Постанова 4824 № 759/5024/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 05 березня 2020 року м. Київ Унікальний номер справи № 759/5024/19 Апеляційне провадження № 22-ц/824/4880/2020 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б., суддів - Ратнікової В.М., Борисової О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні) апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 20 грудня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Коваль О.А., по справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- в с т а н о в и в : У березні 2019 року позивач звернувся до суду з вказаною позовною заявою та просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість у розмірі 9 785,15 грн. за кредитним договором № б/н від 28 січня 2014 року та судові витрати. Свої вимоги мотивував тим, що ОСОБА_2 звернувся до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву № б/н від 28 січня 2014 року та отримав кредит у розмірі 2 000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. ОСОБА_2 підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Звертав увагу на те, що ОСОБА_2 при укладенні договору надав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку. Вказував, що АТ КБ «ПРИВАТБАНК» свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. Посилаючись на ст. 1268 ЦК України зазначив, що спадкоємці ОСОБА_2 мали право подати заяву про прийняття спадщини у строк з 18 жовтня 2016 року по 18 квітня 2017 року. У даному випадку спадкоємцем, який постійно проживав разом з спадкодавцем на час відкриття спадщини є відповідач ОСОБА_1 . Вказана обставина підтверджується копіями паспортів позичальника та відповідача, де адреса реєстрації у обох зазначена: АДРЕСА_1 . Зазначав, що 03 серпня 2017 року банком було направлено претензію кредитора до Дванадцятої київської державної нотаріальної контори, а 19 серпня 2017 року була отримана відповідь. Таким чином, відповідач прийняв спадщину, до складу якої входять, у тому числі, кредитні зобов`язання померлого позичальника. Спадкування обов`язків відбулося відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України, так як відповідач не відмовлявся від спадщини у передбачені цивільним законодавством строки, а саме 6 місяців від дня відкриття спадщини. Так, 09 січня 2019 року до відповідача було направлено лист-претензію, згідно якого позивач пред`явив вимоги, але відповідач зобов`язання не виконав. Враховуючи, що відповідач не виконав зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку з чим станом на дату смерті позичальника утворилася заборгованість, яку просив стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» у розмірі - 9 785,15 грн., з яких: 2 766,75 грн. - тіло кредиту; 4 334,49 грн. - нараховано процентів за користування кредитом; 2 683,91 грн. - нараховано пені (а.с. 2-5). Заочним рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 20 грудня 2019 року у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено (а.с. 70-71). Не погодившись з рішенням районного суду, 20 січня 2020 року представник АТ КБ «ПРИВАТБАНК» - Крилова О.Л. звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, незаконність та необґрунтованість рішення, просила його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити(а.с. 75-80). На обґрунтування скарги зазначила, що ОСОБА_2 , користуючись кредитними коштами та частково погашаючи заборгованість за кредитом, підтвердив укладення кредитного договору із банком на відповідних умовах. Вказувала, що суд не перевірив розрахунок заборгованості та доводи банку про те, що позичальник користувався грошовими коштами, частково виконував умови договору, сплачував заборгованість, а отже визнав свої зобов`язання за угодою та розміри встановлених обов`язкових платежів, тобто погоджувався з Умовами та Правилами надання банківських послуг та тарифами. Також зазначила, що відповідач не довів, що спадкового майна немає або воно є меншою вартістю. Тому вважає, що відмова у задоволенні позову є порушенням прав щодо стягнення з спадкоємців, які прийняли спадщину і правомірно користуються спадковим майном коштів, отриманих спадкодавцем в банку. За правилами ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 20 грудня 2019 року розглянута апеляційним судом в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні). Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково враховуючи наступне. Судом встановлено, що 28 січня 2014 року ОСОБА_2 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (а.с. 9). За змістом анкети-заяви відповідач погодився, що вищевказана анкета-заява, разом з пам`яткою клієнта, «Умовами та Правилами надавання банківських послуг», а також «Тарифами» становить договір про надання банківських послуг. При цьому, анкета-заява містить інформацію, що відповідач бажає замовити картку «Зарплатний пакет», проте, не містить інформації яка була видана платіжна (кредитна) картка, строк дії цієї картки, який рахунок відкривається на ім`я відповідача. До анкети-заяви банком було додано Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПРИВАТБАНК», ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/ (а.с. 10-43). До позовної заяви АТ КБ «ПРИВАТБАНК» долучив розрахунки заборгованості за договором № б/н від 28 січня 2014 року, укладеного між Банком та клієнтом ОСОБА_2 , за якими станом на 31 травня 2015 року утворилася заборгованість у розмірі - 1 924,80 грн., а станом на 24 січня 2019 року заборгованість становила 9 785,15 грн., з яких: 2 766,75 грн. - тіло кредиту; 4 334,49 грн. - нараховано процентів за користування кредитом; 2 683,91 грн. - нараховано пені (а.с. 6, 7-8). Зі свідоцтва про смерть вбачається, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що 19 жовтня 2016 року складено відповідний актовий запис №1012 (а.с. 46). 24 липня 2017 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК» було направлено до Дванадцятої київської нотаріальної контори претензію кредитора в порядку ст. 1281 ЦК України (а.с. 49). У матеріалах справи міститься відповідь Дванадцятої київської нотаріальної контори від 07 серпня 2017 року, в якій зазначено, що претензія кредитора після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшла 07 серпня 2017 року за вх. №1779/02-14 та була долучена до спадкової справи 429/17 (а.с. 50). Також до позову банк долучив копію паспорта ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , з яких вбачається, що місцем їхньої реєстрації є: АДРЕСА_1 (а.с. 44, 45). 10 грудня 2018 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК» було направлено лист-претензію ОСОБА_1 з вимогою сплатити 9 785,15 грн. (а.с. 51). До суду апеляційної інстанції Банк надав банківську виписку про рух коштів по картковому рахунку ОСОБА_2 за основною картою: НОМЕР_1 за період з 01 січня 1999 року по 14 січня 2020 року (а.с. 83-84). Також до суду апеляційної інстанції подано довідку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти, оформленої на ОСОБА_2 та довідку про те, які кредитні карти було видано позичальнику (а.с. 81, 82). Згідно з ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Апелянт є позивачем у справі, тому мав об`єктивну можливість подати докази до позовної заяви або в суді першої інстанції. Оскільки апелянт не навів поважних причин не подання цих доказів до районного суду, які були додані ним до апеляційної скарги, тому колегія суддів не прийняла їх до уваги. Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення заборгованості за кредитом, в тому числі її розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 28 січня 2014 року, позивач посилався на Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, як невід`ємні частини спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що, підписавши заяву-анкету у січні 2014 року, боржник ОСОБА_2 за життя розумів саме ці Умови та ознайомився і погодився з ними, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Умов та Правил не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Оскільки витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису боржника (позичальника), тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 02 березня 2015 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили письмово відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач у позовній заяві не пред`явив. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні кредитного договору з ОСОБА_2 АТ КБ «Приватбанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 ( провадження №14-131цс19). Враховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість вимог позивача в частині стягнення 4 334,49 грн. - процентів за користування кредитом і 2 683,91 грн. - пені, нарахованих згідно з Умовами та Правилами надання банківських послуг, які містяться в матеріалах даної справи і не містять підпису боржника (позичальника). Поряд з цим, районний суд не звернув уваги, що Банком заявлені вимоги до спадкоємця позичальника і відповідної оцінки підстав заявленого позову, доводів і мотивувань позивача оскаржуване рішення районного суду не містить. На вказані порушення, як і відсутність обґрунтованості рішення районного суду посилається апелянт. Такі доводи апелянта, суд апеляційної інстанції визнав підставними, а оскаржуване рішення з огляду на положення ст. 263 ЦПК України не може бути визнано законним і обґрунтованим, підлягає скасуванню. Ухваливши нове рішення, суд апеляційної інстанції виходив з наступних підстав. Як встановлено судом, ІНФОРМАЦІЯ_1 боржник ОСОБА_2 помер, про що 19 жовтня 2016 року складено відповідний актовий запис №1012 (а.с. 46). У зв`язку з утворенням заборгованості за кредитним договором №б/н від 28 січня 2014 року позивач звернувся з позовом до ОСОБА_1 , посилаючись на те, що відповідач проживав разом з позичальником на день смерті та прийняв спадщину, тому є його спадкоємцем. Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). За змістом статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Відповідно до частини 2 статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Спадкоємець за заповітом чи законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина 1 статті 1268 ЦК України). Дії, які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем, визначені у частинах 3, 4 статті 1268, статті 1269 ЦК України. Згідно з частиною 3 статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина 1 статті 1269 ЦК України). Відповідно до частини 1 статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина 5 статті 1268 ЦК України). За змістом статті 1281 ЦК України спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Отже, встановлені статтею 1281 ЦК України строки - це строки, у межах яких кредитор, здійснюючи власні активні дії, може реалізувати своє суб`єктивне право. Сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за зобов`язанням, а також припинення такого зобов`язання. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2018 року у справі №14-53цс18. Судом встановлено, що 24 липня 2017 року, тобто протягом одного року з дня настання строку вимоги, Банк надіслав, а 07 серпня 2017 року Дванадцята Київська державна нотаріальна контора отримала претензію кредитора до спадкоємців померлого ОСОБА_2 , які прийняли спадщину. Відповідно до положень статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі. За змістом наведених вище норм матеріального права задоволення вимог кредитора спадкоємцями має відбуватись у межах вартості отриманого ним у спадщину майна. Тобто, до спадкоємців боржника обов`язок перед позикодавцями (кредиторами) спадкодавця виникає лише у межах, передбачених статтею 1282 ЦК України, тобто в межах вартості майна, одержаного у спадщину. У разі неотримання від спадкодавця у спадщину жодного майна, особа не набуває статусу спадкоємця, і як наслідок у неї відсутній обов`язок задовольнити вимоги кредитора померлої особи. Відповідно до частини 1 статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Однак згідно з частиною 3 статті 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. При вирішенні спору про стягнення з спадкоємця коштів для задоволення вимог кредитора встановленню підлягають обставини, пов`язані із з`ясуванням кола спадкоємців, належності спадкодавцю будь-якого рухомого чи нерухомого майна, вартості отриманого спадкоємцями майна та дотримання кредитором законодавчо визначеного строку пред`явлення вимоги до спадкоємців боржника. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 1 статті 81 ЦПК України). Згідно з частиною 6 статті 81 ЦК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу.У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази (ст. 84 ЦПК України). Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Суди застосовують при розгляді справ Конвенціюпро захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Таким чином, диспозитивність цивільного судочинства унеможливлює витребування доказів за ініціативою суду, а позивач своїми правами щодо предмета спору, в тому числі щодо надання та (або) витребування доказів не скористався. В оцінці поведінки та способу ведення справ банком враховується те, що він є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв`язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання правил та процедур, які є традиційними у цій сфері, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ банком є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. З врахуванням наведеного всі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах. Враховуючи, що предметом спору у цій справі є вимоги кредитора до спадкоємця про стягнення заборгованості за кредитним договором, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» зобов`язано було довести ті обставини, на які воно посилалося як на підставу свої вимог, тобто подати суду докази наявності у спадкодавця майна та його вартості, кола спадкоємців, які прийняли спадщину, а у випадку неможливості надати такі докази - заявити клопотання про їх витребування, однак з дотриманням правил та процедур, встановлених ЦПК України. Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі №306/486/17 (провадження №61-34520св18). У даній справі позивач не надав суду доказів на підтвердження наявності, обсягу та вартості спадкового майна, а також того, що відповідач ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем померлого ОСОБА_2 . Поряд з цим, за наданою Банком до суду фотокопією паспорта, ОСОБА_2 із 28 листопада 1980 року перебував у зареєстрованому шлюбі із гр. ОСОБА_3 (а.с. 44) Крім того, позивач не надав доказів на підтвердження того, що відповідач дійсно є спадкоємцем померлого позичальника. Факт реєстрації 19 січня 1988 року місця проживання відповідача ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , не є безумовним доказом того, що відповідач проживав разом із позичальником ОСОБА_2 на день смерті останнього та є особою, яка відповідно до вимог частини 3 статті 1268 ЦК України прийняла спадщину, оскільки положення Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не ставить місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації. Місцем проживання особи може бути будь-яке жиле приміщення, у якому особа проживає постійно або тимчасово, яке належить цій особі на праві власності або праві користування, що визнається власником жилого приміщення. Отже, проживання будь-якої особи зі спадкодавцем не є безумовним підтвердженням того, що ця особа є спадкоємцем померлого. Також позивач не довів, що відповідач за правилами частини 3 статті 1268 ЦК України прийняв спадщину, проживаючи разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, оскільки з наданих позивачем документів неможливо беззаперечно встановити, що на час відкриття спадщини позичальник та відповідач проживали разом за адресою: АДРЕСА_1 . У матеріалах справи також відсутні докази, що вимога АТ КБ «ПРИВАТБАНК» як кредитора була отримана відповідачем та залишилася без відповідного реагування. Враховуючи вищезазначене, й недоведеність позивачем факту наявності та об`єму спадкового майна після смерті ОСОБА_2 , у межах вартості якого спадкоємець останнього несе відповідальність перед кредитором, колегія судів дійшла висновку про відмову в задоволенні вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК». На підставі ст. 141 ЦПК України понесені апелянтом судові витрати на апеляційний розгляд справи відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягають. Інші доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, тому колегія суддів їх відхилила. З огляду на положення частини 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України. Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, ст.ст. 381-384 ЦПК України, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» - задовольнити частково. Заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 20 грудня 2019 року - скасувати, ухвалити нове. Відмовити в задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття і оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України. Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець В.М. Ратнікова О.В. Борисова