Постанова 4820 № 673/451/19

УКРАЇНА ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________________________________________ Справа № 673/451/19 Провадження № 22-ц/4820/483/20 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 березня 2020 року м. Хмельницький Хмельницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Корніюк А.П. (суддя доповідач), П`єнти І.В.,Талалай О.І. розглянув в порядку спрощеного письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу №673/451/19 за апеляційною скаргою АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» на рішення Деражнянського районного суду Хмельницької області від 05 грудня 2019 року (суддя Дворнін О.С., повне судове рішення складено 05 грудня 2019 року) у справі за позовом АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги і матеріали справи, суд в с т а н о в и в: Звертаючись до суду із позовом АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (далі Банк) вказувало, що 11.09.2012 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 4000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, оформивши Заяву №б/н від 11.09.2012 року та підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» і «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua складає між нею та Банком Договір про надання банківських послуг (далі Договір), що підтверджується підписом у заяві. Позивач зазначав, що ним були виконанні усі взяті на себе зобов`язання за Договором, тоді як відповідачка не надала своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями, у зв`язку із чим виникла станом на 17.02.2019 року заборгованість у розмірі 12197,17 грн. з яких: 3374,46 грн. заборгованість за кредитом; 6965,70 грн.- заборгованість по процентам, 800 грн. заборгованість за пенею та комісією, а також 500 грн. штраф (фіксована частина) та 557,01 грн. штраф (процентна складова). Тому позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 12197,17 грн. заборгованості за кредитним договором №б/н від 11.09.2012 року та судові витрати. Рішенням Деражнянського районного суду Хмельницької області від 05 грудня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором №б/н від 11.09.2012 року в сумі 3374,46 грн. та судовий збір в розмірі 531,46 грн. В решті позову відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення процентів та неустойки, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в апеляційній скарзі просить скасувати рішення Деражнянського районного суду Хмельницької області від 05 грудня 2019 року в цій частині та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог банку. Банк посилається на те, що у цій справі не може бути застосована позиція Верховного Суду, що висловлена у постанові від 03.07.2019 року у справі №342/180/17, оскільки вказана позиція стосується конкретної справи за інших правовідносин сторін, коли відповідачем заперечувались такі умови договору як погоджені між сторонами у належний спосіб. Натомість апелянт вважає помилковим не застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин висновків, викладених в постановах Верховного Суду у справі №428/2873/17 від 28.03.2019 року та у справі №923/760/18 від 08.07.2019 року, що призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення суду. На думку апелянта, встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, суд не мав підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту. Крім того, оскаржуваним рішенням суд, нехтуючи принципами платності кредитного договору, наносить істотну шкоду усім споживачам банківських послуг, банку та в цілому порушує стабільність функціонування фінансового сектору держави. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Справа розглядається в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Положеннями ч. 2 ст. 247 ЦПК України передбачено, що у разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється. Встановлено, що апелянтом оскаржується рішення Деражнянського районного суду від 05 грудня 2019 року в частині відмови у стягненні процентів та неустойки. В решті судове рішення сторонами не оскаржується. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного. Згідно положень ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України. Так, судом першої інстанції встановлено, що факт укладення між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» і ОСОБА_1 кредитного договору 11 вересня 2012 року підтверджується письмовою Анкетою - заявою позичальника про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, підписаною уповноваженою банком особою та відповідачкою. У цій анкеті заяві зазначається, що ОСОБА_1 , ознайомившись із Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами ПриватБанку просила надати банківські послуги і позичальник погоджувалася, що заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифи складають між нею та Банком договір про надання банківських послуг. Також відповідачка засвідчила, що вона ознайомлена і згодна з Умовами та Правилами надання банківських послуг, що були надані Банком для ознайомлення в письмовому вигляді. Умови та Правила надання банківських послуг розміщені на офіційному сайті ПРИВАТБАНКУ www.privatbank.ua, які відповідачка зобов`язалась отримати та регулярно ознайомлюватися із їх змінами на сайті ПРИВАТБАНКУ www.privatbank.ua (а.с. 7). Позивач при зверненні до суду посилався на те, що відповідачка користувалася картковим рахунком і використовувала кредитні кошти, цим самим прийняла пропозицію Банку та уклала кредитний договір, що узгоджується із ч. 2 ст. 642 ЦПК України. У зв`язку із порушеннями ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором, на думку позивача, відповідачка станом на 17.02.2019 року має заборгованість в розмірі 12197,17 грн., з яких: 3374,46 грн. заборгованість за кредитом; 6965,70 грн. - заборгованість по процентам, 800 грн. заборгованість за пенею та комісією, а також 500 грн. штраф (фіксована частина) та 557,01 грн. штраф (процентна складова). Стягуючи із ОСОБА_1 на користь позивача 3374,46 грн. заборгованості за тілом кредиту, суд першої інстанції виходив із доведеності цієї вимоги. Заочне рішення суду в цій частині сторонами не оскаржується, а тому в апеляційному порядку не переглядається. Разом з тим, відмовляючи у стягненні з відповідачки заборгованості за процентами та неустойки, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що відсутні правові підстави для їх стягнення із ОСОБА_1 , адже Банком не надано належних, достовірних та достатніх доказів того, що Умови і Правила надання банківських послуг та Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», на які посилається Банк, є складовою укладеного між сторонами кредитного договору. Дійшовши такого висновку, суд обґрунтовано посилався на відповідні норми матеріального та процесуального права і такі висновки суду узгоджуються з матеріалами справи. Так, положеннями статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Також, за змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Умови та Правила надання банківських послуг АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана позичальником. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) приєднується до тих умов, з якими він безпосередньо ознайомлений. Роздруківка із сайту позивача не може виступати належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. Зазначений висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 (провадження № 14-131цс19). Як вбачається із позовної заяви Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту, стягнути проценти за користування кредитом та пеню, комісію і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку (а.с. 8 - 32) розуміла ОСОБА_1 і ознайомилася та погодилася з ними, підписуючи анкету - заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема щодо сплати комісії, пені і штрафів, та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді анкети - заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг - це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що відсутні законні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПРИВАТБАНК» було дотримано вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності і розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що відсутні законні підстави для стягнення із ОСОБА_1 відсотків, пені, комісії та штрафів. Посилання в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції при відмові у стягненні відсотків не враховано, що відповідачкою не заявлялися вимоги про визнання недійсним або нікчемним кредитного договору від 11.09.2012 року є такими, що не заслуговують на увагу. Адже суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що позивачем не надано належних, достовірних та достатніх доказів того, що Умови і Правила надання банківських послуг та Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», на які посилається Банк, є складовою укладеного між сторонами кредитного договору, в якому узгоджено підстави, порядок нарахування та розмір відсотків, що підлягають сплаті позичальником за користування кредитними коштами. Не приймаються до уваги і доводи апеляційної скарги в тій частині, що суд безпідставно послався на висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 року у справі №342/180/17, адже суд, відповідно до ч. 1 ст. 10 ЦПК України при розгляді справи керується принципом верховенства права і правовідносини у справі №342/180/17 та у цій справі є подібними, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту з огляду на його характер, спрямування та об`єкт кредитування є тотожним споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну частину договору. А відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує саме висновки щодо застосування відповідних норм права, що викладені в постановах Верховного Суду. Посилання в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції не враховано постанови Верховного Суду від 28.03.2019 року по справі №428/2873/17, від 08.07.2019 року по справі №923/760/18 є безпідставними, адже Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява №28342/95, §61). ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява №17862/91, §31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява №20372/11, §65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява №20166/92, §36). З огляду на те, що принцип верховенства права передбачає наявність правової визначеності, тому суд першої інстанції при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин вірно врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, що викладені в постанові від 03.07.2019 року по справі №342/180/17. Аргументи апеляційної скарги в тій частині, що місцевий суд прийшов до помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення із відповідачки відсотків, допустивши грубе порушення норм цивільного права не заслуговують на увагу, оскільки позивачем в позовній заяві не заявлялися вимоги про стягнення із ОСОБА_1 відсотків за користування кредитними коштами на підставі ст. 1048 ЦК України у розмірі облікової ставки НБУ і ця підстава не була предметом розгляду суду першої інстанції. А в силу ч. 6 ст. 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. З огляду на вищенаведене, судова колегія вважає, що вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин та норми матеріального права, що підлягають застосуванню; повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку; правильно встановив обставини справи та ухвалив законне й обґрунтоване рішення, що відповідає вимогам матеріального та процесуального права і підстав в межах доводів апеляційної скарги для його скасування не вбачається. Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» залишити без задоволення. Рішення Деражнянського районного суду Хмельницької області від 05 грудня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Повне судове рішення складено 03 березня 2020 року. Судді А.П. Корніюк І.В. П`єнта О.І. Талалай