Постанова Київський апеляційний суд № 369/13212/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження: Доповідач - Ратнікова В.М. 22-ц/824/2172/2020 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Київ Справа №369/13212/17 05 березня 2020 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Ратнікової В.М. суддів - Борисової О.В. - Левенця Б.Б. при секретарі - Масловській К.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 травня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Пінкевич Н.С., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, - в с т а н о в и в: 24 листопада 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 25.07.2015 року, близько 16 год. 50 хв., керуючи автомобілем Форд Мондео, реєстраційний номер НОМЕР_1 , він рухався по вул. Великій Окружній в м.Києві. Під час руху навпроти Жулянського авторинку автомобіль марки Ровер 75, реєстраційний номер НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_1 , створив для нього аварійну ситуацію, внаслідок чого він різко змінив напрямок руху свого автомобіля та в подальшому здійснив зіткнення з автомобілем марки ВАЗ 2110, реєстраційний номер НОМЕР_3 , у зв`язку з чим транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Постановою Солом`янського районного суду міста Києва від 17.05.2016 року, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні даної дорожньо-транспортної пригоди. Згідно звіту про оцінку вартості відновлювального ремонту з коефіцієнтом фізичного зносу № С-543210, складеного ТОВ " Експертна компанія " Укравтоекспертиза" 15.06.2016 року, матеріальна шкода, завдана власнику автомобіля Форд Мондео, реєстраційний номер НОМЕР_1 , завдана внаслідок його пошкодження під час дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 25.07.2015 року складає 167 956,47 грн. Відповідальність ОСОБА_1 була застрахована в ПрАТ «Європейський Страховий Союз» за договором страхування №АЕ/4942943. ПрАТ «Європейський Страховий Союз» виплатило йому відшкодування в розмірі 49 500,00 грн. Проте вказана виплата є недостатньою для відновлення автомобіля, сума невідшкодованого збитку становить 118 456,00 грн. На початку 2017 року він надіслав відповідачу претензію про відшкодування шкоди в розмірі 118 456,00 грн., яка була залишена ОСОБА_1 без реагування. Враховуючи наведене, просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 на його користь суму матеріальної шкоди, невідшкодованої страховою компанією відповідача, у розмірі 118 456,00 грн. Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 травня 2019 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріального збитку, заподіяного внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 відшкодування завданої матеріальної шкоди 118 456,00 гривень та судовий збір в розмірі 1 184, 56 грн. Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 вересня 2019 року відмовлено у задоволенні заяви відповідача ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 травня 2019 року. Не погоджуючись з таким рішення суду першої інстанції, 22 листопада 2019 року відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 травня 2019 року. Апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що він не був належним чином повідомлений про розгляд справи, оскільки особисто не отримував жодних повісток із суду. Вказував, що з квітня 2019 року його співпраця з адвокатом Паламарчуком І.І. припинилася, проте останній продовжував приймати участь в розгляді справи, не повідомляючи його про такі дії, а тому розписка адвоката Паламарчук І.І. про те, що він повідомлений про судове засідання 22.05.2019 року, не є належним повідомленням його, як відповідача у справі. Звертав увагу на те, що звіт ТОВ " Експертна компанія " Укравтоекспертиза -Стандарт" про визначення вартості матеріального збитку від 15.06.2016 року є неналежним доказом, оскільки, на його думку, у вказаному звіті відображені пошкодження автомобіля позивача, отримані не в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 25 липня 2015 року, а внаслідок дорожньо-транспортної пригоди від 07.06.2016 року. Зазначив, що з метою встановлення дійсного розміру матеріальної шкоди ним в суді першої інстанції заявлялось клопотання про призначення судової автотоварознавчої експертизи, проте вказана експертиза не була проведена у зв`язку з ненаданням позивачем автомобіля на огляд експертам. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, посилаючись на те, що судом при ухваленні рішення вірно застосовані норми матеріального та процесуального права та ухвалено законне та справедливе рішення. У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Кулаков Віталій Вікторович повністю підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити. Представник позивача ОСОБА_2 адвокат Римлянський Сергій Петрович в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити без змін рішення суду першої інстанції. Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що 25 липня 2019 року, близько 16 години 40 хвилин в м. Києві по вул. Велика Кільцева, навпроти Жулянського авторинку, ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки «ROVER 75», реєстраційний номер НОМЕР_2 , не виконав вимогу дорожнього знаку «Дати дорогу», не надав дорогу автомобілю марки «Форд Мондео», реєстраційний номер НОМЕР_1 , змусив його різко загальмувати та змінити напрямок руху, внаслідок чого останній здійснив наїзд на автомобіль марки «ВАЗ», реєстраційний номер НОМЕР_3 під керуванням водія ОСОБА_3 та на дерево. Постановою Солом`янського районного суду міста Києва від 17.05.2016 року, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 122 КУпАП, провадження у справі закрито у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення. Згідно звіту про визначення вартості матеріального збитку, складеного ТОВ «Експертна компанія «Укравтоекспертиза-Стандарт» 15.06.2016 року, вартість матеріального збитку, завданого власнику КТЗ «Форд Мондео», реєстраційний номер НОМЕР_1 складає 167 956,47 грн. Як вбачається з листа Нацкомфінпослуг від 15.02.2017 року вих.№946/13-12 та не заперечується сторонами, цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 була застрахована згідно страхового поліса АЕ/4942943 ПрАТ «Європейський страховий союз», за яким ліміт страхового відшкодування за шкоду, заподіяну майну, складає 50 000 грн., франшиза - 500 грн. За інформацією , наданою ПрАТ «Європейський страховий союз» на вимогу Нацкомфінпослуг, за страховим випадком від 25.07.2015 року було виплачено ОСОБА_2 страхове відшкодування в сумі 49 500,00 грн. (за вирахуванням франшизи) згідно платіжного доручення від 10.02.2017 року №760 та сплачено пеню за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування в сумі 5 975,26 грн. згідно платіжного доручення від 13.02.2017 року №831. Звертаючись до суду з даним позовом до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, ОСОБА_2 посилався на те, що страхове відшкодування в сумі 49 500,00 грн. є недостатнім для відновлення його автомобіля, сума невідшкодованого збитку становить 118 456 грн., яка добровільно відповідачем ОСОБА_1 не сплачена. Задовольняючи позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, стягуючи з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у відшкодування завданої матеріальної шкоди 118 456,00 гривень, суд першої інстанції посилався на те, що відповідачем, як винною особою, повинно бути відшкодовано позивачу шкоду, завдану внаслідок пошкодження його автомобіля під час ДТП 25.07.2015 року, яка не покривається страховою виплатою. Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції зроблені на підставі повного та об`єктивного дослідження наданих доказів та в повній мірі відповідають вимогам матеріального права, з наступних підстав. Відповідно до частини другої статті 22 ЦК України збитками є витрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода). У статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, що її заподіяла. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Положеннями статті 1192 ЦК України встановлено, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. З досліджених доказів судом першої інстанції вірно встановлено, що матеріальна шкода, завдана позивачу, як власнику автомобіля «Форд Мондео», реєстраційний номер НОМЕР_1 складає 167 956,47 грн., що підтверджується звітом про визначення вартості матеріального збитку від 15.06.2016 року, складеним ТОВ «Експертна компанія «Укравтоекспертиза-Стандарт». Відповідач належних та допустимих доказів на спростування висновків вказаного звіту суду не надав. Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи. Судом першої інстанції встановлено і сторонами не заперечується, що цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована в ПрАТ «Європейський страховий союз» і страховою компанією 10.02.2017 року було виплачено позивачу страхове відшкодування в межах ліміту відповідальності страховика та за мінусом франшизи в сумі 49 500,00 грн. Таким чином, різниця між розміром завданої відповідачем матеріальної шкоди в сумі 167 956,47 грн. і страховим відшкодуванням, здійсненим ПрАТ «Європейський страховий союз» на користь позивача в сумі 49 500,00 грн. становить 118 456,47 грн. Відповідач не заперечує, що ним не відшкодовано шкоду, завдану позивачу повністю або частково. Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Отже, відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність якого застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов`язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність. Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Завдання потерпілому шкоди внаслідок ДТП особою, цивільна відповідальність якої застрахована, породжує деліктне зобов`язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується із відповідним обов`язком боржника - відшкодувати шкоду (особи, яка завдала шкоди, відшкодувати цю шкоду). Водночас, така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов`язання згідно з договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов`язанні ним є страховик. Зазначені зобов`язання не виключають одне одного. Деліктне зобов`язання - первісне, основне зобов`язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, в результаті якої завдана шкода буде кваліфікована як страховий випадок. Одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обов`язково припиняє деліктне зобов`язання, оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття шкоди, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов`язаною. Право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним. Якщо потерпілий звернувся до страховика і одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов`язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов`язку згідно зі статтею 1194 ЦК України - відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика. З огляду на те, що виплаченого ПрАТ «Європейський страховий союз» страхового відшкодування в розмірі 49 500,00 грн. недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої позивачу відповідачем у результаті дорожньо-транспортної пригоди, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідач ОСОБА_1 , відповідно до вимог статті 1194 ЦК України, зобов`язаний відшкодувати позивачу різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, а саме 118 456,00 грн. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що звіт про визначення вартості матеріального збитку від 15.06.2016 року, складений ТОВ «Експертна компанія «Укравтоекспертиза-Стандарт» є неналежним доказом, з метою встановлення дійсної матеріальної шкоди ним в суді першої інстанції заявлялося клопотання про призначення судової автотоварознавчої експертизи, проте вказана експертиза не була проведена у зв`язку з ненаданням позивачем автомобіля на огляд експертам, колегія суддів відхиляє, так як вони не відповідають дійсним обставинам справи та дослідженим доказам, виходячи з наступного. Частинами 1-4 ст. 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. У відповідності до частин 1-3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. У силу ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. У відповідності до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст.89 ЦПК України). Як вбачається з матеріалів справи, у березні 2018 року представником відповідача ОСОБА_1 адвокатом Паламарчуком Ігорем Івановичем було подано до суду клопотання про призначення у даній справі судової автотоварознавчої експертизи мотивоване тим, що звіт про визначення вартості матеріального збитку від 15.06.2016 року, складений ТОВ «Експертна компанія «Укравтоекспертиза-Стандарт» на замовлення позивача, без участі відповідача, а тому він має сумніви щодо його правильності та обґрунтованості. Вказане клопотання представника позивача було задоволено. Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 березня 2018 року було призначено у даній справі судову експертизу на вирішення якої поставлено питання: Яка вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу «Форд Мондео», реєстраційний номер НОМЕР_1 , внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 25 липня 2015 року? Яка вартість відновлювального ремонту, завданого власнику транспортного засобу «Форд Мондео», реєстраційний номер НОМЕР_1 , внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 25 липня 2015 року? Яка ринкова (залишкова) вартість автомобіля «Форд Мондео», реєстраційний номер НОМЕР_1 , у пошкодженому стані (після ДТП) станом на момент проведення експертизи? Листом від 20.06.2018 року за вих. №8056/18-54 Київський науково-дослідний інститут судових експертиз повідомив суд про неможливість надання висновку у зв`язку з незадоволенням клопотання експертів, а саме: ненадання на огляд автомобіля, або кольорових фотознімків КТЗ в пошкодженому стані. З огляду на те, що звіт про визначення вартості матеріального збитку від 15.06.2016 року з ілюстрованим додатком у кольоровому вигляді знаходився у ТОВ «Експертна компанія «Укравтоекспертиза-Стандарт», представником відповідача в судовому засіданні 28.09.2018 року було повторно заявлено клопотання про призначення у даній справі судової експертизи, яке було задоволено. Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 вересня 2018 року призначено судову експертизу на вирішення якої поставлено питання: Яка вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу «Форд Мондео», реєстраційний номер НОМЕР_1 , внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 25 липня 2015 року? Яка вартість відновлювального ремонту, завданого власнику транспортного засобу «Форд Мондео», реєстраційний номер НОМЕР_1 , внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 25 липня 2015 року? Яка ринкова (залишкова) вартість автомобіля «Форд Мондео», реєстраційний номер НОМЕР_1 , у пошкодженому стані (після ДТП) станом на момент проведення експертизи? Вказаною ухвалою витрати по проведенню експертизи покладено на відповідача ОСОБА_1 . Листом від 25.01.2019 року за вих. №23137/18-54 Київський науково-дослідний інститут судових експертиз повідомив суд про залишення ухвали суду про призначення експертизи без виконання. З вказаного листа вбачається, що 22.12.2018 року від позивача ОСОБА_2 до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшли кольорові фотознімки досліджуваного КТЗ в пошкодженому стані на 6 аркушах. Експертизу можливо провести по наданим матеріалам. Разом з тим, оплата за проведення судової експертизи до інституту не надійшла, у зв`язку з чим матеріали цивільної справи були повернуті до суду. При цьому, з матеріалів справи вбачається, що конверт, адресований відповідачу ОСОБА_1 , в якому містилася копія рахунку № НОМЕР_4 від 06.11.2018 року на оплату експертизи повернувся до суду без вручення із зазначенням причини повернення «відмова від одержання». Статтею 109 ЦПК України передбачено, що у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні. З огляду на те, що відповідачем, за клопотанням якого судом першої інстанції було призначено судову автотоварознавчу експертизу з метою встановлення дійсного розміру шкоди, не було сплачено вартість проведення вказаної судової експертизи, а також не було надано інших належних та допустимих доказів на спростування розміру шкоди в сумі 167 956,47 грн., визначеного звітом про визначення вартості матеріального збитку від 15.06.2016 року, складеного ТОВ «Експертна компанія «Укравтоекспертиза-Стандарт», колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на спростування висновків звіту щодо розміру матеріальної шкоди, завданої позивачу внаслідок пошкодження його автомобіля під час ДТП 25.07.2015 року. Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 про те, що звіт ТОВ "Експертна компанія "Укравтоекспертиза-Стандарт" про визначення вартості матеріального збитку від 15.06.2016 року є неналежним доказом, оскільки, на його думку, у вказаному звіті відображені пошкодження автомобіля позивача, отримані не в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 25 липня 2015 року, а внаслідок дорожньо-транспортної пригоди від 07.06.2016 року, правильність висновків суду першої інстанції не спростовують, з огляду на наступне. Як вбачається з матеріалів справи, звіт ТОВ "Експертна компанія" Укравтоекспертиза-Стандарт" про визначення вартості матеріального збитку від 15.06.2016 року був складений оцінювачем ОСОБА_4 на підставі укладеного ТОВ " Експертна компанія " Укравтоекспертиза-Стандарт" з ОСОБА_2 договору на проведення автотоварознавчого дослідження колісного транспортного засобу від 07.06.2016 року. Огляд автомобіля «Форд Мондео», реєстраційний номер НОМЕР_1 був здійснений оцінювачем також 07.06.2016 року, про що складений акт від 07.06.2016 року. В додатку №3 до звіту про визначення вартості матеріального збитку, складеного ТОВ «Експертна компанія «Укравтоекспертиза-Стандарт» 15.06.2016 року міститься ілюстративна таблиця із зображенням місця ДТП, транспортних засобів, що були пошкодженні в результаті дорожньо-транспортної пригоди від 25.07.2015 року. Вказана ілюстративна таблиця відповідає обставинам дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце 25.07.2015 року, викладеним в постанові Солом`янського районного суду міста Києва від 17.05.2016 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 122 КУпАП. Апелянтом та його представником не надано доказів того, що автомобіль позивача після дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 25.07.2015 року, був учасником іншої дорожньо-транспортної пригоди , зокрема, 07.06.2016 року. З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що у звіті ТОВ " Експертна компанія "Укравтоекспертиза-Стандарт" від 15.06.2016 року оцінювачем допущено описку у зазначені дати дорожньо-транспортної пригоди, а доводи апеляційної скарги в цій частині є припущенями. Крім того, ні відповідач, ні його представник під час розгляду справи в суді першої інстанції не посилались на ту обставину, що у звіті ТОВ " Експертна компанія " Укравтоекспертиза-Стандарт" від 15.06.2016 року відображені пошкодження автомобіля позивача, отримані не в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 25 липня 2015 року, а внаслідок дорожньо-транспортної пригоди від 07.06.2016 року. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що він не був належним чином повідомлений судом першої інстанції про розгляд справи, оскільки особисто не отримував жодних повісток суду, повістки отримувала його мати, а також представник адвокат Паламарчук І.І., з яким він з квітня 2019 року припинив співпрацю, колегія суддів вважає безпідставними, так як вони не грунтуються на дійсних обставинах справи, досліджених доказах та вимогах процесуального права, з огляду на таке . Згідно ч.ч.3,5 ст.130 ЦПК України, якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, які проживають разом з нею. У такому випадку особа, якій адресовано повістку, вважається належним чином повідомленою про час, дату і місце судового засідання, вчинення іншої процесуальної дії. Вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі. Отже вручення судових повісток повнолітньому члену сім`ї та представнику є належним повідомленням учасника справи. Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_1 приймав участь в розгляді справі через адвоката Паламарчука Ігоря Ігоровича, який здійснював свої повноваження на підставі угоди про надання правової допомоги від 19 лютого 2018 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріального збитку, заподіяного внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. З розділу 8 вказаного договору вбачається, що угода вступає в силу з моменту її підписання і діє до закінчення справи. У разі, якщо жодна із сторін, до закінчення строку дії угоди, не повідомить іншу сторону про припинення угоди, її дія продовжується на наступний календарний рік. Замовник або адвокат в будь-який час можуть розірвати дану угоду, попередньо повідомивши іншу сторону про такий намір за два тижні. Отже, за умовами угоди про надання правової допомоги від 19 лютого 2018 року сторонами погоджено, що вона діє до закінчення розгляду справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріального збитку, заподіяного внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Матеріали справи не містять доказів дострокового розірвання даної угоди між відповідачем та його адвокатом . Зазначаючи в апеляційній скарзі про припинення співпраці з адвокатом Паламарчуком І.І. з квітня 2019 року, відповідач не надав доказів і на підтвердження вказаної обставини. При цьому, з матеріалів справи вбачається, що адвокат Паламарчук Ігор Ігорович був повідомлений про судове засідання, призначене на 22 травня 2019 року, в якому було ухвалено оскаржуване заочне рішення, що підтверджується його розпискою, наданою безпосередньо в суді. З викладеного вбачається, що відповідач, інтереси якого в суді першої інстанції представляв адвокат Паламарчук Ігор Ігорович, був у встановленому законом порядку повідомлений про розгляд справи 22 травня 2019 року. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 травня 2019 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 . Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 травня 2019 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 05 березня 2020 року. Головуючий: Судді: