Постанова 4813 № 521/2941/18

Номер провадження: 22-ц/813/1347/20 Номер справи місцевого суду: 521/2941/18 Головуючий у першій інстанції Коблова О.Д Доповідач Драгомерецький М. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26.02.2020 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого судді: Драгомерецького М.М., суддів колегії: Дрішлюка А.І., Черевка П.М., при секретарі: Павлючук Ю.В., за участю: адвоката відповідача ОСОБА_3 - Зауліної О.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 13 червня 2018 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів,- В С Т А Н О В И В: 16 лютого 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів. Мотивуючи свої позовні вимоги тим, що вона є співвласником квартири АДРЕСА_1 та квартири АДРЕСА_2 в частках по 1/2 в кожній квартирі. Відповідач ОСОБА_3 є власником 1/4 частки квартири АДРЕСА_1 та 1/4 частки квартири АДРЕСА_2 . ОСОБА_4 , законним представником якого виступає його мати - ОСОБА_2 , є співвласником нерухомого майна, а саме 1/4 частки квартири АДРЕСА_1 та 1/4 частки квартири АДРЕСА_2 . ОСОБА_2 зазначає, що з січня 2015 року по грудень 2017 року всі платежі за утримання вищевказаних квартир здійснюється безпосередньо нею. У зв`язку з чим вона звернулась до суду із вказаним позовом та просила суд стягнути на її користь з ОСОБА_3 грошові кошти за утримання квартир у розмірі 20 583,95 гривень. Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала, посилаючись на його безпідставність, зазначала, що не користується своєї власністю, у зв`язку з порушенням її прав. Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 13 червня 2018 року у задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. У судове засідання до суду апеляційної інстанції сторони по справі не з`явились, але про розгляд справи вони сповіщались належним чином та завчасно. Крім того, інтереси відповідача ОСОБА_3 представляє її адвокат. Позивачу ОСОБА_2 судові повістки надсилались на адресу, що була зазначена нею у її апеляційній скарзі та яка відповідно до даних відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМС України в Одеській області є адресої її реєстрації, однак уся судова кореспонденція поверталась до суду із відміткою «за закінченням встановленого терміну зберігання». Згідно ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться. Відповідно до ст. ст. 13, 43 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд. Особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права та виконувати процесуальні обов`язки. Колегія суддів враховує, що ОСОБА_2 , як ініціатор апеляційного провадження, повинна проявляти процесуальну зацікавленість рухом своєї апеляційної скарги та її розглядом. Тому згідно правил ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів прийшла до висновку, що вказані обставини не перешкоджають розглядові справи у відсутність належно сповіщених сторін. Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах вимог позовної заяви та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. У частинах 1 та 2 ст. 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Позивач, як сторона по справі, зобов`язаний довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, відповідно до ст. 81 ЦПК України. Нормами ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Статтею 322 ЦК України встановлено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Частинами першою та другою статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитись про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Так судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 є співвласником квартири АДРЕСА_1 та квартири АДРЕСА_2 в частках по 1/2 в кожній квартирі. ОСОБА_3 є власником 1/4 частки квартири АДРЕСА_1 та 1/4 частки квартири АДРЕСА_2 . ОСОБА_4 , законним представником якого виступає його мати - ОСОБА_2 , є співвласником нерухомого майна, а саме 1/4 частки квартири АДРЕСА_1 та 1/4 частки квартири АДРЕСА_2 . Згідно довідки від 25.01.2018р., виданої ОСББ «Світанок», за утримання квартири АДРЕСА_1 , за період з січня 2015 року по грудень 2017 року було сплачено 56 489,82 гривень. Відповідно до довідки від 25.01.2018р., виданої ТОВ «Олімп.Комсервіс» за період з 2015-2017 рр. за утримання квартири АДРЕСА_2 , було сплачено 25 846,89 гривень. З довідки від 09.02.2018р., вбачається, що особовий рахунок квартири АДРЕСА_1 , був розподілений на два окремих особових рахунки. Після розподілу особового рахунку квартира має два номери: № НОМЕР_1 - ОСОБА_2 , 3/4 частки, та НОМЕР_2 - ОСОБА_3 , 1/4 частки. Вимоги апеляційної скарги ОСОБА_2 обґрунтовані нормами ст. ст. 319, 322, 360 ЦК України та Законом України «Про житлово -комунальні послуги», а тому відповідач ОСОБА_3 , як співвласник вказаних квартир зобов`язана нести витрати на їх утримання пропорційно до частки у праві власності, зокрема, і по оплаті комунальних послуг. Проте колегія суддів не може погодитися з такими доводами апеляційної скарги з наступних підстав. Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна. Згідно ч. 4 ст. 319 ЦК України власність зобов`язує. Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 322 ЦК України). Правовідносини з приводу надання та отримання житлово-комунальних послуг регулюються спеціальним законом, який визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, а саме Законом України «Про житлово-комунальні послуги». Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 13 зазначеного Закону, залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо), послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо). Відповідно до статті 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном. При цьому тлумачення вказаної статті свідчить, що управління, утримання та збереження спільного майна не охоплює собою житлово-комунальні послуги. Це зумовлено тим, що житлово-комунальні послуги надаються на підставі договору про надання таких послуг. Більше того, житлово-комунальні послуги надаються не будинку, як об`єкту права власності, а певному суб`єкту - власнику (співвласнику, наймачу, суб`єкту сервітуту тощо) будинку або квартири, який проживає у цьому житловому приміщенні. По своїй суті надання житлово-комунальних послуг направлене на задоволення потреб власника (співвласника, наймача, суб`єкта сервітуту тощо) будинку і споживаються саме відповідним суб`єктом, а не для управління, утримання та збереження будинку. Матеріалами справи підтверджується, що відповідачка проживає та зареєстрована у квартирі АДРЕСА_3 . Послугами з опалення квартири АДРЕСА_1 та квартири АДРЕСА_2 у період 2015-2017р.р., в тому числі обслуговуванням ліфтів, вивозом сміття, освітленням прибудинкової території та іншими послугами, що входять в СДПТ, відповідач ОСОБА_3 не користувалась, тобто ці витрати є комунальними послугами, що були спожиті особами, які фактично проживали у вказаних квартирах, а тому такі вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають. Також слід зазначити, що у період 2015 - 2017 рр., за який позивач ОСОБА_2 просила стягнути грошові кошти, між сторонами існував спір щодо усунення перешкод у користуванні власністю. Дані обставини вказують на те, що відповідач ОСОБА_3 не проживала у спірних квартирах у вказаний період з поважних причин. Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382 - 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 13 червня 2018 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст судового рішення складено: 05 березня 2020 року. Судді Одеського апеляційного суду: М.М.Драгомерецький А.І.Дрішлюк П.М.Черевко