Постанова 4855 № 640/20450/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/20450/19 Суддя першої інстанції: Головань О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 березня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача - Степанюка А.Г., суддів - Губської Л.В., Епель О.В., при секретарі - Ліневській В.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 грудня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Шмітд Катерини Валеріївни про визнання неправомірними дій та скасування постанов, - ВСТАНОВИЛА: У жовтні 2019 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Шмідт Катерини Валеріївни (далі - Відповідач, Приватний виконавець) про: - визнання неправомірними дій Приватного виконавця щодо винесення постанови від 04.07.2018 року про стягнення з боржника основної винагороди та постанови від 04.07.2018 року про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження; - скасування постанови Приватного виконавця від 04.07.2018 року про стягнення з боржника основної винагороди у розмірі 63 947,73 грн. у виконавчому провадженні №55448829; - скасування постанови Приватного виконавця від 04.07.2018 року про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження у розмірі 600,00 грн. у виконавчому провадженні №55448829. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.12.2019 року позовну заяву залишено без розгляду. В обґрунтування такого висновку судом першої інстанції зазначено, що Позивачем пропущено встановлений приписами процесуального законодавства строк звернення до суду, оскільки про існування оскаржуваних постанов останній дізнався не пізніше 09.04.2019 року, а після отримання ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 28.08.2019 року про відмову у відкритті провадження з підстав належності розгляду даної справи у порядку адміністративного судочинства вдруге звернувся до того ж суду і лише 24.10.2019 року подав позов до Окружного адміністративного суду міста Києва поза межами встановленого КАС України процесуального строку. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Свою позицію обґрунтовує тим, що підтверджений матеріалами справи факт звернення вперше із даним позовом до Шевченківського районного суду міста Києва у квітні 2019 року свідчить про дотримання ОСОБА_1 процесуального строку звернення до суду за захистом своїх прав. Також зазначає, що звернення до Окружного адміністративного суду міста Києва лише у жовтні 2019 року було зумовлене тим, що Позивач не є фахівцем у галузі права, а відтак просить не позбавляти останнього права на судовий захист, гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Після усунення визначених в ухвалі від 20.01.2020 року про залишення апеляційної скарги без руху недоліків ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.02.2020 року відкрито апеляційне провадження за даною апеляційною скаргою, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 10.03.2020 року. У межах встановленого строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло. Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибули, а тому справа розглядалася у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого. Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, постановою Приватного виконавця від 04.07.2018 року повернуто згідно п. п. 1, 3, 11 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» на підставі заяви стягувача - Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» виконавчий лист Дніпровського районного суду міста Києва №2-2886/2011, виданий 03.03.2012 року з про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості за кредитним договором (а.с. 13). Крім того, 04.07.2018 року Приватний виконавцем у межах виконавчого провадження №55448829 прийняті постанови: про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження, якою стягнуто з ОСОБА_1 витрати на проведення виконавчих дій в сумі 600,00 грн. (а.с. 11); про стягнення з боржника основної винагороди у сумі 63 947,73 грн. (а.с. 12). Про вказані постанови, як зазначено Окружним адміністративним судом міста Києва, ОСОБА_1 дізнався 09.04.2019 року, про що останнім вказано у позовній заяві. Судом першої інстанції також встановлено, що на вказані постанови Приватного виконавця Щельовим В.В. було подано скаргу до Шевченківського районного суду міста Києва у квітні 2019 року, який ухвалою від 23.04.2019 року у справі №761/15915/19 передав її за підсудністю до Дніпровського районного суду міста Києва (а.с. 6). Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 28.08.2019 року у справі №761/15915/19 відмовлено у відкритті провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанови приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Шмідт К.В. від 04.07.2018 року про стягнення з боржника основної винагороди та про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження. Крім того, в указаній ухвалі суду на виконання вимог ч. 5 ст. 186 ЦПК України роз`яснено, що він має право звернутися до Окружного адміністративного суду міста Києва на підставі положень КАС України (а.с. 7-8). Крім того, ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 24.09.2019 року відмовлено у відкритті провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанови Приватного виконавця від 04.07.2018 року про стягнення з боржника основної винагороди та про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження з підстав, що є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (п. 2 ч. 1 ст. 186 ЦПК України) (а.с. 9). З урахування наведеного, суд першої інстанції, здійснивши системний аналіз положень ст. ст. 123, 287 КАС України, прийшов до висновку про необхідність залишення позову без розгляду, оскільки Позивач був обізнаний про порушення своїх прав, починаючи з 09.04.2019 року та у подальшому, попри роз`яснення Дніпровського районного суду міста Києва, викладені в ухвалі від 28.08.2019 року, повторно звернувся саме до цього ж суду у порядку ЦПК України зі скаргою на згадані вище постанови Приватного виконавця. Відтак, на переконання суду, звернення саме до Окружного адміністративного суду міста Києва 22.10.2019 року відбулася поза межами встановлених процесуальним законодавством строків. З такими висновками суду першої інстанції судова колегія не може не погодитися з огляду на таке. Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Згідно ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Водночас, за правилами п. 1 ч. 2 ст. 287 КАС України позовну заяву у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів. Отже, процесуальний закон, включаючи в себе спеціальну норму щодо строків звернення до адміністративного суду з питань, зокрема, оскарження рішення органу державної виконавчої служби (приватного виконавця), встановлює десятиденний строк для звернення до суду з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод або інтересів. З аналізу вказаних норм випливає, що законодавець, у тому числі й у ч. 5 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», визнав строк у десять днів достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби (приватним виконавцем) порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом. При цьому колегія суддів вважає за необхідне наголосити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі №826/922/17 та від 06.03.2019 року у справі №820/394/17. Як було встановлено судом першої інстанції та зазначено ОСОБА_1 у позовній заяві, останній дізнався про існування оскаржуваних постанов у квітні 2019 року, що випливає, зокрема, зі змісту ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 23.04.2019 року у справі №761/15915/19. Отже, вперше за отриманням судового захисту Позивач звернувся до суду у квітні 2019 року. Разом з тим, судова колегія вважає за необхідне звернути увагу, що, попри роз`яснення в ухвалі Дніпровського районного суду міста Києва від 28.08.2019 року у справі №761/15915/19 про те, що даний спір належить вирішуватися у порядку адміністративного судочинства шляхом звернення до Окружного адміністративного суду міста Києва, ОСОБА_1 вдруге 23.09.2019 року звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва з аналогічною скаргою. При цьому, відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень свідчать, що указана ухвала суду від 28.08.2019 року Позивачем не оскаржувалася. Отже, починаючи з моменту отримання ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 28.08.2019 року у справі №761/15915/19, ОСОБА_1 був обізнаний про необхідність звернення із вказаним позовом саме до Окружного адміністративного суду міста Києва. До того ж, судова колегія звертає увагу, що у вже неодноразово згаданій ухвалі від 28.08.2019 року було підкреслено, що такий спір підлягає вирішенню у порядку ст. 287 КАС України. З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що, починаючи з серпня 2019 року Позивачу було роз`яснено порядок судового оскарження постанови Приватного виконавця від 04.07.2018 року з посиланням на відповідні статті Кодексу адміністративного судочинства України та Закону України «Про виконавче провадження», нормами яких, як вже було вказано вище, встановлено десятиденний строк звернення до суду з позовом про оскарження, зокрема, рішень державного (приватного) виконавця. Відтак, посилання Апелянта на те, що звернення до Окружного адміністративного суду міста Києва лише 22.10.2019 року мало місце через те, що останній не є фахівцем у галузі права, судова колегія вважає необґрунтованим з підстав, зазначених вище. При цьому колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що будь-яких належних і допустимих доказів об`єктивної неможливості звернення до адміністративного суду із вказаним позовом у межах встановленого ст. 287 КАС України строк ОСОБА_1 не надано, як і не зазначено переконливих доводів на підтвердження поважності причин пропуску процесуального строку. За таких обставин суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність підстав вважити такими, що свідчать про наявність об`єктивних, тобто таких, що не залежали від волі Позивача, перешкод для реалізації права на звернення до суду в установлений процесуальним законом строк Зазначений висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 25.01.2019 року у справі №826/8378/18, від 20.03.2019 року у справі 826/10451/18, від 05.06.2019 року у справі №826/17589/18. Згідно ч. ч. 3, 4 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Відтак, посилання Апелянта на те, що на момент відкриття провадження у справі судом було встановлено дотримання позовної заяви вимогам ст. ст. 160-161, 172 КАС України, колегією суддів відхиляється, оскільки залишення позову без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду можливе також і після відкриття провадження у справі. У рішенні від 21.02.1975 року у справі «Голдер проти Великої Британії» Європейський суд з прав людини закріпив правило, що пункт 1 статті 6 Конвенції стосується невід`ємного права особи на доступ до суду. Прямим порушенням права на доступ до суду є необхідність отримання спеціальних дозволів на звернення до суду. Таким чином, як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 13.12.2011 року №17-рп/2011 у практиці Європейського суду з прав людини право на звернення до суду також пов`язується лише з волевиявленням особи. За змістом частини п`ятої статті 6 КАС України особа може відмовитися від реалізації права на звернення до суду, однак не від самого права як такого. Поряд з іншим, колегія суддів зауважує, що встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»). Крім того, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. У рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25.01.2000 року, пункт 33). Оскільки протягом майже двох місяців після відмови у відкритті провадження у справі за правилами ЦПК України ОСОБА_1 не ставилося питання щодо звернення до належного суду із даним позовом, подання його у жовтні 2019 року за відсутності належного обґрунтування причин такого тривалого зволікання із оскарженням спірних постанов, матиме наслідком порушення принципу правової визначеності, що є неприпустимим з огляду на принципову позицію Європейського Суду з прав людини у цьому питанні. Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами. Аналогічний висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 28.11.2018 року у справі № 826/9774/16. Разом з тим, Позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про існування об`єктивних та поважних причин, які зумовили несвоєчасне звернення до суду, що належним чином відображено в оскаржуваній ухвалі суду першої інстанції. Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 123, 242-244, 250, 287, 308, 312, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 грудня 2019 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Суддя-доповідач А.Г. Степанюк Судді Л.В. Губська О.В. Епель Повний текст постанови складено « 10» березня 2020 року.