Постанова КЦС ВС № 639/5546/16-ц

Постанова Іменем України 26 квітня 2023 року м. Київ справа № 639/5546/16-ц провадження № 61-7443 св 20 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Синельникова Є. В., суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В., учасники справи: позивач - Харківська міська рада; відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ; треті особи: Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна, приватні нотаріуси Харківського міського нотаріального округу Гаврилова Світлана Анатоліївна, ОСОБА_4 ; розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Харківської міської ради на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 05 вересня 2019 року у складі судді Єрмоленко В. Б. та постанову Харківського апеляційного суду від 04 березня 2020 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Кругової С. С., Маміної О. В., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У червні 2016 року Харківська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна, приватні нотаріуси Харківського міського нотаріального округу Гаврилова С. А., ОСОБА_4 , про визнання права власності, визнання договорів недійсними, витребування майна із чужого незаконного володіння. Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на праві власності належала 1/2 частина житлового будинку АДРЕСА_1 . Після його смерті заведена спадкова справа, проте свідоцтво про право на спадщину не видавалось, спадкоємці за законом та заповітом у померлого відсутні. Оскільки спадщина не прийнята, Харківська міська рада подала заяву до суду про визнання спадщини відумерлою та передачу майна до комунальної власності, проте ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 01 березня 2016 року заяву залишено без розгляду, оскільки наявний спір про право. Вказувала, що рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 12 грудня 2014 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до Харківської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування за законом відмовлено. Рішенням апеляційного суду Харківської області від 03 лютого 2015 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано і ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 на 1/2 частину будинку. В подальшому, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України по розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 квітня 2015 року відкрито провадження у справі, зупинено виконання рішення апеляційного суду Харківської області до закінчення касаційного провадження. Проте, на підставі договору дарування від 22 квітня 2015 року ОСОБА_2 подарувала належну їй 1/2 частину будинку ОСОБА_3 . Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 09 вересня 2015 року рішення апеляційного суду Харківської області від 03 лютого 2015 року скасовано та залишено в силі рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 13 грудня 2014 року. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 02 листопада 2015 року за заявою Харківської міської ради, заінтересовані особи: Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, ОСОБА_2 про визнання спадщини відумерлою та передачу майна у комунальну власність територіальної громади м. Харкова, вжиті заходи забезпечення позову шляхом накладення заборони на вчинення будь-яких дій щодо відчуження 1/2 частини будинку та надвірних будівель, розташованих по АДРЕСА_1 . Незважаючи на це, 17 листопада 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу 1/2 частини спірного житлового будинку з надвірними будівлями. Вказувала, що договір дарування укладено після прийняття судом ухвали про зупинення виконання рішення, а договір купівлі-продажу під час дії заборони на вчинення будь-яких дій, тому такі договори підлягають визнанню недійсними. Територіальна громада була позбавлена можливості отримати у власність частину будинку, а перехід права власності за договорами між відповідачами вважає незаконним. Оскільки спірне майно вибуло з володіння позивача не з його волі, воно може бути витребувано у добросовісного набувача. Ураховуючи викладене, Харківська міська рада просила суд визнати право власності за територіальною громадою м. Харкова на 1/2 частину житлового будинку літ. «А-1» з відповідною частиною надвірних будівель і споруд, що знаходиться по АДРЕСА_1 ; визнати недійсним договір дарування 1/2 частки житлового будинку, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 22 квітня 2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гавриловою С. А. за № 722; визнати недійсним договору купівлі-продажу 1/2 частини будинку, укладений 17 листопада 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 та посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гавриловим Е. В. № 3564; витребувати 1/2 частини вказаного житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 та передати частину будинку Харківській міській раді. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 05 вересня 2019 року у задоволенні позову Харківської міської ради відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на час укладення оспорюваного договору дарування від 22 квітня 2015 року ОСОБА_2 була у встановленому законом порядку зареєстрованим власником спірного нерухомого майна на підставі судового рішення, яке на час укладення договору дарування було дійсним. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Харківського апеляційного суду від 04 березня 2020 року апеляційну скаргу Харківської міської ради задоволено частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 05 вересня 2019 року змінено в частині мотивів відмови у задоволенні позову Харківської міської ради. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що у разі скасування судового рішення, воно не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення. Отже, не можна вважати, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 правомірно розпорядилися спірним нерухомим майном. Проте Харківська міська рада не є власником спірного нерухомого майна, спадщина відумерлою не визнана, тому відсутні підстави вважати, що оспорюваними правочинами порушені права та обов`язки позивача, який не є їх стороною. Виникнення права власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, за наявності яких за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Позовних вимог про визнання спадщини відумерлою у цій справі Харківська міська рада не заявляла. За наведених обставин відсутні підстави для визнання за Харківською міською радою права власності на спірне нерухоме майно. Короткий зміст вимог касаційної скарги У травні 2020 року Харківська міська рада подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права,й ухвалити нове судове рішення, яким позов Харківської міської ради задовольнити. Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначав неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 753/1534/16-ц та від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, також у постановах Верховного Суду України від 23 листопада 2016 року у справі № 916/2144/15, від 02 листопада 2016 року у справі № 522/10652/15-ц, від 05 жовтня 2016 року у справі № 916/2129/15, що не відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Також заявник вказує на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 27 липня 2020 року касаційне провадження у справі відкрито та витребувано цивільну справу № 639/5546/16-ц із Жовтневого районного суду м. Харкова. У серпні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 червня 2021 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2021 року касаційне провадження у цій справі зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20). Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2023 року касаційне провадження у справі поновлено. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що судами не враховано, що Харківська міська рада у справі № 639/9444/15-ц зверталась із заявою про визнання спадщини відумерлою та передачу майна у комунальну власність територіальної громади м. Харкова, а заява ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 01 березня 2016 року залишена без розгляду, як заявлена передчасно. Харківська міська рада не може реалізувати свій законний обов`язок щодо прийняття спадщини відповідно до частини першої статті 1277 ЦК України, оскільки не скасовано право власності за відповідачами. Рішення про визнання спадщини відумерлою можливе лише у разі безумовного встановлення того, що на спадкове майно, яке залишилося після смерті спадкодавця, ніхто зі спадкоємців в силу різних причин не претендує, або спадкоємці фактично чи юридично взагалі відсутні, внаслідок чого (неможливості спадкування) територіальна громада за місцем відкриття спадщини на підставі рішення суду стає законним правонаступником (не спадкоємцем) померлої особи в частині тих прав та обов`язків, які залишилися після її смерті. Відповідно до статті 388 ЦПК України суд, встановивши, що спадкоємці за заповітом і за законом відсутні або спадкоємці усунені від права на спадкування, або спадкоємці не прийняли спадщину чи відмовилися від її прийняття, ухвалює рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді відповідно до закону. Вважала, що має право витребувати своє майно від осіб, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу У вересні 2020 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судами допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи. Фактичні обставини справи, встановлені судами Відповідно до рішення народного суду Жовтневого району м. Харкова від 07 вересня 1977 року ОСОБА_5 належала 1/2 частина житлового будинку АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. Після його смерті до суду звернулась ОСОБА_2 з позовом до Харківської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування за законом. Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 12 грудня 2014 року у справі № 639/6350/14-ц у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено. Рішенням апеляційного суду Харківської області від 03 лютого 2015 року рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 12 грудня 2014 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_2 задоволено та визнано за нею право власності на 1/2 частину будинку та надвірних будівель, розташованих по АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Право власності зареєстровано за ОСОБА_2 23 березня 2015 року. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 квітня 2015 року відкрито провадження у справі за касаційною скаргою Харківської міської ради на рішення апеляційного суду Харківської області від 03 лютого 2015 року, зупинено виконання рішення апеляційного суду до закінчення касаційного провадження. Відповідно до довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, інформація про обтяження, 22 квітня 2015 року за договором дарування, укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гавриловою С. А. 22 квітня 2015 року, право власності зареєстровано за ОСОБА_3 . Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 вересня 2015 року касаційну скаргу Харківської міської ради задоволено, рішення апеляційного суду Харківської області від 03 лютого 2015 року скасовано та залишено в силі рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 13 грудня 2014 року. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 02 листопада 2015 року у справ № 639/9444/15-ц в порядку забезпечення заяви Харківської міської ради, заінтересовані особи: Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, ОСОБА_2 , про визнання спадщини відумерлою та передачу майна у комунальну власність територіальної громади м. Харкова, накладено заборону на вчинення будь-яких дій щодо відчуження 1/2 частини будинку та надвірних будівель, розташованих по АДРЕСА_1 . 17 листопада 2015 року о 10:30:34 на підставі договору купівлі-продажу 1/2 частини будинку та надвірних будівель по АДРЕСА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гавриловим Е. В. 17 листопада 2015 року, право власності перейшло до ОСОБА_1 (а.с. 23-25, т. 1). Згідно з ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 02 листопада 2015 року було внесено обтяження до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 17 листопада 2015 року о 16 год. 39 хв. 48 сек (а.с. 94-96, т. 1). Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 01 червня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, ухвалу Жовтневого районного суду м. Харкова від 02 листопада 2015 року скасовано, відмовлено Харківській міській ради у задоволенні заяви про забезпечення позову. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 01 березня 2016 року у справі № 639/9444/15-ц заяву Харківської міської ради про визнання спадщини відумерлою та передачу майна у комунальну власність територіальної громади м. Харкова залишено без розгляду. 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Касаційна скарга Харківської міської ради підлягає частковомузадоволенню. