Постанова 4824 № 369/4984/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційного провадження: Доповідач - Ратнікова В.М. № 22-ц/824/15824/2020 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Київ Справа № 369/4984/20 17 грудня 2020 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Ратнікової В.М. суддів - Невідомої Т.О. - Гаращенка Д.Р. розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 серпня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Пінкевич Н.С., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, - в с т а н о в и в : 22 квітня 2020 року ОСОБА_2 звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на дитину. Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 квітня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на дитину роз`єднано. Виділено в самостійне провадження позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та відкрито провадження у справі за позовом про розірвання шлюбу. Виділено в самостійне провадження позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на дитину. Позовну заяву в цій частині передано до канцелярії суду для проведення автоматизованого розподілу через автоматизовану систему документообігу суду. На обґрунтування позовних вимог про розірвання шлюбу ОСОБА_2 зазначала, що у шлюбі з відповідачем перебуває з 2011 року. Від шлюбу мають неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вказала, що сімейне життя з ОСОБА_1 не склалось, з серпня 2016 року вони проживають окремо, фактичні шлюбні відносини між ними припинено, спільне господарство не ведуть. Подружні відносини не склалися через різні характери і погляду на спільне життя, відсутність взаєморозуміння, поваги з боку відповідача. Подальше збереження шлюбу та примирення з відповідачем є неможливим та суперечить її інтересам та інтересам дітей. З огляду на викладене, просила суд розірвати шлюб, зареєстрований між нею та відповідачем 11 листопада 2011 року, актовий запис №

433. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 серпня 2020 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу - задоволено. Шлюб, зареєстрований 11 листопада 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану по Придніпровському району міста Черкаси Черкаського міського управління юстиції, актовий запис № 433, - розірвано. Після розірвання шлюбу залишено ОСОБА_2 прізвище " ОСОБА_2 ". Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 20 листопада 2020 року відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій просив скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 серпня 2020 року, позов ОСОБА_2 про розірвання шлюбу залишити без розгляду з підстав, передбачених п.2 ч.1 ст.257 ЦПК України, та закрити провадження у справі №369/4948/20. Апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції порушено норми процесуального права, а саме: ст.ст.185-187, 257 ЦПК України, оскільки позовна заява не мала розглядатися в суді та на її підставі не мало ухвалюватися судове рішення, так як вона підписана представником позивачки адвокатом Іванчихіним Сергієм Ігоровичем, а не особисто позивачкою. Вказує, що судом не було враховано вимоги ч. 1 ст. 110 СК України, відповідно до якої позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя, а тому право на пред`явлення позову про розірвання шлюбу має лише один з подружжя. Волевиявлення особи, щодо розірвання шлюбу є її індивідуальним бажанням, яке залежить від обставин, що склалися під час спільного проживання у шлюбі і має виражатися самостійно у певних діях, зокрема, подання позову про розірвання шлюбу. Тобто, право на подачу позову про розірвання шлюбу є особистим правом подружжя та не підлягає передорученню. Вказане узгоджується з роз`ясненнями, викладеними в постанові Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», сімейне законодавство не передбачає можливості розірвання шлюбу представником одного з подружжя або їх обох за довіреністю останніх, а правила ЦК України про представництво, довіреність і доручення на ці правовідносини не поширюються. За таких обставин, наявні підстави для залишення заяви без розгляду на підставі п.2 ч.1 ст.257 ЦПК України, оскільки заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи. Зазначив, що згідно п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», до позовної заяви про розірвання шлюбу додаються: оригінал свідоцтва про реєстрацію шлюбу, копії свідоцтв про народження дітей, довідки щодо розміру заробітку та інших доходів, а також усі необхідні документи відповідно до заявлених вимог. З огляду на зазначене, позивачка, звертаючись до суду із заявою про розірвання шлюбу, повинна була надати суду оригінал свідоцтва про реєстрацію шлюбу, однак у матеріалах, доданих до позову, оригінал даного свідоцтва відсутній і позивачка не вказує в позовній заяві, де саме перебуває оригінал свідоцтва про шлюб та що він буде наданий у судовому засіданні, будь-які клопотання з цього приводу відсутні. Крім того, зазначає, що подана представником позивачки позовна заява з доданими до неї доказами не містить будь-яких підтверджень про засвідчення належним чином копій документів, доданих до позовної заяви, що не відповідає вимогам ст.95 ЦПК України. Відзиву на апеляційну скаргу подано не було. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що 11 листопада 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був зареєстрований шлюб у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану по Придніпровському району міста Черкаси Черкаського міського управління юстиції, актовий запис №

433. Після реєстрації шлюбу ОСОБА_2 змінила прізвище на " ОСОБА_2 ". ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Звертаючись до суду з позовом про розірвання шлюбу, ОСОБА_2 посилалася на те, що шлюбні відносини між нею та відповідачем припинено, подальше збереження шлюбу та примирення з відповідачем є неможливим та суперечить її інтересам та інтересам дітей. Задовольняючи позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, суд першої інстанції посилався на те, що сторони спільного господарства не ведуть, шлюбних відносин не підтримують, не проживають разом тривалий час, тому шлюб між ним ними може бути розірваний. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на встановлених обставинах справи, досліджених судом доказах, вимогах матеріального та процесуального права, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Згідно вимог ч. 1 ст. 55 СК України дружина та чоловік зобов`язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Положеннями ч. 3, 4 ст. 56 СК України передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом. Згідно із ст. 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. Передбачене ч. 1 ст. 111 СК вжиття судом заходів щодо примирення подружжя застосовується у випадку відсутності згоди одного з них на розірвання шлюбу за ініціативою однієї зі сторін або суду. Відповідно до ст. 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. У силу ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст.89 ЦПК України). Встановивши, що сторони не підтримують подружніх стосунків, розлад в сім`ї носить стійкий характер, за період знаходження справи в суді першої та апеляційної інстанцій їх відносини не змінились, позивачка категорично не бажає збереження шлюбу, отже збереження шлюбу буде суперечити її інтересам, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про задоволення позову та розірвання шлюбу, укладеного між сторонами. Крім того, представник відповідача адвокат Голушко Ігор Володимирович в клопотанні від 28.08.2020 року визнав позовну вимогу про розірвання шлюбу між ОСОБА_2 до ОСОБА_1 . (а.с.33) Доводи апеляційної скарги про те, що позовна заява про розірвання шлюбу підписана не особисто ОСОБА_2 , а її представником адвокатом Іванчихіним Сергієм Ігоровичем, який не мав права її підписувати, оскільки право на подачу позову про розірвання шлюбу є особистим правом подружжя та не підлягає передорученню, тому суд першої інстанції повинен був залишити позов без розгляду на підставі п.2 ч.1 ст.257 ЦПК України, колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне . Чинне сімейне законодавство передбачає два порядки розірвання шлюбу: судовий та в органах державної реєстрації актів цивільного стану. Нормою статті 110 Сімейного кодексу України визначено право на пред`явлення одним із подружжя позову в суд про розірвання шлюбу. Таке право на звернення до суду реалізується особою у порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. Оскільки порядок звернення до суду за судовим захистом урегульовано нормами ЦПК України, тому подання заяви до суду має відбуватись із дотриманням вимог ЦПК України. Частиною 1 статті 58 ЦПК України передбачено право сторони, третьої особи, а також особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Загальні вимоги щодо форми та змісту позовної заяви визначені статтями 175 і 177 ЦПК України. Частиною 7 статті 177 ЦПК України передбачено, що до позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача. Відповідно до статті 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник. Представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки - частина 1 статті 64 ЦПК України. Положення наведених норм процесуального права дають підстави для висновку, що підписання позовної заяви представником позивача допускається чинним цивільним процесуальним законодавством, за умови залучення до матеріалів позовної заяви належних документів, що підтверджують право представника на вчинення такої процесуальної дії. Відповідно частини 4 статті 62 ЦПК України повноваження адвоката, як представника, підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру і адвокатську діяльність". Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката. Отже, ордер, який видано відповідно до Закону N 5076-VI, є самостійним документом, що підтверджує повноваження адвоката. Надання договору про правничу допомогу, його копії або витягу разом із ордером чинна редакція ЦПК України не вимагає, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного суду від 05 грудня 2018 року в справі № П/9901/736/18. До позовної заяви про розірвання шлюбу було додано оригінал ордеру на надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_2 адвокатом Іванчихіним Сергієм Ігоровичем у Києво-Святошинському районному суді Київської області на підставі договору про надання правової допомоги №9 від 07 квітня 2020 року. Виключення із загальних правил ЦПК України щодо неможливості підписання представником позовної заяви про розірвання шлюбу від імені позивача не містить і постанова Пленуму Верховного суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», на яку послався ОСОБА_1 в апеляційній скарзі. Так, згідно з роз`ясненнями, викладеними у пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» визначено, що відповідно до ч.1 ст.115 СК розірвання шлюбу, здійснене за рішенням суду, має бути зареєстроване в державному органі РАЦС за заявою колишньої дружини або чоловіка. Сімейне законодавство не передбачає можливості розірвання шлюбу представником одного з подружжя або їх обох за довіреністю останніх, а правила ЦК про представництво, довіреність і доручення на ці правовідносини не поширюються. Отже, наведений пункт постанови Пленуму містить посилання на статтю 115 СК України, яка регулює питання щодо розірвання шлюбу в органах РАЦС, а не процес розірвання шлюбу у судовому порядку. Крім того, вказаний пункт постанови Пленуму містить посилання на статтю 115 СК України у редакції Закону України від 01 червня 2010 року № 2302-VI. Згідно із Законом України від 01 липня 2010 року № 2398-VI статтю 115 СК України викладено у новій редакції, відповідно до якої вимога про реєстрацію розірвання шлюбу за рішенням суду виключно за заявою колишньої дружини або чоловіка скасована, проте відповідні зміни до пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» не вносились. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що за будь-яких обставин наведеним положенням Закону регулювалися питання реєстрації розірвання шлюбу на підставі рішення суду, а не сам процес розірвання шлюбу у судовому порядку. З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги про те, що позовна заява про розірвання шлюбу має бути підписана безпосередньо самим позивачем та не допускає підписання заяви його представником є помилковими. Доводи апеляційної скарги про те, що до позовної заяви не було додано оригінал свідоцтва про реєстрацію шлюбу, а копії документів додані до позовної заяви не засвідчені в установленому ст.95 ЦПК України порядку, не впливають на правильність висновків суду про наявність підстав для розірвання шлюбу та не є визначеною ст.376 ЦПК України підставою для скасування правильного по суті рішення суду першої інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 серпня 2020 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 . Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 серпня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий: Судді: