Постанова 4818 № 639/5546/16-ц

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Постанова Іменем України 04 березня 2020 року м. Харків справа № 639/5546/16-ц провадження № 22-ц/818/258/20 Харківський апеляційний суд у складі: головуючого Пилипчук Н.П., суддів Кругової С.С., Маміної О.В. за участю секретаря Плахотнікової І.О. учасники справи: позивач : Харківська міська рада, відповідачі : ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 треті особи: Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна, приватні нотаріуси ХМНО Гаврилова Світлана Анатоліївна, ОСОБА_4 розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за позовом Харківської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна, приватні нотаріуси ХМНО Гаврилова Світлана Анатоліївна, ОСОБА_4 про визнання права власності, визнання договорів недійсними, витребування майна із чужого незаконного володіння, з апеляційною скаргою Харківської міської ради, в особі представника Артамонова Олександра Віталійовича, на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 05 вересня 2019 року, постановлене суддею Єрмоленко В.Б, в залі суду в м. Харків, встановив : У червні 2016 року Харківська міська рада звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна, приватні нотаріуси Харківського міського нотаріального округу Гаврилова С.А., ОСОБА_4 про визнання права власності за територіальною громадою м. Харкова на Ѕ частину житлового будинку літ. «А-1» з відповідною частиною надвірних будівель і споруд, що знаходиться по АДРЕСА_1 , визнання договору дарування Ѕ частки житлового будинку, посвідченого між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 22.04.2015 р. за № 722 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гавриловою С.А. недійсним, визнання недійсним договору купівлі-продажу Ѕ частини будинку, посвідченого 17.11.2015 р. № 3564 між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 приватним нотаріусом ХМНО Гавриловим Е.В. та витребування Ѕ частини житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами з незаконного володіння ОСОБА_1 та передання частини будинку Харківській міській раді. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги посилалася на те, що ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на праві власності належала Ѕ частина житлового будинку АДРЕСА_1 . Після його смерті заведена спадкова справа, проте свідоцтво про право на спадщину не видавалось, спадкоємці за законом та заповітом у померлого відсутні. Оскільки спадщина не прийнята, Харківська міська рада подала заяву в суд про визнання спадщини відумерлою та передачу майна до комунальної власності, проте ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 01.03.2016 р. заяву залишено без розгляду через виникнення спору про право та можливістю пред`явлення позову за загальних підставах. Позивач стверджує, що рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 12.12.2014 р. у позові ОСОБА_2 до Харківської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування за законом відмовлено. Рішенням судової колегії судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області від 03.02.2015 р. зазначене рішення суду першої інстанції скасовано і ухвалено нове рішення, яким позов задоволено, за ОСОБА_2 визнано право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 на Ѕ частину будинку. В подальшому, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України по розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.04.2015 р. відкрито провадження у справі, зупинено виконання рішення Апеляційного суду Харківської області до закінчення касаційного провадження. Проте, на підставі договору дарування від 22.04.2015 р. ОСОБА_2 подарувала належну їй Ѕ частину будинку ОСОБА_3 . Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 09.09.2015 р. рішення апеляційного суду Харківської області від 03.02.2015 р. скасовано та залишено в силі рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 13.12.2014 р. 02.11.2015 р. Жовтневим судом м. Харкова, після прийняття заяви Харківської міської ради, заінтересована особа: Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, ОСОБА_2 про визнання спадщини відумерлою та передачу майна у комунальну власність територіальної громади м. Харкова ( залишена без розгляду 01.03.2016 р.), вжиті заходи забезпечення позову шляхом накладення заборони на вчинення будь-яких дій щодо відчуження 1/2 частини будинку та надвірних будівель, розташованих по АДРЕСА_1 . Незважаючи на це, 17.11.2015 р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу Ѕ частини спірного житлового будинку з надвірними будівлями. Позивач вказує, що договір дарування укладено після прийняття судом ухвали про зупинення виконання рішення, а договір купівлі-продажу під час дії заборони на вчинення будь-яких дій, тому такі договори підлягають визнанню недійсними. Територіальна громада була позбавлена можливості отримати у власність частину будинку, а перехід права власності за договорами між відповідачами вважає незаконним. Оскільки спірне майно вибуло з володіння позивача не з його волі, воно може бути витребувано у добросовісного набувача. Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 05 вересня 2019 року у задоволенні позову Харківської міської ради відмовлено. В апеляційній скарзі Харківська міська рада просить рішення суду першої інстанції скасувати, та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу апелянт вказує на порушення судом норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права. Зазначає, що до теперішнього часу спадщина, що відкрилася після смерті ОСОБА_5 ніким із спадкоємців не прийнята. Звертає увагу суду на те, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.04.2015 року було відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Харківської міської ради та зупинено виконання рішення колегії суддів судової палати у цивільних справа апеляційного суду Харківської області від 03.02.2015 року у справі до закінчення касаційного провадження, тому договір дарування від 22.04.2015 року № 722 та подальше відчуження спірної нерухомості за договором купівлі-продажу від 17.11.2015 року № 3654 було укладено після прийняття судом зазначеної ухвали, а відповідно мають вважатися недійсними. Вказує, що у ОСОБА_2 не було передбачених законом підстав на відчуження частини спірного домоволодіння за договором дарування від 22.04.2015 року № 722 ОСОБА_3 . Звертає увагу суду на те, що ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 02.11.2015 року на Ѕ частки житлового будинку літ. «А-1» з відповідною частиною надвірних будівель і споруд, що знаходиться по АДРЕСА_1 було накладено заборону на нерухоме майно, тобто договір купівлі-продажу від 17.11.2015 року № 3564 було укладено після прийняття ухвали Жовтневим районним судом про забезпечення позову, а тому його необхідно вважати недійсним. Наголошує на тому, що оскільки спірне майно за даним позовом, Ѕ частка житлового будинку літ. «А-1» з відповідною частиною надвірних будівель і споруд, що знаходиться по АДРЕСА_1 вибуло з володіння позивача не з його волі, воно може бути витребувано навіть у добросовісного набувача. У відповідності до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з`явилися, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга Харківської міської ради підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до рішення народного суду Жовтневого району м. Харкова від 07.09.1977 р., ОСОБА_5 належала Ѕ частина житлового будинку АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер. Після його смерті до суду звернулась ОСОБА_2 з позовом до Харківської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування за законом. Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 12.12.2014 р. ОСОБА_2 відмовлено у позові в повному обсязі. Рішенням судової колегії судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області від 3 лютого 2015 року рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 12.12.2014 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_2 задоволено та визнано за нею право власності на 1/2 частину будинку та надвірних будівель, розташованих в АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Право власності зареєстровано за ОСОБА_2 23.03.2015 р. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.04.2015 року відкрито провадження у справі за касаційною скаргою Харківської міської ради, зупинено виконання рішення колегії судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області від 3.02.2015 року у справі до закінчення касаційного провадження. Відповідно до довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, інформація про обтяження, 22.04.2015 р. за договором дарування, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гавриловою С.А. 22.04.2015 р., право власності зареєстровано за ОСОБА_3 . Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9.09.2015 року касаційну скаргу Харківської міської ради задоволено, рішення колегії судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області від 3.02.2015 року скасовано та залишено в силі рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 13.12.2014 року. 02.11.2015 року Жовтневий районний суд м. Харкова в порядку забезпечення заяви Харківської міської ради, заінтересовані особи - Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, ОСОБА_2 про визнання спадщини відумерлою та передачу майна у комунальну власність територіальної громади м. Харкова, ухвалою суду накладено заборону на вчинення будь-яких дій щодо відчуження 1/2 частини будинку та надвірних будівель, розташованих по АДРЕСА_1 . 17.11.2015 р. о 10:30:34, на підставі договору купівлі-продажу Ѕ частини будинку та надвірних будівель по АДРЕСА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гавриловим Е.В. 17.11.2015 р., право власності перейшло до ОСОБА_1 ( а.с. 23-25). Згідно ухвали Жовтневого районного суду м. Харкова від 2 листопада 2015 року було внесено обтяження до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 17 листопада 2015 року в 16 годин 39 хвилин 48 секунд ( а.с. 94-96). Ухвалою судової колегії судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області від 01 червня 2016 р. апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, ухвала Жовтневого районного суду м. Харкова від 2 листопада 2015 року скасована, відмовлено Харківській міській ради у задоволенні заяви про забезпечення позову. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 1 березня 2016 року у справі № 639/9444/15-ц заява Харківської міської ради про визнання спадщини відумерлою та передачу майна у комунальну власність територіальної громади м. Харкова залишена без розгляду. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що на час укладення оспорюваного договору дарування від 22.04.2015 року ОСОБА_2 була у встановленому законом порядку зареєстрованим власником спірного нерухомого майна, на підставі судового рішення, яке на час укладення договору було дійсним. Колегія суддів з такими мотивами суду першої інстанції не погоджується, оскільки якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення. Отже неможна вважати, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 правомірно розпорядилися спірним нерухомим майном. Водночас позовні вимоги Харківської міської ради не підлягають задоволенню з інших підстав. Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає у ст.ст. 335 та 376 ЦК України у всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (ч. 1 ст. 328 ЦК України). Крім того, відповідно до ч.1 ст. 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Підставами визнання спадщини відумерлою є: 1) фізична відсутність спадкоємців за заповітом та (або) за законом; 2) позбавлення їх права на спадкування або усунення від права на спадкування; 3) відмова від прийняття спадщини спадкоємцями за заповітом та (або) за законом; 4) неприйняття спадщини спадкоємцями за заповітом та (або) за законом. Відумерлість спадщини означає, що на спадкове майно, яке залишилося після смерті спадкодавця ніхто з його спадкоємців не претендує з будь-яких причин: у спадкодавця може не бути спадкоємців за законом; усі спадкоємці, як за законом, так і за заповітом відмовилися від прийняття спадщини або не встигли прийняти її, або усі спадкоємці усунені від спадщини. Рішення про визнання спадщини відумерлою можливе лише у разі безумовного встановлення таких фактів, що на спадкове майно, яке залишилося після смерті спадкодавця, ніхто зі спадкоємців в силу різних причин не претендує, або спадкоємці фактично чи юридично взагалі відсутні, внаслідок чого (неможливості спадкування) територіальна громада за місцем відкриття спадщини на підставі рішення суду стає законним правонаступником (не спадкоємцем) померлої особи в частині тих прав та обов`язків, які залишилися після її смерті. Відповідно до ст. 388 ЦПК України суд, встановивши, що спадкоємці за заповітом і за законом відсутні або спадкоємці усунені від права на спадкування, або спадкоємці не прийняли спадщину чи відмовилися від її прийняття, ухвалює рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді відповідно до закону. Харківська міська рада у справі № 639/9444/15-ц зверталась із заявою про визнання спадщини відумерлою та передачу майна у комунальну власність територіальної громади м. Харкова, та ця заява ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 1.03.2016 року була залишена без розгляду. Позовних вимог про визнання спадщини відумерлою в даній справі Харківська міська рада не заявляла. За наведених обставин відсутні підстави для визнання за Харківською міською радою права власності на спірне нерухоме майно. Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника. Визначаючи вид вимоги, особа може зіткнутися з проблемою, коли одні й ті ж самі протиправні дії породжують виникнення різних цивільно-правових вимог до одного й того ж суб`єкта. Задоволення хоча б однієї з них позбавляє можливості пред`явлення іншої. Отже, з`являється декілька шляхів досягнення кінцевої мети - відновлення порушеного права або захисту інтересу. Таке явище називається сompetition of claims (конкуренція позовів). Конкуренція позовів, якщо її трактувати буквально, є конкуренцією суб`єктивних цивільних прав (прав вимоги до порушника), що існують в рамках захисних цивільних правовідносин (складають зміст захисних зобов`язань) і реалізуються в судовому порядку, в результаті чого відбувається застосування відповідного способу захисту права чи інтересу. Сенс такої конкуренції полягає у тому, що позивач має можливість обирати більш вигідний позов і долати обмеження, встановлені щодо іншої вимоги, яка ґрунтується на тих же самих фактах. У випадку конкуренції складається нетипова для цивільного права ситуація, коли в результаті однієї й тієї ж самої протиправної поведінки виникають і паралельно існують декілька суб`єктивних прав, які мають одне і те ж саме призначення. Реалізація одного з таких прав призводить до припинення іншого, оскільки інтерес, що ним опосередковується, задовольняється в повному обсязі при здійсненні іншого конкуруючого права. Конкуренція позовів існує там, де декілька позовів об`єднуються спільним для них всіх юридичним інтересом (de eadem re), який задовольняється здійсненням вже одного з цих позовів, що усуває ео ipso (внаслідок цього) усі інші як безцільні. Вектори конкуруючих прав є однонаправленими і паралельними - права належать одній особі і спрямовані на задоволення одного й того ж самого інтересу. Задоволенням однієї з цих конкуруючих вимог знищувалася інша вимога, так як уявлялося неприпустимим двічі задовольняти один і той же інтерес. Для захисту своїх майнових інтересів власник або суб`єкт іншого речового права може використовувати вимоги про визнання недійсною угоди. Наслідком вчинення недійсної угоди стане реституція, яка полягає, зокрема у поверненні конкретної речі (предмета угоди) первинному власнику. У справі, рішення якої є предметом перегляду, відбувається поєднання різних способів захисту прав власника. Застосування у спірних правовідносинах речово-правового механізму повернення свого майна (віндикації) вже забезпечує захист прав та інтересів не тільки власника майна, а й добросовісних набувачів, які також є учасниками цивільного обороту. В іншому разі для широкого кола добросовісних набувачів, які виявили при укладенні договорів добру волю, розумну обачність, буде існувати ризик неправомірної й несправедливої втрати майна, яке може бути витребувано у них у порядку реституції. Така незахищеність прав добросовісних набувачів суперечить Конституції Українита свободі договору. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником правочину. Харківська міська рада не є власником спірного нерухомого майна, спадщина відумерлою не визнана, тому відсутні підстави вважати, що оспорюваними правочинами порушені права та обов`язки позивача, який не є їх стороною. Виникнення права власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, за наявності яких за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Згідно зі статтею 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього. Тлумачення статті 330 ЦК України свідчить, що виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача. Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року). Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року). Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть (EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, № 19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року). Європейський суд з прав людини неодноразово констатував в схожих фактичних обставинах порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції (зокрема: GLADYSHEVA v. RUSSIA, № 7097/10, ЄСПЛ, 06 грудня 2011 року; PCHELINTSEVA AND OTHERS v. RUSSIA, № 47724/07, 58677/11, 2920/13, 3127/13, 15320/13, ЄСПЛ, від 17 листопада 2016 року). Колегія суддів враховує і позицію Європейського суду з прав людини в іншій справі, де суд вказує, що заявниця втратила право власності на квартиру після того, як в ході судового розгляду було встановлено, що Яр., який продав квартиру заявниці, набув її на підставі підробленого заповіту. Існувало, як мінімум, два рівня гарантій в справі перед тим, як квартира перейшла до Яр. як спадкоємця Р., відповідно до внутрішньодержавного законодавства. По-перше, існував обов`язок нотаріуса переконатися, що перехід права власності на квартиру ОСОБА_6 . стався відповідно до закону при розгляді і задоволенні заяви ОСОБА_6 . про визнання його спадкоємцем Р. По-друге, міський комітет розглянув документи, представлені Яр. для реєстрації його права власності на квартиру, з метою забезпечення дотримання відповідного законодавства та законності правочину, а також видав свідоцтво про право власності Яр. Влада держави не надала жодних пояснень щодо нездатності нотаріуса або міського комітету виявити шахрайство в діях Яр. В своїх доводах влада держави нічого не вказувала про те, коли і як обман був виявлений, або коли кримінальну справу стосовно дій Яр. було порушено. З огляду на, що ОСОБА_6 . був визнаний винним в шахрайстві 06 червня 2001 року, і його засудженню передувало розслідування у цій справі і судовий розгляд, представляється, що кримінальну справу про шахрайство про набуття Р. квартири Яр ОСОБА_7 практично збіглося з його визнанням як спадкоємця Р. і реєстрацією правочину щодо квартири, яка відбулася в червні 2000 року. Той факт, що влада розслідувала дії Яр. і в той же час дозволила йому продати квартиру заявниці, є приводом для занепокоєння Європейського Суду. Заявниця була позбавлена права власності на квартиру без компенсації і вона не могла розраховувати на отримання іншого житла від держави. Органи державної влади не забезпечили належної експертизи щодо законності правочинів з нерухомим майном. Проте заявниця не повинна була передбачати наявність ризику того, що право власності на квартиру може бути припинено в зв`язку з бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном (ALENTSEVA v. RUSSIA, № 31788/06, § 72 - 77, ЄСПЛ, від 17 листопада 2016 року) Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку із бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання зловживань при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Факт незаконного відчуження та допущення продажу квартири не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, проте, вочевидь, є підставою для виникнення обов`язку щодо відшкодування збитків, що завдані таким відчуженням. Задоволення позовних вимог про витребування спірного нерухомого майна у ОСОБА_1 , який є добросовісним набувачем, призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод, оскільки в такому випадку на ОСОБА_1 буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Підстав для визнання права власності за Харківською міською радою не встановлено. Тому в задоволенні позовних вимог про витребування майна належить відмовити. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст. ст. 371, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Харківської міської ради, в особі представника Артамонова Олександра Віталійовича задовольнити частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 05 вересня 2019 року змінити в частині мотивів відмови у задоволенні позову. Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий Н.П. Пилипчук Судді С.С. Кругова О.В. Маміна