Постанова 4824 № 381/4163/14-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД апеляційне провадження №22-ц/824/1820/2020 справа №381/4163/14-ц ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 лютого 2020 року м.Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Поліщук Н.В. суддів Андрієнко А.М., Соколової В.В. за участю секретаря судового засідання Голопапи Д.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області, ухваленого під головуванням судді Бутенка В.О. 27 листопада 2014 року, у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- встановив: В серпні 2014 року ПАТ "Комерційний банк "Надра" звернулось до суду з позовом про стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 38224,68 євро та 1 767 098,19 грн. заборгованості за кредитним договором . Вимоги обґрунтовує тим, що 16 серпня 2006 року між ВАТ Комерційний банк "Надра" (теперішнє найменування ПАТ "Комерційний банк "Надра") та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір №9/П/05/2006-978, відповідно до умов якого позичальник отримав кредитні кошти у сумі 29000 євро на строк по 15 серпня 2016 року, за користування якими зобов`язався сплачувати проценти у розмірі 9,5% річних та 0,42% плати за управління кредитом від розміру фактичного залишку заборгованості протягом всього терміну кредитування. Кредитні зобов`язання забезпечені порукою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 згідно із окремими договорами поруки від 16 серпня 2006 року. 02 листопада 2010 року між сторонами кредитного договору та поручителями укладено Додаткову угоду №1 до Кредитного договору №9/П/05/2006-978 від 16 серпня 2006 року, згідно із якою сума кредиту, проценти за його користування, плата за управління та строк кредитування залишились незмінними, проте надано відстрочку з листопада 2010 року по квітень 2011 року щодо сплати частини чергового платежу. З травня 2011 року позичальник зобов`язався сплачувати відстрочені платежі, одноразову комісію за консультації по кредитних операціях в розмірі 0,75% від суми залишку по кредиту. За недотримання умов договору щодо повноти та строків сплати кредиту і процентів відповідно до 4.1 передбачена відповідальність у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ. За недотримання умов визначених у п.п.3.3.2-3.3.13, 3.3.15-3.3.23 (крім п.3.3.7), які передбачають необхідність: надання банку документів для відкриття позичкового рахунку; забезпечення укладення договорів поруки; дотримання положень цього договору; страхування майна; використання кредиту за цільовим призначенням; без згоди кредитора не отримувати інших кредитів, не надавати поруку, не обтяжувати майно іншими зобов`язаннями, не здійснювати будівельних дій щодо предмету іпотеки, не використовувати її в комерційних цілях та не передавати її іншим особам; повідомляти кредитора про зміну контактних даних, майнового стану, стану предмета забезпечення, а також про іншу інформацію, що може вплинути на виконання зобов`язань; не здійснювати дії по зниженню вартості предмета забезпечення; своєчасно укладати угоду про зміну процентної ставки; погоджувати умови страхування; повідомлення у строк про використання кредиту за призначенням; щорічно повідомляти про розмір доходів; передати в іпотеку земельну ділянку, яка до цього не була приватизована і на якій знаходиться предмет іпотеки; не здійснювати реєстрацію неповнолітніх дітей за адресою предмет іпотеки; у раз погіршення фінансового стану надати додаткове забезпечення; повідомляти про обставини, якщо позичальник стане інсайдером банку або пов`язаною із банком особою; звертатись до кредитора для отримання інформації щодо зміненого розміру щомісячного платежу; виконувати інші обов`язки, що випливають з договору, позичальник зобов`язався сплатити штраф у розмірі 5% від суми залишку заборгованості по кредиту, розрахованої на день порушення умов договору за кожен випадок. Позивач вказує, що позичальник своїх зобов`язань не дотримався та станом на 09 червня 2014 року має таку заборгованість у загальному розмірі за кредитом виданому у євро 38224, 68 євро та 1 767 098,19 грн., а саме: - непогашений кредит 26435,94 євро; - несплачені відсотки 11788,74 євро; - несплачена пеня за прострочення сплати кредиту 3587,69 євро; - заборгованість по сплаті комісії 7688,57 євро; - реструктуризована пеня 93722,96 євро; - несплачений штраф за прострочення строків сплати мінімально необхідного платежу 5140,83 євро, що за курсом Національного Банку України станом 09 червня 2014 року 1604,41 грн. за 100 євро становить 2 380 378,86 грн., а саме: - непогашений кредит 414140,92 грн.; - несплачені відсотки 189139,75 грн.; - несплачена пеня за прострочення сплати кредиту 57561,26 грн.; - заборгованість по сплаті комісії 123356,20 грн.; - реструктуризована пеня 1 503 700,73 грн.; - несплачений штраф за прострочення строків сплати мінімально необхідного платежу 82480 грн. Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 27 листопада 2014 року позовні вимоги задоволено частково, вирішено: Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 солідарно на користь ПАТ "Комерційний банк "Надра" заборгованість за кредитним договором №9/П/05/2006-978 від 16 серпня 2006 року у розмірі 554182,18, грн. Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в рівних частинах судовий збір по 406 грн. з кожного. Не погодившись з ухваленим рішенням, ПАТ "Комерційний банк "Надра" подано апеляційну скаргу, у якій просить змінити рішення та стягнути з відповідачів заявлений у позові розмір заборгованості. В апеляційній скарзі посилається не те, що відповідачі не просили про застосування строків позовної давності, проте суд з власної ініціативи її застосував. Окрім того зазначає, що частину вимог стягнуто у повному розмірі, а інша залишена без задоволення у повному розмірі. Зокрема, тіло кредиту стягнуто штраф та пеню у повному розмірі, по відсоткам, комісії та реструктуризованій пені відмовлено у повному обсязі. Справа неодноразово розглядалась в судах апеляційної та касаційної інстанцій. Рішенням Апеляційного суду Київської області від 20 квітня 2015 року апеляційну скаргу задоволено, рішення скасовано та ухвалено нове про часткове задоволення позову. За наслідками розгляду касаційної скарги банку ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 серпня 2015 року рішення апеляційного суду скасовано, справу направлено на новий апеляційний розгляд. Рішенням Апеляційного суду Київської області від 11 листопада 2015 року апеляційну скаргу задоволено частково, рішення скасовано та ухвалено нове про часткове задоволення позову. За наслідками розгляду касаційної скарги уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 липня 2016 року рішення апеляційного суду скасовано, справу направлено на новий апеляційний розгляд. Рішенням Апеляційного суду Київської області від 14 грудня 2016 року апеляційну скаргу задоволено частково, рішення скасовано та ухвалено нове про відмову у задоволенні позову. За наслідками розгляду касаційної скарги уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку постановою Верховного Суду від 28 серпня 2019 року рішення апеляційного суду скасовано, справу направлено на новий апеляційний розгляд. В судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4 просили частково задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення суду в частині вирішення вимог до ОСОБА_3 та в цій частині відмовити в задоволенні позовних вимог. Інші учасники справу в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином. Відповідно до статті 372 ЦПК України колегія суддів ухвалила розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явились в судове засідання. Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які з`явились в судове засідання, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм, матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив про те, що відповідач ОСОБА_1 не виконав умов договору, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості обґрунтовані. Проте, розрахунок заборгованості суд уважав неправильним. Виходячи з того, що несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів, суд вказав, що позовні вимоги підлягають задоволенню у межах позовної давності по кожному із платежів, а саме: - непогашений кредит - 414 140,92 грн.; - несплачена пеня за прострочення сплати кредиту - 57 561,26 грн.; - несплачений штраф за прострочення строків сплати мінімально необхідного платежу - 82 480,00 грн. З такими висновками суд апеляційної інстанції погодитися не може з таких підстав. З матеріалів справи убачається, що 16 серпня 2006 року між банком та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір №9/П/05/2006-978, відповідно до умов якого позичальник отримав кредитні кошти у сумі 29000 євро на строк по 15 серпня 2016 року, за користування якими зобов`язався сплачувати проценти у розмірі 9,5% річних та 0,42% плати за управління кредитом від розміру фактичного залишку заборгованості протягом всього терміну кредитування. 16 серпня 2006 року між банком та ОСОБА_2 укладено Договір поруки, згідно якого поручитель відповідає перед кредитором у повному обсязі, позичальник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань у повному об`ємі всім належним йому на праві власності майном та грошовими коштами (пункти 1.2,1.4 договору). 16 серпня 2006 року між банком та ОСОБА_3 укладено Договір поруки, згідно якого вказано, що останній є майновим поручителем, позичальник і майновий поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, майновий поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань у повному об`ємі всім належним йому на праві власності майном та грошовими коштами (пункти 1.2,1.4 договору). 02 листопада 2010 року між сторонами кредитного договору та поручителями укладено Додаткову угоду №1 до Кредитного договору №9/П/05/2006-978 від 16 серпня 2006 року, згідно із якою сума кредиту, проценти за його користування, плата за управління та строк кредитування залишились незмінними, проте надано відстрочку з листопада 2010 року по квітень 2011 року щодо сплати частини необхідного платежу, при цьому розмір необхідного платежу визначається в додатку (графіку) до цього договору. З травня 2011 року позичальник зобов`язався сплачувати відстрочені платежі, одноразову комісію за консультації по кредитних операціях в розмірі 0,75% від суми залишку по кредиту. Відповідно до пункту 2.4 Додаткової угоди порядок погашення основної суми заборгованості відбувається щомісячно до 10 числа поточного місяця, а відповідно до пунктів 2.5, 2.6 комісія та проценти нараховуються щомісячно, у кінці місяця. За недотримання умов договору щодо повноти та строків сплати кредиту і процентів відповідно до 4.1 передбачена відповідальність у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ. За недотримання умов визначених у п.п.3.3.2-3.3.13, 3.3.15-3.3.23 (крім п.3.3.7), які передбачають необхідність: надання банку документів для відкриття позичкового рахунку; забезпечення укладення договорів поруки; дотримання положень цього договору; страхування майна; використання кредиту за цільовим призначенням; без згоди кредитора не отримувати інших кредитів, не надавати поруку, не обтяжувати майно іншими зобов`язаннями, не здійснювати будівельних дій щодо предмету іпотеки, не використовувати її в комерційних цілях та не передавати її іншим особам; повідомляти кредитора про зміну контактних даних, майнового стану, стану предмета забезпечення, а також про іншу інформацію, що може вплинути на виконання зобов`язань; не здійснювати дії по зниженню вартості предмета забезпечення; своєчасно укладати угоду про зміну процентної ставки; погоджувати умови страхування; повідомлення у строк про використання кредиту за призначенням; щорічно повідомляти про розмір доходів; передати в іпотеку земельну ділянку, яка до цього не була приватизована і на якій знаходиться предмет іпотеки; не здійснювати реєстрацію неповнолітніх дітей за адресою предмет іпотеки; у раз погіршення фінансового стану надати додаткове забезпечення; повідомляти про обставини, якщо позичальник стане інсайдером банку або пов`язаною із банком особою; звертатись до кредитора для отримання інформації щодо зміненого розміру щомісячного платежу; виконувати інші обов`язки, що випливають з договору, позичальник зобов`язався сплатити штраф у розмірі 5% від суми залишку заборгованості по кредиту, розрахованої на день порушення умов договору за кожен випадок (пункт 4.2). Відповідно до пункту 4.3 у випадку прострочення позичальником виконання зобов`язання, визначеного абз.1 п.2.4 цього Договору на строк більше 30 календарних днів, позичальник, починаючи з 30-го дня прострочення зобов`язаний сплатити кредитору штраф у розмірі 10 процентів від суми несплаченого щомісячного платежу (несплаченої частини щомісячного платежу) за кожен випадок. Перевіряючи доводи апеляційного скарги, колегія суддів виходить із наступного. Відповідно до частини 3 статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Відповідно до частини 3 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Матеріали справи не містять заяви будь-кого з відповідачів про застосування до вимог банку позовної давності, відтак суд без наявних на те підстав вирішив це питання. Отже є обґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо помилкового застосування позовної давності. Переглядаючи рішення в іншій частині, апеляційний суд зазначає про таке. Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Частиною 2 статті 6 ЦК України передбачено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України). Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. З рішення суду убачається, що судом задоволені такі вимоги в гривневому вираженні (незважаючи на те, що банк просив про стягнення заборгованості за тілом кредиту у валюті кредиту): - непогашений кредит 26435,94 євро (414140,92 грн.) - несплачена пеня за прострочення сплати кредиту 3587,69 євро (57561,26 грн.) - несплачений штраф за прострочення строків сплати мінімально необхідного платежу 5140,83 євро (82480 грн.) Отже, фактично у повному обсязі відмовлено у задоволенні таких позовних вимог: - несплачені відсотки 11788,74 євро; - заборгованість по сплаті комісії 7688,57 євро; - реструктуризована пеня 93722,96 євро. Обґрунтованих мотивів, з яких виходив суд першої інстанції, відхиляючи частину позовних вимог, рішення суду не містить. Колегія суддів зазначає, що матеріалами справи підтверджено, що між сторонами виникли правовідносини у зв`язку із укладенням кредитного договору та відповідних договорів поруки, зобов`язання за якими