Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/4993/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/4993/19 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Василенко Г.Ю. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 05 березня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Костюк Л.О.; суддів: Губської Л.В., Кобаля М.І.; за участю секретаря: Несін К.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Броварської міської ради Київської області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2019 року (розглянута у порядку письмового провадження, м. Київ, дата складання повного тексту рішення - відсутня) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Броварської міської ради Київської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певну дію, - В С Т А Н О В И Л А: У вересні 2019 року, ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Броварської міської ради Київської області (далі - відповідач), в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення Броварської міської ради Київської області від 22 серпня 2019р. за № 1543-59-07 «Про відмову у наданні дозволів громадянам на розроблення проектів землеустрою, у відведенні ділянки та у наданні земельної ділянки» у частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована у АДРЕСА_2 ; зобов`язати Броварську міську раду Київської області надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у приватну власність у межах норм безоплатної приватизації земельну ділянку, площею 0, 1000 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), яка розташована у АДРЕСА_2 . Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 22 травня 2019р. позивач звернувся до Броварської міської ради Київської області із клопотанням про передачу у приватну власність в межах норм безоплатної приватизації земельної ділянки орієнтовною площею 0,1000 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), яка розташована у АДРЕСА_2 . За результатами розгляду клопотання, відповідачем було прийнято рішення за №1543-59-07 від 22 серпня 2019р. «Про відмову у наданні дозволів громадянам на розроблення проектів землеустрою, у відведенні ділянки та у наданні земельної ділянки», яким позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, у зв`язку з тим, що бажане місце розташування земельної ділянки згідно з Генеральним планом міста Бровари, знаходиться на території житлової забудови та в межах інженерного коридору мережі ЛДЕП (0,4 кВ), а також відсутній план зонування та детальний план м. Бровари. Позивач вважає, що вказане рішення є незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки спірне рішення не містить належного мотивування відмови, як то передбачено ст. 118 Земельного кодексу України. Вказує, що відсутність плану зонування м. Бровари та детального плану АДРЕСА_2 не є належною підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. Зазначені обставини і стали підставою звернення до суду з вказаним позовом. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2019 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Броварської міської ради Київської області від 22 серпня 2019р. за №1543-59-07 «Про відмову у наданні дозволів громадянам на розроблення проектів землеустрою, у відведенні ділянки та у наданні земельної ділянки» у частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована у АДРЕСА_2 Зобов`язано Броварську міську раду Київської області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у приватну власність у межах норм безоплатної приватизації земельну ділянку, площею 0, 1000 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), яка розташована у АДРЕСА_2 , з урахуванням висновків суду. В іншій частині позову - відмовлено. Не погоджуючись з вказаною постановою, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційні скарги не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог, з огляду на наступне. Як встановлено судом першої інстанції, що позивач неодноразово звертався до Броварської районної ради Київської області із заявами про надання йому дозволів на розробку проектів землеустрою на земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, які знаходяться в межах міста Бровари. Проте, за наслідком розгляду його заяв, відповідачем приймались рішення про відмову у наданні такого дозволу, з посиланням на невідповідність місця розташування земельної ділянки містобудівним умовам. 22 травня 2019 р. позивач вкотре звернувся до Броварської районної ради Київської області із клопотанням, в якому просив передати йому у приватну власність у межах норм безоплатної приватизації земельну ділянку для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і спору, орієнтовною площею 0,10 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 . До клопотання було долучено топозйомку внутрішньо квартальних міжбудинкових під`їздів та тротуарів М1:500, на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки; копію паспорта та ідентифікаційного коду; копію посвідчення багатодітної сім`ї. За наслідком розгляду вищевказаного клопотання позивача, Броварською міською радою Київської області було прийнято рішення за №1539-59-07 «Про відмову у наданні дозволів громадянам на розроблення проектів землеустрою, у відведенні земельної ділянки та у наданні земельної ділянки». Зі змісту витягу з вказаного рішення вбачається, що ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,1000 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_2 , у зв`язку з тим, що бажане місце розташування земельної ділянки, зазначене на графічному матеріалі доданому до клопотання №11-16-5/4283 від 28 травня 2019 р., згідно з Генеральним планом міста, затвердженим рішенням Броварської міської ради Київської області від 26 серпня 1999 р. за №150-11-23 знаходиться на території житлової забудови та в межах інженерного коридору мережі ЛЕП (0,4 кВ). У зв`язку з відсутністю плану зонування території м. Бровари та детального плану території на зазначену територію (АДРЕСА_2) передача (надання) земельних ділянок у власність чи користування фізичним або юридичним особам для містобудівних потреб забороняється, що не відповідає вимогам ст. 118 Земельного кодексу України. Надаючи правову цінку обставинам та матеріалам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження, рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди зобов`язані перевірити чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження та з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з врахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом; пропорційно; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно. Стаття 81 Земельного кодексу України визначає, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності. Приписами ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Частинами 2, 3 ст. 116 Земельного кодексу України передбачено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. У відповідності зі ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймаються на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. Згідно зі ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільська, селищна, міська рада питання регулювання земельних відносин повинна вирішувати виключно на пленарних засіданнях і відповідно до закону. Отже, чинним законодавством передбачено, що способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади щодо регулювання земельних відносин, є прийняття рішення сесії. Повноваження сільської, селищної, міської ради у галузі земельних відносин передбачені, зокрема, статтями 12, 116, 122 Земельного кодексу України. Статтею 118 Земельного кодексу України передбачено, що громадянин, зацікавлений в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у межах норм безоплатної приватизації, подає заяву (клопотання) до відповідного органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Згідно з частинами 6, 7, 8 ст. 118 Земельного кодексу України, у клопотанні про одержання земельної ділянки зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні та інші матеріали. Відповідний орган місцевого самоврядування розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу. Таким чином, наведеними вище правовими нормами встановлено, що для отримання громадянином у власність земельної ділянки із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, орган місцевого самоврядування зобов`язаний розглянути відповідну заяву (клопотання) громадянина у місячний строк і вирішити питання щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Відмова в наданні такого дозволу повинна бути мотивованою і можлива лише у разі невідповідності місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Як вбачається з оскаржуваного рішення Броварської міської ради, підставою для відмови позивачу у задоволенні заяви, стала невідповідність бажаного місця розташування земельної ділянки для будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд містобудівній документації, оскільки відсутній план зонування міста Бровари та детальний план території на зазначену територію, а також невідповідність схемі інженерного обладнання території енергопостачання. Колегіясуддів звертає увагу на те, що правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою і регулювання відносин, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами із забезпечення сталого розвитку землекористування визначені Законом України «Про землеустрій». Статтею 50 Закону України «Про землеустрій» визначено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок. Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України. Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають: завдання на розроблення проекту землеустрою; пояснювальну записку; копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування та/або зміни цільового призначення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності); рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом); письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду; довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями; матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки); відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); копії правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна для об`єктів будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми та значними наслідками, які розташовані на земельній ділянці; розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом); розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом); акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки); акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки); перелік обмежень у використанні земельних ділянок; викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); кадастровий план земельної ділянки; матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки); матеріали погодження проекту землеустрою. Порядок погодження проектів землеустрою встановлений ст. 186-1 Земельного кодексу України, відповідно до якої проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. (ч. 1 ст. 186-1 Земельного кодексу України). Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах населеного пункту або земельної ділянки за межами населеного пункту, на якій розташовано об`єкт будівництва або планується розташування такого об`єкта (крім проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи), подається також на погодження до структурних підрозділів районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері містобудування та архітектури, а якщо місто не входить до території певного району, - до виконавчого органу міської ради у сфері містобудування та архітектури, а в разі, якщо такий орган не утворений, - до органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань містобудування та архітектури чи структурного підрозділу обласної державної адміністрації з питань містобудування та архітектури (ч. 2 ст. 186-1 Земельного кодексу України). Розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту, а щодо земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, розробник подає оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на погодження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а до органів, зазначених у частині третій цієї статті, - завірені ним копії проекту (ч. 4 ст. 186-1 Земельного кодексу України). Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері (ч. 5 ст. 186-1 Земельного кодексу України). Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації. У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається замовником або розробником до центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, або його територіального органу для здійснення такої експертизи (ч. 6 ст. 186-1 Земельного кодексу України). Органам, зазначеним у частинах першій - третій цієї статті, при погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки забороняється вимагати: додаткові матеріали та документи, не включені до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідно до статті 50 Закону України «Про землеустрій»; надання погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки будь-якими іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями; проведення будь-яких обстежень, експертиз та робіт. Кожен орган здійснює розгляд та погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки самостійно та незалежно від погодження проекту іншими органами, зазначеними у частинах першій - третій цієї статті, у визначений законом строк (ч. 7 ст. 186-1 Земельного кодексу України). У висновку про відмову погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, має бути надано вичерпний перелік недоліків проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та розумний строк для усунення таких недоліків (який за письмовим проханням розробника проекту може бути продовжений). Органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, може бути відмовлено у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки лише у разі, якщо не усунено недоліки, на яких було наголошено у попередньому висновку. Не можна відмовити у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з інших причин чи вказати інші недоліки. Повторна відмова не позбавляє права розробника проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки усунути недоліки проекту та подати його на погодження (ч. 8 ст. 186-1 Земельного кодексу України). Тобто лише у проекті відведення земельної ділянки, який міститиме усі вищеперелічені складові буде чітко відображено наявність або відсутність перешкод для набуття земельної ділянки у власність. Верховний Суд у постанові від 18.10.2018 р. по справі № 818/1976/17 прийшов до такого висновку: «…Суд зазначає, що надання будь-яким особам дозволів на розроблення відповідних проектів землеустрою є лише первісним етапом процедури відведення земельних ділянок і не означає, що такі проекти землеустрою в наступному будуть затверджені компетентним суб`єктом владних повноважень, а земельні ділянки - передані заявникам (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17)…». Таким чином, без спеціальних досліджень неможливо чітко встановити місце розташування запитуваної позивачем земельної ділянки, відтак неможливо стверджувати про накладання її на охоронну зону ліній електропередач. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. На підставі вище зазначеного, колегія суддів приходит до висновку, що відмова відповідача з цих підстав, є неправомірною, оскільки встановлення підстав для відмови у наданні дозволу позивачу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки, що розташована на території Броварської міської ради, здійснювалось відповідачем без належних документальних підтверджень та без застосування будь-яких геодезичних методів визначення місця розташування спірної ділянки. Разом з тим, відповідно ч.7 ст. 118 Земельного кодексу України підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Окрім зазначеного колегія суддів звертає увагу на те, що обов`язок суб`єкта владних повноважень надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки обмежений лише підставами, визначеними ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України. Разом з тим, такі підстави не пов`язані з обставинами чи подіями, виникнення яких залежить від волевиявлення суб`єкта владних повноважень. Щодо підстави відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою відповідачем зазначено про відсутність плану зонування та детального плану території населеного пункту в межах якого розташована відповідна земельна ділянка, колегія суддів зазначає наступне. Так, поняття план зонування території та детального плану території наведено у статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Так, план зонування території (зонінг) - містобудівна документація, що визначає умови та обмеження використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон; детальний план території - містобудівна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території. Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них. За змістом положень ст.ст. 18,19 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» план зонування території та детальний план у межах населеного пункту розробляється для містобудівних потреб та затверджується органами місцевого самоврядування та виконавчими органами рад відповідно. Обставина, яку відповідач вказує як підставу для відмови у наданні дозволу - відсутність плану зонування та детального плану території відповідного населеного пункту, не залежить від волевиявлення позивача та не доводить наявність тих обов`язкових умов, з якими законодавець пов`язує можливість відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. На підстав іивще зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що відмова відповідача у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не ґрунтується на приписах містобудівного законодавства та порушує права та інтереси позивача та, відповідно оскаржуване рішення підлягає скасуванню. Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України , завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У постанові від 05.09.2018 у справі №826/9727/16 Верховний Суд аналізував застосування пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України і дійшов висновку, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов: 1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача; 2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача; 3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів; 4) прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №2340/2921/18. Аналіз зазначених норм, у їх взаємозв`язку зі ст.ст. 2, 5 КАС України, свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері. Однак, як і будь - який інших спосіб захисту, зобов`язання відповідача прийняти рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав. У спірних правовідносинах відповідач не навів належних обставин, що слугували підставою для відмови у наданні позивачу дозволу на виготовлення проекту землеустрою. З урахуванням наведеного, з метою захисту порушеного права позивача ефективним та належним, за встановлених обставин, є такий спосіб захисту порушених прав, як зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про видачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом подання звіту, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може під час прийняття постанови у справі. Тобто, питання щодо зобов`язання відповідача подати такий звіт вирішується судом під час постановляння судового рішення. Таким чином, встановлення строку на подачу звіту про виконання судового рішення є правом суду, який ухвалив судове рішення, а не його обов`язком. У даному ж випадку, колегія суддів не вбачає підстав для встановлення судового контролю за виконанням зазначеного рішення. Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мірі досліджено обставини справи на підставі яких суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню. Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Відповідач по справі, як суб`єкт владних повноважень, не виконав покладений на нього обов`язок щодо доказування правомірності вчинених ним дій та прийняття оскаржуваного рішення. Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовує позовні вимоги. Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Броварської міської ради Київської області - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2019 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст. 329 КАС України. Головуючий суддя: Л.О. Костюк Судді: Л.В. Губська, М.І. Кобаль