Постанова Донецький апеляційний суд № 226/1289/19

Єдиний унікальний номер 226/1289/19 Номер провадження 22-ц/804/837/20 ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 березня 2020 року м. Бахмут справа № 226/1289/19 провадження № 22-ц/804/837/20 Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ : головуючого Хейло Я.В., суддів Корчистої О.І., Тимченко О.О. при секретарі Ситнік Д.Л. учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач Державне підприємство «Мирноградвугілля» розглянувши у порядку письмового провадження у приміщенні Донецького апеляційного суду в м. Бахмут апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Димитровського міського суду Донецької області від 25 листопада 2019 року по цивільній справі № 226/1289/19 за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Мирноградвугілля» про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку (суддя Петунін І.В.), ухваленого в приміщенні суду в місті Мирноград Донецької області, - ВСТАНОВИВ: КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Димитровського міського суду Донецької області позовом до Державного підприємства «Мирноградвугілля» (далі ДП «Мирноградвугілля») про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки працівникам, які мають дітей. В обґрунтування позову зазначила, що з 29 липня 1988 року по 29 грудня 2018 року вона працювала в ДП «Мирноградвугілля» ВП «Шахта «Капітальна» (на той час ВП «Шахта «Стаханова»): з 29.07.1988 р. по 31.12.1997 р. помічником вихователя в дитячому садку, з 01.01.1998 р. по 31.03.2016 р. вихователем, з 01.04.2016 р. по 29.12.2018 року вихователем 1 категорії. 29.12.2018 року вона була звільнена за угодою сторін за п.1 ст. 36 КЗпП України. Відповідач порушив її трудові права, не виплатив їй компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як матері, яка має двох дітей віком до 15 років, а також не виплатив їй з 01.04.2008 р. по день звільнення надбавку до посадового окладу на 10% за звання «Вихователь-методист». Задля вирішення цих питань вона зверталась до адміністрації шахти з письмовою заявою, але їй було відмовлено. Просила стягнути з ДП «Мирноградвугілля» на свою користь невиплачену суму надбавки до посадового окладу у розмірі 10% за звання «вихователь-методист» за період з 01.04.2008 р. по 29.12.2018 р. в сумі 64835 грн та компенсацію за невикористані додаткові відпустки як матері, яка мала двох дітей віком до 15 років, за період з 1996 року по 2004 рік в сумі 12804,19 грн. КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 25 листопада 2019 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства «Мирноградвугілля» на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як матері, яка мала двох дітей віком до 15 років, за період з 1996 року по 2004 рік в сумі 12804 грн. 19 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення заявлених позовних вимог, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог в частині стягнення компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення надбавки до посадового окладу у розмірі 10% за звання «вихователь-методист», оскільки позивач була працівником структурного підрозділу шахти, а не педагогічним працівником дошкільного навчального закладу та на неї не розповсюджується законодавство, що регулює умови оплати праці педагогічних працівників. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Позивач ОСОБА_1 просила оскаржуване рішення в частині незадоволених позовних вимог скасувати, та ухвалити нове, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити, в іншій частині рішення залишити без змін. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ Апеляційна скарга позивача мотивована тим, що при ухваленні рішення судом неповно з`ясовано всі обставини справи та порушено норми процесуального та матеріального права. Посилається на частини 1, 5 статті 18, частину 1 статті 22 Закону України «Про освіту» та зазначає, що Інструкція про порядок обчислення заробітної плати працівників освіти, затверджена наказом Міністерства освіти України від 15.04.93 року №102, розповсюджується не тільки на педагогічних працівників закладів освіти, а і на педагогічних працівників інших підприємств і організацій. Зазначає, що посада вихователя, старшого вихователя, вихователя-методиста є посадою педагогічного працівника відповідно до Переліку посад педагогічних і науково-педагогічних працівників. Відповідно до статті 50 Закону України «Про освіту» та пункту 1.7 Типового положення про атестацію педагогічних працівників вона кожні 5 років проходила чергову атестацію та отримувала атестаційні листі. Атестаційними листами від 19.04.2015 року, від 16.04.2010 року, від 27.03.2015 року їй було підтверджено звання «вихователь-методист». Звертає увагу, що до 01.04.2008 року надбавка до посадового окладу виплачувалась відповідачем, потім також видавалися відповідні накази про виплату цієї надбавки, але фактично виплата не проводилась через відсутність коштів на підприємстві. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШІХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Відповідачем ДП «Мирноградвугілля» подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що відповідно до статті 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, схеми посадових окладів, розцінки та інше встановлюються підприємствами самостійно у колективному договорі, проте колективним договором підприємство виплата надбавки до посадового окладу на яку претендує позивач не передбачена. (а.с. 204) В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 доводи апеляційної скарги підтримала та просила її задовольнити. Представник відповідача ОСОБА_2 в засіданні апеляційного суду проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив її відхилити, рішення суду залишити без зміни. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ Позивач знаходилась у трудових відносинах з відповідачем з 29 липня 1988 року по 29 грудня 2018 року, працювала в ДП «Мирноградвугілля» ВП «Шахта «Капітальна» (на той час ВП «Шахта «Стаханова»): з 29.07.1988 р. по 31.12.1997 р. помічником вихователя в дитячому садку, з 01.01.1998 р. по 31.03.2016 р. вихователем, з 01.04.2016 р. по 29.12.2018 року вихователем 1 категорії, що підтверджено відповідними записами у трудовій книжці (а.с.6-7). Згідно з довідкою виконавчого комітету Мирноградської міської ради від 21.08.2019 року ОСОБА_1 , 1970 року народження зареєстрована та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , з 09.10.1987 року по 20.01.1998 року була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , разом з нею за даною адресою були зареєстровані її дити: ОСОБА_3 1989 року народження з 27.01.1989 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 1993 року народження з 31.10.1993 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 року (а.с. 62). З 29.09.2007 року позивач перебувала у шлюбі з ОСОБА_4 , шлюб з яким розірваний 08.11.2016 року та мала прізвищем « ОСОБА_5 » (а.с. 15, 16). З 13.10.2018 року позивач перебуває у шлюбі з ОСОБА_6 (а.с. 17). Згідно з атестаційним листом, рішенням атестаційної комісії від 19.04.2005 року ОСОБА_7 підтверджено звання «вихователь-методист» (а.с. 18). Згідно з атестаційним листом, рішенням атестаційної комісії від 16.04.2010 року ОСОБА_8 підтверджено звання «вихователь-методист» (а.с. 19). Згідно з атестаційним листом, рішенням атестаційної комісії від 27.03.2015 року ОСОБА_8 відповідає раніше присвоєному педагогічному званню «вихователь-методист» (а.с. 19). 03.12.2018 року позивач звернулась до відповідача із заявою про нарахування та виплату їй надбавки за звання «вихователь-методист» за період з 01.04.2008 року по 01.12.2018 року (а.с. 21). Листом від 13.12.2018 року позивачу було відмовлено у задоволенні заяви та повідомлено про неможливість задоволення її вимоги, викладеної у заяві від 03.12.2018 року, оскільки у період її роботи на підприємстві вона не зверталась з вимогами про нарахування надбавки за звання «вихователь-методист», а також на підприємстві відсутні атестаційні листи, які є підставою для нарахування такої надбавки (а.с. 22). 14.01.2019 року позивач повторно звернулась до відповідача з заявою про нарахування надбавки за звання «вихователь-методист», отримавши аналогічну відповідь про відмову у нарахуванні надбавки (а.с. 23, 24). Згідно довідки ВП «Шахта «Капітальна» ДП «Мирноградвугілля», позивачу при звільненні нарахована сума до виплати 8680,78 грн, з яких: заробітна плата в сумі 5812,10 грн, компенсація за невикористану відпустку в сумі 5387,04 грн, компенсація за несвоєчасну виплату заробітної плати за жовтень 2018 року в сумі 39,08 грн. Повний розрахунок з позивачем здійснений 26.02.2019 року (а.с. 31). Згідно з наказом ВП «Шахта «Стаханова» ДП «Красноармійськвугілля» без дати, позивачу з 01.06.2014 року встановлена надбавка до посадового окладу у розмірі 10 % за результатами атестації педагогічних працівників за педагогічне звання «вихователь-методист» (а.с. 33). Діяльність ДНЗ КТ №16 «Попелюшка», в якому працювала позивач, здійснюється у відповідності до його Положення, затвердженого 11.12.2017 в.о. директора ВП «Шахта «Капітальна». Як вбачається з положення, цей заклад є державним закладом дошкільного виховання та навчання дітей, підпорядковується ВП «Шахта «Капітальна» ДП «Мирноградвугілля», є неприбутковою установою і фінансується за рахунок засновника. Рішення з соціально-економічних питань, що стосуються діяльності закладу, розробляються і приймаються органами управління ВП «Шахта «Капітальна» за участю трудового колективу та уповноважених ним органів і відображаються у колективному договорі. Колективним договором також регулюються питання з охорони праці, виробничі та трудові відносини трудового колективу з адміністрацією. Дитячий навчальний заклад № 16 підпорядкований і підзвітний засновнику ВП «Шахта «Капітальна» (а.с. 68-80). ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Згідно ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими ;3) невідповідність висновків, викладених у суду першої інстанції, обставинам справи;4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного. МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Зважаючи на те, що ціна позову складає 64835 гривень, що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічного з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає. Частинами першою, сьомою статті 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Статтею 1 Закону України «Про оплату праці» визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства. За змістом статті 2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входить: - основна заробітна плата це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців; - додаткова заробітна плата це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій; - інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. Як роз`яснено в пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», при вирішенні спорів про виплату премій, винагороди за підсумками роботи за рік чи за вислугу років, надбавок і доплат необхідно виходити з нормативно-правових актів, якими визначено умови та розмір цих виплат. Працівники, на яких поширюються зазначені нормативно-правові акти, можуть бути позбавлені таких виплат (або розмір останніх може бути зменшено) лише у випадках і за умов, передбачених цими актами. Відповідно до статті 1 Закону України «Про загальну середню освіту» законодавство України про загальну середню освіту базується на Конституції України і складається з Закону України «Про освіту», цього Закону, інших нормативно-правових актів та міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Трудові відносини в системі загальної середньої освіти до 28 вересня 2017 року, тобто на час виникнення спірних правовідносин, регулювалися Законом України від 23 травня 1991 року № 1060-ХІІ «Про освіту», який втратив чинність у зв`язку з прийняттям Верховною Радою України у новій редакції Закону України від 05 вересня 2017 року № 2145-VIII «Про освіту». Відповідно до частини третьої статті 54 Закону України від 23 травня 1991 року № 1060-ХІІ «Про освіту» педагогічні та науково-педагогічні працівники приймаються на роботу шляхом укладення трудового договору, в тому числі за контрактом. Перелік категорій і педагогічних звань педагогічних працівників, порядок їх присвоєння визначаються Кабінетом Міністрів України (абзац другий частини четвертої статті 54 Закону України від 23 травня 1991 року № 1060-ХІІ «Про освіту»). Згідно з Переліком посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 року № 963 посада вихователя, старшого вихователя, вихователя-методиста належить до посад педагогічних працівників. Статтею 21 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України. Як встановлено апеляційним судом, позивач перебувала у трудових правовідносинах з відповідачем : з 29.07.1988 р. по 31.12.1997 р. працювала помічником вихователя в дитячому садку, з 01.01.1998 р. по 31.03.2016 р. вихователем, з 01.04.2016 р. по 29.12.2018 року вихователем 1 категорії дошкільного навчального закладу «Попелюшка» відокремленого підприємства «Шахта «Капітальна» Державного підприємства «Мирноградвугілля». Згідно Положення дошкільного навчального закладу комбінованого типу «ДНЗ № 16 Попелюшка», затвердженого 10 грудня 2017 року заклад є державним закладом дошкільного виховання та навчання дітей. Заклад підпорядковується ДП «Шахта Капітальна» ДП «Мірноградвугілля». Згідно пункту 1.6 Положення, заклад у своїй діяльності керується Конституцією України,Законами України «Про освіту», «Про дошкільну освіту», основами законодавства України «Про охорону здоров`я», Положенням про дошкільний навчальний заклад, затвердженим Постановою КМУ від 12.03.2003 року № 305, іншими нормативними актами, даним положенням. Згідно пунктів 7.6 Положення трудові відносини регулюються законодавством України про працю,Законами України «Про освіту», «Про дошкільну освіту»,іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про освіту» заклад освіти - юридична особа публічного чи приватного права, основним видом діяльності якої є освітня діяльність. Відповідно до статті 22 Закону України «Про освіту» юридична особа має статус закладу освіти, якщо основним видом її діяльності є освітня діяльність. Права та обов`язки закладу освіти, передбачені цим Законом та іншими законами України, має також фізична особа - підприємець або структурний підрозділ юридичної особи приватного чи публічного права, основним видом діяльності якого є освітня діяльність. Основні правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку системи дошкільної освіти, яка забезпечує розвиток, виховання і навчання дитини регулює Закон України «Про дошкільну освіту» від 11.07.2001 року. Відповідно до ст.13 Закону України «Про дошкільну освіту »заклад дошкільної освіти діє на підставі статуту. Фізична особа - підприємець або структурний підрозділ юридичної особи приватного чи публічного права, основним видом діяльності яких є освітня діяльність, діють на підставі власних положень про них. Установчі документи розробляються відповідно до Конституції України, Закону України "Про освіту", цього Закону, положення про заклади дошкільної освіти, що затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки, інших нормативно-правових актів. Відповідно до ст.15 Закону заклад дошкільної освіти є юридичною особою. Форма власності закладу дошкільної освіти визначається відповідно до законодавства. Заклади дошкільної освіти можуть бути засновані на засадах державно-приватного партнерства (корпоративний заклад дошкільної освіти) Статус державного має заклад дошкільної освіти, заснований на державній формі власності. Права та обов`язки закладу дошкільної освіти, передбачені Законом України "Про освіту", цим та іншими законами, мають також фізична особа - підприємець або структурний підрозділ юридичної особи приватного чи публічного права, основним видом діяльності яких є освітня діяльність у сфері дошкільної освіти. Відповідно до статті 16 Закону рішення про утворення, реорганізацію, ліквідацію чи перепрофілювання (зміну типу) закладу дошкільної освіти незалежно від підпорядкування, типів і форми власності приймає його засновник (засновники). Засновником закладу дошкільної освіти може бути орган державної влади від імені держави, відповідна рада від імені територіальної громади (громад), фізична та/або юридична особа (зокрема релігійна організація, статут (положення) якої зареєстровано у встановленому законодавством порядку), рішенням та за рахунок майна яких засновано заклад дошкільної освіти або які в інший спосіб відповідно до законодавства набули прав і обов`язків засновника. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції також керувався наведеними вище нормативними актами , але , на думку апеляційного суду , невірно їх витлумачив. В даному випадку, дитячій навчальний заклад, в якому працювала позивач, є закладом дошкільного виховання та навчання дітей, який був заснований Державним підприємством «Мирноградвугілля», що відповідає положенням ст.16 Закону України «Про дошкільну освіту». Заклад дії на підставі Положення , затвердженого засновником та відповідно до ст.16 Закону України «Про дошкільну освіту» має права та обов`язки передбачені цим Законом. Ті обставини, що заклад не є юридичною особою не є підставою для позбавлення працівників закладу встановлених Законом України «Про дошкільну освіту» гарантій щодо оплати праці, а є лише підставою для покладання цих обов`язків саме на юридичну особу, структурним підрозділом якої є заклад. У пункті 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз`яснено, що судам необхідно враховувати, що згідно зі статтею 21 КЗпП України належним відповідачем у справі за позовом про оплату праці є та юридична особа (підприємство, установа, організація), з якою позивачем укладено трудовий договір. Трудові відносини у системі дошкільної освіти регулюються законодавством України про працю, Законом України "Про освіту", Законом України «Про дошкільну освіту та іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Стаття 32 Закону України « Про дошкільну освіту » регулює порядок атестація педагогічних працівників закладу дошкільної освіти та передбачає, що атестація педагогічних працівників закладу дошкільної освіти незалежно від підпорядкування, типів і форми власності є обов`язковою і здійснюється, як правило, один раз на п`ять років відповідно до Типового положення про атестацію педагогічних працівників України, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері освіти. За результатами атестації педагогічних працівників закладу дошкільної освіти визначається відповідність педагогічного працівника займаній посаді, встановлюється його кваліфікаційна категорія (спеціаліст, спеціаліст другої категорії, спеціаліст першої категорії, спеціаліст вищої категорії), може бути присвоєно відповідне педагогічне звання вихователям - "Вихователь-методист", а вихователям-методистам - "Старший вихователь", учителям усіх спеціальностей - "Старший вчитель", "Вчитель-методист". Пункт 7.12 Положення дошкільного навчального закладу «ДНЗ № 16 «Попелюшка», також передбачає, що педагогічні працівники закладу підлягають атестації, яка здійснюється, як правило, один раз на п`ять років відповідно до Типового положення про атестацію педагогічних працівників України, затвердженого Міністерством освіти та науки України (а.с.68-80). Відповідно до статті 5 Закону України «Про оплату праці» організація оплати праці здійснюється на підставі: законодавчих та інших нормативних актів; генеральної угоди на національному рівні; галузевих (міжгалузевих), територіальних угод; колективних договорів; трудових договорів; грантів. Суб`єктами організації оплати праці є: органи державної влади та місцевого самоврядування; роботодавці, організації роботодавців, об`єднання організацій роботодавців або їх представницькі органи; професійні спілки, об`єднання професійних спілок або їх представницькі органи; працівники. Відповідно до Додатку 1 Постанови КМУ № 643 від 20 квітня 2007 року «Про затвердження розмірів підвищення посадових окладів (ставок заробітної плати) та додаткової оплати за окремі види педагогічної діяльності » встановлено надбавку до посадового окладу у розмірі 10% за педагогічне звання «вихователь - методист». При цьому Постановою визначено поетапне підвищення посадових окладів з 1 травня 2007 року та встановлено проведення такого підвищення у повному обсязі з 1 січня 2008 року. При розгляду справи судом встановлено, що позивач, відповідно до вимог закону проходила періодичну атестацію та відповідно до атестаційний листів від 19.04.2005 року,16.04.2010 року та 27.03.2015 року , підтвердила звання «вихователь-методист» (а.с.18-21). З матеріалів справи вбачається, що встановлюючи своїм наказом з 1 червня 2014 року позивачу надбавку до посадового окладу у розмірі 10% за звання «вихователь-методист» відповідач також керувався наведеною вище постановою Кабінету Міністрів України, але вважав, що її виплата є правом , а не обов`язком підприємства. Отже, враховуючи викладене, апеляційний суд, вважає, саме на роботодавця, яким в даному випадку є ДП «Мирноградвугілля», законом покладено обов`язок здійснювати оплату праці найманим працівникам його структурного підрозділу та забезпечувати дотримання встановлених законом гарантій оплати праці для певних категорій працівників. Статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів. Так, у частині першій зазначеної статті передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Разом з тим, у частині другій цієї статті зазначено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Проаналізувавши зміст частини другої статті 233 КЗпП України слід дійти висновку про те, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком. Зазначена правова позиція викладена у постанові ВСУ від26.10.2016року у справі № 6-395цс16. Вирішуючи питання про період та розмір заборгованості апеляційний суд виходить з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 3 ст. 13 ЦПК України). Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України). Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Отже, суд приходить до висновку про те, що сторони за час розгляду справи в суді розпорядилися своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд. Звертаючись до суду з позовом , позивач просила суд стягнути на її користь суму надбавки до посадового окладу з 01.04.2008 року по 29.12.2018 року виходячи з посадового окладу на момент звільнення 5026грн. у загальній сумі 64 835,40 грн. Апеляційний суд не може погодитися з таким розрахунком, оскільки він не відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи. З матеріалів справи вбачається, що протягом спірного періоду посадовий оклад позивача неодноразово змінювався, що підтверджується наявними у матеріалах справи штатними розкладами підприємства та складав відповідно з 01.04.2008р. по 30.09.2008р. 1002 гривні, з 01.10.2008р. по 30.06.2009р. 1285 гривень, з 01.07.2009р. по 01.01.2010р. 1428 гривень,з 01.01.2010р. по 01.06.2010р. 1487 гривень,з 01.06.2010р. по 01.07.2010р. 1534 гривні,з 01.07.2010 р. по 01.10.2010р. 1629 гривень,з 01.10.2010р. по 01.03.2011р. 1756 гривень, з 01.03.2011 по 01.07.2011 року 1945 гривень, з 01.07.2011р. по 01.06.2012р. 2061 гривня, з 01.06.2012 по 01.07.2012р. 2199 гривень, з 01.07.2012р. по 01.10.2012р. 2199 гривень, з 01.07.2012р. по 01.10.2012р. 2350 гривень, з 01.10.2012р. по 01.04.2013р. 2396 гривень, з 01.04.2013р. по 01.06.2013р. 2448 гривень, з 01.06.2013р. по 01.07.2013р. 2483 гривні, з 01.07.2013р. по 01.01.2014р. 2512 гривень,з 01.01.2014р. по 01.06.2014р. 2512 гривень. (а.с. 141-157, 178) Отже, при проведенні розрахунку слід брати не останній розмір посадового окладу на момент звільнення, якій взяла за основу позивач для проведення розрахунків, а посадовий оклад за конкретний відпрацьований період. Вирішуючи, позовні вимоги позивача про стягнення надбавки до посадового окладу у розмірі 10% за період з 01.04.2008 року по 01.06.2014 року, апеляційний суд вважає, що позовні вимоги в цієї частині є обґрунтованими та такими , що підлягають задоволенню, оскільки з матеріалів справи вбачається, що нарахування та виплата заробітної плати позивачеві проводилася без врахування надбавки до посадового окладу : Період Оклад за один місяць у зазначеному періоді 10 % від окладу за зазначений період 01.04.2008-30.09.2008 1002 601,2 01.10.2008-30.06.2008 1285 1156,5 01.07.2009-01.01.2010 1428 999,6 01.01.2010-01.06.2010 1487 743,5 01.06.2010-01.07.2010 1534 153,4 01.07.2010-01.10.2010 1629 651,6 01.10.2010-01.03.2011 1756 878 01.03.2011-01.07.2011 1945 778 01.07.2011-01.01.2012 2061 1236,6 01.01.2012-01.06.2012 2061 1030,5 01.06.2012-01.07.2012 2199 219,9 01.07.2012-01.10.2012 2350 940 01.10.2012-01.04.2013 2396 1437,6 01.04.2013-01.06.2013 2448 489,6 01.06.2013-01.07.2013 2483 248,3 01.07.2013-01.04.2014 2512 1507,2 01.01.2014-01.06.2014 2512 1256 ВСЬОГО 12927, 5 Виходячи з наведеного за відпрацьований період з 01.04.2008 року по 01.06.2014 року на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню недоотримана заробітна плата у розмірі 12927, 50 гривень. Позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення надбавки до посадового окладу у розмірі 10% за період з 01.06.2014 року по 01.03.2016 року задоволенню не підлягають, оскільки з матеріалів справи вбачається, що у зазначений період часу заробітна плата їй нараховувалася з врахуванням надбавки за звання «вихователь-методист», що підтверджується наказом про її призначення з 1 червня 2014 року ( а.с.33), табуляграмами про нарахування заробітної плати за цей період з урахуванням надбавки (код 108). Належним доказів, які свідчать про те, що фактично ці кошти отримані не були або отримані у меншому розмірі позивач суду не надала. Вирішуючи позовні вимоги про стягнення надбавки за період з 01.03.2016 року по 29.12.2018 року, апеляційний суд вважає, що вони є обґрунтованими, оскільки аналізуючи проведені нарахування за табуляграмами у зазначений період слід дійти висновку, що заробітна плата нараховувалася у розмірі лише посадового окладу та без нарахування 10% надбавки. Період Оклад за один місяць у зазначеному періоді 10 % від окладу за зазначений період 01.03.2016-01.11.2016 3762 3009,6 01.11.2016-01.01.2017 3958 791,6 01.01.2017-01.05.2017 4368 1747,2 01.05.2017-01.12.2017 4597 3217,9 01.12.2017-01.07.2017 4810 3367 01.07.2018-01.11.2018 5026 2010,4 01.11.2018-01.12.2018 5026 502,6 01.12.2018-29.12.2018 5244 524,4 ЗАГАЛОМ 15170,7 З огляду на зазначене, суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, приходить до висновку, що встановлено порушення трудових прав позивача в частині невиплати їй надбавки до посадового окладу за педагогічне звання «вихователь-методист» за період з 01.04.2008 року по 01.06.2014 року та з 01.03.2016 року по 29.12.2018 року у загальній сумі 28098,20 гривень. Тому позовні вимоги в частині стягнення на користь позивача з Державного підприємства «Мірноградвугілля» заборгованості по заробітній платі у розмірі 28098,20 гривень є обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню. Посилання представника відповідача у відзиві на апеляційну скаргу, що нарахування надбавки до посадового окладу за звання «вихователь-методист» входить до виключної компетенції адміністрації підприємтсва не ґрунтуються на законі. Враховуючи, що рішення Димитровського міського суду Донецької області від 25 листопада 2019 року оскаржується позивачем ОСОБА_1 в частині незадоволених позовних вимог про стягнення сум підвищення посадового окладу, відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України в іншій частині оскаржуване судове рішення апеляційним судом не переглядається. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Згідно статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ Відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення та у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до частин 1, 13 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. З позову ОСОБА_1 вбачається, що ціна позову складає 77639 гривень 59 копійок. (а.с. 1) Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено на загальну суму у розмірі 40902, 39 гривень, що складає 53 % від ціни позову. Від сплати судового збору позивач звільнена на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір». Таким чином, з відповідача ДП «Мирноградвугілля» на користь держави підлягає стягненню судовий збір, пропорційно задоволених позовних вимог, у розмірі 1018 гривень 13 копійок. Керуючись статтями 367, 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Димитровського міського суду Донецької області від 25 листопада 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по заробітній платі скасувати. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства «Мирноградвугілля» про стягнення заборгованості по заробітній платі задовольнити частково. Стягнути з Державного підприємства «Мирноградвугілля», ідентифікаційний код юридичної особи 32087941, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , заборгованість по заробітній платі за період з 01.04.2008 року по 01.06.2014 року у сумі 12927,50 гривень та з 01.03.2016 року по 29.12.2018 року у сумі 15170,70 гривень, всього у сумі 28098 (двадцять вісім тисяч дев`яносто вісім) гривень 20 копійок. Стягнути з Державного підприємства «Мирноградвугілля», ідентифікаційний код юридичної особи 32087941, на користь держави судовий збір у розмірі 1018 (одна тисяча вісімнадцять) гривень 13 копійок. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий Я.В. Хейло Судді: О.І. Корчиста О.О. Тимченко