Постанова 4824 № 758/1322/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД вул. Солом`янська, 2-а, м. Київ, 03110 факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua Унікальний номер справи 758/1322/17 Апеляційне провадження № 22-ц/824/3314/2020Головуючий у суді першої інстанції - Ларіонова Н.М. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 04 березня 2020 року Київський апеляційний суд у складі: суддя-доповідач Оніщук М.І., судді Шебуєва В.А., Крижанівська Г.В., секретар Ющенко Я.М. за участю: позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , представника відповідача Кудря Ю.К., представника третьої особи Геруса Ю.М., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу Комунального підприємства «Київпастранс» на рішення Подільського районного суду м. Києва від 12 вересня 2019 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Комунального підприємства «Київпастранс», третя особа: виконуючий обов`язки директора Куренівського тролейбусного ремонтно-експлуатаційного депо Карабчук Руслан Володимирович, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, В С Т А Н О В И В: У січні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до Подільського районного суду м. Києва з позовом до Комунального підприємства «Київпастранс», згідно з яким просила: визнати незаконним та скасувати наказ за № 206 від 26.12.2016 року про звільнення ОСОБА_3 з займаної посади водія тролейбуса, як основного місця роботи, за п. 3 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на працівника трудовим договором або правилами трудового розпорядку, у зв`язку з відсутністю систематичного невиконання службових обов`язків без поважних причин; поновити ОСОБА_3 на посаді водія тролейбуса, як основного місця роботи; виплатити заробітну плату за вимушений прогул у розмірі, встановленому штатним розкладом; відшкодувати нанесену порушенням трудових прав працівника моральну шкоду у розмірі 10 000 грн. 00 коп. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 26.12.2016 року на підставі наказу №206 позивач був звільнений з займаної посади водія тролейбуса Куренівського тролейбусного ремонтно-експлуатаційного депо КП «Київпастранс» за п. 3 ст. 40 КЗпП України у зв`язку з систематичним невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на працівника трудовим договором. При цьому, підставами для її звільнення за вказаною статтею слугували накази №№ 190, 191 від 24 та 28 листопада 2016 року про оголошення догани за порушення посадової інструкції водія тролейбуса та правил внутрішнього трудового розпорядку. Разом з тим, вважає своє звільнення незаконним, оскільки відповідачем при застосуванні дисциплінарних стягнень не було дотримано вимог КЗпП України, а саме: не відібрано у позивача пояснень. Крім того, вказує, що КП «Київпастранс» не мало правових підстав для її звільнення за п. 3 ст. 40 КЗпП України, оскільки на це не було попередньої згоди профспілкового органу. Також, як на підставу для стягнення з відповідача суми на відшкодування моральної шкоди у розмірі 10 000 грн. 00 коп., зазначає, що внаслідок незаконного звільнення, вона відчуває моральні страждання, переживання, порушення звичайного ритму життя та перебуває у нервовій напрузі, спричинених втратою джерела доходу, приниженням її як фахівця та втратою авторитету. Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 12.09.2019 року позов задоволено частково. Поновлено ОСОБА_3 на роботі на посаді водія тролейбуса Куренівського тролейбусного ремонтно-експлуатаційного депо КП «Київпастранс», як основного місця роботи, з 27.12.2016 року. Стягнуто з КП «Київпастранс» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27.12.2016 року по 12.09.2019 року у розмірі 215 944 грн. 46 коп. Відмовлено у задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди. Стягнуто з КП «Київпастранс» в дохід держави судовий збір у розмірі 2 799 грн. 44 коп. (т. 1, а.с. 244-250в). В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. При цьому, в обґрунтування доводів своєї апеляційної скарги вказує, що рішення Первинної профспілкової організації ВПЗУ Куренівського депо від 13.07.2019 року щодо ненадання згоди на звільнення позивача є необґрунтованим, а сам позивач, з огляду на Примірне положення про ППО - організаційну ланку членської організації Федерації профспілок України, що затверджено Постановою Президії Ради ФПУ від 15.11.2000 року, не може бути членом профспілкового комітету (т. 2, а.с. 1-4). Ухвалою Київського апеляційного суду від 15.01.2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою та надано учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу (т. 2, а.с. 9, 10). Ухвалою Київського апеляційного суду від 28.01.2020 року справу призначено до розгляду (т. 2, а.с. 12,13). Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Рішення суду оскаржено лише відповідачем і лише в частині задоволених позовних вимог про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди сторонами не оскаржено. Представник відповідача та представник третьої особи у судовому засіданні просили апеляційну скаргу задовольнити. Позивач та його представник у судовому засіданні щодо задоволення апеляційної скарги заперечували, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість позовних вимог. Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення учасників справи, йвивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, відповідно до наказу виконуючого обов`язки директора Куренівського тролейбусного ремонтно-експлуатаційного депо Карабчук Р.В. від 26.12.2016 року за № 206 ОСОБА_3 було звільнено з займаної нею посади водія тролейбуса 1-го класу на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України в зв`язку з систематичним невиконанням працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку. При цьому, зі змісту вказаного наказу вбачається, що підставою для звільнення позивача саме по вказаній статті є: службова записка начальника відділу з експлуатації; рапорти диспетчера диспетчерської служби керування та комірника; акт про відмову надавання письмового пояснення; службова записка та рапорт ОСОБА_3 ; копії наказів про порушення ОСОБА_3 посадової інструкції водія тролейбуса та правил внутрішнього трудового розпорядку за № 190 від 24.11.2016 року за № 191 від 28.11.2016 року. Так, положеннями п.3 ст. 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення. Водночас, згідно роз`яснень, які містяться в п.п. 22, 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду справи трудових спорів», за передбаченими п. 3 ст. 40 КЗпП підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або зняті достроково (ст. 151 КЗпП), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни у відповідності до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минулого не більше одного року. У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40 і п. 1 ст. 41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника. Крім того, як роз`яснив Верховний Суд у своїй постанові від 25.06.2018 року по справі № 714/395/17, для звільнення працівника за систематичне порушення трудової дисципліни необхідно, що він вчинив конкретний дисциплінарний проступок, тобто допустив невиконання або неналежне виконання трудових обов'язків, щоб це невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків було протиправним та винним і носило систематичний характер, а за попередні порушення трудової дисципліни (одне чи декілька) до працівника застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення з додержанням порядку їх застосування, але вони не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний поступок. Систематичне порушення трудової дисципліни вважається порушення, вчинене працівником, який і раніше порушував трудову дисципліну, за що притягувався до дисциплінарної відповідальності та порушив її знову. В свою чергу, відповідно до положень ст. 147 КЗпП України за порушення дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення. Згідно з вимогами ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку. Отже, зміст вищезазначених норм закону зобов`язує власника або уповноваженого ним органу при вирішенні питань щодо дисциплінарної відповідальності працівника довести до відома особу про встановлені факти порушень з її сторони, зажадати від неї пояснення. При цьому, Верховний Суд у своїй постанові від 23.01.2018 року по справі № 273/212/16-ц зазначив, з урахуванням вимог трудового законодавства у справах, у яких оспорюється незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю. Як вже зазначалося вище, звільненню позивача з підстав, передбачених п. 3 ст. 40 КЗпП України, передувало накладення на останнього наказами від 24.11.2016 року та від 28.11.2016 року дисциплінарних стягнень у вигляді доган. Проте, відповідачем не надано будь-яких доказів, які б підтверджували, що до застосування дисциплінарного стягнення ним було відібрано від позивача письмові пояснення. Також не доведено, що пояснення від позивача відповідач зажадав, але позивач відмовився їх надати. Натомість, як вірно встановлено судом першої інстанції, про оголошення вказаних доган позивачу стало відомо у грудні 2016 року лише при ознайомленні з наказом за №191 від 28.11.2016 року про накладення такої догани, про що свідчить його особистий підпис про незгоду у зв`язку з відсутністю складу дисциплінарного проступку. Таким чином, встановивши, що відповідач перед застосуванням стягнень не намагався отримати від позивача відповідних пояснень, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що звільнення позивача на підставі п.3 ст. 40 КЗпП України було проведено з порушеннями та є незаконним. Також, як вбачається з матеріалів справи, на момент застосування до ОСОБА_3 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення, позивач був членом профспілкового комітету Первинної профспілкової організації Вільної профспілки залізничників України Куренівського тролейбусного депо Комунального підприємства «Київпастранс», що підтверджується протоколом № 3 загальних зборів ППО ВПЗУ від 31.10.2016 року. В свою чергу, згідно з ч. 1 ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40 пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства. У відповідності до ч. 7 вказаної статті рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обгрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обгрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника). При цьому, згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 25.01.2018 року по справі № 569/18201/14-ц, власник має право звільнити працівника без згоди профспілкового органу за відсутності обґрунтування профспілковим органом такої відмови, а не у зв`язку з мотивами відмови. Як встановлено судом першої інстанції, в порушення вимог ст. 43 КЗпП України, звільнення позивача проведено без отримання попередньої згоди первинної профспілкової організації, членом якої є позивач. Водночас, на виконання вимог ухвали Подільського районного суду м. Києва від 09.07.2019 року Первинна профспілкова організація ВПЗУ Куренівського тролейбусного депо Комунального підприємства «Київспастранс» надало до суду Витяг з Протоколу № 17 від 13.07.2019 року щодо ненадання згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_3 з підстав, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Вказане рішення профспілкового органу містить підстави відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору з позивачем, з відповідним обґрунтуванням порушення відповідачем прав позивача при звільненні. Доводи апелянта стосовно того, що з огляду на Примірне положення про ППО - організаційну ланку членської організації Федерації профспілок України, позивач, не може бути членом профспілкового комітету, колегія суддів відхиляє, адже Вільна профспілка залізничників України входить до складу Конфедерації Вільних профспілок України, на діяльність якої, в свою чергу, не поширюються вимоги положень, затверджених Президією Ради Федерації Профспілок. Інші доводи апеляційної скарги, з огляду на встановлені обставини справи, жодним чином не впливають на правильність висновків суду першої інстанції про допущення відповідачем порушень трудового законодавства при звільненні позивача. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду вищевикладене, а також те, що при апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не виявлено, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційних скарг без задоволення, а рішення суду без змін. Також слід зазначити, що у зв`язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення понесені відповідачем судові витрати (судовий збір за подання апеляційної скарги) відшкодуванню не підлягають. Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 372, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Київпастранс» - залишити без задоволення. Рішення Подільського районного суду м. Києва від 12 вересня 2019 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Комунального підприємства «Київпастранс», третя особа: виконуючий обов`язки директора Куренівського тролейбусного ремонтно-експлуатаційного депо Карабчук Руслан Володимирович, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду. Повний текст постанови складений 05 березня 2020 року. Суддя-доповідач М.І. Оніщук Судді В.А. Шебуєва Г.В. Крижанівська