавши суддю доповідача, пояснення позивача та його представника, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено і це вбачається з матеріалів цивільної справи, що 13 грудня 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «Українська залізниця», Регіональна філія «Донецька залізниця» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та судового збору, зазначаючи місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_3 , та місце фактичного проживання/перебування: АДРЕСА_1 (а.с. 3-17). На підтвердження цих відомостей надав копію паспорта серії НОМЕР_2 , виданого 16.04.2002 року Куйбишевським РВ ДМУ України в Донецькій області та довідку №0000157703 від 29.03.2017 року про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (а.с. 18-19, 21, том 1). Постановляючи ухвалу про відкриття провадження у справі суд першої інстанції виходив з підсудності справи Краснолиманському міському суду Донецької області в порядку ч. 1 ст. 28 ЦПК України за вибором позивача. Такий висновок суду першої інстанції є правильним, відповідає обставинам справи та вимогам закону. Статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Згідно зі ст. 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Основні засади судочинства, встановлені ч. 2 ст. 129 Конституції України, доповнюють основоположний принцип верховенства права, який визнається і діє в Україні відповідно до ст. 8 Основного Закону. Ця норма є визначальною у системі державної політики щодо захисту прав та свобод людини і громадянина. Зазначені конституційні положення кореспондуються з положеннями статей 2 та 4 ЦПК України, ст. 5-1 КЗпП України та ст. 15 ЦК України. За правилами частин першої та другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Відповідно до частини першої та другої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу. Згідно з пунктом 8 частини першої статті 353 ЦПК України (на час подання апеляційної скарги та відкриття апеляційного провадження) окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо відкриття провадження у справі з порушенням правил підсудності. За загальним правилом, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні перевірити належність справ до їх юрисдикції та підсудності. Пред`явлення позову (заяви) - це процесуальна дія, яка здійснюється у встановленому цивільним процесуальним законодавством порядку. Визначення конкретного суду, повноважного розглядати відповідний позов, здійснюється згідно з закріпленими цивільним процесуальним законодавством правилами підсудності. Тобто, підсудність визначає коло цивільних справ у спорах, вирішення яких належить до повноважень конкретного суду першої інстанції. За загальним правилом позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб (частина 2 статті 27 ЦПК України). Разом з тим, положення ЦПК України встановлюють правила альтернативної підсудності, тобто підсудності справи за вибором позивача. Статтею 28 ЦПК України визначена підсудність справ за вибором позивача, а саме: позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу. Частиною першою статті 28 ЦПК України передбачено, що позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача. Апеляційним судом встановлено, що на час подання позову та згідно з довідкою №0000157703 від 29.03.2017 року про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи зареєстроване в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб фактичне місце проживання/перебування ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . 13 лютого 2020 року позивач отримав довідку №1442-157703 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи з зазначенням його місця проживання /перебування за адресою: АДРЕСА_4 (а.с. 172 зв., том 3). Суд вважає, що надані довідки не суперечать одна одній, оскільки відповідно до пункту 9 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи у разі зміни місця проживання в межах однієї адміністративно-територіальної одиниці (району, міста без поділу на райони, району в місті, селища, села) внутрішньо переміщена особа інформує (зокрема за допомогою телефонного зв`язку) про це уповноважений орган, який вносить інформацію про зміну фактичного місця проживання особи до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, а також за зверненням внутрішньо переміщеної особи - до довідки. З огляду на наведене, первісна довідка про взяття на облік видана 29 березня 2017 року, 13 лютого 2020 року проведено зміну реєстрації місця проживання позивача, тому номер довідки зазначений інший. В цій частині доводи, викладені в апеляційній скарзі та запереченні на відзив на апеляційну скаргу, щодо непроживання позивача за певною адресою та фальсифікації фактичного місця проживання є безпідставними. Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб. Зокрема, стаття 14 цього Закону передбачає, що внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами. За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що право звернення позивача до суду за певним зареєстрованим місцем його проживання/перебування відповідно до ч. 1 ст. 28 ЦПК України є його правом, яке захищено Конституцією України та наведеним вище Законом. Статтею першою Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» передбачено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції. За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Справедливий розгляд справи включає в себе такі аспекти належного відправлення правосуддя, як право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду. Таким чином, виходячи з наведеного вище, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, відкриваючи провадження у цивільній справі, повно та всебічно з`ясував дійсні обставини справи, надав їм належну оцінку та постановив ухвалу про відкриття провадження з дотриманням правил територіальної юрисдикції (підсудності) у відповідності до положень цивільного процесуального законодавства. Підстав для скасування судового рішення не вбачається. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність постановленої ухвали суду першої інстанції. Інші, наведені в апеляційній скарзі, доводи, зокрема, щодо несплати судового збору за вимогу про стягнення середнього заробітку та залишення з цього приводу позову без руху, апеляційний суд вважає безпідставним, оскільки це не є предметом апеляційного розгляду. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Крім того, згідно з частиною 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, витрати заявника по сплаті судового збору, пов`язані з поданням апеляційної скарги, відшкодуванню не підлягають. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення, ухвалу Краснолиманського міського суду Донецької області від 17 грудня 2019 року про відкриття провадження у справі без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Судді: Повне судове рішення складено 16 березня 2020 року. Суддя: