Постанова 4816 № 591/1/16-ц

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 березня 2020 року м.Суми Справа №591/1/16-ц Номер провадження 22-ц/816/450/20 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Хвостика С. Г. (суддя-доповідач), суддів - Собини О. І. , Орлова І. В. з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М., позивача - ОСОБА_1 , представника позивача - ОСОБА_2 , представника відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південна залізниця» - Панченко Поліни Едуардівни, розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південна залізниця» на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 26 листопада 2019року в складі судді Сидоренко А.П., ухваленого у м. Суми, повний текст якого складений 09 грудня 2019 року, в с т а н о в и в: У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до державного підприємства «Південна залізниця» (далі - ДП «Південна залізниця»), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Українська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця»), треті особи: Товариство з додатковою відповідальністю страхова компанія «Нафтагазстрах» (далі - ТДВ СК «Нафтагазстрах»), ОСОБА_3 , який в подальшому уточнив, про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що 11 грудня 2013 року ОСОБА_3 при виконанні своїх трудових обов`язків, керуючи належним ДП «Південна залізниця» автомобілем ГАЗ 5204, реєстраційний номер НОМЕР_1 , на вул. Сумській в смт. Краснопілля виїхав на зустрічну смугу руху та скоїв зіткнення з належним йому автомобілем RENAULТ Logan, реєстраційний номер НОМЕР_2 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди він, як позивач у даній справі отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості, а його автомобіль - механічні пошкодження, що завдало йому майнової та моральної шкоди. Крім того, ОСОБА_1 стверджував, що в результаті порушення його прав він поніс витрати, пов`язані з евакуацією автомобіля з місця пригоди, тривалим його зберіганням на стоянці та проведенням у справі судової автотоварознавчої експертизи. Посилаючись на вказані обставини, позивач, уточнивши позовні вимоги, просив суд стягнути з АТ «Українська залізниця» на його користь 129 131 грн 65 коп. майнової шкоди, з яких: 125 591 грн 65 коп. - за пошкодження автомобіля, 540 грн - витрати на евакуатор, 3000 грн - витрати за стоянку автомобіля, а також 30000 грн моральної шкоди (т. 2, а.с. 1-2). Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 26 листопада 2019року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 129 131 грн 65 коп. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, 20000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди та 1200 грн витрат по оплаті висновку експертизи. В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вказане рішення суду відповідач АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південна залізниця» оскаржило в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В доводах апеляційної скарги зазначається, що суд першої інстанції не врахував обставин того, що позивач під час розгляду даної справи в суді першої інстанції не визнавав належний йому автомобіль фізично знищеним, відтак, на думку відповідача, у такому випадку на користь позивача необхідно відшкодувати різницю між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати з евакуації транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди. Крім того, відповідач вважає, що суд першої інстанції неправильно визначив розмір збитку, виходячи з його розрахунку, викладеного у висновку судової автотоварознавчої експертизи та у звіті суб`єкта оціночної діяльності, які позивач ймовірно міг понести, незважаючи на обставини того, що сума реальних збитків вже існує у вигляді витрат, які фактично поніс позивач при здійсненні ремонту свого пошкодженого автомобіля. В апеляційній скарзі йдеться і про необґрунтованість стягнення з відповідача вартості послуг за зберігання автомобіля позивача, оскільки докази понесення таких витрат оформлені неналежним чином. Крім того, відповідач в апеляційній скарзі стверджує, що рішення суду є немотивованим і в частині визначення розміру моральної шкоди, ураховуючи також і обставини того, що норма статті 46 Кримінального кодексу України, на підставі якої ОСОБА_3 було звільнено від кримінальної відповідальності, передбачає обов`язок відшкодування потерпілому заподіяної шкоди. Від інших учасників справи відзив на апеляційну скаргу не надходив, письмові заперечення також. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південна залізниця» Панченко П.Е. про задоволення апеляційної скарги та позивача і його представника про залишення рішення суду без змін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 11 грудня 2013 року на проїзній частині перехрестя вулиць Сумської та Жовтневої в смт. Краснопілля, Сумської області сталася дорожньо-транспортна пригода. Водій ОСОБА_3 під час виконання трудових обов`язків, керуючи належним ДП «Південна залізниця» автомобілем ГАЗ 5204, реєстраційний номер НОМЕР_1 , виїхав на зустрічну смугу руху та вчинив зіткнення з автомобілем RENAULТ Logan, реєстраційний номер НОМЕР_2 , яким керував власник ОСОБА_1 Автомобіль позивача зазнав механічних пошкоджень, а здоров`ю позивача були заподіяні середньої тяжкості тілесні ушкодження. За фактом дорожньо-транспортної пригоди були внесені відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013200180000676 від 12 грудня 2013 року. Досудовим розслідуванням було встановлено, що ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 286 КК України. За результатами судового розгляду вказаного кримінального провадження ухвалою Краснопільського районного суду Сумської області від 24 листопада 2015 року було закрито кримінальне провадження відносно ОСОБА_3 у зв`язку з примиренням обвинуваченого з потерпілим ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 6), враховуючи, що вина ОСОБА_3 у скоєнні інкримінованого йому злочину була встановлена судом. В клопотанні про закриття кримінального провадження та звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності на підставі ст. 46 КК України у зв`язку з примиренням з потерпілим ОСОБА_3 зазначив, що в силу статей 1172, 1191, 1194 ЦК України завдана ним шкода має бути відшкодована в повному обсязі страховою компанією та роботодавцем ДП «Південна залізниця». При цьому, він вказав, що потерпілий ОСОБА_1 йому повідомив, що завдані внаслідок дорожньо-транспортної пригоди збитки він буде стягувати в цивільному порядку зі страхової компанії та ДП «Південна залізниця». Також в заяві ОСОБА_3 підтвердив, що на день її подання жодних коштів потерпілому ОСОБА_1 за даним фактом дорожньо-транспортної пригоди ним не відшкодовано, але не зважаючи на це, вони, тобто, обвинувачений та потерпілий примирилися (матеріали кримінального провадження № 578/1033/15-к, а.с. 31-33). Згідно з висновком судової автотоварознавчої експертизи від 07 квітня 2016 року за № 002/2016 розмір майнової шкоди, завданої власникові автомобіля марки RENAULТ Logan 1.5 D, 2010 року випуску, кузов номер НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , за цінами на час проведення дослідження, з урахуванням строку експлуатації автомобіля на момент дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 11 грудня 2013 року, без урахування ПДВ на роботи, матеріали та складові частини складає 112 002 грн 04 коп., а вартість відновлювальних робіт автомобіля - 175 591 грн 65 коп. (т. 1, а.с. 150-160, 161-211). Автомобіль з моменту дорожньо-транспортної пригоди до часу розгляду справи знаходився на стоянці ФОП ОСОБА_4 , у зв`язку з чим позивачем понесені витрати на оплату послуг за зберігання автомобіля, що відповідно до рахунку-фактури від 29 квітня 2016 року становить 3000 грн (т. 1, а.с. 246). За евакуацію автомобіля з місця події до міста Суми позивач сплатив 540 грн, що підтверджується актом прийому-передачі виконаних робіт від 11 грудня 2013 року за № 15 (т. 1, а.с. 9). Відповідно до полісу № АС/2284246 цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_3 16 жовтня 2013 року, тобто на момент дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 11 грудня 2013 року, була застрахована в ТДВ СК «Нафтагазстрах» (т. 1, а.с. 7). Крім того, 02 жовтня 2013 року між ТДВ СК «Нафтагазстрах» та ДП «Південна залізниця» був укладений договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за № 0809, згідно з додатком до якого серед переліку транспортних засобів страхувальника наявний автомобіль ГАЗ-5204, 1987 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Відповідно до умов цього договору при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Обов`язковий ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 50 000 грн на одного потерпілого (т. 1, а.с. 76-80, 81-82). 15 лютого 2016 року ТДВ СК «Нафтагазстрах» перерахувало потерпілому ОСОБА_1 страхове відшкодування в сумі 50 000 грн в межах страхового ліміту (т. 1, а.с. 145). Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача майнової шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що заподіяна позивачу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в результаті пошкодження автомобіля майнова шкода була завдана з вини працівника ДП «Південна залізниця» ОСОБА_3 під час виконання ним трудових обов`язків, тому дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача, як з юридичної особи, на користь позивача різниці між фактичним розміром заподіяної шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Визначаючи розмір майнової шкоди, суд виходив з того, що висновком судової автотоварозначої експертизи від 07 квітня 2016 року № 002/2016 встановлено вартість відновлюваного ремонту автомобіля Renault Logan, реєстраційний номер НОМЕР_2 , у розмірі 175 591 грн 65 коп., 50 000 грн з яких уже було сплачено позивачу ТДВ СК «Нафтагазстрах», як страхове відшкодування в межах обов`язкового ліміту відповідальності страховика. Крім того, суд врахував обставини того, що