Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/10806/19

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/10806/19 Головуючий у 1-й інстанції: Гурін Д.М. Суддя-доповідач: Франовська К.С. 05 березня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Франовської К.С. суддів: Кузьменко Л.В. Совгири Д. І. за участю: секретаря судового засідання: Ременяк С.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Мартинівської сільської ради Пулинського району Житомирської області, третя особа - ОСОБА_2 про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В : У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Мартинівської сільської ради Пулинського району Житомирської області у якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 06.11.2019 року, просив: - визнати протиправним та скасувати рішення 15 сесії 7 скликання Мартинівської сільської ради Пулинського району Житомирської області від 28 травня 2019 року №401 «Про надання дозволу ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 1825480400:08:000:0257»; - визнати протиправним та скасувати рішення 16 сесії 7 скликання Мартинівської сільської ради Пулинського району Житомирської області від 27 червня 2019 року №449 «Про розгляд постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №59365382»; - визнати протиправним та скасувати рішення 20 сесії 7 скликання Мартинівської сільської ради Пулинського району Житомирської області від 29 жовтня 2019 року №565 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 »; - як наслідок визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 27 червня 2019 року №449, рішення відповідача від 29 жовтня 2019 року №565, зобов`язати Мартинівську сільську раду Пулинського району Житомирської області затвердити погоджений проект землеустрою (висновок про погодження проекту №12716/82-18 від 8 листопада 2018 року) щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 1825480400:08:000:0257 площею 2,0000 га у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства. Крім того, позивач просив встановити Мартинівській сільській раді строк для подання звіту про виконання судового рішення та стягнути з Мартинівської сільської ради понесені судові витрати. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2019 року ОСОБА_1 у позові відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про задоволення позову. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 30 березня 2018 року у справі №806/715/18 отримав наказ ГУ Держгеокадастру у Житомирській області від 10 вересня 2018 року №6-3535/14-18-СГ про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності з цільовим призначенням "для ведення особистого селянського господарства", орієнтовною площею 2, 0000 га, яка розташована в адмінмежах Бабичівської сільської ради Пулинського району Житомирської області за межами села Видумка, на підставі поданої заяви від 29 грудня 2017 року . На підставі даного наказу, на замовлення позивача, ПП "ОК`Ленд" розроблено проект землеустрою щодо відведення у власність позивачу земельної ділянки з кадастровим номером 1825480400:08:000:0257 для ведення особистого селянського господарства. З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що відділом Держземагентства у Червоноармійському (Пулинському) районі 24 березня 2015 року здійснено державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 1825480400:08:000:0257, площею 2 га та цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства. 27 вересня 2018 року Головне управління Держгеокадастру в Житомирській області на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 31 січня 2018 року № 60-р "Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об`єднаних територіальних громад" наказом №6-3845/14-18-СГ та актом приймання-передачі від 27 вересня 2018 року до цього наказу земельну ділянку з кадастровим номером 1825480400:08:000:0257 передало із державної у комунальну власність Мартинівської сільської ради . Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на речове майно про реєстрацію права власності від 8 жовтня 2018 року Мартинівською сільською радою зареєстровано за собою право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1825480400:08:000:0257 . Рішенням 11-ї сесії Мартинівської сільської ради Пулинського району Житомирської області від 9 жовтня 2018 року №252 зарезервовано земельні ділянки з метою забезпечення ними пільгових категорій громадян, у тому числі земельну ділянку з кадастровим номером 1825480400:08:000:0257 (а.с.84). 29 жовтня 2018 року до Мартинівської сільської ради Пулинського району Житомирської області із заявою про надання дозволу щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 1825480400:08:000:0257 у власність звернувся третя особа ОСОБА_2 (а.с.95-97). 9 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 1825480400:08:000:0257 у власність (а.с.36). До заяви додав проект землеустрою з відповідними документами (а.с.51-69). Проект землеустрою погоджений відповідно до статті 186-1 Земельного кодексу України Головним управлінням Держгеокадастру в Житомирській області згідно з висновком від 8 листопада 2018 року №12716/82-18 (а.с.47). Бездіяльність відповідача, що була пов`язана з нерозглядом заяви позивача від 9 листопада 2018 року про затвердження проекту землеустрою була визнана протиправною рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 3 січня 2019 року у справі №240/5558/18 (набрало законної сили 25 березня 2019 року) (а.с.37-45). Цим рішенням суду зобов`язано відповідача розглянути заяву позивача від 9 листопада 2018 року №297. Рішенням 15-ї сесії Мартинівської сільської ради Пулинського району Житомирської області від 28 травня 2019 року №401 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 1825480400:08:000:0257 у власність третій особі, ОСОБА_2 27 червня 2019 року на підставі постанови державного виконавця від 14 червня 2019 року ВП №59365382 та на виконання рішення суду, відповідач розглянув заяву позивача від 9 листопада 2018 року на 16 сесії 7 скликання Мартинівської сільської ради та прийняв рішення, яким відмовив позивачу у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 1825480400:08:000:0257 з наступних підстав: рішенням 12 сесії 7 скликання №252 від 9 жовтня 2018 року вказана земельна ділянка зарезервована для учасників УБД; рішенням №401 від 28 травня 2019 року надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки УБД ОСОБА_2 (а.с.50). Рішенням 20-ї сесії Мартинівської сільської ради Пулинського району Житомирської області від 29 жовтня 2019 року №565 ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки кадастровим номером 1825480400:08:000:0257 у власність . Не погоджуючись із прийнятими рішеннями, позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом. Вирішуючи спір та відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є лише певним етапом у процесі передачі земельної ділянки у користування, реалізація якого може бути здійснена лише після затвердження розробленої документації із землеустрою, а тому на даному етапі не тягне за собою юридичних наслідків для позивача. В даному випадку, як позивач (у разі отримання дозволу на розробку проекту землеустрою), так і треті особи мають рівні права за рішеннями органів місцевого самоврядування розробляти проекти землеустрою, подальше затвердження яких відбуватиметься із кінцевим визначенням особи, що отримає право власності або право користування бажаною земельною ділянкою. Суд також дійшов висновку, що відповідач, на виконання рішення суду розглянув заяву ОСОБА_1 , та правомірно відмовив у затвердженні проекту землеустрою, враховуючи, що запитувана земельна ділянка віднесена для надання пільговим категоріям громадян, керувався та виконував вимоги підпункту 14 частини 1 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та Постанови КМУ №413. З таким висновком місцевого суду щодо підстав відмови у позові колегія суддів апеляційного адміністративного суду не погоджується з наступних підстав. Відповідно до статті 14 Конституції України та частини другої статті 1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Частиною першою статті 3 ЗК України передбачено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Згідно зі ст.78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Пункт «б» ч.1 ст.81 ЗК України передбачає, що громадяни України набувають право власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності. Згідно із частиною четвертою статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - Положення), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем`єр-міністра України - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності та земельних відносин, а також у сфері Державного земельного кадастру. Основними завданнями Держгеокадастру є, крім іншого, розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених ЗК України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи (підпункт 31 пункту 3 вищезазначеного Положення). Відповідно до Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 29 вересня 2016 року № 333, Головне управління Держгеокадастру в області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане. Головне управління Держгеокадастру в області відповідно до покладених на нього завдань, крім іншого, здійснює ведення Державного земельного кадастру, інформаційну взаємодію Державного земельного кадастру з іншими інформаційними системами в установленому порядку; здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, обмежень у їх використанні, скасування такої реєстрації; розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством. Згідно із частиною шостою статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Частиною сьомою цієї статті передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. За частиною першою статті 117 ЗК України передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. Такими суб`єктами відповідно до частини четвертої статті 122 ЗК України та наказу Мінагрополітики від 29 вересня 2016 року № 333 «Про затвердження положень про територіальні органи Держгеокадастру» є головні управління Держгеокадастру, а також відповідно до частини першої статті 12 ЗК України міські, селищні, сільські ради, що представляють об`єднані територіальні громади. Згідно з частиною восьмою статті 118 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу. За положеннями цієї статті проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Суд встановив, що розроблений на замовлення ОСОБА_1 проект землеустрою належним чином погоджено висновком Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області області від 09.11.2018 . Відповідно до частини дев`ятої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Частиною тринадцятою статті 123 ЗК України визначено, що підставою відмови в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. Таким чином, у разі прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність одночасно вирішується питання про надання земельної ділянки у власність. Таку правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 816/1920/17. Однак, ГУ Держгеокадастру у Житомирській області у визначений законом двотижневий строк не затвердив погоджений належним чином проект та не передав у власність позивачу спірну земельну ділянку, оскільки, як зазначалось, в цей період був виданий наказ №6-3845/14-18-СГ та акт приймання-передачі від 27 вересня 2018 року до цього наказу, яким з державної власності у комунальну власність Мартинівської сільської ради були передані земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які розташовані за межами населених пунктів, серед яких і земельна ділянка з кадастровим номером 1825480400:08:000:0257 площею 2 га, яку обрав позивач. Вказане свідчить про те, що ще до прийняття ГУ Держгеокадастру у Житомирській області наказу від 27 вересня 2018 року позивач звернувся із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки д е р ж а в н о ї форми власності у власність і на підставі заяви отримав дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки державної форми власності. За таких обставин, спірна земельна ділянка при виданні наказу ГУ Держгеокадастру у Житомирській області про передачу земель в комунальну власність Мартинівської сільської ради мала бути виключена з акту передачі, або наказ про надання дозволу на розробку проекту землеустрою - скасований, оскільки спірна земельна ділянка передана в комунальну власність сільської ради з певним "обтяженням". Визначення органу, уповноваженого здійснювати розпорядження відповідною земельною ділянкою (у тому числі безоплатно передавати у власність земельну ділянку), здійснюється виходячи з місця розташування земельної ділянки (у межах або за межами населеного пункту), цільового призначення земельної ділянки (наміру використання), та залежно від того, у чиїй власності знаходиться обрана земельна ділянка. Розпорядження земельними ділянками, що знаходяться у комунальній власності відповідних територіальних громад, належить до виключної компетенції відповідної сільської, селищної або міської ради (частина перша статті 122 Земельного кодексу України). Враховуючи положення частини першої статті 122 ЗК України, відповідно до якої сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб, компетенція з розпорядження (у тому числі з передачі у власність) земельними ділянками, розташованими у межах сільради належить до виключної компетенції Мартинівської сільської ради. Отже, обрана позивачем земельна ділянка є комунальною власністю Мартинівської сільської ради, тому вирішення питання про її безоплатну передачу у власність належить до виключної компетенції Мартинівської сільської ради. Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові особисте суб`єктивне бачення порушеного права чи охоронюваного інтересу та спосіб його захисту. З огляду на положення ст.ст. 5, 21, 245 КАС України адміністративний позов може містити вимоги щодо визнання протиправними рішення, дії чи бездіяльності відповідача, зобов`язання його вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконними рішенням, дією або бездіяльністю. Водночас, адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень за межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективного державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Відтак, до компетенції суду не входить зобов`язання відповідача приймати на сесії конкретне рішення за наслідками розгляду заявленого позивачем клопотання, оскільки відповідно до чинного законодавства України суд не має права перебирати на себе повноваження, віднесені до компетенції органів місцевого самоврядування. Суд може за наявності достатніх правових підстав визнати неправомірними дії відповідача або визнати неправомірним необґрунтоване зволікання з розглядом питання, однак не може приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції суб`єкта владних повноважень. Відповідно до частини 2 ст. 6, частин 1, 2 ст.7 КАС України суд при вирішенні справи застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейський суд з прав людини, вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. У будь-якому разі обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення його порушених прав, і у випадку задоволення судом його вимог, прийняте судом рішення повинно мати наслідком відновлення тих прав, за захистом яких позивач і звернувся до суду. Проте, в даному випадку місцевим судом не встановлено, чи є обраний позивачем спосіб захисту ефективним та спрямованим на відновлення його порушених прав. В справі «East/West Alliance Limited» проти України» (№ 19336/04) Європейського суду з прав людини вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов`язання за цим положенням. Межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа №30210/96). Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування». Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05). Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96). Отже, в межах спірних правовідносин обрання такого способу захисту та відновлення прав позивача як скасування рішень органу місцевого самоврядування щодо розпорядженнями в порядку виключної компетенції належними на праві власності земельними ділянками, за наявності неоскарженого наказу ГУ Держгеокадастру в Житомирській області щодо передачі спірної земельної ділянки у комунальну власність Мартинівської сільської ради, є неналежним. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16. Підсумовуючи наведене, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правильно вирішив справу по суті, а саме, відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 , однак висновки суду щодо підстав такого рішення є помилковими і необґрунтованими, зроблені внаслідок неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права і невідповідності висновків суду обставинам справи. Наведені обставини відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України є підставою, зокрема, для зміни рішення суду першої інстанції. А відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Враховуючи наведене вище, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанції необхідно змінити в частині мотивів відмови у задоволенні позову. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2019 року змінити в частині мотивів відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 відповідно до мотивувальної частини постанови апеляційного суду. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Постанова суду складена в повному обсязі 11 березня 2020 року. Головуючий Франовська К.С. Судді Кузьменко Л.В. Совгира Д. І.