Постанова Харківський апеляційний суд № 638/19379/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА Іменем України 10 березня 2020 року м. Харків справа №638/19379/19 провадження №22-ц/818/1581/20 Харківський апеляційний суд у складі: Головуючого: Маміної О.В., суддів: Бровченка І.О., Кругової С.С., за участю секретаря - Сізонової О.О., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , третя особа державний реєстратор Департаменту реєстрації Харківської міської ради Харківської області Шеховцова Маргарита Євгенівна, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа державний реєстратор Департаменту реєстрації Харківської міської ради Харківської області Шеховцова Маргарита Євгенівна про скасування рішення про державну реєстрацію права власності за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 грудня 2019 року, постановлену під головуванням судді Омельченко К.О., в залі суду в місті Харкові,- в с т а н о в и в: В грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа державний реєстратор Департаменту реєстрації Харківської міської ради Харківської області Шеховцова Маргарита Євгенівна про скасування рішення про державну реєстрацію права власності. Також позивачем подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 ), що належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , та заборону будь-яким способом вчиняти будь-які дії щодо даного нерухомого майна. Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 грудня 2019 року заяву ОСОБА_1 задоволено. Вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру, що належить на праві приватної власності ОСОБА_2 та заборонено будь-яким особам вчиняти дії щодо відчуження квартири, до вирішення справи по суті. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції представником ОСОБА_2 ОСОБА_3 подано апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду першої інстанції скасувати, у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити, стягнути з позивача на користь відповідача судовий збір в розмірі 384,20 грн. В обґрунтування посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального права, неповноту з`ясування обставин, що мають значення для справи. Судом першої інстанції не було надано належної оцінки тому факту, що ОСОБА_1 не є учасником спірних правовідносин, не має відношення до квартири, яка є предметом спору. Право власності ОСОБА_2 на квартиру зареєстроване на підставі рішення суду, що набрало законної сили. Подання ОСОБА_1 даного позову фактично є необґрунтованим, оскільки питання права власності на квартиру було предметом судового розгляду, судове рішення з цього питання постановлене та набрало законної сили. Судом першої інстанції не визначене питання зустрічного забезпечення. У відзиві на апеляційну скаргу позивачем зазначено, що апеляційна скарга є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Невжиття відповідних заходів забезпечення позову може призвести до відчуження спірної квартири відповідачем. Вжитий судом першої інстанції захід забезпечення позову не перешкоджає відповідачу користуватися квартирою. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Задовольняючи заяву про забезпечення позову та накладаючи арешт на квартиру та заборону будь-яким особам вчиняти дії щодо відчуження майна, суд першої інстанції виходив з того, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виник спір щодо нерухомого майна. ОСОБА_2 має реальну можливість розпорядитися квартирою, що зробить неможливим або утруднить виконання рішення суду, постановленого за результатом розгляду справи. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам закону та фактичним обставинам справи відповідає не в повній мірі. Відповідно до ч.1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені ст. 150 цього Кодексу заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Відповідно до роз`яснень, які містяться в п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді справ про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 12 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про скасування рішення про державну реєстрацію права власності від 08 травня 2019 року на квартиру АДРЕСА_1 , та належить на праві приватної власності ОСОБА_2 (а.с. 2-4). Перебування у власності відповідача вищезазначеної квартири підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 7). Між сторонами по справі існує спір щодо права на спірне нерухоме майно. Тому обґрунтовано на підставі п.2 ч.1 ст. 150 ЦПК України застосовано захід забезпечення позову у вигляді заборони будь-яким особам вчиняти певні дії щодо відчуження спірної квартири. Проте, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру. Види заходів забезпечення позову визначені ч. 1 ст. 150 ЦПК України. Відповідно до п.1 ч.1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи інших осіб. Згідно ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Європейський суд з прав людини в рішенні від 22.02.2005 року у справі «Новоселецький проти України» зазначив, що стаття 1 Протоколу N 1, яка спрямована в основному на захист особи від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу приймати деякі необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (див. рішення "Броньовський проти Польщі" [GC], N 31443/96, п. 143, CEDH 2004-…). У кожній справі, в якій іде мова про порушення вищезгаданого права, Суд повинен перевірити дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між потребами загальної суспільної потреби та потребами збереження фундаментальних прав особи, особливо враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та непомірний тягар (див. рішення "Спорронг та Лонрот проти Швеції" ( 980_098 ), від 23 вересня 1982 року, серія А, N 52, стор. 26, п.69). В рішенні від 19.02.2009 року у справі «Христов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що втручання у право особи, захищене статтею 1 Першого протоколу, має бути виправданим. У цьому зв`язку Суд знову наголошує на необхідності підтримання "справедливої рівноваги" між загальним інтересом суспільства та захистом основних прав конкретної особи. Необхідну рівновагу не буде забезпечено, якщо відповідна особа несе "особистий і надмірний тягар" (див. рішення у справі Брумареску, п. 78). Позивачем доведено наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову та накладення заборони відчуження спірної квартири. При цьому вимоги позивача про накладення арешту на вказану вище квартиру суд вважає такими, що є неспівмірними із заявленими позовними вимогами та будуть перешкоджати відповідачу можливості користуватись та володіти належним йому майном. Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги стосовно того, що судом першої інстанції не було застосоване зустрічне забезпечення. Відповідно до ч. 1 ст. 154 ЦПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). З правового аналізу даної норми вбачається, що вимога щодо зустрічного забезпечення не є обов`язком суду, а є його правом, яке може застосовуватися у разі наявності збитків, які можуть бути спричинені забезпеченням позову. Судом першої та апеляційної інстанції не встановлено, а ОСОБА_2 не надано доказів, що свідчать про можливі збитків, які будуть спричинені забезпеченням позову. Викладені в апеляційній скарзі доводи щодо необґрунтованості позову та наявності судового рішення, на підставі якого за ОСОБА_2 зареєстроване право власності на квартиру, не є правовою підставою для скасування ухвали суду першої інстанції, оскільки суд при розгляді питання про забезпечення позову не перевіряє обставини, що мають значення для розгляду справи та її вирішення по суті. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції підлягає зміні, а заява про забезпечення позову частковому задоволенню. Керуючись ст.ст. 367, 369, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 задовольнити частково. Ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 грудня 2019 року - змінити. Заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа державний реєстратор Департаменту реєстрації Харківської міської ради Харківської області Шеховцова Маргарита Євгенівна про забезпечення позову задовольнити частково. Вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони будь-якій особі вчиняти дії щодо відчуження нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 , - до вирішення справи по суті. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя: Судді:О.В. Маміна І.О. Бровченко С.С. Кругова Повне судове рішення виготовлено 11.03.2020 року.