відповідачами в повному обсязі не виконано. Ураховуючи умови кредитного договору, заборгованість по тілу кредиту підлягає стягненню у валюті кредиту у розмірі 26435 євро. Щодо несплачених відсотків в сумі 11788,74 євро, які банк просив стягнути у валюті кредиту, суд виходить з наступного. Пунктом 3.2.3 кредитного договору, в редакції додаткової угоди, передбачено, що кредитор має право вимагати достроково вимагати повернення кредиту, нарахованих процентів, комісії та можливих штрафних санкцій. Згідно із пунктом 3.3.14 позичальник зобов`язаний протягом 30 календарних днів з дати одержання письмового повідомлення кредитора, достроково повернути в повному обсязі кредит, нараховані проценти, комісії у вигляді плати за управління кредитом, а також можливі штрафні санкції (пеню, штраф) у випадках, визначених пунктами 2.7.3, 3.2.3 цього договору. Суд зазначає, що пункт 2.7.3 у договорі відсутній. Матеріали справи не містять даних про відправлення вимоги, у зв`язку із чим суд виходить з того, що подання цієї позовної заяви 20 серпня 2014 року слід вважати вимогою про дострокове повернення кредиту. Відповідно до розрахунку заборгованості за процентами, такі нараховані по 08 червня 2014 року, позовна заява до суду направлена 20 серпня 2014 року. Таким чином нарахування процентів відбулось в межах визначеного договором строку кредитування, протягом якого підлягали нарахуванню проценти, у зв`язку із чим такі вимоги підлягають задоволенню у розмірі валюти кредитування. Щодо заборгованість по сплаті комісії 7688,57 євро, то така нарахована згідно із умовами кредитування, що вказані вище, як плата за управління кредитом. При цьому, згідно із частиною 4 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", у редакції, що вже діяла на дату укладення кредитного договору в новій редакції, кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. Послугою є дія, яка споживається споживачем в процесі її виконання для задоволення особистих потреб споживача. Проте позичальник не звертався до банку за отриманням послуги щодо управління його кредитними зобов`язаннями, відтак обов`язок позичальника щодо сплати зазначеної комісії є нікчемним. У зв`язку із цим колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні вимог про стягнення 7688,57 євро. Щодо реструктуризованої пені в сумі 93722,96 євро, то така визначена у пункті 4.1 договору у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно повернутої суми за кожен день прострочення. 27 березня 2019 року Великою Палатою Верховного Суду переглядалась цивільна справа №521/21255/13-ц щодо виконання кредитних зобов`язань за кредитом, що був наданий в іноземній валюті, та щодо стягнення пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ касаційний суд вказав, що сторони на власний розсуд у кредитному договорі узгодили порядок розрахунку пені. Цей порядок передбачає визначення пені у національній валюті України - гривні (пункт 8.1 цього договору), і такий розрахунок не залежить ні від валюти боргу (грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов`язання, якою у даному випадку є долар США), ні від валюти платежу, тобто засобу погашення грошового зобов`язання і фактичного його виконання у цій частині складової грошового зобов`язання. Цей порядок є пріоритетним. Розмір пені визначається з урахуванням коефіцієнта курсу валюти на дату нарахування пені та із визначенням ставки пені - на рівні подвійної облікової ставки НБУ. Зазначені умови договору узгоджуються з Декретом №15-93, який був чинним на момент укладення спірного кредитного договору та Законом України від 21 червня 2018 року №2473-VIII "Про валюту і валютні операції", яким визначаються правові засади здійснення валютних операцій, валютного регулювання та валютного нагляду, права та обов`язки суб`єктів валютних операцій і уповноважених установ, а також встановлено відповідальність за порушення ними валютного законодавства, чинного на момент розгляду справи. Як вже було зазначено вище, 02 листопада 2010 року між сторонами кредитного договору та поручителями укладено Додаткову угоду №1 до Кредитного договору №9/П/05/2006-978 від 16 серпня 2006 року, згідно із якою сума кредиту, проценти за його користування, плата за управління та строк кредитування залишились незмінними, проте надано відстрочку з листопада 2010 року по квітень 2011 року щодо сплати частини необхідного платежу, при цьому розмір необхідного платежу визначається в додатку (графіку) до цього договору. Відповідно до зазначеного додатку, що підписаний банком, позичальником та поручителями, міститься графа "Рестр. пеня на тіло" із зазначенням розміру пені 90038,98 євро, що мала бути погашена 10 травня 2011 року. Із зазначеного додатку не убачається про наявність реструктуризованої пені в більшому розмірі, який вказує позивач (93722,96 євро). Ураховуючи, що розмір пені позивач просить