Постанова 4808 № 344/20483/19

Справа № 344/20483/19 Провадження № 22-ц/4808/356/20 Головуючий у 1 інстанції Бабій О. М. Суддя-доповідач Горейко ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 березня 2020 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд у складі: головуючої Горейко М.Д. суддів: Василишин Л.В., Матківського Р.Й. секретаря Маслей А.М. з участю позивача та її представника ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання батьківства та стягнення аліментів на утримання дитини, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Івано-Франківського міського суду, ухвалене у складі судді Бабій О.М. 10 грудня 2019 року в м. Івано-Франківську, в с т а н о в и в: 19 листопада 2019 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 про визнання батьківства та стягнення аліментів на утримання дитини. Позов мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у неї народився син ОСОБА_4 , батьком якого є ОСОБА_3 . Оскільки відповідач відмовився вносити свої відомості до актового запису про народження дитини, то запис про батька був здійснений на підставі ст. 135 СК України. Відповідач забирав дитину з пологового будинку, обвінчався з нею, хоча укладати шлюб в органах РАЦС відмовився, а також певний час проживав з нею та піклувався про дитину, що свідчить про те, що він визнав своє батьківство. На даний час вони разом не проживають, відповідач не бере участі у вихованні сина та не надає матеріальної допомоги на його утримання. Дитина є інвалідом та хворіє на нецукровий діабет, хвороба сина потребує постійного лікування. Витрати на лікування дитини, його щоденне утримання та розвиток потребують значних витрат. Біологічний батько дитини працює та має можливість надавати кошти на утримання сина. Посилаючись на наведене, просила визнати відповідача батьком дитини; внести відомості до актового запису про народження дитини №1500 від 15 липня 2014 року, здійсненого відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Івано-Франківського міського управління юстиції, про батька дитини громадянина України ОСОБА_3 ; стягнути з відповідача аліменти на утримання дитини в розмірі 1/3 частини від його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття, а також стягнути з відповідача понесені нею витрати на правову допомогу. Рішенням Івано-Франківського міського суду від 10 грудня 2019 року позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьком ОСОБА_4 , народженого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Зобов`язано відділ державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Івано-Франківського міського управління юстиції внести зміни до актового запису про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , №1500 від 15 липня 2014 року, складеного відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Івано-Франківського міського управління юстиції, та записати батьком дитини ОСОБА_4 - « ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянин України». Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в розмірі 1/3 частини від всіх видів його доходів щомісячно, але не менше 50% встановленого прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття. Стягнення аліментів ухвалено розпочати з 19 листопада 2019 року. Рішення суду мотивоване тим, що відповідач визнав своє батьківство щодо сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та погодився на внесення змін до актового запису про народження дитини в частині визначення його батьком. Також відповідач погодився на сплату аліментів в розмірі 1/3 частини від усіх його доходів щомісячно. Тому, врахувавши наведене, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити. Не погодившись з рішенням суду в частині стягнення аліментів, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема зазначає, що суд першої інстанції не роз`яснив йому, що у випадку визнання позову суд відповідно до ст. 200 ЦПК України ухвалює рішення за результатами підготовчого провадження, а тому він не мав можливості надати суду документи, які повинні бути враховані при визначенні розміру аліментів. Так, згідно свідоцтва про шлюб, 04 жовтня 2019 року він зареєстрував шлюб із ОСОБА_5 , а отже в нього на утриманні є дружина, яку він зобов`язаний утримувати. В його дружини діагностовано хронічну хворобу нирок, хронічний двобічний пієлонефрит в стадії ремісії. Також на його утриманні перебуває непрацездатний батько, інвалід ІІІ групи загального захворювання, який потребує його догляду та матеріальної підтримки. Відтак, визначений судом розмір аліментів є для нього надто обтяжливим, він не має можливості сплачувати аліменти в розмірі 1/3 частини від усіх його доходів. Вказує, що він не відмовляється допомагати своєму синові, знає про свій обов`язок батька утримувати дитину до досягнення нею повноліття, однак, враховуючи розмір його заробітної плати, він має можливість сплачувати аліменти на утримання сина в розмірі 1/5 частки усіх видів заробітку, що в грошовій сумі становитиме 2500 грн. та буде достатнім для фізичного і духовного розвитку його малолітнього сина. Просить рішення суду першої інстанції в частині стягнення аліментів на утримання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в розмірі 1/3 частини від усіх видів його доходів частково скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення. ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому доводи скарги заперечила та вказала, що доводи апелянта щодо обставин визнання ним позову в суді першої інстанції не відповідають дійсності, оскільки суд декілька разів перепитав його чи дійсно він визнає позов, чи визнає позовну вимогу щодо сплати аліментів в розмірі 1/3 частини від усіх доходів та чи розуміє він яка це сума. Також суд роз`яснив йому усі його права, в тому числі і право на отримання правової допомоги. Крім того, суд врахував наявність у відповідача юридичної освіти, його перебування на посаді оперуповноваженого ВКП Івано-Франківського ВП ГУНП в Івано-Франківській області, усвідомлення ним особливостей судового процесу, а також належним чином пересвідчився в розумінні відповідачем обставин справи, в тому числі своїх прав та наслідків визнання позову. Зазначила, що апелянт безпідставно посилається на неможливість подання ним всіх необхідних доказів, оскільки ухвалою суду про відкриття провадження у справі від 20 листопада 2019 року йому було надано п`ятнадцять днів з дня вручення копії цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву, однак він своїм правом на подання відзиву не скористався. Також не відповідають дійсності і твердження апелянта про те, що на його утриманні перебувають непрацездатна дружина і батько. Батько апелянта - ОСОБА_6 був присутній в судовому засіданні як вільний слухач та перед засіданням повідомив, що він вже не є інвалідом. Крім того, він є священником, настоятелем Храму Різдва Іоана Хрестителя села Тишківці та здійснює богослужіння на постійній основі. Більше того, апелянт не є єдиною дитиною в сім`ї, а має брата, який працює в Національній академії внутрішніх справ і також має обов`язок допомагати батькові. Щодо дружини апелянта, то вона є працівником поліції і придатною для такої роботи. Наявність у неї хронічних захворювань не є доказом її непрацездатності та необхідності її утримання. Просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Також просила стягнути з ОСОБА_3 3000 грн. витрат на правову допомогу. В засіданні апеляційного суду позивач та її представник доводи апеляційної скарги заперечили з мотивів, наведених у відзиві на апеляційну скаргу, просили залишити скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Апелянт в судове засідання не з`явився, про час та день розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку. Причину неявки суду не повідомив. З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів ухвалила про розгляд справи за його відсутності. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Рішення суду в частині визнання батьківства сторонами не оскаржується, а тому в силу ч. 1 ст. 367 ЦПК України в цій частині апеляційним судом не переглядається. Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_4 , батьками якого відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 15 липня 2014 року є ОСОБА_2 та ОСОБА_7 (а.с. 7). Згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України, відомості про батька дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , записані відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України (а.с. 16-17). Позивач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_3 на час народження дитини ОСОБА_4 не перебували у зареєстрованому шлюбі. 11 травня 2014 року вони здійснили обряд вінчання, що підтверджується копією свідоцтва про вінчання (а.с. 8). Згідно довідки №02-02/2481, виданої 30 жовтня 2019 року КП «Муніципальна інвестиційна управляюча компанія» позивач зареєстрована та проживає разом зі своїм сином та своєю матір`ю (а.с. 9). ОСОБА_4 є дитиною-інвалідом та отримує допомогу, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_2 від 21 лютого 2017 року (а.с. 19). Дитина знаходиться на диспансерному обліку з діагнозом нецукровий діабет та отримує замісну терапію, про що свідчить довідка, видана Структурним підрозділом «Міська дитяча поліклініка» КНП «ЦПМКДД» (а.с. 24). Згідно довідки №2736 від 04 листопада 2019 року позивач є студенткою 5 курсу 2-го медичного факультету ВДНЗ «Буковинський державний медичний університет» та навчається на денній формі навчання (а.с. 21). Відповідач працює оперуповноваженим ВКП Івано-Франківського ВП ГУНП в Івано-Франківській області та отримує заробітну плату, що підтверджується копіями декларацій та відомостями головного управління ДПС в Івано-Франківській області (а.