Постанова Донецький апеляційний суд № 236/1727/20

Єдиний унікальний номер 236/1727/20 Номер провадження 22-ц/804/3218/20 П О С Т А Н О В А Іменем У К Р А Ї Н И 18 листопада 2020 року Донецький апеляційний суд колегією в складі: Суддів Никифоряка Л.П. (доповідач), Новікової Г.В., Хейло Я.В., розглянувши в м. Бахмут цивільну справу без повідомлення учасників справи за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заробітної плати та компенсації за порушення строків виплати заробітної плати, в якій подано апеляційну скаргу Акціонерним товариством «Українська залізниця» на рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 06 липня 2020 року (головуючий у суді 1 інстанції Бєлоусов А.Є.), - ВСТАНОВИВ: 22 травня 2020 року ОСОБА_1 подав позов до Акціонерного товариства «Українська залізниця» - Товариства в якому виклав вимоги про стягнення заробітної плати з березня по липень 2017 року в розмірі 16 854,07грн. В обґрунтування позову заявник посилався на те, що він перебував у трудових відносинах з Товариством по 17 липня 2017 року, про що має відповідний запис у трудовій книжці, та у вказаний період виконував роботу згідно своїх посадових обов`язків і був звільнений з роботи на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату, однак в день звільнення роботодавець не виплатив заробітну платню що належала працівнику. Також з огляду на порушення строків виплати заробітної плати працівник просив захистити його право на компенсацію за порушення строків виплати заробітної плати з Товариства в загальному розмірі 3 899,69грн. У відзиві на апеляційну скаргу від 05 червня 2020 року /а.с.62-68/ представник Товариства зазначає, що за першу половину березня 2017 року ОСОБА_1 нарахований аванс в сумі 1 657,76грн, який виплачено, що підтверджено касовим ордером від 24 липня 2017 року. Згідно відзиву, за період з березня по липень 2017 року інша заборгованість із заробітної плати у позивача відсутня, так як нарахування заробітної плати за березень (другу половину березня) - липень 2017 року Товариством не здійснювалось через відсутність первинних документів, а надані позивачем докази виготовлені на непідконтрольній українській владі території. Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 06 липня 2020 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Товариства на користь ОСОБА_1 заробітну плату з березня по липень 2017 року в розмірі 16854,07грн, компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів її виплати в сумі 3 950,24грн та вирішено питання про розподіл між сторонами судових витрат. В апеляційній скарзі Товариство просило скасувати рішення та відмовити у задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги зводились до того, що судом неправильно застосовані норми матеріального права та визнані встановленими обставини, які позивачем не підтверджені, оскільки позивачем не доведено право на отримання заробітної плати за спірний період і не надано доказів на підтвердження своїх вимог. Позивачем не надані документи на підтвердження виконання роботи за період з березня 2017 року по 17 липня 2017 року. Заявник стверджував про те, що не підтверджено обставин щодо виконання ОСОБА_1 службових обов`язків та перебування на робочому місці, яке знаходиться на території тимчасово непідконтрольній Україні; вважав що, відсутні підстави для нарахування заробітної плати за вказаний період. Інша вимога апеляційної скарги заявником зводилась до того, що суд не врахував висновок торгово-промислової палати України № 126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року яким щодо ПАТ «Укрзалізниця» засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території непідконтрольній українській владі, які унеможливили виконання відповідачем своїх зобов`язань згідно статей 47, 83, 115, 116 КЗпП України. На час розгляду справи відзив не надходив. В ході судового розгляду встановлено такі обставини, які підтверджені належними та допустимими доказами. ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах із Товариством до 17 липня 2017 року та був звільнений у зв`язку зі скороченням штату за пунктом 1 статті 40 КЗпП України /копія трудової книжки а.с.12-16, наказ про припинення трудового договору № 376/ОС а.с.20/. Підприємство у період часу з березня 2017 року по липень 2017 року продовжувало діяльність та працівник ОСОБА_1 працював слюсарем з ремонту рухомого складу 4 розряду виробничого підрозділу «Родаківське моторвагонне депо» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», якому нарахована заробітна плата з березня 2017 року по липень 2017 року розмір якої склав: за березень 4 224,31грн (при 88 відпрацьованих годинах та 85 годинах простою); за квітень 2 384,07грн (при 157 годинах простою); за травень 2 414,44грн (при 159 годинах простою); за червень 2 399,26грн (при 158 годинах простою); за липень 11 573,99грн, з яких, компенсація за невикористану відпустку 4590,88грн та вихідна допомога 5 399,92грн /розрахунок заробітної плати за березень-липень 2017 року а.с.21-25, табель обліку використання робочого часу а.с.35-39, журнал обліку приходу-уходу робітників цеху №11 а.с.41-54/. Наказами № 104/ОД від 17 березня 2017 року , № 58-ДН від 16 березня 2017 року та №55-ДН від 13 березня 2017 року на Підприємстві встановлено початок простою з 20 березня 2017 року /а.с.30-34/. Висновком торгово-промислової палати України визнано настання форс-мажорних обставин для відповідача з 20 березня 2017 року /а.с.70-71/. Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Частина 1 статті 21 Закону України «Про оплату праці» гарантує працівнику право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд виходив із того, що відповідач, в порушення вимог статті 116 КЗпП України не провів розрахунок з позивачем при звільненні. Заперечуючи проти позову відповідач посилався на те, що безпосереднє місце роботи позивача знаходиться в зоні проведення воєнних дій на території тимчасово непідконтрольній Україні та саме ця обставина призвела до порушення прав позивача щодо своєчасного розрахунку при звільненні та свідчить про відсутність вини в діях Української залізниці, оскільки відсутні відомості щодо виходів, відпрацьованого часу та фактично виконуваної працівником роботи. Суд першої інстанції обґрунтовано вважав що, обов`язок здійснювати облік робочого часу, нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік покладено на працедавця, та саме останній повинен забезпечити неухильне виконання вимог трудового законодавства України. Беззаперечним є та обставина що в період часу з березня 2017 року по 17 липня 2017 року позивач та відповідач перебували у трудових відносинах та позивач мав правомірні і законні очікування на оплату своєї праці. Працівник в обґрунтування своїх вимог вказував на те, що в період часу з березня 2017 року по 17 липня 2017 року він продовжував виконувати роботу визначену трудовим договором та при цьому посилалася на докази, які спромоглася отримати враховуючи обставини що склалися. Відповідно до норм статей 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець. Підприємство свої заперечення проти позовних вимог обґрунтовувало довідкою від 29 травня 2020 року №725/729 в якій зазначено, що заборгованість станом на день звільнення відсутня, оскільки згідно відомостей на виплату грошей ОСОБА_1 за березень отримав 1657,76грн /а.с.65-67/ за фактичну кількість відпрацьованих годин (88). Тобто докази надані Товариством враховані судом першої інстанції. Інших належних та допустимих доказів на спростування наданих позивачем доказів та на відсутність заборгованості перед позивачем, відповідачем до суду першої та апеляційної інстанції не надано. Доводи про відсутність первинної документації, що унеможливлює нарахування заробітної плати та інших виплат, не можуть бути підставою для скасування рішення, оскільки працівник виконував покладені на нього обов`язки згідно трудового договору за що була нарахована заробітна плата, також інші виплати, про що відповідач надав відповідні докази. Та вирішальним для результатів розгляду даної справи суд апеляційної інстанції вважає те, що обставини на які посилається відповідач, щодо здійснення діяльності на території тимчасово непідконтрольній Україні виникли не з 16 січня 2018 року як визначено висновком торгово-промислової палати України № 126/2/21-10.2, а мали місце, що загальновідомо у період з 14 квітня 2014 року в населених пунктах, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, згідно з положеннями Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року та суд апеляційної інстанції виходить з того, що Товариство, яке на час проведення антитерористичної операції продовжувало здійснювати діяльність на території непідконтрольній Україні визначивши свої права та реалізовуючи їх за своїм розсудом повинно відповідати за негативні наслідки від такої діяльності. З огляду на зазначене, суд першої інстанції належним чином відреагував на аргументи відповідача щодо достовірності та надійності наданих позивачем документальних доказів та обґрунтовано вважав, що відповідач у жодний належний спосіб не спростував наявні в письмових доказах відомості. При цьому, суд апеляційної інстанції вважає, що позивач за обставини що склалися не має практичної доступної для неї можливості для виправлення встановленого в її справі порушення щодо розміру та строків здійснення з нею розрахунків при звільненні в спосіб інший ніж шляхом судового тлумачення. Тому рішення в частині наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі та інших платежів, відповідає встановленим у справі фактичним обставинам, вимогам матеріального і процесуального права і підстав для його скасування немає. Разом з тим, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб відповідач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх заперечень. Відповідач беззаперечно мав можливість ознайомитися із змістом позовної заяви і матеріалами справи, та саме відповідач несе ризик настання наслідків, пов`язаних із не вчиненням ним процесуальних дій. Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність та обґрунтованість рішення суду, висновки суду в частині задоволення позовних вимог здійсненні з дотриманням норм матеріального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення. Рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 06 липня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Повне судове рішення складено 18 листопада 2020 року. Судді: