Постанова 4824 № 752/19664/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний номер справи: 752/19664/19 Головуючий у суді першої інстанції: Дутчак І.М. Номер провадження: 22-ц/824/8954/2020 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Коцюрба О.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 грудня 2020 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Коцюрби О.П.. суддів: Білич І.М., Іванченка М.М., при секретарі - Перебитюку А.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Каплуна Юрія Вікторовича на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 13 січня 2020 року про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Каплуна Юрія Вікторовича про скасування рішення про державну реєстрацію права власності, - ВСТАНОВИВ: В Голосіївський районний суд міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 , державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Каплуна Ю.В. про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Каплуна Ю.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним № 31530362 від 23 вересня 2016 року, яким проведено державну реєстрацію права власності на об`єкт майна з реєстраційним № 665935580000, а саме квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 , номер запису про право власності: 16540156 від 22 вересня 2016 року. У грудні 2019 року представник позивача адвокат Цой Д.С. звернувся до суду першої інстанції з заявою про забезпечення позову, в якій просив: - заборонити Міністерству юстиції України та його територіальним органам, суб`єктам державної реєстрації прав: виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській, Севастопольській, міським районним у містах Києві та Севастополі державним адміністраціям; акредитованим суб`єктам; усім державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно, у тому числі нотаріусам, державним виконавцям, приватним виконавцям, вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо прав на об`єкт нерухомого майна за реєстраційним № 665935580000, а саме квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , до набрання рішенням законної сили; - накласти арешт на об`єкт нерухомого майна за реєстраційним № 665935580000, а саме квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , до набрання рішенням законної сили, оскільки невжиття таких заходів, на думку позивача, може унеможливити реальне виконання рішення суду. Посилався на ту обставину, що відповідач може відчужити нерухоме майно, яке є предметом спору, відтак існує загроза невиконання рішення суду по справі. Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 13 січня 2020 року заяву представника позивача адвоката Цой Д.С. задоволено частково. Заборонено Міністерству юстиції України та його територіальним органам, суб`єктам державної реєстрації прав: виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській, Севастопольській, міським районним у містах Києві та Севастополі державним адміністраціям; акредитованим суб`єктам; усім державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно, у тому числі нотаріусам, державним виконавцям, приватним виконавцям, вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо прав на об`єкт нерухомого майна, а саме квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 78,3 кв.м., житловою площею 41,3 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 665935580000. В решті заявлених вимог відмовлено. Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, Державний реєстратор - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Каплун Ю.В. оскаржив її в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просив скасувати ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 13 січня 2020 року та постановити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову відмовити, посилаючись на незаконність і необґрунтованість ухвали суду першої інстанції, порушення при її постановленні норм процесуального права. Скарга мотивована відсутністю підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Зазначив, що судом першої інстанції не взято до уваги те, що ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2019 року, в рамках цивільної справи № 752/19664/19 відмовлено у задоволенні заяви представника позивача адвоката Цой Д.С. від 03 жовтня 2019 року про забезпечення позову. Крім того апелянт вказав, що судом не досліджено належні та допустимі докази існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду, не враховано дотримання збалансованості інтересів сторін. У скарзі посилається на те, що суд першої інстанції помилково прийняв до уваги ту обставину, що у 2016 році позивач мав намір здійснити погашення позики, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про існування спору між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , звертає увагу, що крім наміру, який не підтверджений належними доказами. позивач не вчинив будь-яких дій щодо повернення позики. Також апелянт зазначає, що відповідач ОСОБА_2 набула спірне майно, як іпотекодержатель, а оскаржувана ухвала суду порушує її права як власника. У зв`язку з цим, просив скасувати ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 13 січня 2020 року, та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні заяви представника позивача - адвоката Цой Д.С. про забезпечення позову. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказує на законність ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 13 січня 2020 року та необґрунтованість і безпідставність доводів апеляційної скарги державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Каплуна Юрія Вікторовича. У зв`язку з цим просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити у повному обсязі. Представник Державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 - адвокат Сидоренко В.В. подав письмові пояснення на відзив позивача на апеляційну скаргу Державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Каплуна Ю.В. в яких вказав на те, що відзив є необґрунтованим та безпідставним. В суді апеляційної інстанції представник апелянта - адвокат Сидоренко В.В. подану апеляційну скаргу та викладені в ній доводи підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 13 січня 2020 року скасувати, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову. Суд апеляційної інстанції переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали судді першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Зазначеним вимогам оскаржувана судова ухвала не відповідає. Судом встановлено, що у провадженні Голосіївського районного суду міста Києва перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Каплуна Ю.В. про визнання протиправним та скасування рішення Державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Каплуна Ю.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним № 31530362 від 23 вересня 2016 року, яким проведено державну реєстрацію права власності на об`єкт майна з реєстраційним № 665935580000, а саме квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 , номер запису про право власності: 16540156 від 22 вересня 2016 року. Предметом спору у даній справі є визнання протиправним та скасування рішення Державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яким проведено державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна. Позов мотивований тим, що 24 червня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левчуком І.І., зареєстрований в реєстрі за № 825, предметом якого була належна на праві приватної власності ОСОБА_1 квартира АДРЕСА_1 . На підставі вказаного іпотечного договору, 27 травня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенком М.О. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним № 29786958, на підставі якого проведено державну реєстрацію права власності на вищезазначену квартиру за ОСОБА_2 . При цьому, 29 липня 2016 року ОСОБА_2 уклала з ОСОБА_4 договір позики. З метою забезпечення виконання зобов`язання за вказаним договором позики, 29 липня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено іпотечний договір, за яким ОСОБА_2 передала в іпотеку спірну квартиру. Разом з цим, 01 серпня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 був укладений договір про задоволення вимог іпотекодержателя, у зв`язку з чим, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Проскудіною Л.Д. прийнято рішення про державну реєстрацію права власності від 01 серпня 2016 року за № 30725643 на вказану квартиру за ОСОБА_4 . Позивач не погоджуючись із рішеннями державних реєстраторів - приватних нотаріусів, звернувся до Міністерства юстиції України зі скаргою про спростування даних рішень. На підставі висновку комісії від 30 серпня 2016 року, заступником Міністра юстиції України з питань державної реєстрації, видано наказ від 19 вересня 2016 року № 2745/5 про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, за яким, скаргу ОСОБА_1 задоволено та скасовано вищезазначені рішення. В подальшому, 22 вересня 2016 року ОСОБА_2 звернулася до Державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Каплуна Ю.В. з метою повторного звернення стягнення на квартиру на підставі іпотечного договору так як вважає, що вказані реєстраційні дії щодо квартири проведені з порушенням закону. У грудні 2019 року представник позивача - адвокат Цой Д.С. звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просив вжити заходи забезпечення позову, шляхом заборони Міністерству юстиції України та його територіальним органам, суб`єктам державної реєстрації прав: виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській, Севастопольській, міським районним у містах Києві та Севастополі державним адміністраціям; акредитованим суб`єктам; усім державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно, у тому числі нотаріусам, державним виконавцям, приватним виконавцям, вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо прав на об`єкт нерухомого майна за реєстраційним № 665935580000, а саме - квартиру АДРЕСА_1 , до набрання рішенням законної сили; накладення арешту на об`єкт нерухомого майна за реєстраційним № 665935580000, а саме - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , до набрання рішенням законної сили, оскільки невжиття таких заходів, на думку позивача, може унеможливити реальне виконання рішення суду. Посилався на ту обставину, що відповідач може відчужити нерухоме майно, яке є предметом спору, відтак існує загроза невиконання рішення суду по справі. З матеріалів цивільної справи також вбачається, що відповідно до укладеного договору найму квартири від 12 червня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом та зареєстрованого в реєстрі за № 1039, ОСОБА_2 передала спірну квартиру в оренду ОСОБА_5 , терміном до 12 червня 2046 року, що також підтверджується витягом з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, що на думку представника ОСОБА_1 - адвоката Цой Д.С. є метою позбавлення позивача можливості вільного розпорядженням правом власності на квартиру у випадку скасування оскаржуваного рішення. За таких обставин, заявник посилався на те, що є всі підстави вважати, що відповідачем ОСОБА_2 можуть бути вчинені дії щодо подальшого відчуження квартири, що може призвести до утруднення та неможливості виконання рішення суду у разі задоволення його позову. У зв`язку з цим, просив суд вжити заходи забезпечення позову. Задовольняючи частково заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що з урахуванням предмету спору та наявності об`єктивної можливості відчуження ОСОБА_2 квартири, невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до положень ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити заходів забезпечення позову, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи. Види забезпечення позову, які може вжити суд, передбачені ч.1 ст. 150 ЦПК України, згідно якої позов в тому числі забезпечується накладенням арешту та забороною вчиняти певні дії. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову (ч. 2 ст. 150 ЦПК України). Згідно ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Приписами ч. 5 ст. 153 ЦПК України передбачено, що залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Інститут забезпечення позову є особливим видом судової юрисдикції, який визначається, як встановлені законом тимчасові процесуальні дії примусового характеру у вигляді обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб, що застосовуються судом та гарантують або можуть гарантувати позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, у випадку прийняття його на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення, або ефективний захист його прав. За змістом вказаних норм, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику розгляду судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»). Тобто, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, доведеності і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду чи утруднення ефективного захисту прав позивача в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Окрім цього, вирішуючи питання про забезпечення позову та виходячи з приписів ст.ст. 11, 12, 81 ЦПК України (змагальність сторін та пропорційність у цивільному судочинстві, обов`язок доказування і подання доказів), суд також має здійснити оцінку обґрунтованості доводів протилежної сторони (відповідача) щодо відсутності підстав та необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням зокрема того, чи порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову (у вигляді заборони третім особам вчиняти певні дії щодо предмета спору тощо) права відповідача або вказаних осіб, а відповідно чи порушується при цьому баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу та яким чином; чи спроможний відповідач фактично (реально) виконати судове рішення в разі задоволення позову, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав та чи спроможний позивач захистити їх в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, якщо захід забезпечення позову не буде вжито судом. Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Задовольняючи частково заяву про забезпечення позову, Голосіївський районний суд міста Києва обґрунтовував свої висновки наявністю передбачених ст. 149 ЦПК України підстав для застосування заходів забезпечення позову, і невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити або зробити неможливим виконання судового рішення, поновлення порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції з огляду на предмет спору. В даному випадку, заборона Міністерству юстиції України та його територіальним органам, суб`єктам державної реєстрації прав: виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській, Севастопольській, міським районним у містах Києві та Севастополі державним адміністраціям; акредитованим суб`єктам; усім державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно, у тому числі нотаріусам, державним виконавцям, приватним виконавцям, вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо прав на об`єкт нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 на праві власності, незаконно обмежить права відповідача-1 як власника, оскільки не відповідатиме закону та не буде пропорційним переслідуваній меті. Також, колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги про помилковість висновків, викладених в ухвалі Голосіївського районного суду міста Києва від 13 січня 2020 року, що суперечить ст. 265 ЦПК України щодо змісту судового рішення, в тому числі оцінки аргументів, наведених представником позивача - адвокатом Цой Д.С. Суд при вирішенні заяви представника позивача - адвоката Цой Д.С. не зазначив мотивованої оцінки наведених заявником доводів про наявність підстав для застосування забезпечення позову. Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. … Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (п.п. 34-35). Такі ж вимоги щодо обґрунтування судових рішень і необхідності відповіді на доводи сторін містить і практика Європейського суду з прав людини, яка вказує, що призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» від 27 вересня 2001 року; «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року). Окрім того, має місце неповне з`ясування судом обставин справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинами справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. З`ясування цих обставин має істотне значення для вирішення заяви. Колегія суддів вважає, що неповне з`ясування Голосіївським районним судом міста Києва обставин справи та необґрунтованість висновків суду щодо наявності підстав для часткового задоволення заяви про забезпечення позову призвели до неправильного вирішення заяви представника позивача адвоката Цой Д.С. про забезпечення позову. Судом першої інстанції при вжитті заходів забезпечення позову не було враховано вимоги ч. 3 ст. 150 ЦПК України щодо співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами. Щодо необхідності врахування співмірності вжитих заходів із позовними вимогами містяться у роз`ясненнях п.п. 3, 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику розгляду судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову». Вирішуючи заяву позивача про забезпечення позову, суд першої інстанції не звернув уваги, що ОСОБА_1 просить визнати протиправним та скасувати рішення , в той же час, належних та допустимих доказів вчинення будь-яких дій щодо повернення позики ОСОБА_2 до суду надано не було, а посилання на можливе невиконання рішення суду є припущеннями позивача та не доводиться об`єктивними доказами. За таких обставин, вжиття заходів забезпечення позову у запропонований спосіб не відповідає приписам закону щодо співмірності заходів забезпечення позову позовним вимогам. Вирішуючи апеляційну скаргу, колегія суддів відповідно до приписів ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та ч. 4 ст. 10 ЦПК України застосовує при розгляді даної справи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї як джерело права. Так, згідно ст. 1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції є попередження свавільного захоплення власності та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому, в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Новоселецький проти України» від 11 березня 2003 року, «Федоренко проти України» від 01 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі ст.

1. Зокрема, необхідно, щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності. Особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника. Отже, дана норма Конвенції дозволяє втручатися у здійснення особою права власності і обмежувати його згідно закону, в тому числі для захисту прав і свобод інших осіб, якщо таке втручання було пропорційним. Суд наведеного не врахував і постановив необґрунтовану ухвалу. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Вирішуючи заяву представника позивача - адвоката Цой Д.С. про забезпечення позову в частині заборони Міністерству юстиції України та його територіальним органам, суб`єктам державної реєстрації прав: виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській, Севастопольській, міським районним у містах Києві та Севастополі державним адміністраціям; акредитованим суб`єктам; усім державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно, у тому числі нотаріусам, державним виконавцям, приватним виконавцям, вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо прав на об`єкт нерухомого майна, а саме квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 78,3 кв.м., житловою площею 41,3 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 665935580000, колегія суддів вважає, що заява не підлягає до задоволення з вищевикладеного, а саме у зв`язку із відсутністю підстав для вжиття заходів забезпечення позову та їх непропорційністю щодо втручання у здійснення відповідачем-1 права власності на належне йому нерухоме майно. Зважаючи на наведене, та з урахуванням вимог процесуального закону щодо співмірності заходів забезпечення позову, заявленим ОСОБА_1 вимогам, апеляційну скаргу Державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Каплуна Ю.В. необхідно задовольнити, а ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 13 січня 2020 року про забезпечення позову в частині задоволених вимог скасувати, прийняти у цій частині постанову про відмову представнику позивача - адвокату Цой Д.С. в задоволенні заяви про забезпечення позову в частині вказаних вимог. Керуючись ст.ст. 259, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Каплуна Юрія Вікторовича задовольнити. Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 13 січня 2020 року скасувати в частині вимог щодо заборони Міністерству юстиції України та його територіальним органам, суб`єктам державної реєстрації прав: виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській, Севастопольській, міським районним у містах Києві та Севастополі державним адміністраціям; акредитованим суб`єктам; усім державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно, у тому числі нотаріусам, державним виконавцям, приватним виконавцям, вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо прав на об`єкт нерухомого майна, а саме квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 78,3 кв.м., житловою площею 41,3 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 665935580000. Прийняти у справі в цій частині постанову, якою відмовити у задоволенні цих вимог. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий: О.П. Коцюрба Судді: І.М. Білич М.М. Іванченко