позивачем ОСОБА_1 були понесені витрати на евакуацію транспортного засобу у розмірі 540 грн та на оплату послуг за стоянку пошкодженого автомобіля у сумі 3000 грн. Частково задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції дійшов висновку, щовнаслідок дорожньо-транспортної пригоди позивач отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості, що завдало йому емоційних переживань та фізичних страждань, а його автомобіль зазнав значних механічних пошкоджень, через що позивач змушений був організовувати своє життя через отримані тілесні пошкодження та був позбавлений можливості тривалий час повноцінно користуватися транспортним засобом. При цьому, завдану позивачу моральну шкоду суд оцінив у розмірі 22500 грн, з яких відповідач повинен відшкодувати на користь позивача 20000 грн моральної шкоди. Однак, з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів повністю погодитись не може з наступних підстав. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з частиною 1 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Частиною першою статті 1172 ЦК України передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. Згідно з частинами 1, 2 статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. За положеннями частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Як передбачено статтею 1192 ЦК України, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Відповідно до положень статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). З урахуванням наведених норм права та встановлених обставин справи колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача різниці між фактичним розміром заподіяної шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), так як матеріалами справи доведено, що дорожньо-транспортна пригода, унаслідок якої позивачу було завдано шкоди, сталася з вини ОСОБА_3 , який на момент цієї пригоди перебував у трудових відносинах з ДП «Південна залізниця» та керував транспортним засобом, належним цьому підприємству, тому саме відповідач АТ «Українська залізниця», як правонаступник підприємства - роботодавця та власник джерела підвищеної небезпеки має відшкодувати шкоду, завдану його працівником під час виконання ним своїх трудових обов`язків. Разом з тим, визначаючи розмір відшкодування майнової шкоди, суд першої інстанції керувався висновком судової автотоварознавчої експертизи від 07 квітня 2016 року за № 002/2016 щодо вартості відновлювального ремонту автомобіля позивача, однак не дослідив належним чином пояснення позивача з приводу того, що вказаний автомобіль був ним відремонтований та відчужений іншій особі. У той же час, з наданої відповідачем під час розгляду даної справи в суді апеляційної інстанції довідки Регіонального сервісного центру МВС в Сумській області від 28 січня 2020 року за № 31/18-П-5аз вбачається, що згідно з ЄДР МВС 03 січня 2020 року автомобіль RENAULТ Logan, кузов номер НОМЕР_3 , на підставі договору купівлі-продажу, складеного в ТСЦ № 1248, перереєстровано з ОСОБА_1 на нового власника ОСОБА_5 , вартість продажу складала 157 610 грн 60 коп. З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів не може погодитись з визначеним судом першої інстанції розміром завданої позивачу майнової шкоди з огляду на те, що у висновку судової автотоварознавчої експертизи експерт визначив лише вартість відновлювального ремонту, яку міг понести позивач, а не фактичні витрати, понесені позивачем у зв`язку з проведенням такого ремонту і відновленням пошкодженого автомобіля. Виходячи з вимог частини 2 статті 22 ЦК України, саме такі витрати, які особа зробила для відновлення свого порушеного права і є реальними збитками. Відтак, ураховуючи, що матеріалами справи доведено реальну вартість витрат, понесених на відновлення пошкодженого майна, що на момент розгляду даної справи становить 157 610 грн 60 коп., тому на підставі абзацу 2 частини 1 статті 1192 ЦК України саме вказаний розмір збитків був заподіяний позивачу. У зв`язку із зазначеним, а також ураховуючи той факт, що на користь позивача страховиком було сплачено страхове відшкодування у розмірі 50 000 грн, тому з відповідача на користь позивача для повного відшкодування завданої шкоди має бути відшкодована різниця між фактичним розміром заподіяної шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) (стаття 1194 ЦК України), що становить 107 610 грн 60 коп. (157610,60 грн - 50000 грн), а відповідно, доводи апеляційної скарги в зазначеній частині заслуговують на увагу. Як зазначено у висновку судової автотоварознавчої експертизи від 07 квітня 2016 року за № 002/2016, а також з роз`яснень в судовому засіданні суду першої інстанції експерта Варухи В.О. вбачається, що транспортний засіб не можна вважати фізично знищеним, на чому також наполягав і позивач, оскільки станом на день проведення експертизи вартість відновлювального ремонту була нижчою від ринкової вартості досліджуваного автомобіля. Вказані обставини підтверджуються також і фактом того, що позивач відремонтував належний йому пошкоджений автомобіль, після чого продав його іншій особі. При цьому, згідно пояснень експерта Варухи В.