Постанова 4856 № 560/1879/19

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/1879/19 Головуючий у 1-й інстанції: Ковальчук О.К. Суддя-доповідач: Сапальова Т.В. 19 лютого 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Сапальової Т.В. суддів: Смілянця Е. С. Мацького Є.М. за участю: секретаря судового засідання: Колісниченко Ю.В., позивача: ОСОБА_1 , представника позивача: Кізюн О.М., представника відповідача: Гринишина І.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2019 року (ухвалене 25 жовтня 2019 року, повний текст рішення 30 жовтня 2019 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на службі в поліції та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, В С Т А Н О В И В : в червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на службі в поліції та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2019 року позов задоволено. Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та відмовити в задоволенні позовних вимог. В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування всіх обставин справи, що призвело до неправильного її вирішення. Відзив позивача на апеляційну скаргу на адресу Сьомого апеляційного адміністративного суду не надходив, що відповідно до ч.4 ст.304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Позивач та його представниця в судовому засіданні заперечили проти доводів апеляційної скарги, у зв`язку з чим просили залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Представник відповідача в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та відмовити в задоволенні позову, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в поліції на посаді поліцейського сектору реагування патрульної поліції №3 Хмельницького районного відділення поліції Хмельницького відділу поліції ГУНП (далі поліцейський СРПП №3 Хмельницького районного ВнП Хмельницького ВП ГУНП в Хмельницькій області). 02.04.2019 року позивач подав начальнику ГУНП в Хмельницькій області рапорт про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням з 02.04.2019 року. Вказаний рапорт погодив начальник Хмельницького районного ВнП Хмельницького ВП ГУНП в Хмельницькій області полковник поліції ОСОБА_2 В.К ОСОБА_3 і заступник начальника ГУНП в Хмельницькій області Білянський В.В. Наказом начальника ГУНП в Хмельницькій області від 02.04.2019 року №98о/с позивач звільнений зі служби в поліції за пунктом 7 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" за власним бажанням. 02.04.2019 року позивач склав рапорт, в якому просив не розглядати попередній рапорт щодо звільнення його за власним бажанням з органів Національної поліції України, та надіслав його рекомендованим листом на адресу Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області 02.04.2019 року. З 02.04.2019 року позивач перебував на стаціонарному лікуванні у нейрохірургічному відділенні Хмельницької обласної лікарні, що підтверджується копіями виписного епікризу та довідки про тимчасову непрацездатність № 96 від 15.04.2019 року. 04.04.2019 ГУНП в Хмельницькій області надіслало на адресу позивача лист від 02.04.2019 №1175/121/12-2019 з повідомленням про звільнення зі служби в поліції відповідно до пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (за власним бажанням) за наказом Головного управління національної поліції в Хмельницькій області від 02.04.2019 №98о/с і про необхідність з`явитись в управління кадрового забезпечення для отримання трудової книжки та ознайомлення з наказом. Відповідно до інформації Хмельницької дирекції АТ "Укрпошта" Зазначений лист адресату не вручений та за закінченням терміну зберігання повернутий адресату, а 10.04.2019 вручений уповноваженій особі ГУНП в Хмельницькій області (лист від 24.10.2019). Вважаючи звільнення протиправним, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не надав доказів того, що оскаржуваний наказ №98 о/с від 02.04.2019 виданий до отримання рапорту позивача щодо відкликання рапорту про звільнення зі служби за власним бажанням та докази обізнаності позивача про існування оскаржуваного наказу про його звільнення 02.04.2019, а також порушення відповідачем ст.38 КЗпП. Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції та виходить з наступного. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначені Законом України "Про національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон №580-VIII). Згідно з п.7 ч.1 ст.77 Закону №580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється за власним бажанням. Ч.ч.2-3 ст.77 Закону №580-VIII передбачено, що днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби. Оцінюючи правомірність звільнення позивача, суд апеляційої інстанції виходить з наступного. Відповідно до пп. "ж" п. 63 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114 (далі - Положення №114) особи рядового і молодшого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків. П.68 Положення №114 передбачено, що особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою. Тобто, у межах передбаченого п. 68 Положення №114 строку з дня подання рапорту про звільнення сторони трудового договору можуть домовитися про звільнення у більш короткий строк. Такою домовленістю, зокрема, слід вважати зазначення у рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник поліції має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого п.68 Положення №114 строку та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін. Отже, видача уповноваженим органом наказу про звільнення працівника поліції зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення строку, якщо таке прохання міститься у рапорті про звільнення, є правомірною. Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 24 червня 2014 року у справі №21-241а14, в постанові Верховного Суду від 07 лютого 2019 року у справі № 804/117/17. Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Колегією суддів встановлено, що 02 квітня 2019 року позивач подав рапорт про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням з 02 квітня 2019 року, у зв`язку з незадоволенням заробітною платою та ненормованим робочим днем (а.с.35). На вказаному рапорті містяться резолюції начальника ХРпПУ ОСОБА_4 "Клопочу по суті рапорту", заступника начальника ГУНП ОСОБА_5 В ОСОБА_6 . "Не заперечую", ОСОБА_7 "Підготувати матеріали". Таким чином, в розумінні п.68 Положення №114 сторонами узгоджено дату звільнення позивача 02 квітня 2019 року. На підставі вказаної домовленості наказом начальника ГУНП в Хмельницькій області від 02.04.2019 року №98о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 частини 1 статті 77 закону України "Про Національну поліцію" (за власним бажанням). При цьому доводи позивача про його звільнення без врахування поданого ним рапорту щодо відкликання попереднього рапорту про звільнення суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими, оскільки рапорт про відкликання позивач надіслав засобами поштового зв`язку до Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області 02 квітня 2019 року, а Головне управління його отримало 05 квітня 2019 року, що підтверджується відтиском вхідного штампу на рапорті (а.с.36). Тобто, рапорт про звільнення позивача за власним бажанням з 02 квітня 2019 року вже був реалізований шляхом видання відповідного наказу. З урахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про відсутність доказів волевиявлення позивача про його звільнення з 02.04.2019. При цьому доводи позовної заяви щодо незаконності наказу про звільнення позивача з органів поліції, оскільки таке звільнення відбулось під час його перебування на лікарняному, не знайшли свого підтвердження, з огляду на наступне. Згідно з листком звільнення від службових обов`язків через тимчасову непрацездатність №96 (а.с. 9) ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні з 02 квітня 2019 року по 15 квітня 2019 року. Відповідно до ч.3 ст. 40 Кодексу законів про працю України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Разом із тим, суд зауважує, що звільнення позивача відбулось за його ініціативою (за власним бажанням у вказаний ним найкоротший термін 02 квітня 2019 року), а не роботодавця, тому в такому випадку чинним законодавством не передбачено заборони на звільнення працівника у період його перебування на лікарняному. Крім того, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо застосування до спірних правовідносин положень статті 38 КЗпП. З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 та роботодавець домовились про звільнення у більш короткий строк, ніж це передбачено чинним законодавством, що підтверджує зазначення позивачем у рапорті про звільнення бажаної для нього дати звільнення - 02 квітня 2019 року. Отже, рішення про звільнення прийнято позивачем самостійно та свідомо, про що він зазначив у поданому ним 02 квітня 2019 року рапорті про його звільнення. Враховуючи наведені вище обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги про те, що Головне управління Національної поліції в Хмельницькій області діяло на підставі, у межах та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, тому правові підстави для задоволення адміністративного позову відсутні. Таким чином, доводи апеляційної скарги ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю підтверджуються встановленими у справі обставинами. Висновки суду першої інстанції по суті спору не відповідають встановленим у справі обставинам, що призвело до неправильного її вирішення, у зв`язку з чим апеляційну скаргу необхідно задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та відмовити в задоволенні позову. Відповідно до статті 317 КАС України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області задовольнити повністю. Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на службі в поліції та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати. В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття відповідно до ч.1 ст.325 КАС України та може бути оскаржена в касаційному порядку виключно з підстав, передбачених ч.4 ст.328 КАС України. Згідно з ч.1 ст. 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Постанова суду складена в повному обсязі 02 березня 2020 року. Головуючий Сапальова Т.В. Судді Смілянець Е. С. Мацький Є.М.