Постанова 4813 № 522/21994/18

Номер провадження: 22-ц/813/1473/20 Номер справи місцевого суду: 522/21994/18 Головуючий у першій інстанції Шенцева О. П. Доповідач Драгомерецький М. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19.02.2020 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справах: головуючого судді: Драгомерецького М.М. суддів колегії: Дрішлюка А.І., Черевка П.М., при секретарі: Павлючук Ю.В., за участю: адвоката позивача Філіпцова О.С. - Гнатюка В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Одеської міської ради на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 червня 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради про встановлення юридичного факту,- В С Т А Н О В И В: 17 грудня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Одеської міської ради про встановлення юридичного факту та просив встановити факт спільного проживання однією сім`єю. Обґрунтовуючи свої вимоги тим, що у липні 2010 року він познайомився з ОСОБА_2 та його дружиною ОСОБА_3 . З того часу між ними виникли взаємовічливі та добрі стосунки. Позивач зазначає, що в результаті спілкування з подружжям йому було запропоновано оселитися та проживати разом з ними однією родиною безстроково у квартирі АДРЕСА_1 . Запрошення стосовно сумісного проживання було обґрунтовано тим, що у подружжя ОСОБА_4 відсутні близькі родичі, які б піклувалися про них, оскільки вони перебувають у похилому віці та їм потрібно підтримка та допомога. Позивач погодився на пропозицію проживати разом однією родиною та згодом оселився у зазначеній квартирі, приймав участь у ведені спільного господарства разом з подружжям ОСОБА_4 , надавав необхідну допомогу та приймав безпосередньо фінансову участь в утриманні квартири. В подальшому в наслідок тяжкої хвороби ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , позивач разом з чоловіком померлої приймав участь в організації та проведенні похорон. Після смерті ОСОБА_3 , позивач продовжив проживати однією родиною за вказаною адресою разом з ОСОБА_2 , після смерті якого, що сталося 23 вересня 2016 року, він у порядку ч. 1 ст. 1264 ЦК України 20 березня 2017 року, в межах визначеного законом строку звернувся до Шостої Одеської Державної нотаріальної контори, з заявою про прийняття спадщини як спадкоємцем за законом четвертої черги, на підставі якої було заведено спадкову справу №82/2017. Однак, після розгляду його заяви, нотаріальною конторою було надано мотивоване роз`яснення у відповідності до п. 4.4 Розділу 4 Глави 10 «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», яким було відмовлено у наданні свідоцтва про право на спадкове майно, на тій підставі, що на часі у позивача відсутні належні докази, які б свідчачи про факт його проживання однією родиною зі спадкоємцем, не менш ніж п`ять років. Вказаний факт повинен підтверджуватись рішенням суду, яке набрало законної сили. Враховуючи роз`яснення та рекомендації нотаріуса позивач звернувся до суду для встановлення юридичного факту сумісного проживання однією сім`єю. Представник відповідача Одеської міської ради з`явився в судове засідання та надав відзив на позовну заяву, у якому просив у задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі, посилаючись на відсутність фактів, які підтверджують спільне проживання позивача зі спадкодавцем. Також, зазначив, що позивачем порушений порядок подання письмових доказів, встановлений процесуальним законом, а заяви сусідів спадкодавця, які засвідчені приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу отримані не за процедурою допиту свідків та не можуть використовуватися як засіб доказування. Надані позивачем докази є неналежними, недопустимими та недостовірними, жодним чином не підтверджують спільного проживання, ведення позивачем зі спадкодавцем спільного господарства, наявність спільних витрат, піклування та підтримку один одного морально і матеріально, тобто проживання однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11 червня 2019 року вимоги ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі. Встановлено юридичний факт спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_2 , в період з липня 2010 року до дня його смерті у житлової квартирі АДРЕСА_1 . В апеляційній скарзі Одеська міська рада просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. У судове засідання до суду апеляційної інстанції сторони по справі не з`явились, але про розгляд справи вони сповіщались належним чином та завчасно, про що свідчать поштові повідомлення про отримання ними судових повісток. Крім того, інтереси позивача ОСОБА_1 представляє його адвокат. Тому у відповідності до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка належним чином сповіщених сторін у справі в судове засідання не перешкоджає розглядові справи та у доступі до суду апеляційної інстанції. Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги та заперечення на апеляцію, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах вимог заяви та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав. У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За змістом статей 15, 16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 ЦК України. Відповідно до статей 1216 - 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. За змістом статей 1220, 1221 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу). Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини (стаття 1222 ЦК України). Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (стаття 1223 ЦК України). У статтях 1268, 1269 ЦК України зазначено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. У відповідності до статті 1258 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу. Статтею 1264 ЦК України передбачено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Згідно частин 2 та 4 статті 3 СК України смію складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності належала двокімнатна квартира АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Управлінням житлово-комунального господарства виконавчого комітету Одеської міської Ради народних депутатів від 13.08.1996р. згідно розпорядження №81728, право власності зареєстровано в ОМБТІ 06 вересня 1996 року (а. с. 19 - 21). ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , про що 22.04.2013р. складено актовий запис №4093 (а. с. 16), ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_2 , про що 26.09.2016р. складено актовий запис №9691 (а. с. 66). Після його смерті відкрилась спадщина у вигляді вказаної квартири АДРЕСА_2 , 20 березня 2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Шостої одеської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті спадкодавця ОСОБА_2 , й до майна померлого було зведено спадкову справу №82/2017р. (а. с. 64, 65) Згідно довідки Шевченківського відділення поліції Приморського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області за №36/1-6884 від 05.05.2017р., під час перевірки вказаних фактів дільничним був здійснений вихід за вказаною адресою та прийняті відповідні пояснення від сусідів, які мешкають поруч, в багатоквартирному житловому будинку, розташованому за адресою АДРЕСА_3 (а. с. 24). Сусіди ОСОБА_5 та ОСОБА_6 надали письмові пояснення про те, що позивач ОСОБА_1 , починаючи з 2010 року приймав участь у ведені спільного господарства разом з померлим ОСОБА_2 , надавав йому всіляку необхідну матеріальну допомогу, утримував його під час хвороби через придбання необхідних ліків та доставляв його до лікарні, особисто організовував поховання та сплачував необхідні витрати на ритуальні послуги та поховання померлого (а. с. 25, 26). Факт спільного проживання однією сім`ю позивача разом з померлим ОСОБА_2 підтверджується актом від 15.05.2017р., складеним КП «Житлово-комунальний сервіс «Фонтанський», на території обслуговування якого розташоване спадкове нерухоме майно, за участю сусідів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які підтвердили певні факти, щодо участі позивача у ведені спільного господарства разом з спадкодавцем та наданні йому всілякої необхідної матеріальної та іншої посильної допомоги тощо (а. с. 22). Після смерті ОСОБА_2 питаннями організації його поховання займався позивач, що підтверджується укладеним договором - замовленням від 27.09.2016р. та рахунком - фактурою від 27.09.2016р.0 №б/н, а також квитанцією до прибуткового касового ордера від 27.09.2016р. (а. с. 27, 29, 30). Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 засвідчили суду, що позивач проживав разом із ОСОБА_2 починаючи з 2010 року. З позивачем та померлим вони були особисто знайомі. Померлий ОСОБА_2 працював сторожем у Одеському національному університеті імені І.І. Мечникова, там же працював і позивач ОСОБА_1 .. Свідок ОСОБА_9 підтвердила, що завідувала столовою у приміщенні університету, позивач та ОСОБА_2 відвідували столову разом, їй було відомо що проживають вони разом. Свідок ОСОБА_7 повідомив, що допомагав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відвідувати лікарню разом із дружиною ОСОБА_4 , допомагав відвозити до лікарні ОСОБА_4 та з організацією поховання ОСОБА_2 , ОСОБА_10 повідомив, що знайомий з ОСОБА_1 з початку 2000-х років, неодноразово відвідував ОСОБА_1 у квартирі спільного проживання із ОСОБА_2 , допомагав ремонтувати сантехнику. Згідно матеріалів спадкової справи №82/2017, яка була заведена Шостою одеською державною нотаріальною конторою до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 , заяв про прийняття спадщини або про відмову від спадщини, з боку інших осіб до нотаріальної контори не надходило, листом державного нотаріуса Ільницької Г.П. від 20 березня 2017 року №881/02-14 позивачу запропоновано звернуться до суду для встановлення факту проживання однією сім`єю (а. с. 64-76). Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем ОСОБА_1 доведений факт проживання однією сім`єю в період з липня 2010 року до дня смерті ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_1 . Проте, з таким висновком суду першої інстанції погодитись неможливо, виходячи з наступного. Частиною 1 та 2 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. За змістом статей 12 та 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Як зазначено у частині 1 статті 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Однак, в порушення положень статей 12, 81, 263, 264 ЦПК України суд першої інстанції не перевірив належним чином обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та не надав правильної оцінки наявним у справі доказам. Колегія суддів вважає, що у даному випадку докази були досліджені судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, тому апеляційний суд має законні підстави для встановлення обставин, що мають значення для справи, та дослідження й оцінки наявних у справі доказів. Відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного процесу позивач був зобов`язаний довести в судовому засіданні ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог, а саме, те, що він проживав зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, а відповідач - ті обставини, на які він посилався як на заперечення проти позову. У пунктах 2, 21 постанови №7 Пленуму «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року Верховний Суд України роз`яснив, що справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім`єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 1 січня 2004 року тощо. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження з`ясується, що має місце спір про право, суд на підставі частини шостої статті 235 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) залишає заяву без розгляду та роз`яснює заявникові, що він має право звернутися до суду з позовом на загальних підставах. При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім`ї, тощо. Правила статті 1264 ЦК не стосуються дітей, влаштованих у прийомні сім`ї та дитячі будинки сімейного типу. У п. 6 Рішення Конституційного Суду України №5-рп/99 від 03 червня 1999 року у справі №1-8/99 за конституційними поданнями Служби безпеки України, Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України, Міністерства фінансів України щодо офіційного тлумачення положень пункту 6 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», частин четвертої і п`ятої статті 22 Закону України «Про міліцію» та частини шостої статті 22 Закону України «Про пожежну безпеку» (справа про офіційне тлумачення терміну «член сім`ї») визначено, що «обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення з суб`єктом права на пільги щодо оплати житлово-комунальних послуг спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин». Згідно роз`яснень Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладених у пунктах 1 та 9 Інформаційного листа «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16 травня 2013 року №24-753/0/4-13, викладені наступні положення: «щодо визнання особи такою, що прийняла спадщину, зокрема в спорах про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, у випадках, коли спадкоємці постійно проживали разом зі спадкодавцем, проте зареєстровані за іншою адресою, судам слід враховувати таке. Місцем проживання фізичної особи згідно ч. 1 ст. 29 ЦК є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Місце проживання необхідно відрізняти від місця перебування фізичної особи, тобто того місця, де вона не проживає, а тимчасово знаходиться. Заяви про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини в порядку окремого провадження підлягають задоволенню судом, якщо у паспорті спадкоємця відсутня відмітка про місце реєстрації особи. При встановленні судами факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до дня смерті (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати положення ст. 3 СК, відповідно до якої сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки, а також те, що сім`я створюється на підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Згідно пункту 3.22. глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5, у разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті спадкодавця проживав разом із цим спадкодавцем. Обґрунтовуючи судове рішення, суд першої інстанції посилався лише на докази, які виникли після смерті спадкодавця, а саме, на акт, складений КП «Житлово-комунальний сервіс «Фонтанський» від 15.05.2017р., лист Шевченківського відділення поліції Приморського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області за №36/1-6884 від 05.05.2017р., свідчення свідків та документи про поховання спадкодавця від 27 вересня 2016 року (помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ). Однак, матеріали справи не містять письмових доказів про сплату комунальних платежів, ведення спільного господарства, наявності спільних витрат, взаємних прав та обов`язків, купівлі майна для спільного користування тощо, а також належних доказів на підтвердження того, що спадкодавець потребував матеріальної допомоги, лікування та придбання ліків. Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 06 листопада 2019 року у справі №522/892/16 (провадження №61-29329 св 18), яка згідно вимог частини 4 статті 263 ЦПК України має бути врахована судом при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин. Не з`ясовано судом першої інстанції, чи дотримано позивачем порядок вселення в квартиру спадкодавця, чи було це приміщення постійним місцем його проживання не менш п`яти років до часу відкриття спадщини, чи зберігав позивач за собою право користування іншим жилим приміщенням, враховуючи той факт, що він зареєстрований за іншою ніж спадкодавець адресою. Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 07 листопада 2018 року у справі №522/18290/16 (провадження №61-29903св18), яка згідно вимог частини 4 статті 263 ЦПК України має бути врахована судом при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин. З наявної в матеріалах копії спадкової справи №82/2017 до майна померлого ОСОБА_2 , заведеною Шостою одеською державною нотаріальною конторою, вбачається, що: згідно копії довідки дільниці №4 КП «ЖКС «Фонтанський» №311 від 20 березня 2017 року, спадкодавець ОСОБА_2 проживав за адресою: АДРЕСА_4 , по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 70) згідно копії паспорту позивача ОСОБА_1 , він зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 з 01 жовтня 2013 року, а до цього часу був зареєстрований в Донецької області м. Шахтарськ, перебуває у шлюбі з ОСОБА_11 з 02 липня 2001 року (а. с. 61зв.-62). З повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб №00022257317 від 02 березня 2019 року вбачається, що позивач ОСОБА_1 перебував у шлюбі з ОСОБА_12 з 02 липня 2001 року по 22 лютого 2019 року, актовий запис щодо розірвання шлюбу №1, складений у Крижопільському районному відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області на підставі рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 24 жовтня 2018 року у справі №521/123878/18 (а. с. 83зв.-84). Згідно рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 24 жовтня 2018 року по справі №521/13878/18 (провадження 2/521/4116/18) за позовом ОСОБА_13 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, позивач ОСОБА_1 перебував у шлюбі з ОСОБА_13 з 02 липня 2001 року, ІНФОРМАЦІЯ_4 у них народився син ОСОБА_14 . Відповідно до частини 4 статті 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Необхідність визнання обов`язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року», згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. Ключовими принципами цієї статті є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд. В пункті 45 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» від 17 березня 2011 року (остаточне - 17 червня 2011 року), зазначено, що «суд при оцінці доказів керується критерієм «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого королівства»), проте таке доведення може впливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між особою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини»). Аналізуючи зазначені норми права, роз`яснення Верховного Суду України, застосовуючи практику Європейського суду з прав людини, з`ясовуючи вказані обставини та оцінюючи належність, допустимість, достовірність наявних у справі доказів кожний окремо й у їх сукупності, керуючись критерієм доведення «поза розумним сумнівом», колегія суддів приймає до уваги вищезазначені докази надані й вважає, що ці докази з достовірністю та об`єктивно підтверджують те, що позивач ОСОБА_1 в період з 2010 року по 23 вересня 2016 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_13 , і їх шлюб у встановленому порядку не припинено. Тому створення сім`ї з ОСОБА_2 суперечить моральним засадам суспільства, і позивач не може набувати право на спадщину, як спадкоємець четвертої черги за законом. У цьому випадку встановлення факту не зумовлює юридичних наслідків, тому підстави для задоволення позову відсутні. За таких обставин, виконуючи повноваження суду апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивачем ОСОБА_1 в судовому засіданні не доведено належним чином те, що відповідач, Одеська міська рада, порушує його право на спадкування після смерті ОСОБА_2 , тому у відповідності до статей 15, 16 ЦК України порушене право позивача не підлягає захисту судом. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 03 вересня 2014 року у справі №6-84цс14. Отже, вимоги позивача ОСОБА_1 є незаконними, необґрунтованими и задоволенню не підлягають. Порушення судом норм процесуального права, а саме, статей 12, 81, 263 - 265 ЦПК України, та норм матеріального права, а саме, статті 3 СК України, статті 1264 ЦК України, у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову. На підставі частин 1 та 13 статті 141 ЦПК України судовій збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове рішення, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідач, Одеська міська рада, понесла і документально підтвердила витрати по сплаті судового збору при подачі апеляційної скарги в сумі 1 921,00 грн. (а. с. 158) тому у зв`язку із задоволенням апеляційної скарги присудженню з позивача на користь Одеської міської ради підлягає судовий збір в сумі 1 921,00 грн.. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 382-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Одеської міської ради задовольнити частково, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 червня 2019 року скасувати. Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Одеської міської ради про встановлення юридичного факту відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) на користь Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 26597691) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 921 гривень. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст судового рішення складено: 02 березня 2020 року. Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький А.І. Дрішлюк П.М. Черевко