Ухвала КЦС ВС № 454/474/18

Ухвала 28 лютого 2020 року м. Київ справа № 454/474/18 провадження № 61-22037ск19 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Яремка В. В. розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Чернявського Руслана Івановича на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 05 червня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 11 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права особистої власності на майно, ВСТАНОВИВ: У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя. Позов обґрунтовувала тим, що під час перебування у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, ними було придбано квартиру АДРЕСА_1 , яка є спільним майном подружжя. Посилаючись на припинення шлюбних відносинах між сторонами, просила суд в рахунок поділу майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, визнати за нею право власності на 1/2 ідеальної частки спірної квартири. У квітні 2018 року ОСОБА_2 звернувся із зустрічним позовом, в якому просив, визнати за ним право особистої приватної власності на спірну квартиру. Посилався на те, що він, його батьки та сестра продали належну їм на праві спільної власності квартиру на АДРЕСА_2 за 7 680 грн і за ці кошти він придбав спірну квартиру. З цих підстав вважав, що квартира не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю, оскільки придбана за його особисті кошти. Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 05 червня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 . Постановою Львівського апеляційного суду від 11 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Сокальського районного суду Львівської області від 05 червня 2019 року залишено без змін. У грудні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Чернявського Р. І., в якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 . Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню. Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року №460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон №460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року). Касаційна скарга у цій справі подана 04 грудня 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом №460-ІХ. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої). Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України. Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 176 ЦПК України у позовах про визнання права власності на майно ціна позову визначається вартістю майна. Предметом спору у цій справ є квартира АДРЕСА_1 , вартість якої відповідно до договору купівлі-продажу від 05 грудня 2000 року становить 6 526 грн. Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України). Ціна позову у цій справі становить 6 526 грн, яка станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2102 грн*100=210 200 грн). Сторони у справі погоджувалися з такою ціною позову, матеріали справи не містять іншої оцінки спірного майна, заявник у касаційній скарзі стверджує саме про таку оцінку майна. На пропозицію суду касаційної інстанції сплатити судовий збір, виходячи з дійсної вартості майна, судовий збір заявником сплачено, виходячи із вказаної у справі ціни позову. Отже, зазначена справа є малозначною відповідно до вимог закону. Крім того ця справа не є справою з ціною позову, яка перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, і не є справою, яка підлягає розгляду лише за правилами загального позовного провадження, виключний перелік яких передбачений частиною четвертою статті 274 ЦПК України. Отже, зазначена справа є незначної складності та не належить до винятків із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України. Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того визнав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень цього кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд визнає цю справу малозначною. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Касаційна скарга заявника не містить посилання на зазначені випадки, як і посилання на докази на їх підтвердження. Крім того, аналіз судових рішень у справі не дає підстав для висновку про те, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, і що справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу. Доводи касаційної скарги в основному зводяться до непогодження з встановленими обставинами справи та переоцінки доказів. Підстави, передбачені статтею 411 ЦПК України, для скасування судових рішень, що оскаржуються, у касаційній скарзі не зазначені. Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року). Враховуючи, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Чернявського Р. І. подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, є підстави для відмови у відкритті касаційного провадження. Керуючись частинами шостою, дев`ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Чернявського Руслана Івановича на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 05 червня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 11 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права особистої власності на майно відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові. Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає. Суддя В. В. Яремко