Постанова Дніпровський апеляційний суд № 212/10587/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3769/20 Справа № 212/10587/19 Суддя у 1-й інстанції - Колочко О. В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 березня 2020 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Зубакової В.П., суддів: Барильської А.П., Бондар Я.М. сторони позивач: ОСОБА_1 , відповідач: Приватне акціонерне товариство «Суха Балка», розглянувши у спрощеному позовному провадженні у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційні скарги позивача ОСОБА_1 та відповідача Приватного акціонерного товариства «Суха Балка» на рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 січня 2020 року, яке ухвалене суддею Колочко О.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 13 січня 2020 року,- ВСТАНОВИВ: У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Суха Балка» (надалі ПрАТ «Суха Балка») про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, посилаючись на отримання ним професійного захворювання внаслідок праці протягом тривалого часу в шкідливих умовах. Висновком МСЕК у 1998 році йому було первинно встановлено втрату професійної працездатності в розмірі 30 %, який при наступних переоглядах у 1999-2002 роках, було збільшено до 40 % та визнано людиною з інвалідністю третьої групи, з 2007 року встановлено на безстроковий термін. Вважаючи причиною отримання професійного захворювання тривалу роботу в шкідливих умовах праці, просив суд стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду у розмірі 170 000,00 грн. Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 січня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «Суха Балка» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 35 000,00 грн. без утримання податку з доходу фізичних осіб. Стягнуто з ПрАТ «Суха Балка» на користь держави судові витрати у розмірі 768,40 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , ставить питання про зміну рішення суду в частині розміру моральної шкоди, стягнутої на користь позивача, просить збільшити її розмір до заявленого ним у позові, оскільки він значно занижений та не відповідає глибині моральних страждань позивача та принципу розумності, виваженості і справедливості. Внаслідок втрати професійної працездатності позивач не має змоги вести звичне життя, вимушений постійно проходити курси лікування, не має можливості приділяти належної уваги своїй родині. Судом першої інстанції не повністю враховано, що позивач, внаслідок отримання професійного захворювання, постійно відчуває біль в поперековому відділі хребта з іррадіацією в ліву ногу, обмеження рухів і біль в колінних суглобах, обмеження рухів і біль в плечових суглобах. В апеляційній скарзі відповідач ПрАТ «Суха Балка» ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, не об`єктивне з`ясування всіх обставин, які мають значення для справи. Вважає, що в діях відповідача відсутня протиправна поведінка, оскільки, відсутній причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та отриманням позивачем професійних захворювань, а тому підстави для покладення обов`язку з відшкодування моральної шкоди на підприємство відсутні; факт заподіяння моральних страждань не підтверджений достовірними доказами. При цьому, позивач при прийомі на роботу був під підпис ознайомлений з умовами праці та добровільно працював у шкідливих умовах.Крім того, працівник зобов`язаний дбати про особисту безпеку та стан свого здоров`я, працюючи на підприємстві. Також зазначає, що судом визначено розмір моральної шкоди без врахування конкретних обставин справи, стягнуто моральну шкоду в завищеному розмірі без врахування засад розумності, виваженості й справедливості. Відзиви на апеляційні скарги не надходили. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційних скарг, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення з наступних підстав. Судом встановлено, що ОСОБА_1 у період з 15.06.1982 року по 23.08.1984 року працював підземним кріпильником та з 23.08.1984 року по 31.08.1987 року підземним прохідником на шахті імені Фрунзе Рудоуправління імені Фрунзе ВО «Кривбасруда» ВАТ «Суха Балка», ПАТ «Євраз Суха Балка», правонаступником яких є відповідач ПрАТ «Суха Балка» 31.08.1987 року позивач звільнений за власним бажанням, на підставі ст. 38 КЗпП України (а.с. 12-13). Відповідно до акту розслідування хронічного професійного захворювання № 98002-ПЗ від 03.04.1998 року, діагноз ОСОБА_1 : радикулопатія попереково-крижова в фазі загострення з порушенням біомеханіки хребта 2-3 т., гіпотрофією передньої групи м`язів лівого стегна та лівобічним кульшовим періартрозом і двобічним гонартрозом ПФ 1 (а.с.6). Відповідно до витягу з акту огляду МСЕК від 16.04.1998 року, ОСОБА_1 при первинному огляді встановлена ступінь втрати професійної працездатності 30 % з 15 квітня 1998 року по 01 травня 1999 року, з наступним переоглядом 01 квітня 1999 року (а.с.7,7-зворот). Висновком МСЕК від 15.05.2007 року ОСОБА_1 визначено ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 40 % з 01 травня 2007 року, його визнано особою з інвалідністю третьої групи безстроково (а.с.9,9-зворот). Суд, частково задовольняючи позов, обґрунтовано виходив з доведеності позовних вимог ОСОБА_1 та вірно встановив, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки, професійне захворювання отримано позивачем під час виконання ним трудових обов`язків і вони пов`язані з виробництвом, і наявності у зв`язку з цим підстав, передбачених ст.ст. 153, 173 КЗпП України, для відшкодування моральної шкоди. Колегія суддів погоджується з даним висновком суду з огляду на наступне. Так, відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд, під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку. Відповідно до роз`яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров`я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 р. N 1105-XIV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", Закону України від 14 жовтня 1992 р. N 2694-XII "Про охорону праці", КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Оскільки позивачу первинно висновком МСЕК встановлено стійку втрату професійної працездатності 16.04.1998 року у зв`язку з професійним захворюванням, тобто встановлено наявність втрати професійної працездатності, що надало йому право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, колегія суддів приходить до висновку, що до правовідносин сторін мають застосовуватися Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затверджені Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року ( з наступними змінами). У відповідності до положень п.11 цих Правил моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат. Згідно зі ст. 440-1 ЦК України, в редакції 1963 року,моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати. Таким чином, згідно зі ст. 440-1 ЦК України, в редакції 1963 року, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати (п. 11 Правил). Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оплату праці" мінімальна заробітна плата це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників. Вищезазначені вимоги закону, у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України, дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості. Такий підхід цілком узгоджується з положенням ст. 83 ЦК України, в редакції 1963 року, про те, що позовна давність не поширюється, зокрема, на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом. Аналогічний правовий висновок міститься й у постановах Верховного Суду України № 6-156цс14, № 6-188цс14 та № 6-207цс14від 24 грудня 2014 року. Згідно статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі, станом на час розгляду справи, становить 4 723 00 грн., тобто мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який відповідає 100% стійкої втрати працездатності, дорівнює 23 615,00 грн., а максимальний - 944 600,00 грн. Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов`язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя. Як зазначено в п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності. В судовому засіданні встановлено, що у зв`язку з професійним захворюванням позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він втратив професійну працездатність у розмірі 40%, його визнано особою з інвалідністю третьої групи, безстроково. Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя, він періодично проходить лікування, незважаючи на постійні курси лікування покращення в стані здоров`я відсутнє. Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що позивачу ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійне захворювання позивача, яке завдає йому фізичного болю та душевних страждань, виникло з вини відповідача, яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів. Доводи апеляційної скарги щодо відсутності причинного зв`язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача, колегією суддів відхиляються, оскільки, як вбачається з аналізу норм ч. 2 ст. 153, ст. 173, ч.1 ст. 237-1 КЗпП України, до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу. Отже, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду. Посилання представника відповідача в апеляційній скарзі на те, що позивач з власної волі протягом тривалого часу виконував роботу в шкідливих умовах праці, був повідомлений про умови праці, наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах, не приймаються до уваги колегією суддів, оскільки добровільність виконання позивачем робіт у шкідливих умовах праці, не знімають з відповідача обов`язку виконати вимоги ч. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці» й нести відповідальність за їх невиконання у вставленому законом порядку. Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано характер отриманого позивачем професійного захворювання, стаж роботи позивача у відповідача, протягом 5 років 2 місяців із 15 років загального стажу в умовах впливу шкідливих факторів,відсоток втрати ним професійної працездатності у розмірі 40 %, який встановлено безстроково, визнання особою з інвалідністю третьої групи, стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану та взагалі можливість такого відновлення, зважаючи на встановлення ступеню втрати професійної працездатності та інвалідністю третьої групи безстроково. В зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів не бере до уваги доводи позивача та відповідача щодо необґрунтованого розміру відшкодування моральної шкоди. Суд, на підставі медичних документів про лікування позивача у зв`язку з отриманим професійним захворюванням, правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються його нормальні життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, оскільки відчуває біль в поперековому відділі хребта з іррадіацією в ліву ногу, обмеження рухів і біль в колінних суглобах, обмеження рухів і біль в плечових суглобах. Лікарями виявлений відсутній стабілізаційний процес у його здоров`ї, що підтверджується чисельними виписними епікризами, що містяться в матеріалах справи, в яких зафіксований стійкий дистабілізаційний стан здоров`я позивача, внаслідок чого він переносить моральні страждання. При цьому, визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 35 000,00 грн. не перевищує граничного розміру, встановленого п. 11 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків. Доводи, викладені в апеляційних скаргах, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Отже, на думку колегії суддів, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в досить повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм правову оцінку, ухвалив рішення яке відповідає вимогам закону. За таких обставин, враховуючи вищевикладене, апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, ч. 1 ст. 369, ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги позивача ОСОБА_1 та відповідача Приватного акціонерного товариства «Суха Балка» - залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 січня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 11 березня 2020 року. Головуючий: Судді: