Постанова 4857 № 1.380.2019.001574

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 лютого 2020 рокуЛьвівСправа № 1.380.2019.001574 пров. № 857/13889/19 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії : головуючого судді: Гуляка В.В. суддів: Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й. за участі секретаря судового засідання: Марцинковської О.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2019 року (суддя Гавдик З.В., час ухвалення не зазначений, місце ухвалення м.Львів, дата складання повного тексту 25.11.2019 року), в адміністративній справі №1.380.2019.001574 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, про визнання неправомірними дій, зобов`язання вчинити дії, встановив: У квітні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача ГУ ПФУ у Львівській області у якому, з урахуванням уточнення (зменшення) позовних вимог, просив: 1) визнати неправомірними діяння відповідача щодо відмови позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах; 2) зобов`язати відповідача призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах (зі скороченням пенсійного віку) з моменту звернення із заявою до відповідача, тобто з 24.10.2018 року. Відповідач ГУ ПФУ у Львівській області позовних вимог не визнав, в суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву, просив у задоволенні адміністративного позову відмовити. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2019 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії ГУ ПФУ у Львівській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Зобов`язано ГУ ПФУ у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.10.2018 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Стягнено за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ у Львівській області на користь ОСОБА_1 768,40 грн. сплаченого судового збору. З цим рішенням суду першої інстанції від 13.11.2019 року частково не погодився позивач ОСОБА_1 та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржене рішення суду, в частині незадоволення позовної вимоги про зобов`язання призначити пенсію, є незаконним та необгрунтованим, тому в цій частині підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що позивач має право на призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до п.«б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» за списком №2, у зв`язку з чим 24.10.2018 р. звернувся до відповідача зі заявою. Рішенням ГУ ПФУ у Львівській області №17 від 01.11.2018 року безпідставно відмовлено позивачу у призначенні пільгової пенсії за списком №2, оскільки у позивача був наявним необхідний пільговий стаж, тобто більше половини стажу (більше 6 років 3 місяці) на роботах, що дає право на призначення пенсії. Вказує апелянт, що суд першої інстанції за результатами розгляду справи встановив наявність у позивача необхідного пільгового стажу для призначення пенсії за списком №2 і тому визнав протиправними дії відповідача щодо відмови у призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах. Однак, суд першої інстанції безпідставно покликається на дискреційні повноваження відповідача щодо прийняття рішення про перерахунок пенсії, хоча позивач оскаржує відмову в призначенні, а не перерахунку пенсії. Звертає увагу апелянт на те, що у позивача наявні усі умови для призначення пенсії на пільгових умовах, тому суд першої інстанції відповідно до ч.4 ст.245 КАС України мав би зобов`язати відповідача призначити позивачу відповідну пенсію, і це не буде втручанням суду у дискреційні повноваження відповідача як суб`єкта владних повноважень. Крім цього, вказує апелянт, що суд першої інстанції неправомірно відмовив у відшкодуванні понесених позивачем витрат на правову допомогу, оскільки фактично надана правова допомога підтверджується наявними в матеріалах справи документами. Також звертає увагу апелянт на невідповідність рішення суду першої інстанції вимогам статті 246 КАС України. За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати частково оскаржене рішення суду першої інстанції від 13.11.2019 року та ухвалити нове судове рішення, яким зобов`язати ГУ ПФУ у Львівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах (зі скороченням пенсійного віку) з моменту звернення із заявою до відповідача, тобто з 24.10.2018 року. Також апелянт просить перерозподілити судові витрати сторін, понесені в першій інстанції, та стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати ним у зв`язку із апеляційним оскарженням. Відповідач ГУ ПФУ у Львівській області подав суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , просить у задоволенні цієї апеляційної скарги відмовити повністю. Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи та їх представників, які з`явились в засідання суду апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що дану апеляційну скаргу слід задоволити частково, з урахуванням наступного. Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 03.04.2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Комісії з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років ГУ Пенсійного фонду України у Львівській області зі заявою про підтвердження стажу роботи. До заяви додано: довідку з ЄДР про ліквідацію підприємства, установи, організації без визначення правонаступника; трудову книжку; довідку про заробітну плату; копії документів про переведення на іншу роботу; на роботу з неповним робочим днем; надання відпусток без збереження заробітної плати (у разі відсутності довідка про їх відсутність) (а.с. 79). За результатами розгляду цієї заяви Комісія з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років ГУ Пенсійного фонду України у Львівській області прийняла рішення від 27.09.2018р. №82775сл/03.30-07 про відмову ОСОБА_1 у підтвердженні стажу роботи на посаді електрогазозварника Стрийського АТП-31414 (згодом ВАТ «Стрийське АТП - 14609») у період з 17.12.1981р. по 06.12.1983р. (а.с. 114). Також встановлено, що 24.10.2018 року позивач звернувся до відповідача ГУ ПФУ у Львівській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2. До заяви додано копії документів: довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру; паспорт; трудову книжку; атестати про освіту; довідки про роботу на підприємстві; довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній; витяги з наказів по особовому складу про прийом та звільнення з роботи; особову картку; розрахункові платежі за 1982-1983 р.р. (а.с. 12, 117). За результатами розгляду цієї заяви позивача, Рішенням ГУ ПФУ у Львівській області №17 від 01.11.2018 року відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії на пільгових умовах за віком по Списку №2, у зв`язку з недостатністю пільгового стажу роботи, зокрема, у зв`язку із не підтвердженням роботи на посадах електрозварювальника та газозварювальника в Стрийському АТП-31414 (згодом ВАТ «Стрийське АТП - 14609») в період з 17.12.1981р. по 06.12.1983р., яка відноситься до пільгового стажу (а.с. 14-16). Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції у рішенні від 13.11.2019 року сформував висновок про те, що наявними матеріалами справи та доказами по справі підтверджується право позивача ОСОБА_1 на призначення пільгової пенсії за списком №2 у зв`язку із наявністю у нього необхідного пільгового стажу на час звернення із заявою від 24.10.2018 року про призначення пенсії. Тому, суд визнав протиправними дії відповідача щодо відмови у призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах. Також суд першої інстанції дійшов до висновку про те, що суд не може зобов`язати відповідача прийняти рішення про призначення пенсії позивачу, оскільки це питання відноситься до дискреційних повноважень відповідача. Тому, суд вирішив зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2. Колегія суддів апеляційного суду враховує, що рішення суду першої інстанції від 13.11.2019 року щодо задоволення частини позовних вимог, тобто про визнання протиправними дій відповідача ГУ ПФУ у Львівській області щодо відмови позивачу ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, не оскаржено відповідачем у встановленому законом апеляційному порядку, оскільки ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31.01.2020 року апеляційну скаргу ГУ ПФУ у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13.11.2019 року повернено скаржнику. Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовної вимоги про визнання протиправними дій ГУ ПФУ у Львівській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв`язку із наявністю у позивача необхідного пільгового стажу на час звернення із заявою від 24.10.2018 року про призначення пенсії не являється предметом апеляційної перевірки. Відносно рішення суду першої інстанції від 13.11.2019 року в іншій частині, тобто в частині щодо часткового задоволення позовної вимоги про зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах (зі скороченням пенсійного віку) з моменту звернення із заявою до відповідача, тобто з 24.10.2018 року, та щодо зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, яке є предметом апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 , то суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до положень статей 2, 5 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Статтею 245 КАС України передбачено, що при вирішенні справи по суті суд, може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про, зокрема, визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Крім цього, відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Отже, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Однак, це не означає, що відповідний суб`єкт владних повноважень вправі приймати неправомірні рішення і при цьому посилатись на наявність дискреційних повноважень, оскільки у такому випадку йдеться не про дискрецію, а про ухвалення рішення, яке не передбачене законом. Таким чином, наявна в суб`єкта владних повноважень свобода дій при прийнятті рішення в межах його повноважень не є абсолютною, а обмежена певними законодавчо встановленими рамками, якими, зокрема, визначаються підстави та необхідні умови прийняття певного рішення, зміст цього рішення, його альтернативні варіанти, а також перелік дій, які повинна вчинити особа для отримання певної вигоди внаслідок прийняття суб`єктом владних повноважень відповідного рішення. Верховний Суд України у своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі №21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. У рішенні по справі «Олссон проти Швеції» (Olsson v. Sweden) від 24 березня 1988 року Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що яка-небудь норма не може вважатися «законом», якщо вона не сформульована з достатньою точністю так, щоб громадянин самостійно або, якщо знадобиться, з професійною допомогою міг передбачити з часткою ймовірності, яка може вважатися розумною в даних обставинах, наслідки, які може спричинити за собою конкретну дію. Проте, досвід показує, що абсолютна точність недосяжна і що необхідність уникати надмірної жорсткості формулювань і слідувати за обставин, що змінюються, веде до того, що багато законів неминуче викладені в термінах, які більшою чи меншою мірою є невизначеними. Фраза «передбачено законом» не просто відсилає до внутрішнього права, але має на увазі і якість закону, вимагаючи, щоб останній відповідав принципом верховенства права. Таким чином, мається на увазі, що у внутрішньому праві повинні існувати певні заходи захисту проти свавільного втручання публічних властей у здійснення прав, охоронюваних inter alia п. 1 статті

