Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 286/4206/19

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 286/4206/19 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Гришковець А.Л. Суддя-доповідач - Курко О. П. 04 березня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Курка О. П. суддів: Гонтарука В. М. Білої Л.М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу поліцейського роти №4 батальйону Управління патрульної поліції в Рівненській області сержанта поліції Соломка Тараса Ігоровича на рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 24 січня 2020 року (м. Овруч) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Рівненській області, поліцейського роти №4 батальйону Управління патрульної поліції в Рівненській області сержанта поліції Соломка Тараса Ігоровича про скасування постанови по справі про адміністративне порушення, В С Т А Н О В И В : в грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Овруцького районного суду Житомирської області з позовом до Управління патрульної поліції в Рівненській області, поліцейського роти №4 батальйону Управління патрульної поліції в Рівненській області сержанта поліції Соломка Тараса Ігоровича про скасування постанови по справі про адміністративне порушення. Рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 24 січня 2020 року позов задоволено, а саме: постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ДП 18 №495007 від 14.12.2019, якою ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.126, ч.1 ст.122 КУпАП та піддано штрафу в розмірі 425 грн., визнано протиправною та скасовано; справу закрито. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Сторони в судове засідання не з`явилися, хоча про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Відповідно до ч. 1 ст. 205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Згідно п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі ч. 1 ст. 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 та ч.1 ст.126 КУпАП і піддано штрафу в розмірі 425 грн., за те, що він 14.12.2019 о 14 год. 06 хв., на автодорозі м-06 "Київ-Чоп", 350 км, керуючи транспортним засобом, рухався зі швидкістю 76 км/год, чим перевищив встановлену в населеному пункті швидкість на 26 км/год, а також за те, що він не мав при собі посвідчення водія відповідної категорії та реєстраційних документів на транспортний засіб, чим порушено вимоги п.12.4, п.п. "а", "б" п.2.1 ПДР України. При цьому, швидкість вимірювалася лазерним вимірювачем швидкості руху ТЗ TruCam №000762. Вважаючи зазначену постанову протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду. Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення виходив з того, що відповідачами не надано відзивів на позов та будь-яких доказів, які б доводили правомірність дій, постанови. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного. Статтею 14 Закону України "Про дорожній рух" від 30.06.1993 № 3353-XII вказано, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. Пунктом 1.3 Правил дорожнього руху затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі - ПДР) зазначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Відповідно до п. 12.4 ПДР, у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год. Згідно з ч. 1 ст. 122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п`ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів. За приписами ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Згідно з ст. 252 КУпАП посадова особа оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Доказами в адміністративному судочинстві, згідно ч. 1 ст. 69 КАС України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Між тим, колегія суддів зазначає, що в даному випадку жодним доказом наявність адміністративних правопорушень в діях позивача встановлена не була. Згідно з ч. ч. 2, 5 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів. Незважаючи на зазначені обставини, відповідачем не подано в порядку визначеному ч.1 ст.261 КАС України відзиву на позовну заяву до суду першої інстанції, не представлено суду достатніх та належних доказів в підтвердження правомірності оскаржуваної постанови, не надано жодних документів (матеріалів), які стали підставою для прийняття рішення про притягнення позивача до відповідальності. В матеріалах справи на день винесення оскаржуваного рішення суду першої інстанції взагалі були відсутні будь-які показання технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, та які, в свою чергу, стверджували про вчинення позивачем вищеописаного адміністративного правопорушення. Судова колегія не приймає до уваги посилання апелянта на порушення судом першої інстанції вимог ч. 5 ст. 162 КАС України, відповідно до якої відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 286 КАС України адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вирішується місцевими загальними судами як адміністративними судами протягом десяти днів з дня відкриття провадження у справі. Отже, вказаною нормою встановлено скорочені строки розгляду даної категорії справ. А відтак, суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку про скорочення строку для подання відзиву на позовну заяву. Окрім того, колегія суддів наголошує, що у матеріалах справи наявні докази про отримання відповідачем копії ухвали про відкриття провадження у справі. Таким чином, у відповідача було достатньо часу для підготування відзиву на позовну заяву, належних доказів та направлення їх на адресу суду, як засобами поштового зв`язку так і на електронну адресу суду першої інстанції. До того ж, судова колегія не приймає до уваги надані відповідачем докази скоєння позивачем адміністративного правопорушення, які додані до апеляційної скарги, оскільки згідно ч. 4 ст. 308 КАС України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Водночас, апелянтом не було обґрунтовано неможливості подання вказаного доказу до суду першої інстанції. Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу поліцейського роти №4 батальйону Управління патрульної поліції в Рівненській області сержанта поліції Соломка Тараса Ігоровича залишити без задоволення, а рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 24 січня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили в порядку ст. 325 КАС України та згідно ст. 272 КАС України касаційному оскарженню не підлягає. Постанова суду складена в повному обсязі 04 березня 2020 року. Головуючий Курко О. П. Судді Гонтарук В. М. Біла Л.М.