Постанова 4818 № 631/1016/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Постанова Іменем України Справа № 631/1060/18 Провадження № 22-ц/818/1360/20 13 березня 2020 року м. Харків Харківський апеляційний суд у складі колегії: головуючого Сащенко І.С. суддів Коваленко І.П., Овсяннікової А.І., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач Сільськогосподарське приватне акціонерне товариство «Охоче», розглянув в порядку спрощеного апеляційного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Нововодолазького районного суду Харківської області від 05 листопада 2019 року ( суддя Пархоменко І.О.) по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського приватного акціонерного товариства «Охоче» про розірвання договору оренди землі, повернення земельної ділянки,- встановив: У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до СПрАТ «Охоче» про розірвання договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 3,3599 га, кадастровий номер 6324283500:02:001:0351, розташованої на території Охоченської сільської ради Нововодолазького району Харківської області. 22.03.2007 року між колишньою власницею - ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та сільськогосподарським закритим акціонерним товариством «Охоче» був укладений договір оренди вищезазначеної земельної ділянки, зареєстрований у Нововодолазькому районному відділі Харківської регіональної філії державного підприємства «Центр ДЗК» при Держкомземі України, про що у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 18 січня 2008 року за № 040870000013. Договір укладено на 30 років. Відповідно до пункту 40 договору оренди перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря є підставою для зміни умов або розірвання договору. Позивач не мав наміру продовжувати орендні відносини, тому звернувся до відповідача із заявою про розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки для самостійного її оброблення, на що отримав прохання відкласти розгляд заяви до моменту після збирання врожаю. Станом на 10.08.2018 року відповідь на заяву відсутня. Вважає, що відмова СПрАТ «Охоче» в розірванні договору оренди та поверненні земельної ділянки порушує його майнові права та охоронювані законом інтереси. Просив розірвати договір оренди землі, укладений 22 березня 2007 року між ОСОБА_3 та сільськогосподарським закритим акціонерним товариством «Охоче», зареєстрований у Нововодолазькому районному відділі Харківської регіональної філії державного підприємства «Центр ДЗК» при Держкомземі України, про що у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 18 січня 2008 року за № 040870000013 та зобов`язати СПрАТ «Охоче» повернути орендовану земельну ділянку кадастровий номер 6324283500:02:001:0351. Позивач у судове засідання не з`явився. Представник позивача у судовому засіданні підтримала позовні вимоги. Рішенням Нововодолазького районного суду Харківської області від 05 листопада 2019 рокуу задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 в особі представника адвоката Мякоти Т.М. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Скарга мотивована неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи; порушенням норм матеріального та процесуального права. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; вказує, що відсутні підстави для задоволення заяви відповідача про застосування строків позовної давності у спірних правовідносинах. Законом не передбачений саме трирічний термін реалізації права розірвати договір оренди землі з підстав зміни власника земельної ділянки. Термін дії спірного договору оренди земельної ділянки визначений 30 років. Позивач вважає, що кожна сторона договору має право скористатися правами та обов`язками в межах терміну дії договору оренди. Крім того, відповідачем не підтверджений належними доказами факт отримання ним орендної плати в 2014-2017 роках саме за земельну ділянку, яка є предметом спірного договору оренди землі. Право на звернення до суду за захистом свого порушеного права за договором оренди від 22.03.2007 року у позивача виникло після неотримання від відповідача по справі відповіді на заяву від 26.06.2018 року про розірвання договору оренди, що свідчило про відсутність можливості розірвати договір за згодою сторін. Вважає, що його позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі. Представник СПрАТ«Охоче» - адвокат Тимошенко СА. надав відзив на апеляційну скаргу, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Нововодолазького районного суду Харківської області від 05 листопада 2019 року без змін. Згідно зі ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що 18.06.2014 року на підставі рішення Нововодолазького районного суду Харківської області від 27.03.2014 року, позивач набув право володіння та користування земельною ділянкою, а також отримав можливість, на підставі пункту 40 Договору оренди земельної ділянки від 22.03.2007 року, звернутись з вимогою до орендаря про його розірвання, а тому з цього моменту розпочався відлік строку позовної давності для пред`явлення таких вимог. Проте, з вимогою про розірвання договору оренди земельної ділянки позивач звернувся до відповідача 30.05.2018 року, а у вересні 2018 року з позовом до суду, тобто з пропуском строків давності, на застосуванні яких наполягав відповідач, що є підставою для відмови у позові. Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи. Судом встановлено, що 22.03.2007 року між ОСОБА_3 та СпрАт «Охоче» укладений договір оренди землі б/н, зареєстрований в Нововодолазькому районному відділі Харківської регіональної філії держаного підприємства «Центр ДЗК» при Держкомземі України, про що у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 18.01.2008 року за № 040870000013, відповідно до якого ОСОБА_3 надала у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Охоченської сільської ради, площею 3,3599 гектарів (а. с. 14 - 18). Відповідно до п.8 договір укладено сторонами на 30 років. Пунктом 40 Договору оренди земельної ділянки передбачено, що підставою для зміни або розірвання договору є перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла. Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 23148669 від 18.06.2014 року ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, кадастровий номер 6324283500:02:001:0351, площею 3,3599 га, розташованої на території Охоченської сільської ради Нововодолазького району Харківської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, дата та час державної реєстрації 18.06.2014 року. Підстава виникнення права власності - рішення Нововодолазького районного суду Харківської області від 27.03.2014 року (справа № 631/353/14-ц, провадження № 2/631/277/14 (а. с. 7). Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-6306024822018 від 22.05.2018, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки кадастровий номер 6324283500:02:001:0351, площею 3,3599 га, розташованої на території Охоченської сільської ради Нововодолазького району Харківської області, цільове призначення якої - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 18.06.2014 року № 23148669. Також зазначено, що орендарем земельної ділянки є Сільськогосподарське закрите акціонерне товариство «Охоче», дата реєстрації речового права 18.01.2008 року (а. с. 11 - 13). 30.05.2018 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до СПрАТ«Охоче», в якій вказував, що він, як новий власник земельної ділянки не має намір продовжувати дію договору оренди землі від 22.03.2007 року (а.с.21). Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 посилався на те, що в добровільному порядку відповідач відмовляється розірвати договір оренди землі від 22.03.2007 року, який укладений між ОСОБА_3 та СПрАТ«Охоче» на підставі пункту 40 Договору. Тоді як вказаний договір порушує його права, як нового власника земельної ділянки. Відповідно до ч. 2 ст. 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом. Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України "Про оренду землі" від 06 жовтня 1998 року. За змістом ст. 1 Закону України «Про оренду землі», з відповідними змінами та доповненнями, оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Відповідно до ст. 6 вказаного Закону орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. Згідно ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Частиною 1 ст. 32 вищевказаного Закону передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених ст. ст. 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України. За правилами ч. 4 ст. 32 Закону України «Про оренду землі» перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі. Наслідки припинення або розірвання договору оренди землі передбачені у ст. 34 Закону України «Про оренду землі», згідно якої у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця. Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_3 та СпрАТ «Охоче» укладаючи договір оренди землі від 22.03.2007 року погодили у пункті 40 Договору оренди земельної ділянки, що підставою для зміни або розірвання договору є перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря. Враховуючи, що новим власником земельної ділянки після смерті ОСОБА_3 на підставі витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-6306024822018 від 22.05.2018 року є ОСОБА_1 , є усі підстави для розірвання договору оренди земельної ділянки від 22.03.2007 року, який був укладений між ОСОБА_3 та СПрАТ«Охоче», у зв`язку з переходом права власності на земельну ділянку до другої особи. Разом з тим відповідачем була подана до суду заява про застосування строків позовної давності (а.с.54), в якій СпрАТ «Охоче» просило відмовити у задоволенні позову, оскільки про існування спірного договору оренди позивачу було відомо ще з моменту набуття права власності у 2014 році, проте з позовом за захистом своїх прав ОСОБА_1 звернувся лише у вересні 2018 року, тобто з пропуском строків позовної давності. При цьому позивачем за 2015 рік, 2016 рік, 2017 рік отримувалася оренда плата за спірним договором, що підтверджує також факт обізнаності його про існування договору. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Згідно з частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Відповідно до частини 1 статті 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Так, згідно частини 1 статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»). За змістом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Тобто позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи. Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Згідно з ч.ч.1,4 ст.148-1 Земельного кодексу України до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки. Так, відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-6306024822018 від 22.05.2018 року, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки з18.06.2014 року (а.с.11). Таким чином, враховуючи, що право власності на земельну ділянку виникло у позивача в 2014 році, то з цього часу до нього перейшли права і обов`язки за договором оренди земельної ділянки від 22.03.2007 року, у тому числі право на розірвання договору оренди. З урахуванням того, що позивач звернувся до суду лише у вересні 2018 року, тобто поза межами строку позовної давності, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи. Вказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладену в аналогічних справах у постановах від 17 липня 2019 року у справі №626/2681/18, від 18 вересня 2019 року у справі 626/2490/18. Доводи позивача на те, що законом не передбачений саме трирічний термін реалізації права розірвати договір оренди землі з підстав зміни власника земельної ділянки; термін дії спірного договору оренди земельної ділянки визначений 30 років, тому кожна сторона договору має право скористатися правами та обов`язками в межах терміну дії договору оренди, - спростовується вимогами закону. Посилання апелянта на те, що відповідачем не підтверджений належними доказами факт отримання ним орендної плати в 2014-2017 роках саме за земельну ділянку, яка є предметом спірного договору оренди землі, - не спростовують висновків суду першої інстанції. Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують висновки суду першої інстанції, оскільки право позивача на розірвання договору оренди у зв`язку із зміною власника виникло з моменту набуття ним права власності на вказану земельну ділянку, а не з часу, коли він звернувся до відповідача з заявою про розірвання договору. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, - постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Нововодолазького районного суду Харківської області від 05 листопада 2019 року- залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий І.С. Сащенко Судді А.І. Овсяннікова І.П. Коваленко