Постанова 4818 № 643/496/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 643/496/20 Головуючий суддя І інстанції Короткий І. П. Провадження № 22-ц/818/1778/20 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: житлова ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 березня 2020 року м. Харків. Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Яцини В.Б. суддів: - Маміної О.В.,Хорошевського О.М., за участю секретаря :Семикрас О.В., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Московського районного суду м.Харкова від 14 січня 2020 року, постановлену у складі головуючого судді Короткого І.П., по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до відділу реєстрації місця проживання у Московському районі міста Харкова управління ведення реєстру територіальної громади Департаменту реєстрації Харківської міської ради Харківської області, треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії, встановив: 13 січня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відділу реєстрації місця проживання у Московському районі міста Харкова управління ведення реєстру територіальної громади Департаменту реєстрації Харківської міської ради Харківської області, треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії, у якій просив: визнати протиправним та скасувати рішення відділу реєстрації місця проживання у Московському районі міста Харкова управління ведення реєстру територіальної громади Департаменту реєстрації Харківської міської ради Харківської області від 13.01.2017 року про зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов`язати відділ реєстрації місця проживання у Московському районі міста Харкова управління ведення реєстру територіальної громади Департаменту реєстрації Харківської міської ради Харківської області поновити ОСОБА_1 реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 з часу зняття з реєстрації з 13.01.2017 року. Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 14 січня 2020 року відмовлено у відкритті провадження у справі, роз`яснено, що для вирішення питання йому необхідно звернутися до суду у порядку адміністративного судочинства В апеляційній скарзі ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив ухвалу судді скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено та неправильно застосовано норми процесуального права. Вважав, що суд не надав належної оцінки доказам у справі, не звернув увагу на те, що спір пов`язаний з реалізацією житлових прав особи на користування квартирою, та відповідач у таких правовідносинах владних управлінських функцій не здійснює, тобто спір не є публічним; що факт того, що відповідачем є Департамент реєстрації Харківської міської ради, не змінює правову природу спірних правовідносин; що спір між сторонами не обмежується оскарженням рішень та дій відповідача, оскільки в його основі лежить спір щодо права користування житлом, який не може бути вирішений в адміністративному суді; що розгляд справи в порядку адміністративного судочинства не відповідав би принципу ефективного судочинства як елементу верховенства права. Відзивів на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Згідно ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, з повідомленням учасників справи. Відповідно до п.п. 1, 2, 4 ч. 1, ч. 2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. У статті 379 ЦПК України визначено:

1. Підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції, виходив з того, що вирішення спору в цій справі належить до компетенції адміністративних судів. Що реєстрація місця проживання та її зняття є наслідком вчинення відповідної дії органом реєстрації - реєстрації Харківської міської ради Харківської області, який є суб`єктом владних повноважень. Тому, враховуючи характер спірних правовідносин та суб`єктний склад, суд вважав, що справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. Суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. За змістом частини 1 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Згідно пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. З аналізу наведених процесуальних норм вбачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин. Натомість, визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Помилковим є застосування статті 19 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб`єкта владних повноважень), натомість визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень. Не кожен спір за участю суб`єкта владних повноважень є публічно-правовим. Саме до таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 23 травня 2018 року у справі №127/16663/15-а (провадження №11-246апп18); від 16 травня 2018 року у справі №337/2535/2017 (провадження №14-130цс18), які відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України суд має враховувати щодо застосування відповідних норм права в цій справі. Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відділу реєстрації місця проживання у Московському районі міста Харкова управління ведення реєстру територіальної громади Департаменту реєстрації Харківської міської ради Харківської області, треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії, у якій просив: визнати протиправним та скасувати рішення відділу реєстрації місця проживання у Московському районі міста Харкова управління ведення реєстру територіальної громади Департаменту реєстрації Харківської міської ради Харківської області від 13.01.2017 року про зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов`язати відділ реєстрації місця проживання у Московському районі міста Харкова управління ведення реєстру територіальної громади Департаменту реєстрації Харківської міської ради Харківської області поновити ОСОБА_1 реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 з часу зняття з реєстрації з 13.01.2017 року. Зі змісту позовної заяви вбачається, що спірні правовідносини виникли у зв`язку з тим, що позивача знято з реєстрації місця проживання, як він вважає, з порушенням норм чинного законодавства на житло. Отже, підставою заявленого позову є порушене право користування квартирою та поновлення житлових прав, вимоги ж до Департаменту реєстрації Харківської міської ради є похідними від поновлення права користування житловим приміщення. У такому випадку це спір про право цивільне, хоч у ньому й бере участь суб`єкт публічного права, адже спірні правовідносини врегульовані нормами житлового і цивільного законодавства і стосуються захисту житлових прав особи, що є вирішальним. За таких умов слід дійти висновку, що спір у справі не пов`язаний з питаннями оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, а має приватноправовий характер, тому справа підлягає розгляду за правилами ЦПК України. Оскільки предметом спірних правовідносин є майнові права на вказане житлове приміщення, тобто, спір має приватноправовий характер та підлягає розгляду за правилами ЦПК. Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм процесуального права в подібних відносинах викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 337/2535/17, від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17, від 12 грудня 2018 року у справі № 826/8687/16, від 27 листопада 2019 року у справі № 826/5653/18 та у постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 815/577/18. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів. Таким чином, суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 186 ЦПК України, дійшов помилкового висновку, що спір у справі є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Згідно із пунктом 4 частини 1 статті 379 ЦПК Українипідставою для скасування ухвали суду першої інстанції, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення помилкової ухвали. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувану ухвалу судді постановлено з порушенням норм процесуального права, тому апеляційна скарга ОСОБА_1 є обґрунтованою, зазначене судове рішення слід скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі. У ч.ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Згідно статті 5 ЦПК України:

1. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

2. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Відповідно до статті 12 ЦПК України:

1. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

2. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

3. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

4. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

5. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Згідно п. 4 ч. 3, ч.5 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити: зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні. У разі пред`явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення. Суд не звернув уваги, що позов при наявності обґрунтування порушення житлових прав містить лише похідні вимогищодо протиправності зняття з реєстраційного обліку як позивача, так і ОСОБА_2 , та про поновлення реєстрації місця проживання позивача, а відповідної прямої вимоги про поновлення житлових прав та підстави звернення до суду з вимогами в інтересах ОСОБА_2 позивач всупереч згаданій нормі п. 4 ч. 3, ч. 5 ст. 175 ЦПК України не зазначив. Такі недоліки за змістом ст.ст. 5, 12 ЦПК України у поєднанні з позитивним обов`язком суду, передбаченим ч.ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України, усуваються судом у передбаченому ст. 185 ЦПК України порядку. Пунктом 37 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року визначено, що якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції, що може бути оскаржена окремо від рішення суду, з передачею справи на розгляд до суду першої інстанції, то розподіл сум судового збору, пов`язаного з розглядом відповідної апеляційної та/або касаційної скарги, здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи згідно із загальними правилами ЦПК України. Оскільки наразі вирішується процесуальне питання, а не розглядається справа по суті, питання щодо стягнення судових витрат за подання апеляційної скарги не вирішується. Керуючись ст. ст. 367, 368, п.6 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.379, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 14 січня 2020 скасувати. Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили. Повний текст судового рішення складено 16 березня 2020 року. Головуючий В.Б. Яцина. Судді О.В.Маміна. О.М.Хорошевський.