О. звіт про оцінку пошкодженого автомобіля позивача від 11 грудня 2013 року був виконаний ним на замовлення власника транспортного засобу з урахуванням цін в доларах США за курсом НБУ, які діяли на той час, тому вартість відновлювального ремонту транспортного засобу перевищувала його ринкову вартість, у зв`язку з чим автомобіль вважався фізично знищеним. У висновку експертизи від 07 квітня 2016 року, виготовленого на виконання ухвали суду, ринкова вартість пошкодженого автомобіля позивача визначалась в цінах на дату проведення експертизи. Таким чином, розбіжності між звітом про оцінку транспортного засобу та висновком судової автотоварознавчої експертизи обумовлені вартістю запасних частин за курсом долара на 2013 рік і на дату виготовлення висновку (2016 рік). За таких обставин, як пояснив експерт, в 2013 році ремонт вважався недоцільним, тоді як в 2016 році ремонт був економічно доцільним, оскільки вартість відновлювального ремонту автомобіля була нижчою від його ринкової вартості, а тому транспортний засіб не можна вважати фізично знищеним. У зв`язку із зазначеним, колегія суддів вважає правильним посилання суду в оскарженому рішенні для визначення вартості заподіяної позивачу шкоди, що пошкоджений транспортний засіб не є фізично знищеним, саме на висновок експерта за 2016 рік, а не на звіт суб`єкта оцінювання за 2013 рік, тому доводи апеляційної скарги про безпідставне неврахування судом першої інстанції звіту про оцінку від 11 грудня 2013 року не заслуговують на увагу колегії суддів. Також колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача понесених витрат на евакуацію транспортного засобу у сумі 540 грн та оплачених послуг за стоянку автомобіля, пов`язану з наявністю поважних причин у сумі 3000 грн, так як факт понесення позивачем вказаних витрат знайшов своє підтвердження матеріалами справи. Зокрема, факт понесення позивачем витрат на евакуацію належного йому автомобіля RENAULТ Logan, реєстраційний номер НОМЕР_2 у сумі 540 грн підтверджується актом прийому-передачі виконаних робіт від 11 грудня 2013 року за № 15 (т. 1, а.с. 9), а факт понесення витрат на оплату послуг за зберігання автомобіля у сумі 3000 грн - рахунком-фактурою від 29 квітня 2016 року (т. 1, а.с. 246). При цьому, не заслуговують на увагу колегії суддів доводи апеляційної скарги про те, що докази понесення позивачем витрат на оплату послуг за зберігання на стоянці автомобіля оформлені неналежним чином, так як даючи роз`яснення в судовому засіданні суду першої інстанції щодо проведеної експертизи експерт Варуха В.О. підтвердив, що двічі оглядав пошкоджений транспортний засіб позивача на стоянці ФОП ОСОБА_4 і запевнив, що пошкоджений внаслідок дорожньо-транспортної пригоди 11 грудня 2013 року автомобіль позивача з моменту дорожньо-транспортної пригоди та на час розгляду даної справи судом першої інстанції знаходився на вказаній стоянці. Також, обґрунтованими є висновки суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заподіяної йому моральної шкоди, так як матеріалами справи доведено, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди позивач отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості у вигляді закритого перелому нижньої третини діалізу лівої ліктьової кістки, забою м`яких тканин лоба зліва, акулової області справа спинки носа, травми лівого передпліччя, садна кистей рук, що завдало йому значних емоційних переживань та фізичних страждань. Крім цього, внаслідок ДТП автомобіль позивача зазнав значних механічних пошкоджень, через що він був позбавлений можливості тривалий час повноцінно користуватися транспортним засобом, а також внаслідок докладання додаткових зусиль змушений був організовувати своє життя. Визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції обґрунтовано керувався вимогами статей 23, 1167 ЦК України, статті 26-1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а також виходив із характеру правопорушення, глибини фізичних і душевних страждань позивача та, врахувавши вимоги розумності і справедливості, правильно визначив розмір відшкодування у сумі 20000 грн, які обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача. При цьому, суд першої інстанції правильно врахував обставини того, що третя особа ОСОБА_3 , який вчинив кримінальне правопорушення під час виконання трудових обов`язків з роботодавцем не здійснював відшкодування позивачу ОСОБА_1 заподіяної майнової і моральної шкоди, оскільки позивач, як він пояснив під час розгляду в суді першої інстанції кримінальної справи стосовно обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні ДТП за вказаних негативних наслідків, мав намір стягнути завдані збитки в цивільному порядку зі страхової компанії та ДП «Південна залізниця», правонаступником якого є АТ «Укрзалізниця», що підтверджується матеріалами кримінального провадження № 578/1033/15-к, в