стягнути в гривневому виражені та за курсом валют станом на визначену ним дату, суд апеляційної інстанції вважає такі вимоги законними з огляду на постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі №521/21255/13-ц. В той же час, керуючись частиною 3 статті 551 ЦК України, якою визначено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, суд вважає за можливе зменшити розмір пені до суми 414140,92 грн. Вирішуючи питання про зменшення неустойки, колегія суддів виходить з того, що пеня є видом забезпечення зобов`язання, кредит надано позичальнику у розмірі 29000 євро, проте розмір пені становить 90038,98 євро (що мала бути погашена 10 травня 2011 року) . Колегія зазначає, що цивільні відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове значення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про зменшення розміру пені до суми 414140,92 грн., що відповідає сумі заборгованості за тілом кредиту у гривневому еквіваленті. Щодо вимог в частині стягнення штрафу в розмірі 82480 грн. за прострочення строків сплати мінімально необхідного платежу, колегія суддів виходить з такого. Згідно заявлених позовних вимог позивачем визначено штраф за порушення умов додаткової угоди в розмірі 5% згідно пункту 4.2 договору, що складає 1321,80 євро, а також штраф за порушення умов додаткової угоди в розмірі 10% згідно пункту 4.3 договору, що складає 3819,03 євро. Загальна сума штрафу визначена позивачем у гривневому еквіваленті в розмірі 82480 грн. Вирішуючи спір в цій частині, колегія суддів враховує, що даних щодо розрахунку штрафу з урахуванням конкретного виду порушення позивачем не надано, проте позивачем визначено як підставу нарахування штрафу прострочення строків сплати мінімально необхідного платежу. Разом з тим, за невиконання позичальником зобов`язань щодо строків та повноти сплати кредиту і процентів передбачено нарахування неустойки, що обумовлено пунктом 4.1 договору. Отже нарахування поряд із пенею штрафів є фактично застосуванням подвійної відповідальності, оскільки застосування такої відповідальності позивач пов`язує із фактом порушення сплати чергового платежу, отже застосування штрафу є порушенням статті 61 Конституції України. З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні вимог в цій частині. Ураховуючи наведені вище мотиви, колегія суддів уважає, що заборгованість станом на 08 червня 2014 року (дату, визначену позивачем у позовних вимогах), що підлягає стягненню, має наступні складові: - заборгованість за тілом кредиту - 26435,94 євро; - заборгованість за процентами - 11788,74 євро; - пеня за прострочення сплати кредиту - 57561,26 грн. - реструктуризована пеня - 414140,92 грн. Колегія зазначає, що стягнення заборгованості по тілу кредиту та відсоткам визначається у валюті зобов`язання, ураховуючи, що як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству, при цьому належним виконанням зобов`язання є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у той валюті, яка визначена договором, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України. Вирішуючи питання щодо стягнення заборгованості з боржника та двох поручителів, колегія суддів виходить з такого. За змістом статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які за одним чи за декількома договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання боржником одного і того самого зобов`язання, є солідарними боржниками і відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки. Відповідно до частини 4 статті 559 ЦК України ( у редакції на час спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом. Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина 2 вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина 3 цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина 4 статті 631 ЦК України). Поняття "строк виконання зобов`язання" і "термін виконання зобов`язання" охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). З огляду на викладене, строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема, коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання. У цій справі сторони строк договору поруки не визначили, вказавши на подію, з якою пов`язано його припинення. Зокрема договори поруки з кожним із поручителів мають однакові положення пункту 5.3 такого змісту: "Дія цього Договору закінчується належним виконанням позичальником взятих на себе зобов`язань по Кредитному договору чи виконанням поручителем своїх зобов`язань, згідно з умовами цього Договору". Відповідно до умов кредитного договору погашення заборгованості здійснюється частинами протягом строку кредитування шляхом сплати мінімально необхідного платежу. Тобто, сторони погодили порядок і строки виконання зобов`язання. Оскільки договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. Отже, оскільки за умовами договору позичальник мав виконувати зобов`язання