Постанова 4804 № 233/4196/19

Єдиний унікальний номер 233/4196/19 Номер провадження 22-ц/804/1085/20 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 13 березня 2020 року м. Бахмут Донецький апеляційний суд у складі: головуючого судді: Будулуци М.С. суддів: Біляєвої О.М., Папоян В.В., розглянувши у письмовому провадженні в місті Бахмут Донецької області апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на заочне рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 10 січня 2020 року в цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості (справа № 233/4196/19, суддя Наумик О.О., повний текст рішення складено 10 січня 2020 року в місті Костянтинівка Донецької області), - В С Т А Н О В И В: У липні 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк», Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позивач обґрунтував свої вимоги тим, що згідно з договором без номеру від 24 листопада 2010 року, укладеним між Банком і відповідачем, останній отримав кредит у розмірі 25 000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідно до умов укладеного договору він складається з заяви позичальника, Умов та правил надання банківських послуг, Правил користування платіжною карткою, Тарифів Банку. Відповідач кредитні зобов`язання не виконує, у зв`язку з чим станом на 31 травня 2019 року утворилася заборгованість в сумі 382 015,73 грн., з якої заявляє до стягнення 122 877,57 грн. Заочним рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 10 січня 2020 року позов Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 24 листопада 2010 року у розмірі 7 864 грн. 48 коп. заборгованості за кредитом, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 921 грн. В задоволенні решти позовних вимог стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом відмовлено. З рішеннями суду не погодилось Акціонерне товариство Комерційний Банк «Приватбанк» та подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неналежну оцінку доказів, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права, просило скасувати судове рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не дослідив подані позивачем електронний (Умови та правила надання банківських послуг) та письмовий (Довідку про умови кредитування) докази; безпідставно врахував правовий висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року (справа № 342/180/17); під час ухвалення рішення неправильно застосував статті 1048 та 1054 ЦК України. Суд не врахував, що нехтування принципами платності кредитного договору наносить істотну шкоду споживачам банківських послуг і банку. На думку апелянта, суд дійшов помилкового висновку про відмову у стягненні заборгованості за процентами за користування кредитними коштами. До апеляційної скарги позивачем додано довідку про видані відповідачу кредитні картки, виписку по рахункам, та довіку про умови кредитування підписану відповідачем. Судове рішення в частині задоволення позовних вимог сторонами не оскаржується, а тому апеляційним судом рішення суду в цій частині не переглядається. Відзив ОСОБА_1 на апеляційну скаргу АТ КБ «Приватбанк» до апеляційного суду не надходив. Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Оскільки ціна вказаного позову складає 31 034 грн. 07 коп., апеляційну скаргу апеляційний суд розглянув без повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги позивача, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. За приписами ч.ч. 1 - 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі. Суд не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено наступні неоспорені обставини. 24 листопада 2010 між АТ КБ «Приватбанк» (з 21.05.2018 Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (скорочена назва - ПАТ КБ «Приватбанк») змінило назву на Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк») та ОСОБА_1 був укладений договір без номеру, згідно з яким відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку «Універсальна». На підтвердження волевиявлення щодо укладення з позивачем кредитного договору відповідачем підписана «Анкета-заявление о присоединении к Условиям и Правилам предоставления банковских услуг в ПриватБанке» (а.с.66), якою відповідач погодився з тим, що ця заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і тарифами, основними умовами обслуговування і кредитування, розташованими в рекламному буклеті, складають між ним і банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з договором про надання банківських послуг до його укладення, примірник договору про надання банківських послуг згодний отримати шляхом самостійної роздруківки з офіційного сайту https://privatbank.ua. До «Анкети-заяви» позивач додав Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, затв. наказом від 06 березня 2010 року № СП-2010-256 (а.с. 71-94). За довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти клієнта ОСОБА_1 15 травня 2014 року кредитний ліміт було встановлено у розмірі 7 600,00 грн., 27 листопада 2012 року 25 000,00 грн. (а.с.57). Із доданого до позовної заяви розрахунку заборгованості за договором б/н від 24 листопада 2010 року (а.с. 67-68) вбачається, що станом на 31 травня 2019 року позивачем визначена заборгованість в загальному розмірі 382 015,73 грн., з якої: 7 864,48 грн. заборгованість за кредитом; 368 405,87 грн. заборгованість за процентами; 5 745,38 грн. нарахована комісія; сума заборгованості до стягнення визначена в загальному розмірі 122 877,57 грн., з якої 7 864,48 грн. заборгованість за кредитом; 115 013,09 грн. заборгованість за процентами з 24 листопада 2010 року по 29 січня 2018 року. При вирішенні справи суд першої інстанції дійшов наступних висновків. Підстави для стягнення заборгованості за процентами за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань відсутні, оскільки Банк не довів факт укладення договору саме на тих умовах, на яких побудовано позов і доданий до нього розрахунок. При вирішенні справи суд посилався на наступне. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України, встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом ст. 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому ,з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України, можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом ч. 2 ст.1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 цього Кодексу, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами 1 та 2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. В разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Отже, установивши у справі, яка переглядається, що договір був укладений шляхом оформлення і підписання анкети-заяви про приєднання до умов і правил надання банком послуг, а інших умов договору сторони не підписували, суд правильно зазначив, що умови і правила надання банківських послуг є складовою частиною кредитного договору, при яких підпис під ними не потрібен, лише у разі, якщо саме ці Умови і правила були чинними під час укладення договору. Проте, належними доказами не підтверджується, що саме додані банком до позовної заяви умови і правила надання банківських послуг були чинними на час укладення договору. Надані позивачем умови і правила надання банківських послуг Приватбанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою, і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. З огляду на встановлені обставини та оцінивши з додержанням вимог процесуального закону надані учасниками справи докази, суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення заборгованості за процентами за користування кредитними коштами у розмірі 115 013,09 грн. З матеріалів справи, у тому числі з наданого позивачем розрахунку, не вбачається, що ОСОБА_1 , який не підписував умови і правила надання банківських послуг, погодився із зазначеною позивачем ставкою по процентам за користування кредитними коштами. У заяві позичальника від 24 листопада 2010 року процентна ставка не зазначена (а.с. 8). Згідно з матеріалами справи, до позовної заяви доданий витяг з умов і правил надання банківських послуг в АТ КБ «Приватбанк», ресурс: Архів Умов та Правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ (а.с. 10-34). Проте, належними доказами не підтверджується, що саме ці умови і правила надання банківських послуг, витяг з яких доданий до позовної заяви, були чинними на час укладення договору. Тобто, кредитор міг додати до позовної заяви витяг з умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови та правила банківських послуг, відсутність в анкеті-заяві домовленості сторін щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, наданий банком при зверненні до суду з позовом витяг з умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ «Приватбанк» не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. Суд також зазначив, що згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Надані позивачем правила надання банківських послуг АТ КБ «Приватбанк», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою, і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Суд також вважав, що витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідача, а тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 24 листопада 2010 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами. Саме такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у справі № 342/180/17-ц від 03 липня 2019 року. Тому, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту в розмірі 7 864,48 грн., а в іншій частині позовних вимог відмовив. Апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу АТ КБ «Приватбанк» слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, з огляду на наступне. Як вбачається з матеріалів справи, суд правильно встановив правовідносини, які виникли між сторонами, дав їм належну оцінку і обґрунтовано частково задовольнив заявлений позов, стягнувши з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором в сумі 7 864,48 грн., відмовивши в задоволенні позову в іншій частині щодо стягнення процентів за користування кредитом. Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та встановленим обставинам справи. Всупереч тверджень апелянта, суд ухвалив рішення на підставі наявних у справі доказів, яким дав належну оцінку, правильно встановив фактичні обставини справи. При вирішенні справи суд застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини та ухвалив рішення, яке в повній мірі відповідає вимогам закону. За приписами ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (стаття 263 ЦПК України). Таким вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає в повній мірі. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст ст.ст. 633, 634 ЦК України, слід вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Витягом з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та витягом з умов та правил надання банківських послуг в Банку ресурс: Архів умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких, зокрема, визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих умов), та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів та витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг Банку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Суд першої інстанції зазначив, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим банком у період із часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто, кредитор міг додати до позовної заяви витяг з тарифів та витяг з умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 342/180/17 (провадження № 14-131 цс 19). З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважив, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та умов та правил надання банківських послуг, оскільки умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більше, співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому, як встановлено судом, при укладенні договору з ОСОБА_1 позивач не дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими. Враховуючи викладене, наявні правові підстави для залишення рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині без змін. Додані до апеляційної скарги витяг з карткового рахунку ОСОБА_1 за період з 15 січня 2015 року по 17 жовтня 2019 року (ас. 126-128), довідка про видані кредитні картки (а.с. 125), та довідку про умови кредитування (а.с. 129), які не були подані до суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції не досліджував як докази з огляду на положення ч. 3 ст. 367 ЦПК України, так як позивач не надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Клопотання про долучення цих документів до матеріалів справ позивач не заявив ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції Інші доводи скарги (нехтування принципами платності кредитного договору, необхідність сплати боржником процентів кредитору, передбаченого ст.169 Кодексу європейського договірного права) слід відхилити, оскільки саме на позивача покладено обов`язок довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмету спора, з власної ініціативи. Відповідно до вимог статті 13 ЦПК України, суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Твердження апелянта про помилковість висновків суду щодо відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 115 013,09 грн., апеляційний суд відхиляє, як безпідставні. При вирішенні справи суд першої інстанції з`ясував всі обставини справи, належно оцінив докази, з урахуванням вимог закону щодо їх належності, допустимості, достовірності та достатності, правильно встановив фактичні обставини справи. Виниклим правовідносинам дав вірну правову оцінку і обґрунтовано відмовив позивачу в задоволенні позову в частині вимог про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 115 013,09 грн. Правові висновки суд повно виклав у рішенні та належно їх мотивував. Довід апеляційної скарги, стосовно того, що відповідач при підписанні кредитного договору ознайомився з умовами та правилами надання банківських послуг, а отже повністю згодний з умовами кредитування та отримання кредиту, апеляційний суд відхиляє, оскільки умови договорів приєднання розробляються Банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим Банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. З огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України, слід вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Матеріали справи не містять підтверджень, що саме надані позивачем витяг з умов та витяг з тарифів розумів відповідач, ознайомився та й погодився з ними, підписуючи заяву позичальника, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме в зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядку нарахування. У даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим банком у період із часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів та витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 342/180/17 (провадження № 14-131 цс 19), та у постанові Другої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 04 вересня 2019 року в справі № 221/4009/16-ц (провадження 61-33518 св 18). Також апеляційний суд відхиляє довід апеляційної скарги стосовно того, що відповідач не довів того, що його було ознайомлено з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку, з огляду на таке. Частиною 3 ст. 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За ч.ч. 1, 5 та 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За частиною 1 статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Матеріали справи не містять підтверджень того, що саме надані позивачем витяг з Умов та витяг з Тарифів розумів відповідач та ознайомився й погодився з ними, підписуючи заяву позичальника, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме в зазначеному в цих документах, що додані Банком до позовної заяви, розмірах і порядку нарахування. За таких обставин, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, дотримуючись принципу верховенства права, правомірно частково задовольнив заявлений позов АТ КБ «Приватбанк» щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту та обґрунтовано відмовив у стягненні заборгованості по процентам за користування кредитом, заборгованості за пенею та комісією та заборгованістю за штрафом. Отже, оскаржуване рішення постановлено судом першої інстанції з додержанням норм права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги немає. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення. Заочне рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 10 січня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає. Повний текст постанови складений та долучений до матеріалів справи 13 березня 2020 року. Головуючий суддя: М.С. Будулуца Судді: О.М. Біляєва В.В. Папоян