тому числі і заявою водія ОСОБА_3 від 17 листопада 2015 року та протоколами судових засідань від 17 листопада 2015 року та від 24 листопада 2015 року, у зв`язку з чим доводи апеляційної скарги з приводу того, що примирення третьої особи з позивачем під час розгляду в суді питання про притягнення винного в ДТП водія до кримінальної відповідальності, внаслідок чого водій ОСОБА_3 ухвалою Краснопільського районного суду Сумської області від 24 листопада 2015 року був звільнений від кримінальної відповідальності на підставі статті 46 КК України передбачає необхідність хоча б часткового відшкодування шкоди не свідчать про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача як майнової, так і моральної шкоди. Зокрема, колегія суддів приймає до уваги, що водій ОСОБА_3 в межах кримінального провадження не відшкодовував ні майнової, ні моральної шкоди і вказані обставини відповідачем АТ «Укрзалізниця» в особі регіональної філії «Південна залізниця» не спростовані. Посилання відповідача на ухвалу Краснопільського районного суду Сумської області від 24 листопада 2015 року, якою відносно ОСОБА_3 закрито кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 286 КК України, у зв`язку з примиренням обвинуваченого з потерпілим, в мотивувальній частині якої зазначено, що між потерпілим і обвинуваченим вирішені всі питання щодо завданих збитків не свідчить про факт відшкодування обвинуваченим збитків, так як з пояснень потерпілого (позивача) ОСОБА_1 в судовому засіданні суду апеляційної інстанції у даній справі вбачається, що насправді під час розгляду судом першої інстанції кримінального провадження йшлося про відшкодування завданих збитків за рахунок страхової компанії та роботодавця винної особи в рамках цивільного провадження. За таких обставин, коли суд першої інстанції ухвалив рішення в частині визначення розміру відшкодування майнової шкоди з порушенням норм матеріального і процесуального права, а висновки суду в цій частині не в повній мірі відповідають обставинам справи, тому рішення суду першої інстанції в зазначеній частині необхідно змінити, стягнувши з відповідача на користь позивача заподіяну йому майнову шкоду у сумі 111 150 грн 60 коп., а не 129 131 грн 65 коп., як визначив суд першої інстанції, яка складається із: (107 610 грн 60 коп., як різниці між фактичним розміром заподіяної шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) + 540 грн витрат на евакуацію автомобіля + 3000 грн витрат на оплату послуг за зберігання автомобіля). В іншій оскаржуваній частині щодо стягнення моральної шкоди рішення суду є законним і обґрунтованим, тому його необхідно залишити без змін. Отже, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Судові витрати підлягають розподілу в порядку, встановленому статтею 141 ЦПК України. Оскільки позовні вимоги позивача, який звільнений від сплати судового збору, задоволено на 82,42 % (131150,60 грн, стягнутих за рішенням апеляційного суду * 100 % / 159131,65 грн пред`явлених позовних вимог), тому з відповідача на користь держави підлягають стягненню судові витрати за розгляд справи в суді першої інстанції у сумі 1311 грн 57 коп. (159131,65 грн * 1 % * 82,42 %). Крім того, з огляду на те, що загальний розмір судових витрат відповідача зі сплати судового збору склав 8394 грн 41 коп. (2936,26 грн за подачу апеляційної скарги (т. 2, а.с. 76) + 3203,18 грн за подачу касаційної скарги (т. 2, а.с. 122) + 2254,97 грн за подачу апеляційної скарги (т. 3, а.с. 242), а розмір незадоволеної частини позовних вимог склав 17,58 % (100 % - 82,42 %), тобто, спір вирішений на користь відповідача на 17,58 %, тому відповідачу за рахунок держави підлягають компенсації судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1475 грн 74 коп. (17,58 % від 8394,41 грн) в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, ураховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору. Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.2; 376 ч. 1 п.п. 3, 4; 382 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південна залізниця» задовольнити частково. Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 26 листопада 2019року у даній справі в частині визначення розміру відшкодування майнової шкоди змінити, стягнувши з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 111 150 грн 60 коп. в рахунок відшкодування майнової шкоди, а не 129 131 грн 65 коп., як визначив суд першої інстанції. В іншій оскаржуваній частині рішення Зарічного районного суду м. Суми від 26 листопада 2019року у даній справі залишити без змін. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судові витрати за розгляд справи в суді першої інстанції у сумі 1311 грн 57 коп. Компенсувати Акціонерному товариству «Українська залізниця» за рахунок держави судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1475 грн 74 коп. в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 10 березня 2020 року. Головуючий: С.Г. Хвостик (суддя-доповідач) Судді: О.І. Собина І.В. Орлов