Постанова 4851 № 520/7294/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 березня 2020 р. Справа № 520/7294/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Бенедик А.П., Суддів: Гуцала М.І. , Донець Л.О. , за участю секретаря судового засідання Соколової О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду в м. Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою Офісу великих платників податків Державної податкової служби на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції Спірідонов М.О.) від 23.10.2019 року (повний текст рішення складено 28.10.2019 року) по справі № 520/7294/19 за позовом Акціонерного товариства "Харківобленерго" до Офісу великих платників податків Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення - рішення, ВСТАНОВИВ: Позивач, Акціонерного товариства "Харківобленерго", звернувся до суду з адміністративним позовом до Офісу великих платників податків ДФС, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення від 25.04.2019 № 0000975008. В обґрунтування позовних вимог вказує, що приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення, контролюючий орган дійшов неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 23.09.2019 року замінено відповідача - Офіс великих платників податків ДФС, на правонаступника - Офіс великих платників податків ДПС. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23.10.2019 року адміністративний позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення від 25.04.2019 № 0000975008, видане Офісом великих платників податків ДФС. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Офісу великих платників податків ДПС на користь позивача сплачений судовий збір у сумі 13498,24 грн. 24 коп. Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.10.2019 року та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права. Вказує, що задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов неправомірного висновку про їх обґрунтованість. Зазначив, що за наслідком проведеної перевірки встановлено факт затримки сплати позивачем узгодженої суми податкового зобов`язання з податку на прибуток (по податковій декларації з податку на прибуток за 2017 рік від 22.02.2018 №9299025701, граничний термін сплати 11.03.2018 у розмірі 4 499 413,10 грн.). Зазначив, що станом на 27.12.2018 по підприємству лічився борг у сумі 37 637 844,08 грн.: нарахування по деклараціям, розстрочені суми нарахувань, штрафні санкції за несвоєчасну сплату - 27962916,88 грн. По інтегрованій картці платника з податку на прибуток платежі, здійснені АТ «Харківобленерго» у грудні 2018 року, лютому, березні 2019 року, було погашено недоїмку на суму 4499413,10 грн. по податковій декларації з податку на прибуток за 2017 року від 22.02.2018 № 9299025701, і як результат нарахована штрафна санкція у сумі 899882,62 грн. Зарахування коштів, які були сплачені позивачем у перевіряємому періоді були зараховані відповідно до приписів п. 87.9 ст. 87 Податкового кодексу України (далі ПК України) в рахунок погашення податкового боргу згідно черговістю йог виникнення. На думку скаржника, суд першої інстанції не надав належної оцінку тому факту, що позивач самостійно декларував податкові зобов`язання з податку на прибуток підприємств згідно ПК України, але не сплачував у визначені терміни, що призвело до застосування штрафні санкції у сумі 899 882,62 гри. Додаткового зазначив, що вказана позиція податкового органу підтверджується рішеннями судів першої та апеляційної інстанції. Позивач надав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Представники сторін про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись. У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити. Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти апеляційної скарги та просив відмовити в її задоволенні. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що співробітниками податкового органу проведено камеральну перевірку АТ "Харківобленерго" з питань своєчасності сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання з податку на прибуток підприємства за період з 27.12.2018 року по 29.03.2019 року, за наслідками якої складено акт №236/28-10-50-08-12/00131954 від 02.04.2019 року. Під час перевірки податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог п.57.1 ст. 57 ПК України, а саме: затримку сплати AT Харківобленерго узгодженої суми податкового зобов`язання з податку на прибуток (по податковій декларації з податку на прибуток за 2017 рік від 22.02.2018 № 9299025701, граничний термін сплати 11.03.2018 у розмірі 4499413,10 грн.). На підставі висновків викладених в акті перевірки, контролюючим органом 22.12.2018 року винесено податкове повідомлення-рішення № 0000975008 про нарахування штрафу у розмірі 899882,62 грн. Не погодившись із правомірністю вказаного податкового повідомлення-рішення, позивач провів процедуру його адміністративного оскарження, за наслідком якої скаргу залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення без змін. Позивач звернувся до суду із даним позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що встановлені за наслідком проведеної перевірки висновки податкового органу про порушення позивачем вимог діючого законодавства не відповідають обставинам справи, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню у судовому порядку. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наступне. Як вбачається з матеріалів справи, постановою Харківського окружного адміністративного суду від 29.09.2016 у справі № 820/1291/16 з АК "Харківобленерго" стягнуто податковий борг у сумі 46372711,37 грн., який виник ще до 31.08.2016. Рішення суду набрало законної сили. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 28.10.2016 року виконання вказаної вище постанови розстрочене та зобов`язано позивача у період з 01.10.2016 по 31.12.2018 до кінця кожного місяця сплачувати податковий борг рівними частинами, з яких по ПДВ у загальному розмірі 1280031,22 грн., де 1279875,40 грн. - розстрочена сума ПДВ, а 155,79 грн. - розстрочена сума пені з ПДВ. Тобто, сплачені позивачем платежі, а саме: 27.12.2018 у сумі 424782,94 грн.; 27.12.2018 у сумі 12693,71 грн., були сплачені в рахунок погашення податкового боргу на виконання вказаної вище ухвали Харківського окружного адміністративного суду про розстрочення виконання постанови у справі №820/1291/16, що підтверджується платіжними дорученнями. Проте, як було встановлено судом та не заперечувалось відповідачем, вищезазначені платежі останнім, з урахуванням положень п. 87.9 ст. 87 ПК України зараховані в рахунок погашення податкового боргу за самостійно визначеними платником зобов`язаннями по податковій декларації з податку на прибуток за 2017 рік від 22.02.2018 № 9299025701, граничний термін сплати 11.03.2018 у розмірі 4499413,10 грн. та зроблені донарахування штрафу за "несвоєчасне виконання рішення суду про розстрочення/відстрочення податкового боргу від 28.10.2016 № 820/1291/16. По інтегрованій картці платника з податку на прибуток платежі, здійснені АТ Харківобленерго у грудні 2018 року, лютому, березні 2019 року, було погашено недоїмку на суму 4 499 413,10 грн. по податковій декларації з податку на прибуток за 2017 року від 22.02.2018 №9299025701, і як результат була нарахована штрафна санкція у сумі 899 882,62 грн. Також судом встановлено, що податковий борг за деклараціями з податку на прибуток за 2017 рік від 22.02.2018 № 9299025701 позивачем не погашався. Посилання скаржника на порушення позивачем строків сплати платежів згідно з рішенням суду про розстрочення/відстрочення податкового боргу від 28.10.2016 №820/1291/16, оскільки вони були сплачені після 20 числа відповідного місяця, колегія суддів вважає помилковими, виходячи з наступного. Згідно ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Колегія суддів зазначає, що Конституційний Суд України, розглядаючи справу N 1-7/2013 у Рішенні від 26.06.2013 року, звернув увагу, що вже неодноразово зазначав про те, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 року N 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 року N 11-рп/2012). Європейський суд з прав людини в пункті 40 рішення у справі "Горнсбі проти Греції" зазначив, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов`язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін. Отже, обов`язок виконати судове рішення виникає з моменту набрання ним законної сили. Колегія суддів зауважує, що судом розстрочено виконання постанови Харківського окружного адміністративного суду по справі №820/1291/16 строком на 27 місяців, починаючи з 01.10.2016 року, зі сплатою до кінця кожного місяця податкового боргу рівними частинами в розмірі 1717507,83 грн. Згідно ч. 1 ст. 263 КАС України (в редакції, що діяла на час вирішення питання про розстрочення виконання судових рішень), за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), державний виконавець може звернутися до адміністративного суду першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий лист, що видав виконавчий лист, із поданням, а особа, яка бере участь у справі, та сторона виконавчого провадження - із заявою про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду. Наведена норма не містить конкретного переліку обставин для відстрочення та/або розстрочення виконання судового акта, а лише встановлює критерії для їх визначення, надаючи суду в кожному конкретному випадку вирішувати питання про їх наявність з урахуванням усіх обставин справи. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, суд враховує майнові інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини кожної сторони у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини. Аналогічні положення закріплено й в частині 1 статті 378 КАС України (в редакції, що набрала чинності з 15.12.2018 року), за змістом якої за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду. Разом з тим частиною 4 вказаної статті закріплено, що, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання самої особи або членів її сім`ї, її матеріальне становище; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Колегія суддів зазначає, що положення статті 263 (ст. 378 в редакції з 15.12.2017 року) КАС України не містять застережень щодо можливості визначення у інших правових актах відповідних обставин для відстрочення та/або розстрочення виконання судового рішення та необхідності їх врахування судом при вирішенні цього питання. Разом з тим у статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року №1404-VIIІ, виконавче провадження визначено завершальною стадією судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) через сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Таким чином виконання судового рішення та відповідне виконавче провадження є похідним продовженням відносин здійснення судочинства, спрямованим на забезпечення реалізації права особи на судовий захист, а не первинних спірних правовідносин, права у яких захищаються, але за посередництвом наданої оцінки при прийнятті судового рішення та у визначені ним спосіб та порядку. Отже, вказаним рішенням було чітко визначено, що обов`язок сплати виникає протягом 27 місяців до кінця кожного місяця, а тому висновки відповідача про ту обставину, що позивач повинен був сплачувати вищезазначені кошти до 20 числа кожного місяця є необґрунтованим, оскільки судом встановлено інший період сплати, а саме до кінця кожного місяця, що було виконано позивачем. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо порушення відповідачем положень п. 87.9 ст. 87 ПК України, виходячи з наступного. Так, згідно з п. 3.1 ст. 3 ПК України, податкове законодавство складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв`язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі - законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору (п. 3.2 статті 3 ПК України). Відповідно до положень п. 87.1. ст. 87 ПК України, джерелами самостійної сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів. Джерелом самостійної сплати грошових зобов`язань з податку на додану вартість є суми коштів, джерела яких зазначені в абзаці першому цього пункту та обліковуються в системі електронного адміністрування податку на додану вартість. У разі сплати податкових зобов`язань, що виникли до 1 липня 2015 року, та/або погашення податкового боргу за податковими зобов`язаннями, що виникли до 1 липня 2015 року, перерахування коштів до бюджету здійснюється безпосередньо з поточних рахунків платника податків, відкритих у банках. Сплату грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснено також: а) за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника); б) за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів з урахуванням особливостей, визначених у пункті 43.4 1 статті 43 цього Кодексу; в) за рахунок суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (на підставі відповідної заяви платника) до Державного бюджету України. Згідно п. 87.9. ст. 87 ПК України, у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов`язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до статті 95 цього Кодексу або за рішенням суду у випадках, передбачених законом. З аналізу вищезазначених норм законодавства вбачається, що законодавець чітко визначив підстави, в разі наявності яких податковий орган має право самостійно визначити напрямок зарахування коштів сплачених платником податку, а саме - наявність податкового боргу (згідно положень п.п 14.1.175. п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом), а також визначив, що податковий орган має право направити сплачені платником податку кошти в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення, тобто борг, який виник календарно раніше підлягає погашення в першу чергу, а також чітко зазначено джерела, з яких податковий орган має право отримати кошти на погашення податкового боргу, перелік яких є вичерпним, а саме - за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника); за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів з урахуванням особливостей, визначених у пункті 43.4 1 статті 43 цього Кодексу, та за рахунок суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (на підставі відповідної заяви платника) до Державного бюджету України. Як вбачається з матеріалів справи, постановою Харківського окружного адміністративного суду від 29.09.2016 у справі № 820/1291/16 з АК "Харківобленерго" стягнуто податковий борг у сумі 46372711,37 грн., який виник ще до 31.08.2016, а отже, відповідно до приписів ч. 4 ст. 78 КАС України, факт наявності у позивача податкового боргу, який виник до 31.08.2016 року, є таким, що не підлягає доведенню. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що зарахування відповідачем зазначених вище сум у погашення податкового зобов`язання згідно податковою декларацією з податку на прибуток за 2017 рік від 22.02.2018 № 9299025701 є таким, що не відповідає вимогам п. 89.7 ст. 89 ПК України, оскільки відповідачем порушено порядок черговості зарахування коштів, сплачених платником податку. Посилання відповідача на Наказ Міністерства фінансів України від 07.04.2016р. №422 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.05.2016р. за № 751/28881), яким затверджено Порядок ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, відповідно до якого визначено відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей про надані платникам податків розстрочення (відстрочення) грошових зобов`язань (податкового боргу), колегія суддів не приймає до уваги, оскільки, по-перше: цей Порядок визначає організацію діяльності з ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) та жодним чином не регламентує час виникнення податкового боргу та порядок його погашення, які регламентуються відповідними положеннями ПК України, та містить лише правила відображення ІКП податковим органом відповідних даних, по-друге: положення п. 89.7 ст. 89 ПК України не містять відповідної відсилки на зазначений Порядок, по-третє: відповідно до абз. 4 пп. 1 п. 3 розділу VI Порядку погашення суми розстрочення (відстрочення) грошових зобов`язань (податкового боргу) здійснюється у загальному порядку погашення згідно з черговістю виникнення. ПК України теж зазначає про необхідність погашення розстроченого податкового боргу у загальному порядку погашення згідно з черговістю виникнення. Щодо зазначених у додатку до акта перевірки зведених даних про несвоєчасну сплати узгодженої суми податкового зобов`язання з податку на прибуток підприємства, де у графі оплата із платіжним дорученням зазначений документ податкова декларація з податку на прибуток на суму 4048055,53 грн., колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Так, як встановлено судовим розглядом, позивач не здійснював оплату на вище зазначену суму податку на прибуток за 2017 рік. 27.02.2019 року підприємством подано річну декларацію з податку на прибуток за 2018 рік, згідно якої податок на прибуток наростаючим підсумком за 2018 рік зменшився у порівнянні з податком на прибуток за 9 місяців. Вказана декларація була прийнята контролюючим органом. За вищезазначеними даними відповідачем у ІКП позивача 11.03.2019 року проведено від`ємне значення податку на прибуток. Проведення цього зменшення повинно було зменшити зобов`язання позивача з податку на прибуток за 9 місяців 2018 року . Разом з тим, податковим органом самостійно погашено суму боргу за декларацією за 2017 рік вище зазначеним зменшенням податку на прибуток. На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що в даному випадку відсутній факт несвоєчасної сплати, оскільки норми ПК України не ототожнюють юридичні наслідки декларування у бік зменшення самостійно задекларованого платником податків платежів з податку на прибуток з юридичним наслідком несвоєчасної оплати самостійно обчисленого платником і узгодженого шляхом подачі податкової декларації податкового зобов`язання. Також, в додатку до акту перевірки оплати від 26.03.2019 року та від 29.03.2019 року у сумі 163 грн., та 13718 грн. були своєчасно сплачені товариством згідно положень ст. 57 ПК України, як авансові внески під час виплати дивідендів. У платіжному дорученні зазначений код платежу 125, тобто ця сума є окремим від звичайного податку на прибуток платежем, сплата якого передбачена нормами ПК України. Цей платіж зазначається в окремому рядку у податковій декларації з податку на прибуток та нараховується у особовій картці платника окремим рядком. Відповідно до п. 126.1 ст. 126 ПК України, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: - при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; - при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу. Отже, застосування п. 126.1 ст. 126 ПК України можливе лише за наявності погашення простроченого податкового боргу, а з урахуванням висновків суду, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність у відповідача відповідних, визначених законом, підстав. Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень. Проте відповідач, як суб`єкт владних повноважень на якого покладено обов`язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів належними та допустимими доказами правомірність встановлених за наслідком проведеної перевірки висновків про порушення позивачем вимог діючого законодавства. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про неправомірність застосування до позивача штрафних санкції на підставі оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Доводи апеляційної скарги щодо правомірності застосування до позивача штрафних санкції на підставі оскаржуваного податкового повідомлення-рішення колегія суддів вважає необґрунтованими з вищезазначених підстав. Колегія суддів також відхиляє посилання скаржника на судову практику при розгляді подібних спорів у судах першої та апеляційної інстанцій, оскільки згідно з ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує виключно висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Згідно ч. 1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ч. 1 ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, відповідача у справі. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Офісу великих платників податків Державної податкової служби залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.10.2019 року по справі №520/7294/19 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя (підпис)Бенедик А.П. Судді(підпис) (підпис) Гуцал М.І. Донець Л.О. Повний текст постанови виготовлений 13.03.2020 року