Постанова 4813 № 523/1469/19

Номер провадження: 22-ц/813/4297/20 Номер справи місцевого суду: 523/1469/19 Головуючий у першій інстанції Кисельова В.К. Доповідач Цюра Т. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19.02.2020 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: Головуючого: Цюри Т.В., Суддів: Гірняк Л.А., Сегеди С.М., За участю секретаря судового засідання: Лопотан В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 14 травня 2019 року про вжиття заходів забезпечення позову по цивільній справі за позовом Заступника керівника Одеської місцевої прокуратури №4 в інтересах держави в особі Міністерства юстиції України, Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради до Державного реєстратора Одеської обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Іскрова Олега Вікторовича, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію змін до розділу на об`єкт нерухомого майна В С Т А Н О В И В: У січні 2019 року, Заступник керівника Одеської місцевої прокуратури №4 в інтересах держави в особі Міністерства юстиції України, Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради звернувся до суду із позовом до Державного реєстратора Одеської обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Іскрова О.В., ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію змін до розділу на об`єкт нерухомого майна. У травні 2019 року, Заступник керівника Одеської місцевої прокуратури №4 в інтересах держави в особі Міністерства юстиції України, Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради звернувся із заявою, в якій просив накласти арешт на об`єкт нерухомого майна, загальною площею 5389,7 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна №1330005051101, що належать на праві власності ОСОБА_1 (Том І: а.с. 205). Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 14 травня 2019 року вжито заходи забезпечення позову по цивільній справі за позовом Заступника керівника Одеської місцевої прокуратури №4 в інтересах держави в особі Міністерства юстиції України, Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради до державного реєстратора Одеської обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Іскрова Олега Вікторовича, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію змін до розділу на об`єкт нерухомого майна. Накладено арешт на об`єкт нерухомого майна, загальною площею 5389,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна №1330005051101, що належить на праві власності ОСОБА_1 . Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала до суду апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 14 травня 2019 року та прийняти постанову , якою відмовити у задоволенні заяви Заступника керівника Одеської місцевої прокуратури №4 про забезпечення позову, шляхом накладення арешту. У відзиві на апеляційну скаргу, заступник керівника Одеської місцевої прокуратури №4 посилаючись на її необґрунтованість, просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 14 травня 2019 року - залишити без змін (Том ІІ: а.с. 63-66). Інші учасники справи не скористалися своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо її змісту і вимог до апеляційного суду не направили. До суду апеляційної інстанції з`явилися прокурор - Харітонова О.Є. та представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , інші учасники справи до суду не з`явилися, хоча були повідомлені належним чином про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність не з`явившихся учасників справи, які своєчасно і належним чином були повідомлені про час і місце розгляду справи. Заслухавши пояснення осіб, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. За змістом ч.ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення заяви про забезпечення позову, оскільки він відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, виходячи з наступного. Так, процесуальні підстави для застосування заходів щодо забезпечення позову визначає стаття 149 ЦПК України згідно приписів якої забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову. За змістом статті 151 ЦПК України заява про забезпечення позову повинна містить, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову. Положеннями статті 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову. Одним із видів такого забезпечення є накладення арешту на майно, заборона вчиняти певні дії, тощо. Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб. При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу. Із заяви про забезпечення позову вбачається, що накладення арешту на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , зумовлено тими обставинами, що оскаржується державна реєстрація змін щодо права власності на зазначений об`єкт нерухомого майна, яка на думку позивача проведена з численними порушеннями чинного законодавства. Так, за рішенням державного реєстратора змінено відомості про тип об`єкту нерухомості з нежитлових будівель на виробничі та адміністративно - побутові приміщення, а також змінено відомості про загальну площу об`єкту з 3941,7 кв.м. на 5389,7 кв.м. З огляду на викладене та враховуючи характер заявлених позивачем позовних вимог, суддя першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про те, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення заявленого позову. Безпідставними та помилковими є доводи апелянта про те, що немайновий характер позовних вимог зумовлює неможливість накладення арешту на об`єкти нерухомого майна, оскільки позовні вимоги заявлені про скасування рішення державного реєстратора та запису, вчиненого на підставі цього рішення, яким зареєстровано зміни до права власності на об`єкт нерухомого майна. Тобто, незабезпечення позову матиме наслідком створення передумов для можливості відчуження об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , або вчинення інших дій, що істотно ускладнить чи унеможливить виконання майбутнього рішення, матиме наслідком неефективний захист прав або інтересів, за захистом яких звернувся позивач. Оскільки забезпечення позову носить тимчасовий характер, тому доводи апелянта про обмеження його суб`єктивних прав, свобод та інтересів апеляційним судом оцінюються критично, при цьому, таке обмеження жодним чином не порушує прав апелянта щодо володіння та користування зазначеним майном. З огляду на викладене колегія суддів, дослідивши матеріали справи про забезпечення позову, їх обґрунтування, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заява, оцінивши докази, що мають істотне значення для її розгляду і вирішення по суті, з урахуванням підстав ризиків невжиття заходів забезпечення позову, що може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, вид пропонованого забезпечення позову, вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення заяви. Також при дослідженні доводів апеляційної скарги враховується правова позиція, викладена у Постанові ВС/КЦС № 474/475/18 від 05.12.2018 року, згідно якої достатність наданих доказів та переконливість наведеного обґрунтування позову не можуть бути предметом перевірки судом на стадії прийняття заяви про забезпечення позову. Отже, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, порушення судом норм процесуального права при її постановленні, на переконання апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи і спростовуються наявними у справі доказами. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Отже, апеляційний суд вважає, що судове рішення суду ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. На підставі ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 14 травня 2019 року про вжиття заходів забезпечення позову по цивільній справі за позовом Заступника керівника Одеської місцевої прокуратури №4 в інтересах держави в особі Міністерства юстиції України, Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради до Державного реєстратора Одеської обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Іскрова Олега Вікторовича, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію змін до розділу на об`єкт нерухомого майна - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 28.02.2020 року. Головуючий Т.В. Цюра Судді: Л.А. Гірняк С.М. Сегеда