кожного місяця впродовж строку кредитування, то і порука, яка не має вказівку на строк дії, буде забезпечувати повернення лише тих прострочених платежів, які охоплюються 6 місяцями до звернення кредитора до суду з відповідним позовом, а також поточні платежі, тобто строк сплати яких не настав. Зобов`язання поручителя за іншими платежами, які не охоплені цими 6 місяцями, припиняються. Проте цих обставин суд першої інстанції не перевірив, що призвело до вирішення справи з порушенням норм матеріального права. До суду позовна заява направлена 20 серпня 2014 року, у зв`язку із чим порукою залишаються забезпечені вимоги кредитора щодо платежів, які мали бути сплачені в період з 20 лютого 2014 року по 20 серпня 2014 року, Проте оскільки заявлені позивачем вимоги охоплені періодом станом на 09 червня 2014 року та відповідний розрахунок надано по 08 червня 2014 року, колегія суддів визначає зобов`язання поручителів по 08 червня 2014 року включно. ПорукаОСОБА_2 за Договором поруки від 16 серпня 2006 року за зобов`язаннями по кредитному договору за платежами, що мали бути здійснені до 20 лютого 2014 року включно та порука ОСОБА_3 за Договором поруки від 16 серпня 2006 року за зобов`язаннями по кредитному договору за платежами, що мали бути здійснені до 20 лютого 2014 року включно, є припиненою з підстав, викладених вище. Отже на користь ПАТ "Комерційний банк "Надра" підлягає стягненню: з ОСОБА_1 26435,94 євро заборгованості за кредитним договором, 10352,07 євро несплачених відсотків за період по 20 лютого 2014 року, 34517,07 грн. пені за прострочення сплати кредиту за період по 20 лютого 2014 року, 414140,92 грн. реструктуризованої пені; з ОСОБА_1 солідарно з ОСОБА_2 1436,67 євро несплачених відсотків за період з 21 лютого 2014 року по 01 червня 2014 року, 23044,19 грн. пені за прострочення сплати кредиту за період з 21 лютого 2014 року по 08 червня 2014 року; з ОСОБА_1 солідарно з ОСОБА_3 1436,67 євро несплачених відсотків за період з 21 лютого 2014 року по 01 червня 2014 року, 23044,19 грн. пені за прострочення сплати кредиту за період з 21 лютого 2014 року по 08 червня 2014 року. Вирішуючи питання про стягнення заборгованості, колегія суддів виходить з положень частини 4 статті 367 ЦПК України, оскільки під час розгляду справи встановлено неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до статті 376 ЦПК України неправильне застосування норм матеріального права; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, є підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення. Згідно статті 141 ЦПК України судові витрати підлягають розподілу між сторонами таким чином. Позовні вимоги банку задоволені в розмірі 1 074 982,85 грн. (згідно розрахунку курсу валют, що наведений у позовній заяві) від ціни позову 2 800 244,79 грн., що становить 45,16%. Під час розгляду справи банком понесені витрати по сплаті суми судового збору у всіх інстанціях в сумі 14250,60 грн., відтак пропорційно задоволеним вимогам підлягає відшкодуванню сума 6435,57 грн., яка має бути розподілена між відповідачами в рівних частинах. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" задовольнити частково. Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 27 листопада 2014 року скасувати та ухвалити нове судове рішення наступного змісту. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" 26435,94 євро заборгованості за кредитним договором, 10352,07 євро несплачених відсотків за період по 20 лютого 2014 року, 34517,07 грн. пені за прострочення сплати кредиту за період по 20 лютого 2014 року , 414140,92 грн. реструктуризованої пені. Припинити поруку ОСОБА_2 за Договором поруки від 16 серпня 2006 року за зобов`язаннями по кредитному договору за платежами, що мали бути здійснені до 20 лютого 2014 року включно. Припинити поруку ОСОБА_3 за Договором поруки від 16 серпня 2006 року за зобов`язаннями по кредитному договору за платежами, що мали бути здійснені до 20 лютого 2014 року включно. Стягнути солідарно з ОСОБА_1 солідарно з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" 1436,67 євро несплачених відсотків за період з 21 лютого 2014 року по 01 червня 2014 року, 23044,19 грн. пені за прострочення сплати кредиту за період з 21 лютого 2014 року по 08 червня 2014 року. Стягнути солідарно з ОСОБА_1 солідарно з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" 1436,67 євро несплачених відсотків за період з 21 лютого 2014 року по 01 червня 2014 року, 23044,19 грн. пені за прострочення сплати кредиту за період з 21 лютого 2014 року по 08 червня 2014 року. В іншій частині позовних вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" у рахунок відшкодування судових витрат по сплаті судового збору по 2145,19 грн.з кожного. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 05 березня 2020 року. Суддя-доповідач Н.В. Поліщук Судді А.М. Андрієнко В.В. Соколова