Постанова 4804 № 219/1584/17

Єдиний унікальний номер 219/1584/17 Номер провадження 22-ц/804/1763/20 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 5 серпня 2020 року м. Бахмут Донецький апеляційний суд у складі: судді - доповідача Космачевської Т.В., суддів: Агєєва О.В., Мальованого Ю.М., розглянувши в письмовому провадженні в приміщенні Донецького апеляційного суду в місті Бахмуті Донецької області апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 25 лютого 2020 року, ухваленого судом у складі головуючого судді Шевченко Л.В. в місті Бахмуті Донецької області (повне судове рішення складено 28 лютого 2020 року), в справі номер 219/1584/17 за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, В С Т А Н О В И В: В лютому 2017 року до Артемівського міськрайонного суду Донецької області звернулось ПАТ КБ «Приватбанк» з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 26 квітня 2010 року між ним та ОСОБА_1 укладено кредитний договір б/н, відповідно до якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 4300,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань, покладених на нього кредитним договором, станом на 31.01.2017 року утворилась заборгованість у загальній сумі 37993,61 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 4288,77 грн, заборгованість по процентам за користування кредитом - 28769,43 грн, заборгованість за пеню та комісією - 2650,00 грн, заборгованість по штрафам (фіксована частина) - 500,00 грн, заборгованість по судовим штрафам (процентна складова) - 1785,41 грн, яку позивач просив стягнути з ОСОБА_1 . Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 25 лютого 2020 року позов Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 26.04.2010 року в сумі 206,85 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про судові витрати. Із вказаним рішенням не погодився відповідач АТ КБ «Приватбанк», подав апеляційну скаргу, просив скасувати рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 25 лютого 2020 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі. Доводами апеляційної скарги наведено, що рішення суду першої інстанції незаконне, винесено з порушенням норм процесуального права та невідповідністю висновків суду обставинам справи, що призвело до ухвалення необґрунтованого і незаконного рішення. Суд першої інстанції зробив помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача відсотків по кредиту, оскільки відповідно до довідки, яка підписана відповідачем, про умови кредитування з використанням кредитки Універсальна, 55 днів пільгового періоду, зазначена процентна ставка - 2,5% на місяць. Не відповідають дійсним обставинам справи твердження суду про відсутність істотних умов в договорі. Уклавши кредитний договір, сторони за власним волевиявленням досягли істотних умов і власноруч його підписали, чим взяли на себе зобов`язання виконувати його у встановленому порядку. Виписка про рух коштів клієнта є первинним документом та підтверджує отримання відповідачем кредитних коштів. Рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ч. 3 ст. 263 ЦПК України. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Гуревич М.Г. просив суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу АТ КБ «Приватбанк» без задоволення (а.с. 222). Зазначає, що постановою Верховного Суду від 09.10.2019 року у справі №219/11841/17-ц встановлено, що договірні відносини між сторонами відсутні, оскільки відсутні докази того, що заява-анкета та Умови та правила надання банківських послуг складають кредитний договір. Суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та ухвалив законне та обґрунтоване рішення, врахувавши конкретні обставини справи, встановлені під час розгляду справи. Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до частини 13 ст. 7 ЦПК України, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено і це вбачається з матеріалів цивільної справи, що 26 квітня 2010 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір шляхом подачі анкети-заяви, відповідно до якої відповідачка отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку (а.с. 7). До позовної заяви додана довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», відповідно до якої встановлена базова відсоткова ставка в розмірі 2,5% в місяць (що нараховується на залишок заборгованості, виходячи з розрахунку 360 днів на рік) (а.с. 8), а також витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанк ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/ (а.с. 10-33). З розрахунку заборгованості за договором від 26 квітня 2010 року вбачається, що станом на 31.01.2017 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором перед АТ КБ «Приватбанк» становить 37993,61 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 4288,77 грн, заборгованість по процентам за користування кредитом - 28769,43 грн, заборгованість за пеню та комісією - 2650,00 грн, заборгованість по штрафам (фіксована частина) - 500,00 грн, заборгованість по судовим штрафам (процентна складова) - 1785,41 грн (а.с. 4-6). З довідки наданої АТ КБ «Приватбанк» вбачається, що ОСОБА_1 підписаний кредитний договір б/н від 26.04.2010 року, за яким їй надано наступні кредитні картки: 26.04.2010 року видана картка НОМЕР_1 терміном дії до січня 2014 року, 15.10.2013 року видана картка НОМЕР_2 терміном дії до жовтня 2016 року, 23.01.2014 року видана картка НОМЕР_3 терміном дії до жовтня 2015 року 22.05.2014 року видані картки НОМЕР_5 та НОМЕР_6 терміном дії до січня 2018 року (а.с. 88, 89). Суд першої інстанції, задовольняючи позов частково, виходив з обґрунтованості заявлених позовних вимог в частині стягнення заборгованості за кредитом, з врахуванням строку позовної давності, у розмірі 206,85 грн та недоведеності вимог про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом та штрафам. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що висновок суду першої інстанції в частині спору про стягнення заборгованості за тілом кредиту не відповідає обставинам справи та вимогам закону. Згідно з частинами 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Отже, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Судом встановлено, що в анкеті-заяві позичальника від 26 квітня 2010 року, яка підписана відповідачем, процентна ставка не зазначена (а.с. 7). Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив, крім тіла кредиту, зокрема, стягнути заборгованість по процентам за користування кредитними коштами, пеню, комісію та штрафи. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі розмір процентів і порядок їх нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 26 квітня 2010 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ «Приватбанк» ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/як невід`ємні частини спірного договору. Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання, пункт 1.1.7.12 Умов), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг Приватбанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача не може бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження №6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Отже, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно зробив висновок про неможливість застосування до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (26 квітня 2020 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (лютий 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов та правил у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин, та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Умов та правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Згідно з частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. З огляду на наведене, апеляційний суд вважає, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Надані позивачем Правила надання банківських послуг АТ КБ «Приватбанк», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ «Приватбанк» ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 26 квітня 2010 року шляхом підписання заяви-анкети. Тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. В цій частині суд першої інстанцій зробив правильний висновок про відсутність правових підстав для стягнення процентів за користування кредитом. Крім того, апеляційний суд зазначає, що вимоги про стягнення процентів за користування позиченими коштами за прострочення виконання грошового зобов`язання з підстав та у розмірах, встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України, позивач при поданні позову не пред`явив. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України. Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів. Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників. Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У цьому випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII). Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 9 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Такий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі №342/180/17, що відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України суд апеляційної інстанції враховує при ухваленні судового рішення. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «Приватбанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону №1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк, зокрема щодо стягнення комісії та штрафів. Разом з тим, суд задовольнив позов в частині стягнення з відповідача на користь позивача суму в розмірі 206,85 грн, посилаючись на положення статей 257, 261 ЦПК України про застосування строку позовної давності. З цього приводу, апеляційний суд зазначає наступне. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті). Оскільки договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А тому перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів. Таким чином, встановлення строку, який передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів, не у визначеній договором сумі, а у відсотковому співвідношенні до заборгованості. Такий підхід відповідає правовій позиції, сформульованій Верховним Судом України у постанові від 06 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13. Аналогічні висновки були сформульовані Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 19 березня 2014 року у справі № 6-20цс14, від 12 листопада 2014 року у справі № 6-167цс14, від 03 червня 2015 року у справі № 6-31цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2104цс16 і від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2462цс16. Отже, за наведених умов початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення. Вказане унеможливлює визначення початку перебігу позовної давності для погашення всієї заборгованості за договором з моменту спливу строку кредитування, чого не врахував суд першої інстанції. Такі висновки узгоджуються із висновками щодо застосування норм матеріального права, висловленими Верховним Судом у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження№ 14-10цс18). Строк дії договору фактично визначено сторонами терміном дії кредитної картки, тобто до жовтня 2016 року (після пред`явлення позову до січня 2018 року) (а.с. 89). Позивач звернувся до суду з позовом у лютому 2017 року, тобто в межах строку позовної давності. На ці обставини суд першої інстанції уваги не звернув та помилково застосував до спірних правовідносин положення статей 257, 261 ЦПК України. Відповідач не спростував наданий позивачем розрахунок заборгованості за кредитом в частині заборгованості за тілом кредиту в розмірі 4288,77 грн. Тому, стягненню підлягає сума заборгованості за кредитом в розмірі 4288,77 грн. За таких обставин, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині спору про стягнення заборгованості за кредитом (тіло кредиту) та ухваленню в цій частині нового рішення про задоволення вимог. Крім того, згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи, що позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» підлягають задоволенню частково, розмір сплаченого ним судового збору при зверненні до суду з цим позовом підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам, а саме у розмірі 180,64 грн (розмір заявлених вимог - 37993,61 грн (100%), розмір вимог, що підлягають задоволенню, - 4288,771 грн (11,29%), сплачено судовий збір в розмірі 1600,00 грн (1600,00 х 11,29%). Також, відповідно до пп. в) п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції має бути зазначено розподіл судових витрат, понесених в зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції. АТ КБ «Приватбанк» за подання апеляційної скарги сплатив судовий збір у сумі 2400,00грн, апеляційна скарга задоволена частково, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 270,96 грн. Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково. Рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 25 лютого 2020 року в частині спору про стягнення заборгованості за кредитом - скасувати, в частині стягнення судового збору - змінити. Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», ЄДРПОУ 14360570, заборгованість за кредитом у розмірі 4288,77 грн (чотири тисячі двісті вісімдесят вісім грн 77 коп.). В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», ЄДРПОУ 14360570, судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги в загальному розмірі 451,60 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, як така, що ухвалена у малозначній справі, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Судді: Повне судове рішення складено 5 серпня 2020 року. Суддя: