Постанова 4872 № 916/3066/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 березня 2020 року м. ОдесаСправа № 916/3066/19 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Філінюка І.Г., суддів: Аленіна О.Ю., Лавриненко Л.В. секретар судового засідання Чеголя Є.О. за участю: від Одеської міської ради - Танасійчук Г.М., довіреність № 193/вих-мр від 23.12.2019; від Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській області - Десятова Н.А., довіреність № 3 від 08.01.2020; Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Усатове» в судове засідання не з`явився. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Усатове» на ухвалу Господарського суду Одеської області від 22.01.2020 суддя суду першої інстанції Д`яченко Т.Г. час та місце ухвалення: 10:23:59, м. Одеса, Господарський суд Одеської області повний текст ухвали складено 23.01.2020 у справі № 916/3066/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Усатове» до відповідача Одеської міської ради за участю у справі у якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Усатове» звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Одеської міської ради, у якій просить суд: - визнати протиправною бездіяльність Одеської міської ради щодо не розгляду пропозиції Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Усатове» відносно безоплатного прийняття з державної у комунальну власність будинків з інженерними мережами, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Теплична, 3, 4, 5, 8, 9, 10; - зобов`язати Одеську міську раду розглянути пропозицію Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Усатове» відносно безоплатного прийняття з державної у комунальну власність житлових будинків з інженерними мережами, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Теплична, 3, 4, 5, 8, 9, 10; - зобов`язати Одеську міську раду прийняти з державної у комунальну власність територіальної громади м. Одеси по акту приймання-передачі гуртожиток за адресою: м.Одеса, вул. Теплична, 1, 2, 18, 22, вул. Агрономічна, 118, корпус 1, вул. Флотська, 27, на підставі прийнятого Одеською міською радою рішення від 21.12.2012 року № 2488-VI «Про надання згоди на передачу з державної в комунальну власність територіальної громади м.Одеси гуртожитків з інженерними мережами, зовнішніми мережами, зовнішнім обладнанням, які у процесі приватизації не увійшли до статутного капіталу (до складу приватизації майна) господарських товариств, але залишалися на їх балансі і є державною власністю». Ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.11.2019 залучено до участі у справі у якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях. 09.12.2019 до господарського суду Одеської області представником Одеської міської ради було надано клопотання про закриття провадження у справі. В обґрунтування поданого клопотання про закриття провадження у справі Одеською міською радою було зазначено, що провадження в справі має бути закрито, так як даний спір за своїм характером є публічно-правовим. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.01.2020 клопотання Одеської міської ради про закриття провадження у справі задоволено частково. Провадження у справі №916/3066/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Усатове» до Одеської міської ради, за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії закрито. Ухвала місцевого господарського суду мотивована наступним. Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність Одеської міської ради щодо не розгляду пропозиції Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Усатове» відносно безоплатного прийняття з державної у комунальну власність будинків з інженерними мережами, та зобов`язання Одеської міської ради розглянути пропозицію Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Усатове» відносно безоплатного прийняття з державної у комунальну власність житлових будинків з інженерними мережами, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Теплична, 3, 4, 5, 8, 9, 10 виникає саме публічно-правовий спір, оскільки позивачем оскаржується наразі за такими заявленими позовними вимогами бездіяльність органу виконавчої влади Одеської міської ради, котра, за посиланням позивача, виражається у не розгляді пропозиції Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Усатове». Так, суд зазначив, що на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності поширюється юрисдикція адміністративних судів. (Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 30 травня 2019 року №522/6818/17). Щодо позовних вимог про зобов`язання Одеської міської ради прийняти з державної у комунальну власність територіальної громади м. Одеси по акту приймання-передачі гуртожиток на підставі прийнятого Одеською міською радою рішення від 21.12.2012 року № 2488-VI «Про надання згоди на передачу з державної в комунальну власність територіальної громади м. Одеси гуртожитків з інженерними мережами, зовнішніми мережами, зовнішнім обладнанням, які у процесі приватизації не увійшли до статутного капіталу (до складу приватизації майна) господарських товариств, але залишалися на їх балансі і є державною власністю» - суд зазначив, що така вимога позивача не є правильно обраним способом захисту своїх інтересів. Суд зазначив, що вимога позивача у цій справі не відповідає належним способам захисту прав, встановленим чинним законодавством, і, як наслідок, не приводить до поновлення порушеного права позивача. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. Також суд зазначив, що такий спір (саме з такими викладеними позивачем вимогами) не можє бути розглянутий й у порядку іншого (ніж господарське) судочинства. 05.02.2020 до Південно - західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Усатове» на вищезазначену ухвалу, в якій скаржник просить скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 22.01.2020 та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Узагальнені доводи апеляційної скарги. Скаржник зазначає, що справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи реалізують повноваження власника майна, а також в інших спорах, які виникають з майнових відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору, підвідомчі господарським судам. Скаржник посилається на висновки Одеського окружного адміністративного суду, викладених в ухвалі, від 12 серпня 2019 року, у справі, № 420/4696/19, (за аналогічним позовом, ТОВ «Агрофірма Усатове» до Одеської міської ради, Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, третя особа - Регіональне відділення Фонду державного майна по Одеській та Миколаївській областях, про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії. Вищезазначеною ухвалою, відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі, через те, що спір не є публічно-правовим, має приватноправовий характер та, з огляду на суб`єктний склад сторін спору, має вирішуватись за правилами господарського судочинства. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.02.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Усатове» на ухвалу Господарського суду Одеської області від 22.01.2020 у справі № 916/3066/19. Призначити справу № 916/3066/19 до розгляду на 02.03.2020 о 14:00 год. У судовому засіданні 02.03.2020 представник Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях надав письмові міркування щодо апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Усатове», у яких просить суд апеляційної інстанції ухвалу Господарського суду Одеської області від 22.01.2020 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Представник Одеської міської ради у судовому засіданні 02.03.2020 надав усні пояснення по суті справи, проти задоволення апеляційних скарг заперечив та зазначив, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції прийнята з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права. Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Усатове» в судове засідання не з`явився Відповідно до частини 12 статті 270 ГПК України, неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Зважаючи на те, що в матеріалах справи містяться докази повідомлення всіх учасників судового процесу, а також те, що явка сторін не визнавалася судом обов`язковою, колегія суддів переходить до розгляду апеляційної скарги по суті. Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно статті 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 ГПК України, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне. Ґрунтуючи заявлені позовні вимоги позивачем зазначено наступне. Позивач зазначає, що у 1995 році, згідно з планом приватизації , майна державного сільськогосподарського підприємства ім. С.М.Кірова, від 28.12.1995 року, матеріалів інвентаризації, акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській області, здійснило приватизацію держгоспу «ім. С.М. Кірова», шляхом перетворення у КСП «ім. С.М. Кірова». При цьому, на балансі КСП, залишився житловий фонд, що є власністю держави, а саме: 68 об`єктів ( в тому числі житлові будинки та гуртожитки в селі Усатове та в м. Одесі), а також інженерні мережі і споруди комунального господарства, які вже, на той час, згідно чинного законодавства, підлягали обов`язковій передачі до комунальної власності територіальної громади, так як у зв`язку з приватизацією, сільськогосподарське підприємство втратило статус державного. Позивачем було зазначено суду, що відповідно до акту про перевірку стану ефективного використання та збереження державного майна, яке у процесі приватизації не увійшло до складу приватизаційного майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Усатове» від 06.06.2018, складеним за затвердженим Регіональним відділенням Фонду державного майна по Одеській області, станом на 29.05.2018, по 49 об`єктам реалізовані управлінські рішення, а саме: списано 3 об`єкти, передано до комунальної власності 19 об`єктів ( зокрема йдеться про ті, що передано у комунальну власність територіальної громади с. Усатове), приватизовано мешканцями одноповерхових двоквартирних будинків 27 об`єктів, щодо решти об`єктів то на підставі наказів Регіонального відділення Фонду державного майна по Одеській області, вони підлягають передачі у комунальну власність, (зокрема, м. Одеси). Також позивачем було пояснено, що 03.12.1999, Президент України, видав Указ, №1529 «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки», метою якого було - реформувати, протягом грудня 1999 - квітня 2000 року, колективні сільськогосподарські підприємства на засадах приватної власності на майно, зокрема шляхом розпаювання земель і майна та створення на, їх, основі, за вибором, приватно-орендних підприємств, селянських фермерських господарств, сільськогосподарських кооперативів. На виконання, вищезазначеного, Указу Президента України, землі та майно КСП «ім. С.М. Кірова» були розпайовані, а КСП, У 2000 році, реорганізоване в Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю ( СГ ТОВ) «Агрофірма ім. С.М. Кірова», з правонаступництвом усіх прав та обов`язків КСП «ім. С.М. Кірова». Як вказує позивач, вищезгаданий, житловий фонд розташований на території підвідомчій Суворовській районній адміністрації Одеської міської ради, будучи державною власністю, де органом управління є Регіональне відділення ФДМУ в Одеській області, не увійшов до статутного капіталу Товариства. Та, попри наказ Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області, від 06.10.2009 року, №952 «Про прийняття рішення щодо передачі до комунальної власності об`єктів державної власності, які в процесі приватизації не увійшли до статутного фонду господарських товариств», виданий відповідно до вимог п. 1 ст. 4 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності і на підставі розпорядження Одеської обласної державної адміністрації, від 31.01.2007 року, № 37/А-2007 «Про прискорення прийняття житлового фонду, гуртожитків та об`єктів, соціальної інфраструктури, які в процесі приватизації залишились на балансі господарських товариств та підлягають передачі до комунальної власності територіальних громад»; а також накази Регіонального відділення ФДМ України по Одеській області, від 12.03.2009 року № 208 і, від 28.12.2012 р., № 1587, досі, все ще залишається на балансі позивача. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем було зазначено, що відколи 07 лютого 2002 року, Верховна Рада України, затвердила нові межі міста і землі Усатівської сільської ради Біляївського району (Нафтопереробного заводу і Шкодогорського житлового масиву) були передані м. Одеса, СГ ТОВ Агрофірма ім. С.М. Кірова правонаступником прав і обов`язків якого є позивач, неодноразово, зверталась до відповідача - Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради і, власне, як зазначає позивач, безпосередньо, до Одеської міської ради, з проханням - все ж таки, прийняти житловий фонд на переданих місту територіях, який не увійшов до статутного фонду, але знаходиться на балансі позивача, до комунальної власності територіальної громади. Проте, як зазначає позивач, Одеська міська рада, зволікає з прийняттям відповідних дій, що підтверджується листуванням між позивачем та Суворовською районною адміністрацією та Одеською міською радою в особі Управління житлово-комунального господарства, Департаментом комунальної власності та Департаментом міського господарства, посилаючись не те, як вказує позивач, що питання про прийняття будівель (житлових багатоквартирних будинків і гуртожитків) до комунальної власності міста може бути вирішене лише після усунення виявлених недоліків, приведення житлового фонду, що підлягає передачі, у належний стан (в тому числі і гуртожитків), або ж з відшкодуванням затрат на проведення ремонтних робіт (а саме, витрати пов`язані з капітальним ремонтом, в розмірі - 50% від суми витрат, визначених комісією з питань передачі об`єктів, відшкодовуються підприємством організацією), яка передає житловий фонд). Інакше Департамент міського господарства Одеської міської ради вважає за недоцільне приймати житловий фонд в комунальну власність. Позивач вказує, що передача житлового фонду до комунальної власності територіальної громади, згідно чинного законодавства, є безоплатною, а надання послуг, передбачених Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 року, № 1875 IV (щодо утримання відповідного майна з, проведенням, його, капітального і поточного ремонтів, та забезпечення управління цим майном) не є метою та предметом діяльності позивача. Також позивач вказує, що Одеська міська рада, через відсутність на те згоди Суворовської районної адміністрації та Департаменту міського господарства Одеської міської ради не розглядала питання і не приймала рішення щодо згоди на передачу у комунальну власність територіальної громади м. Одеси, вищезазначених, жилих будинків. Щодо гуртожитків за адресами: м. Одеса, вул. Теплична, 1,2, 18, 22, вул. Агрономічна, 118, корпус 1, вул. Флотська, 27, позивач було вказано, що їх передача була запланована на 2015 рік. Але так і не відбулася. Хоча, Одеська міська рада з метою реалізації законів України «Про забезпечення-реалізації мешканців гуртожитків» та «Про загально-державну цільову програму передачі гуртожитків у власність територіальних громад на 2012 -2015 роки», 21.12.2012 року прийняла рішення № 2488 - VI «Про надання згоди на передачу з державної в комунальну власність територіальної громади м. Одеси гуртожитків з інженерними мережами, зовнішніми Інженерними мережами та обладнанням, які, у процесі приватизації, не увійшли до статутного капіталу ( до складу приватизованого майна) господарських товариств, але залишилися на, їх, балансі та є державною власністю». Однак, як зазначає позивач, позиція відповідача, зокрема, на сьогодні, залишається незмінною, що прийняття, зазначених гуртожитків у комунальну власність територіальної громади міста можливе лише за наявності у державному та місцевому бюджетах грошових засобів (точніше, 50% грошових засобів з державного бюджету на проведення капітального ремонту гуртожитків та інженерних мереж) на виконання Загальнодержавної цільової програми передачі гуртожитків з наступним приведенням будівель та інженерних мереж у належний стан. Так, зміст позовних вимог позивача є наступними:

1. Визнати протиправною бездіяльність Одеської міської ради щодо не розгляду пропозиції Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Усатове» відносно безоплатного прийняття з державної у комунальну власність будинків з інженерними мережами, розташованих за адресою: м.Одеса, вул. Теплична, 3, 4, 5, 8, 9, 10 та зобов`язати Одеську міську раду розглянути пропозицію Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Усатове» відносно безоплатного прийняття з державної у комунальну власність житлових будинків з інженерними мережами, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Теплична, 3, 4, 5, 8, 9, 10.

2. Зобов`язати Одеську міську раду прийняти з державної у комунальну власність територіальної громади м. Одеси по акту приймання-передачі гуртожиток за адресою: м. Одеса, вул. Теплична, 1, 2, 18, 22, вул. Агрономічна, 118, корпус 1, вул. Флотська, 27, на підставі прийнятого Одеською міською радою рішення від 21.12.2012 року № 2488-VI «Про надання згоди на передачу з державної в комунальну власність територіальної громади м. Одеси гуртожитків з інженерними мережами, зовнішніми мережами, зовнішнім обладнанням, які у процесі приватизації не увійшли до статутного капіталу (до складу приватизації майна) господарських товариств, але залишалися на їх балансі і є державною власністю». Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатися ця справа, колегія суддів виходить з таких міркувань. Закриваючи провадження у частині позовних вимог, про визнання протиправною бездіяльність Одеської міської ради щодо не розгляду пропозиції Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Усатове» відносно безоплатного прийняття з державної у комунальну власність будинків з інженерними мережами, розташованих за адресою: м.Одеса, вул. Теплична, 3, 4, 5, 8, 9, 10 та зобов`язання Одеської міської ради розглянути пропозицію Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Усатове» відносно безоплатного прийняття з державної у комунальну власність житлових будинків з інженерними мережами, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Теплична, 3, 4, 5, 8, 9, 10, судом першої інстанції зазначено, що виник саме публічно-правовий спір, оскільки позивачем оскаржується наразі за такими заявленими позовними вимогами бездіяльність органу виконавчої влади Одеської міської ради, котра, за посиланням позивача, виражається у не розгляді пропозиції Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Усатове». Так, суд зазначив, що на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності поширюється юрисдикція адміністративних судів. (Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 30 травня 2019 року №522/6818/17). Проте, колегія суддів не погоджується зі вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень. У цьому випадку Одеська міська рада, як орган місцевого самоврядування, має право реалізувати своє право на прийняття до комунальної власності майна та подальшим розпорядженням комунальним майном від імені територіальної громади, а тому має рівні права з громадянами та юридичними особами, з якими вона вступає у відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном, тобто є рівноправним суб`єктом господарських відносин. Частиною другою статті 20 Господарського кодексу України (у вказаній редакції) кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення. Згідно з частинами п`ятою, восьмою статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом. Згідно з пунктом 19 частини першої статті 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються такі питання як вирішення за дорученням відповідних рад питань про продаж, передачу в оренду, концесію або під заставу об`єктів комунальної власності, які забезпечують спільні потреби територіальних громад і перебувають в управлінні районних, обласних рад, а також придбання таких об`єктів в установленому законом порядку. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що у справі, яка розглядається, Одеська міська рада виступає як суб`єкт господарських правовідносин і має такий самий правовий статус, що й інші учасники цих відносин. Таким чином, колегія суддів, незважаючи на участь у спорі суб`єкта владних повноважень, доходить до висновку висновку про те, що цей спір не є публічно-правовим та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Відтак, спірні правовідносини у справі пов`язані з передачею у комунальну власність територіальної громади міста нерухомого майна, тобто права цивільного, тому позов у справі не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що спір про визнати протиправною бездіяльність Одеської міської ради та зобов`язати Одеську міську раду розглянути пропозицію Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Усатове» відносно безоплатного прийняття з державної у комунальну власність житлових будинків з інженерними мережами, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Теплична, 3, 4, 5, 8, 9, 10 не відповідає всім ознакам публічно-правового спору, а тому не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів. За таких обставин, спір у цій справі не може вирішуватися за правилами адміністративного судочинства. Згідно з положеннями пункту 1 частини першої статті 12 ГПК України господарським судам підвідомчі, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду. З огляду на наведене, колегія суддів зазначає, що цей спір може вирішуватися в порядку господарського судочинства. Аналогічна правова позиція щодо визначення судової юрисдикції у справах з аналогічним предметом позову міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 15.11.2019 №816/460/16, від 12 червня 2018 року у справі № 816/305/15-а, від 31 липня 2018 року у справі № 495/8001/16-а, від 21 серпня 2019 року у справі № 645/10705/14-а. За таких обставин колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Усатове» про підвідомчість цього спору господарському суду є обґрунтованими. Натомість суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про закриття провадження у цій справі, в частині зазначених позовних вимог. Щодо позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Усатове» про зобов`язання Одеської міської ради прийняти з державної у комунальну власність територіальної громади м. Одеси по акту приймання-передачі гуртожиток за адресою: м. Одеса, вул. Теплична, 1, 2, 18, 22, вул. Агрономічна, 118, корпус 1, вул. Флотська, 27, на підставі прийнятого Одеською міською радою рішення від 21.12.2012 року № 2488-VI «Про надання згоди на передачу з державної в комунальну власність територіальної громади м. Одеси гуртожитків з інженерними мережами, зовнішніми мережами, зовнішнім обладнанням, які у процесі приватизації не увійшли до статутного капіталу (до складу приватизації майна) господарських товариств, але залишалися на їх балансі і є державною власністю», колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про закриття провадження у справі в цій частині, відповідно до наступного. Завданням суду при здійсненні правосуддя в силу положень статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакцій, чинній на момент звернення позивача до суду, є, зокрема, захист гарантованих Конституцією та законами України, прав і законних інтересів юридичних осіб. Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 ГК України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Відтак підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову. Так, предметом позову у справі, що розглядається, є вимога, зокрема, зобов`язати відповідача прийняти з державної у комунальну власність територіальної громади м.Одеси по акту приймання-передачі майно. Як вірно зазначено судом першої інстанції, по суті, предмет позову у вигляді спонукання відповідача до прийняття майна з державної у комунальну власність та підписання акта приймання-передачі є зверненням за захистом не права, а обов`язку, та примушенням особи до вчинення дії, яка є її правом, а не обов`язком. Крім того, обраний позивачем спосіб захисту цивільного права не передбачено законом, оскільки він не підпадає під примусове виконання обов`язку в натурі, передбачене пунктом 5 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України. Позовні вимоги про зобов`язання Одеської міської ради прийняти з державної у комунальну власність територіальної громади м. Одеси по акту приймання-передачі гуртожиток за адресою: м. Одеса, вул. Теплична, 1, 2, 18, 22, вул. Агрономічна, 118, корпус 1, вул. Флотська, 27, на підставі прийнятого Одеською міською радою рішення від 21.12.2012 року № 2488-VI «Про надання згоди на передачу з державної в комунальну власність територіальної громади м. Одеси гуртожитків з інженерними мережами, зовнішніми мережами, зовнішнім обладнанням, які у процесі приватизації не увійшли до статутного капіталу (до складу приватизації майна) господарських товариств, але залишалися на їх балансі і є державною власністю» - є помилковими з огляду на те, що така вимога позивача не є правильно обраним способом захисту своїх інтересів. Враховуючи викладене, вимога позивача у цій справі не відповідає належним способам захисту прав, встановленим чинним законодавством, і, як наслідок, не приводить до поновлення порушеного права позивача. Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. Також суд вважає за необхідне зазначити, що такий спір (саме з такими викладеними позивачем вимогами) не можє бути розглянутий й у порядку іншого (ніж господарське) судочинства. Колегія суддів зауважує, що як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16. Також, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц від 02.07.2019 у справі № 48/340. Колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги, що означені позовні вимоги підлягають розгляду за правилами господарського судочинства, оскільки в даному випадку, вимога позивача у цій справі не відповідає належним способам захисту прав, встановленим чинним законодавством, і, як наслідок, не приводить до поновлення порушеного права позивача. та як зазначено вище, такий спір (саме з такими викладеними позивачем вимогами) не можє бути розглянутий й у порядку іншого (ніж господарське) судочинства. Таким чином, перевіривши застосування судом першої інстанції норм процесуального права на підставі встановлених ним фактичних обставин справи та в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги частково та про наявність підстав для часткового скасування ухвали Господарського суду Одеської області від 22.01.2020 з направленням справи № 916/3066/19 в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Усатове» до Одеської міської ради про визнання протиправною бездіяльність Одеської міської ради щодо не розгляду пропозиції Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Усатове» відносно безоплатного прийняття з державної у комунальну власність будинків з інженерними мережами, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Теплична, 3, 4, 5, 8, 9, 10 та зобов`язання Одеську міську раду розглянути пропозицію Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Усатове» відносно безоплатного прийняття з державної у комунальну власність житлових будинків з інженерними мережами, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Теплична, 3, 4, 5, 8, 9, 10 - для продовження розгляду до господарського суду Одеської області. В іншій частині ухвалу Господарського суду Одеської області від 22.01.2020 - залишити без змін. З огляду на висновок суду апеляційної інстанції про часткове задоволення апеляційної скарги та направленням справи для продовження розгляду, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду спору. Керуючись ст.ст. 233, 236, 240, 275, 276 - 277, 280, 282-283 ГПК України, Південно-Західний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Усатове» задовольнити частково. Ухвалу Господарського суду Одеської області від 22.01.2020 по справі № 916/3066/19 скасувати частково. Справу № 916/3066/19 в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Усатове» до Одеської міської ради про визнання протиправною бездіяльність Одеської міської ради щодо не розгляду пропозиції Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Усатове» відносно безоплатного прийняття з державної у комунальну власність будинків з інженерними мережами, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Теплична, 3, 4, 5, 8, 9, 10 та зобов`язання Одеську міську раду розглянути пропозицію Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Усатове» відносно безоплатного прийняття з державної у комунальну власність житлових будинків з інженерними мережами, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Теплична, 3, 4, 5, 8, 9, 10 - направити для продовження розгляду до господарського суду Одеської області. В іншій частині ухвалу Господарського суду Одеської області від 22.01.2020 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у строки, передбачені статтею 288 ГПК України. Повний текст постанови складено 04.03.2020. Головуючий суддя Філінюк І.Г. Суддя Аленін О.Ю. Суддя Лавриненко Л.В.