8. Закон, який передбачає дискреційні повноваження, сам по собі не є несумісним з вимогами передбачуваності за умови, що дискреційні повноваження та спосіб їх здійснення вказані з достатньою ясністю для того, щоб з урахуванням правомірності мети зазначених заходів забезпечити індивіду належний захист від свавільного втручання держави. Крім того, згідно п.65 вказаного рішення Суду, втручання повинно бути зумовлено досягненням правомірної цілі. Також Європейський суд з прав людини вказує, що у відповідності зі сформованою практикою Суду, під поняттям необхідності мається на увазі, що втручання відповідає якій-небудь нагальній суспільній потребі і що воно пропорційно законній меті. При визначенні того, чи є втручання «необхідним у демократичному суспільстві», Суд враховує, що за державами - учасницями Конвенції залишається певна свобода розсуду. На підставі викладеного, суд вважає за необхідне зазначити, що запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб`єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним, у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суд зобов`язаний відновити порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається. Повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Отже, колегія суддів апеляційного суду формує висновок про те, що дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 23.05.2018 року (справа №825/602/17), від 11.09.2019 року (справа №819/570/18). Суд апеляційної інстанції враховує, що предметом спору в цій частині є правомірність/протиправність діяння (рішення, дій) відповідача щодо відмови позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, та у зв`язку із цим необхідність зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах (зі скороченням пенсійного віку) з моменту звернення із заявою. Із матеріалів справи та зміст адміністративного позову видно, що позивач оскаржує діяння відповідача щодо відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, які полягають у протиправності рішення №17 від 01.11.2018 року «Про відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах за віком за списком №2 ОСОБА_1 ». Оскільки матеріалами справи та доказами по справі підтверджується право позивача ОСОБА_1 на призначення пільгової пенсії за списком №2 у зв`язку із наявністю у нього необхідного пільгового стажу на час звернення із заявою від 24.10.2018 року про призначення пенсії, про що вказано судом першої інстанції, тому, відповідач за результатами розгляду відповідної заяви позивача від 24.10.2018 року, зобов`язаний був призначити позивачу відповідну пенсію. Таким чином, враховуючи наведені вище фактичні обставини справи та норми чинного законодавства, належним та ефективним способу захисту та відновлення прав позивача, являється зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах (зі скороченням пенсійного віку) з моменту звернення із заявою від 24.10.2018 року. Такий спосіб судового захисту не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача, оскільки відповідач в самостійному порядку не дотримав вимог чинного законодавства та не вчинив відповідних дій (не прийняв відповідного рішення) щодо призначення позивачу пільгової пенсії, в умовах наявності у позивача права на таку пенсію та виконання ним (позивачем) зі своєї сторони усіх необхідних дій для реалізації права на отримання такої пенсії. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає помилковими висновки суду першої інстанції щодо необхідності зобов`язання відповідача ГУ ПФУ у Львівській області повторно розглянути заяву позивача ОСОБА_1 від 24.10.2018 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2. Отже, з врахуванням наведеного вище, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про обгрунтованість доводів апелянта (позивача), в частині щодо наявності підстав для повного задоволення позовної вимоги про зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах (зі скороченням пенсійного віку) з моменту звернення із заявою від 24.10.2018 року. У зв`язку із цим, відповідно до статті 317 КАС України, рішення суду першої інстанції в частині щодо зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 24.10.2018 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах - необхідно скасувати, і в цій частині прийняти нову постанову про повне задоволення позовної вимоги про зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах (зі скороченням пенсійного віку) з моменту звернення із заявою від 24.10.2018 року. Суд апеляційної інстанції також враховує, що у зв`язку із наявністю підстав для повного задоволення позовних вимог, відповідно до вимог статей 139, 322 ч.4 КАС України, підлягають розподілу судові витрати по справі. Тому, відповідно до ст.139 КАС України, в користь позивача слід стягнути із відповідача сплачений судовий збір за подання адміністративного позову в сумі 1536,80 грн. (768,40 + 768,40) та за подання апеляційної скарги в сумі 1152 грн.. Відносно обгрунтувань та вимог апеляційної скарги позивача щодо відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції, то колегія суддів враховує наступне. Відповідно до ч.2 ст.134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Згідно ч.3 ст.134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4 ст.134 КАС України). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5 ст.134 КАС України). Отже, наведеними вище правовими нормами встановлено, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Крім цього, колегія суддів враховує, що відповідно до п.4 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Тобто, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво, та інші види адвокатської діяльності. Згідно п.9 ст.1 цього Закону, представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Відповідно до ст.19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», видами адвокатської діяльності є, зокрема: - надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; - складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; - представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до ст.17 Закону України №3477- IV від 23.02.2006р. «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п.30, ECHR 1999-V). У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п.55 з подальшими посиланнями). З матеріалів адміністративної справи видно, що 21.03.2019 р. між позивачем ОСОБА_1 (Клієнт) та адвокатом Матвіїв Є.І. укладено договір про надання правової допомоги №2019/03/Х-Ф (а.с. 72-74, 76-78). Відповідно до додатку №1 до цього договору від 21.03.2019 р., за надання правової допомоги Клієнт сплачує Адвокату гонорар, який з урахуванням знижки становить 3400 грн. (а.с. 75). Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування судових витрат понесених позивачем на правову допомогу в суді першої інстанції в розмірі 3400 грн., за рахунок бюджетних асигнувань відповідача ГУ Пенсійного фонду України у Львівській області. При цьому, колегія суддів зазначає, що не належать до судових витрат, зокрема, до витрат на професійну правову допомогу, понесені позивачем в суді першої інстанції витрати у виді банківської комісії 15 грн. та поштові витрати 150 грн.. Тому немає підстав для стягнення в користь позивача цих витрат, які заявлені позивачем (апелянтом) до стягнення із відповідача. Також, з матеріалів справи видно, що на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 5600 грн. позивачем (представником позивача) надано: - копію договору про надання правової допомоги №2019/12/Х-Ф від 17.12.2019 року; - додаток 1 до договору про надання правової допомоги №2019/12/Х-Ф; - квитанцію №0.0.1558638257.1 від 19.12.2019р.; - меморіальний ордер від 19.12.2019р.. Колегія суддів зазначає, що з матеріалів справи видно, що адвокат Матвіїв Є.І. здійснювала представництво інтересів позивача Харачко Я.П. у справі №1.380.2019.001574 також у суді першої інстанції, тобто у Львівському окружному адміністративному суді. Тому, підготовка справи до розгляду в суді апеляційної інстанції не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи, оскільки, представник позивача адвокат Матвіїв Є.І. була обізнана про позицію позивача, а нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалось. Апеляційна скарга позивача, та у зв`язку із цим обсяг правової допомоги, стосувались лише часткового оскарження рішення суду першої інстанції. Таким чином, заявлені позивачем до відшкодування 5600 грн. витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції є необгрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру. Заявлений розмір витрат являється не співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) в період апеляційного провадження, із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт). З врахуванням наведеного вище, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що в користь позивача підлягає відшкодуванню розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката в суді апеляційної інстанції в сумі 2800 грн. (5600 / 2 = 2800), які слід стягнути із відповідача. При цьому, колегія суддів зазначає, що не належать до судових витрат, зокрема, до витрат на професійну правову допомогу, понесені позивачем в суді апеляційної інстанції витрати у виді банківської комісії 56 грн. і 23,51 грн., та поштові витрати 168,49 грн.. Тому немає підстав для стягнення в користь позивача цих витрат, які заявлені позивачем (апелянтом) до стягнення із відповідача. Таким чином, з врахуванням наведених вище фактичні обставини справи та норми чинного законодавства, та згідно статті 317 КАС України, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 необхідно задоволити частково. Оскаржене рішення суду першої інстанції від 13 листопада 2019 року необхідно скасувати частково, а саме, в частині щодо зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 24.10.2018 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 та щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача 768,40 грн. сплаченого судового збору і в цій частині необхідно прийняти нову постанову, якою зобов`язати відповідача призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах (зі скороченням пенсійного віку) з моменту звернення із заявою від 24.10.2018 року. Також необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судові витрати у виді судового збору в сумі 1536,80 грн. сплаченого за подання адміністративного позову та судові витрати у виді судового збору в сумі 1152 грн. сплаченого за подання апеляційної скарги, а також 3400 грн. судових витрат на правову допомогу в суді першої інстанції та 2800 грн. судових витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції. Для задоволення вимог позивача (апелянта) про стягнення решта заявлених судових витрат підстав немає. Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження). Згідно п.3 ч.6 ст.12 КАС України, для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи, щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг. Також, статтею 263 КАС України визначено, що справою незначної складності являється, зокрема, справа щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг. Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Керуючись ст.ст. 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2019 року в адміністративній справі №1.380.2019.001574 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання неправомірними дій, зобов`язання вчинити дії скасувати частково, а саме, в частині щодо зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.10.2018 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах та щодо стягнення 768,40 грн. сплаченого судового збору і в цій частині прийняти нову постанову. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах (зі скороченням пенсійного віку) з моменту звернення із заявою від 24.10.2018 року. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) судові витрати у виді судового збору в сумі 1536,80 грн. сплаченого за подання адміністративного позову та судові витрати у виді судового збору в сумі 1152 грн. сплаченого за подання апеляційної скарги. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) 3400 грн. судових витрат на правову допомогу в суді першої інстанції та 2800 грн. судових витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції. У задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення решта судових витрат відмовити. У решта частині рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2019 року в адміністративній справі №1.380.2019.001574 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її прийняття (проголошення), а у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення - протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий: В. В. Гуляк Судді: Н. В. Ільчишин Р. Й. Коваль Повний текст постанови складено 03.03.2020 року