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору дарування 1/2 частки спірного житлового будинку Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв`язку із цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину. Норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватися як підстава позову про повернення майна, яке було передане на виконання недійсного правочину та відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача з підстав, передбачених у частині першій статті 388 ЦК. Захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до особи, яка незаконно володіє цим майном (у разі відсутності між ними зобов`язально-правових відносин), якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК, які, зокрема, дають право витребувати майно в добросовісного набувача. Витребування майна від добросовісного набувача залежить від обставин вибуття майна з володіння власника та оплатності (безоплатності) придбання цього майна набувачем. Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину. Аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 674/31/15-ц (провадження № 14-288цс18). Таким чином Верховний Суд вважає, що у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору дарування спірного житлового будинку слід відмовити з огляду на те, що такий спосіб захисту не є ефективним. Щодо позовних вимог про витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 388 ЦК України) Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (статті 387, 388 ЦК України). Вказаний спосіб захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного позову. Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його із чужого незаконного володіння. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частини перша та третя статті 388 ЦК України). Відтак, саме власнику або законному користувачу майна належить право на витребування майна з незаконного володіння (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2110/15-ц та від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13). У цій справі суди встановили, що позивач не є власником або законним користувачем спірного майна, яке незаконно вибуло з його володіння, а тому у нього немає підстав для витребування майна на свою користь як неволодіючого власника або користувача. Саме з цих підстав виходив суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні зазначених позовних вимог, і ці висновки суду відповідають нормам матеріального права. Щодо позовних вимог про визнання права власності Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом. За змістом статті 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням. Відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК України право власності на нерухоме майно набувається з моменту реєстрації цього права. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20) дійшла висновку про те, що у спірних правовідносинах підлягає застосуванню аналогія закону, що регулює подібні правовідносини, зокрема положення статті 1280 ЦК України. Інтерес територіальної громади в отриманні спадкового майна у власність громади в разі відсутності спадкоємців є наслідком неотримання спадщини будь-ким зі спадкоємців або наслідком їх відсутності взагалі. Такі правовідносини є подібними до спадкових, хоч до них у цілому не відносяться. Захист інтересу територіальної громади щодо відумерлого майна повинен регулюватись та здійснюватися таким самим способом, виходячи з тих самих принципів, як і можливість захистити своє право спадкоємцем, який своєчасно спадщину не прийняв, вона була визнана відумерлою та продана іншій особі. Стаття 1280 ЦК України передбачає, що якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як відумерле до територіальної громади і збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання в натурі. У разі ж продажу такого майна спадкоємець має право на грошову компенсацію. Право на отримання спадкового майна в натурі виникає у спадкоємця лише якщо майно, що було визнане відумерлою спадщиною, збереглося і не було відчужене територіальною громадою. Якщо ж воно було відчужене іншій особі за договором або не збереглося, то спадкоємець має право лише на компенсацію його вартості у грошовому еквіваленті. А, відтак, застосовуючи аналогію закону й територіальна громада в разі відчуження спадкового майна особою, яка не є спадкоємцем, або незбереження цього майна, на користь добросовісного набувача, має право на отримання лише грошової компенсації. Закон передбачає саме такий спосіб захисту порушеного інтересу територіальної громади та спосіб відновлення її інтересу на спадкове майно за відсутності спадкоємців (стаття 16 ЦК України) та у разі продажу спадкового майна іншій особі, якщо остання є добросовісним набувачем. Захист прав чи інтересів територіальної громади у цьому випадку також має бути реальним, спрямованим на дійсне відновлення порушеного права та/або інтересу, а, відтак, з метою захисту порушеного права чи інтересу територіальної громади при відчуженні спадкового майна розмір грошової компенсації вартості цього майна визначається, виходячи з його ринкової вартості на час розгляду спору в суді або на час добровільного врегулювання спору між сторонами цих правовідносин. До подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19 (провадження № 14-40цс21) та в постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18), розв`язуючи правову проблему розміру грошової компенсації при відчужені майна та стягненні такої компенсації при поділі майна подружжя. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Таким чином, при відчуженні спадкового майна особою, яка не є спадкоємцем, на користь добросовісного набувача територіальна громада має право лише на отримання грошової компенсації його вартості. За таких обставин позовні вимоги про визнання права власності не підлягають задоволенню саме з цих підстав. Тому постанову апеляційного суду слід змінити, виклавши їх мотивувальну частини у редакції цієї постанови. Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково з ухваленням нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Відповідно до частини четвертої статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Харківської міської ради задовольнити частково. Постанову Харківського апеляційного суду від 04 березня 2020 рокузмінити, виклавши їх мотивувальну частину у редакції цієї постанови. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Є. В. Синельников Судді: О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович