Постанова Київський апеляційний суд № 357/11380/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД апеляційне провадження №22-ц/824/277/2020 справа №357/11380/19 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 березня 2020 року м.Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Поліщук Н.В. суддів Саліхова В.В., Соколової В.В. розглянувши у письмовому провадженні справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" на рішення Білоцерківського районного суду міста Києва, ухвалене під головуванням суддя Ярмоли О.Я. 25 листопада 2019 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- встановив: В жовтні 2019 року AT КБ "ПРИВАТБАНК" звернулося до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 39389,28 грн. заборгованості за кредитним договором. Вимоги обґрунтовує тим, що 14 вересня 2016 року між сторонами укладено Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт. Згідно із доводами позовної заяви позичальник отримав кредитні кошти у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 16023,29 грн., за користування якими зобов`язався сплачувати проценти в розмірі 13% річних та здійснювати погашення заборгованості в період з 01 по 25 число кожного місяця. Відповідно до доводів позовної заяви Генеральна угода разом із Умовами та Правилами, Тарифами становить кредитний договір. У зв`язку із неналежним виконанням позичальником своїх зобов`язань станом на 09 вересня 2019 року заборгованість становить 39389,28 грн. що складається з: - 13227,38 грн. заборгованості за кредитом; - 4986,90 грн. заборгованості за процентами за користування кредитом; - 17459,97 грн. пені та комісії; - 3715,03 грн. штраф відповідно до пункту 2.2 генеральної угоди. Рішенням Білоцерківського районного суду міста Києва від 25 листопада 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погодившись з ухваленим рішенням, AT ''ПРИВАТБАНК" подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення скасувати, позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Посилається на те, що між сторонами укладено договір, позичальник погодився на його умови та виконував його, що унеможливлює висновок про не укладення договору. У зв`язку із цим також вважає неправильним посилання на висновок Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17. Посилається також на те, що відмова у задоволенні позову ставить під загрозу стабільність банківської системи та споживачам, оскільки кредитні кошти надаються за рахунок залучених грошових коштів. Також зазначає, що судом не враховано постанови Верховного Суду у складі відповідних палат (першої та другої) Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі №356/1635/16-ц, від 23 грудня 2019 року у справі №428/2873/17, від 06 лютого 2018 року у справі №755/2720/16-ц, від 17 квітня 2019 року №666/388/16-ц. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача посилається на те, що виписка по рахунку, що надана до апеляційної скарги, не відповідає пункту 5.5 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою правління НБУ від 18 червня 2003 року №254; довідка про видачу картки не встановлює факту правовідносин сторін з кредитних зобов`язань. Крім того, такі документи не були подані до суду першої інстанції. Вказує, що матеріали справи не містять первинних бухгалтерських документів, які б підтвердили видачу кредитних коштів. Скаржником також надано апеляційному суду письмові пояснення по справі, у яких вказує на укладення між сторонами 14 вересня 2016 року Генеральної угоди із відповідними умовами, приєднання відповідача до Умов та Правил надання банківських послуг, з якими погодився відповідач. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України справа розглядається без повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке. Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм, матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів наявність між сторонами укладеного договору, зокрема з тими умовами, на які він послався при зверненні до суду із позовними вимогами. З такими висновками суд апеляційної інстанції погоджується. Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Частиною 2 статті 6 ЦК України передбачено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України). Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Тобто, метою договору є забезпечення фіксування тих умов, на які сторони погоджуються для врегулювання своїх взаємних прав і обов`язків щодо обраного ними кола відносин. Умови договору та спосіб його вчинення можуть бути визначені сторонами з урахуванням вимог законодавства та із дозволеним відступом від нього, або на таких саме принципах запропоновані однією із сторін. Відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами кредитного договору, відповідно до змісту частини 1 статті 638 та статті 1054 ЦК України, є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін. Правовідносини між сторонами можуть виникати унаслідок приєднання однієї сторони до умов іншої (стаття 634 ЦК України). Про ознайомлення із запропонованими умовами сторона, яка приєднується, має засвідчити своїм підписом, чи іншим способом про ознайомлення та погодження (стаття 207 ЦК України). Платіжна картка - електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором Кредитна банківська платіжна картка надає змогу здійснювати операції за дебетом картрахунку в межах установленого банком-емітентом ліміту кредиту. Кредитна схема передбачає здійснення розрахунків за виконані клієнтом операції з використанням платіжної картки за рахунок коштів, наданих йому банком у кредит (у межах кредитної лінії). Підставою позову є невиконання кредитних зобов`язань, що пов`язані із видачею кредитних коштів. Статтею 1054 ЦК України установлено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розробляє підприємець (у цій справі АТ КБ "ПриватБанк"). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, такі повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома. Саме банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. З огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна уважати, що в такому випадку споживач послуг банку лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Оформлення договірних відносин, у разі виникнення спору, повинно забезпечувати рівні можливості для сторін доводити факт укладення договору на тих чи інших умовах, а суд дослідити та оцінити такі умови. Обравши спосіб, відповідно до якого клієнт AT "ПРИВАТБАНК" лише вказує, що він ознайомився з умовами, які викладені окремо на веб-сайті банку в мережі Інтернет та вони можуть змінюватися, проте клієнт зобов`язаний стежити за такими змінами, банк, тим самим, добровільно допускає настання ризику доведення своїх вимог та факту належної обізнаності клієнта банку із умовами, на яких відбувається кредитування. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно із статтею 1049 цього Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 УК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першої статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України. Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування коштами та неустойка поділяються на встановлені законом та договірні. З матеріалів справи убачається, що у формулярі Анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку (копія документу є нечіткою та не дозволяє достовірно встановити дату його вчинення) заповнена інформація про персональні та контактні дані ОСОБА_1 , а також останнім проставлено підпис під текстом у розділі "прошу надати мені перераховані нижче послуги". Зазначений розділ передбачає проставляння відміток навпроти запропонованого виду карток (платіжна картка кредитка "Універсальна", пенсійна картка, дебетова особиста картка, зарплатна картка, картка Gold, ощадкнижка (депозит), ідентифікація з паспортом), а також зазначення суми в графі "бажаний кредитний ліміт по платіжним картам "Універсальна/ Gold". Відмітки стоять навпроти "дебетова особиста картка" та "ідентифікація з паспортом". Анкета-заява не містить таких основоположних умов, виходячи з яких суд мав би реальну можливість установити конкретні умови договору, зокрема встановити, яка процента ставка та неустойка мала б відповідати правовідносинам сторін. Розрахунок заборгованості таким доказом не є, оскільки такий складено безпосередньо позивачем, при цьому доказів на підтвердження визначених банком показників, матеріали справи не містять. Посилання скаржника на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку. Ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщений на сайті https://privatbank.ua як невід`ємні частини договору, відхиляються колегією суддів, оскільки матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами , та, зокрема, саме у зазначених у цих документах розмірах і порядку нарахування. Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи №342/180/17 (провадження №14-131цс19) від 3 липня 2019 року з аналогічних правовідносин зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Відтак відсутні підстави уважати, що при укладенні договору АТ КБ "ПРИВАТБАНК" дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону №1023-ХІІ щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які уважав узгодженими банк. Також до позовної заяви долучено копію укладеної між сторонами Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання банківських послуг від 13 вересня 2016 року (у позовній заяві банк посилається на дату укладення договору - 14 вересня 2016 року), на умови якої також посилається позивач. Поряд з цим, копія Генеральної угоди виготовлена неякісно, установити повну назву цього документу та достовірно ідентифікувати сторін цієї угоди, а також дослідити її зміст та умови щодо суми зобов`язання, платежів, які має здійснити відповідач, питання його відповідальності - є неможливим. З огляду на наведене, ураховуючи засади та принципи цивільного судочинства, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем факту укладення конкретного договору з узгодженням сторонами тих умов щодо розміру основного зобов`язання, процентів, на яких ґрунтується позовна заява, а також погодження умов нарахування неустойки (пені, штрафу), обумовлених сторонами при укладенні договору, при цьому Правила надання банківських послуг ПриватБанку з огляду на їх мінливий характер не можна вважати складовою кредитного договору, а належних доказів на підтвердження факту укладення Генеральної угоди позивачем не надано. Посилання скаржника на постанови Верховного Суду у складі відповідних палат (першої та другої) Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі №356/1635/16-ц, від 23 грудня 2019 року у справі №428/2873/17, від 06 лютого 2018 року у справі №755/2720/16-ц, від 17 квітня 2019 року №666/388/16-ц, суд апеляційної інстанції вважає безпідставним з мотивів, що наведені вище, а саме у цій справі позивачем не надано доказів на підтвердження обставин виникнення кредитних зобов`язань, оскільки надані ксерокопії документів не відповідають вимогам статті 95 ЦПК України та не дають підстав уважати про наявність в них даних про обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Окрім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 263 ЦПК України апеляційний суд враховує, що застосування зазначених постанов має здійснюватися з врахуванням висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №342/180/17 від 03 липня 2019 року, що прийнята за часом після постанов, на які посилається скаржник. Щодо долучених до апеляційної скарги виписки по рахунку та довідки про видані кредитні картки (без підпису та даних про особу, яка цю довідку сформувала), колегія суддів вказує, що скаржником не надано доказів неможливості подання цих документів у визначені законом строки (зокрема, статтею 83 ЦПК України), отже такі судом апеляційної інстанції як докази не приймаються з огляду на положення частини 3 статті 367 ЦПК України, ураховуючи, що скаржником не доведено неможливості їх подання до суду першої інстанції та не зазначено причин не вчинення цієї процесуальної дії. Доводи апеляційної скарги про те, що відмова у задоволенні позову ставить під загрозу банківську систему безпідставні, оскільки під час розгляду справи суд встановлює наявність або відсутність фактів в межах правовідносин сторін та на підстави наданих доказів і установлених обставин приймає судове рішення. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та на їх правильність не впливають. Порушень норм процесуального права, які давали б підстави для скасування рішення суду, колегією суддів не установлено. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" залишити без задоволення, а рішення Білоцерківського районного суду міста Києва від 25 листопада 2019 року - без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 04 березня 2020 року. Суддя-доповідач Н.В. Поліщук Судді В.В. Саліхов В.В. Соколова