с. 28-40, 64). Осіб на утриманні не має. Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Згідно зі ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними (ч. 1 ст. 181 СК України). За відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом (п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»). Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Врахувавши наведені положення закону та вимоги позовної заяви ОСОБА_2 про стягнення аліментів у частці від заробітку (доходу) відповідача, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про стягнення аліментів в частці від всіх видів доходів відповідача. Разом з тим, визначаючи розмір аліментів, підлягаючих стягненню з ОСОБА_3 на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , суд необґрунтовано дійшов висновку про їх стягнення в розмірі 1/3 частини від всіх видів доходів відповідача. Згідно ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Як вбачається з матеріалів справи та визнав сам відповідач, його заробітна плата становить приблизно 12000 грн. в місяць, а тому визначений судом розмір аліментів 1/3 частина від усіх видів його доходів щомісячно є обтяжливим для відповідача. Верховний Суд в постанові від 10 вересня 2018 року у справі №588/11/17 вказав, що визнання позову відповідачем не є безумовною підставою для його задоволення, ураховуючи, що вирішуючи спір по суті суд повинен дослідити матеріали справи, надати належну правову оцінку наявним у справі доказам та ухвалити судове рішення з урахуванням вимог законності та обґрунтованості, а не виходити виключно із факту визнання позову відповідачем. За таких обставин, а також враховуючи положення ч. 5 ст. 183 СК України, п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України, з аналізу яких слідує, що аліменти в розмірі однієї чверті на одну дитину є неоспорюваною сумою, апеляційний суд вважає, що розмір аліментів, визначений судом першої інстанції до стягнення з відповідача на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , слід змінити, зменшивши його до 1/4 частини всіх видів доходів відповідача щомісячно, але не менше 50% встановленого прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття. Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки колегія суддів дійшла висновку про зменшення визначеного судом першої інстанції розміру аліментів до 1/4 частини всіх видів доходів відповідача щомісячно, то пропорційно розміру задоволених позовних вимог (75%) стягненню з відповідача на користь держави підлягає судовий збір в розмірі 576,30 грн. (768,40 грн. (ставка судового збору за подання позовної вимоги про стягнення аліментів) ? 75%). За подання апеляційної скарги ОСОБА_3 згідно квитанції №0.0.1597229634.1 від 27.01.2020 року сплатив 1152,60 грн. судового збору. Враховуючи пропорційність задоволених апеляційних вимог (50%), відповідачу необхідно компенсувати за рахунок держави 576,30 грн. (1152,60 грн. ? 50%). Оскільки розмір судового збору, який підлягає стягненню з відповідача на користь держави, дорівнює розміру судового збору, який необхідно компенсувати відповідачу за рахунок держави, то в силу ч. 10 ст. 141 ЦПК України сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній судові витрати. Щодо вимоги ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_3 витрат за надання правової допомоги, пов`язаної з апеляційним розглядом справи, в розмірі 3000 грн., то з урахуванням положень ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133, п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України стягненню з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 підлягає 1500 грн. витрат за надання правової допомоги, пов`язаної з апеляційним розглядом справи (50% задоволених апеляційних вимог). Частиною 6 ст. 19 ЦПК України визначено, що справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами. Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то вона відноситься до малозначних справ. Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Керуючись ст.ст. 374, 376, 381- 384, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Івано-Франківського міського суду від 10 грудня 2019 року в частині розміру стягуваних з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , змінити, зменшивши розмір аліментів до 1/4 частини від усіх видів його доходів щомісячно, але не менше 50% встановленого прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття. В решті рішення Івано-Франківського міського суду від 10 грудня 2019 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 1500 грн. витрат за надання правової допомоги. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуюча М.Д. Горейко Судді: Л.В. Василишин Р.Й. Матківський Повний текст постанови складено 13 березня 2020 року