Постанова 4856 № 120/6711/22

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/6711/22 Головуючий суддя 1-ої інстанції -Сало П.І. Суддя-доповідач - Граб Л.С. 04 січня 2023 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Граб Л.С. суддів: Сторчака В. Ю. Смілянця Е. С. , за участю: секретаря судового засідання: Гонтар А.І. представника відповідача: Бешлея І.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26 вересня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, В С Т А Н О В И В : В серпні 2022 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області (далі ГУНП у Вінницькій області), в якому просив: -визнати протиправним та скасувати наказ начальника ГУНП у Вінницькій області від 17.08.2022 № 134 о/с "По особовому складу" про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції на підставі п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" (за власним бажанням); -поновити ОСОБА_1 на посаді начальника сектору дільничних офіцерів поліції відділу превенції Вінницького районного управління поліції ГУНП у Вінницькій області; -стягнути з ГУНП у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17.08.2022 по день постановлення судового рішення, з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 26 вересня 2022 року, з урахування ухвали про виправлення описки від 29 вересня 2022 року позов задоволено: -визнано протиправним та скасовано наказ ГУНП у Вінницькій області від 17 серпня 2022 року № 134 о/с про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції з посади начальника сектору дільничних офіцерів поліції відділу превенції Вінницького районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області за пунктом 7 (за власним бажанням) частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" з 17 серпня 2022 року; -поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника сектору дільничних офіцерів поліції відділу превенції Вінницького районного управління поліції ГУНП у Вінницькій області з 17 серпня 2022 року; -стягнуто з ГУНП у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 17 серпня 2022 року до 26 вересня 2022 року включно в сумі 17091,86 грн, з відрахуванням при його виплаті податків та інших загальнообов`язкових платежів; -на підставі положень п. 2, 3 ч. 1 ст. 371 КАС України звернуто до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника сектору дільничних офіцерів поліції відділу превенції Вінницького районного управління поліції ГУНП у Вінницькій області та в частині присудження ОСОБА_1 виплати заробітної плати за один місяць в розмірі 14282,24 грн., з відрахуванням при її виплаті податків та інших загальнообов`язкових платежів. Не погодившись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору. Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що у відповідності до ч.4 ст.304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. В судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу та просить її задовольнити. Позивач, будучи належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився. Відповідно до ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що в період з серпня 2004 року до листопада 2015 року ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ України, а з листопада 2015 року-в Національній поліції України та займав посаду начальника сектору дільничних офіцерів поліції відділу превенції Вінницького районного управління поліції ГУНП у Вінницькій області. Спеціальне звання позивача капітан поліції, загальний стаж служби в ОВС в поліції станом на 17.08.2022 складав 18 років 00 місяців 01 день. 17.08.2022 позивачем подано на ім`я начальника ГУНП у Вінницькій області рапорт про звільнення зі служби в Національній поліції України за п.7 ч.1 ст.77 Закону України "Про Національну поліцію" (за власним бажанням) у зв`язку з небажанням в подальшому проходити службу в поліції. В той же день, за результатами розгляду вказаного рапорту начальник Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області підготував та вніс начальникові ГУНП у Вінницькій області подання про звільнення позивача зі служби в поліції відповідно до п.7 ч.1 ст.77 Закону України "Про Національну поліцію" (за власним бажанням). Наказом начальника ГУНП у Вінницькій області від 17.08.2022 № 134 о/с ОСОБА_1 звільнено з посади начальника сектору дільничних офіцерів поліції відділу превенції Вінницького районного управління поліції ГУНП у Вінницькій області та служби в поліції на підставі п. 7 (за власним бажанням) ч.1 ст.77 Закону України "Про Національну поліцію", з 17.08.2022. Підставою для прийняття наказу зазначено рапорт ОСОБА_1 від 17.08.2022. Не погоджуючись з прийнятим наказом про звільнення, позивач звернувся до суду з даним позовом. Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення. Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Кожній людині за Конституцією України та міжнародно-правовими актами, ратифікованими Україною, гарантовано одне з фундаментальних соціально-економічних прав: право на працю - тобто право заробляти собі на життя працею, яку вільно обирає особа, а держава зобов`язана утверджувати за забезпечувати таке право (стаття 43 Конституції України). Також, право на працю закріплено статтею 6 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, ратифікований державою Україна 19.10.1973 року. Реалізацію цієї конституційної гарантії забезпечено системою норм, у першу чергу, трудового законодавства, в яких встановлено порядок, процедуру та систему захисту громадянина від незаконного звільнення. Окремою категорією спорів з приводу незаконного звільнення - спори з приводу звільнення з публічної служби, які в першу чергу регулюються спеціальним законодавством (галузевим), а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано такі правовідносини або ж у випадку коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі. Пунктом 17 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено поняття публічної служби, відповідно до якого публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування й такі спори підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства відповідно. Закон України «Про національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України. За змістом частин першої та другої статті 59 Закону України «Про національну поліцію» служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Час проходження служби в поліції зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Частиною першою статті 48 вказаного Закону встановлено, що призначення та звільнення з посад поліцейських здійснюється наказами посадових осіб, зазначених у статті 47 цього Закону. Статтею 47 Закону України «Про національну поліцію» визначено, що призначення на посади поліцейських здійснюють посадові особи органів (закладів, установ) поліції відповідно до номенклатури посад, яку затверджує Міністерство внутрішніх справ України. Пунктом 7 частини першої статті 77 Закону України «Про національну поліцію» врегульовано, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється за власним бажанням. У ч.ч. 2,3 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію» закріплено, що днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби . В свою чергу, пунктом 4 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про національну поліцію» регламентовано, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Так, згідно з підпунктом «ж» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі Положення №114) особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням-при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків. Відповідно до пункту 68 Положення № 114 особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою. Надаючи тлумачення застосуванню пункту 68 Положення № 114 Верховний Суд України у постанові від 24 червні 2014 року у справі № 21-241а14 та Верховний Суд у постановах від 12.08.2019 у справі № 810/3376/16, від 20.12.2019 у справі № 826/375/17, від 15.02.2021 у справі № 160/3607/19 зазначили, що така позиція законодавця, на відміну від загального правила про обов`язок попередити власника чи уповноважений ним орган про звільнення за власним бажанням за два тижні, обумовлена особливим правовим положенням працівника органу внутрішніх справ, що стосується, наприклад, виконання ним обов`язків по забезпеченню безпеки громадян та громадського порядку, здійснення оперативно-розшукових заходів тощо. Проте у межах передбаченого пунктом 68 Положення строку з дня подання рапорту про звільнення сторони трудового договору вправі домовитися про звільнення у більш короткий строк. Такою домовленістю, зокрема, слід вважати зазначення у рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник міліції має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення строку та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін. Особливістю розглянутого правового регулювання є те, що змістом наведеного законодавчого припису, до закінчення тримісячного строку попередження особа має право відкликати поданий рапорт, якщо сторони не домовилися про звільнення у більш короткий строк. У разі якщо сторони домовилися про звільнення у більш короткий строк, особа має право відкликати поданий рапорт про звільнення до спливу цього строку. Вказане узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 09.08.2019 у справі № 815/1490/16, від 22.11.2019 у справі № 813/740/17. При цьому, наведене свідчить, що правовідносини стосовно проходження служби в органах поліції і звільнення позивача з цієї служби за власним бажанням не є трудовими та врегульовані спеціальним законодавством, тому відсутні підстави для застосування норм трудового законодавства при вирішенні цієї справи. Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постановах, зокрема, від 09 лютого 2021 року (справа № 826/10404/16) і від 30 вересня 2020 року (справа № 826/16621/17), яка, по суті, основується на згаданому правовому висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 24 червня 2014 року у справі № 21-241а14. Аналіз вищезазначеного дає підстави для висновку, що працівник органів поліції може бути звільнений до закінчення тримісячного строку в інший строк за взаємною домовленістю із суб`єктом призначення у випадку зазначення ним конкретної дати звільнення. При цьому, у відносинах звільнення за власним бажанням поліцейського діє правило, за яким звільнення у порядку пункту 68 Положення є одностороннім волевиявленням працівника-поліцейського, який подав рапорт про звільнення за власним бажанням, він у будь-який момент до закінчення тримісячного строку з моменту подання рапорту може його відкликати і звільнення у такому випадку не проводиться, а також працівник не підлягає звільненню у випадку, коли цей строк закінчився і він не залишив місце роботи і не вимагає припинення трудових відносин. Інших строків щодо звільнення за власним бажанням у Положенні не встановлено. З матеріалів справи з`ясовано, що ОСОБА_1 звільнено з посади 17.08.2022 відповідно до пункту 7 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII, на підставі його рапорту від 17.08.2022, у якому зазначено про небажання проходити службу в поліції. Надаючи правову оцінку вказаному рапорту, колегія суддів зазначає, що висловлене позивачем бажання про звільнення його зі служби в органах поліції не вказує на те, що позивач мав чіткий та беззаперечний намір звільнити зі служби в поліції саме з 17.08.2022 (день подання), адже конкретної дати звільнення останнім зазначено не було. На переконання колегії суддів, висловлене ОСОБА_1 бажання щодо його звільнення з органів поліції вказує на те, що останній в установленому порядку за три місяці (як того вимагає пункт 68 Положення №114) попередив відповідача про наявність у нього наміру звільнитися зі служби за власним бажанням, що в свою чергою вказує на наявність у позивача права до закінчення тримісячного строку відкликати поданий рапорт. Крім того, під час розгляду справи, ні судом першої, ні апеляційної інстанції, не встановлено, а відповідачем не доведено, що сторони в іншій формі погодили дату звільнення позивача до спливу строку, передбаченого пунктом 68 Положення №114, або ж обговорювали це питання та досягли згоди в цій частині. Слід зазначити, що як вбачається з матеріалів справи та не заперечується представником відповідача, 17.08.2022 після подання рапорту про звільнення, позивачем подано на ім`я начальника ГУНП у Вінницькій області рапорт, в якому останній просив не розглядати його попередній рапорт від 17.08.2022 про звільнення за власним бажанням, оскільки він бажає проходити службу в Національній поліції України. Відповідний рапорт надійшов на адресу відповідача 18.08.2022, що підтверджується відомостями із системи відстеження поштових відправлень АТ "Укрпошта", тобто в межах зазначеного вище тримісячного строку. Відтак, ОСОБА_1 до закінчення тримісячного строку, передбаченого пунктом 68 Положення № 114, відкликав свій рапорт про звільнення за власним бажанням, маючи на це законне право. З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо передчасності прийняття відповідачем оскаржуваного наказу про звільнення позивача. За наведених обставин, наказ відповідача від 17 серпня 2022 року № 134 о/с про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції за власним бажанням є протиправним та підлягає скасуванню, а позивач відповідно підлягає поновленню на раніше займаній посаді. За правилами статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різницю в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Так, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення в відповідача на користь позивача коштів за час вимушеного прогулу за період 17.08.2022 по 26.09.2022 в розмірі 23091,86 грн, однак вказана виплата не є предметом апеляційного оскарження, в зв`язку з чим, колегія суддів не надає правової оцінки рішенню суду першої інстанції у вказаній частині. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 242, 243, 250, 304, 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26 вересня 2022 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Постанова суду складена в повному обсязі 11 січня 2023 року. Головуючий Граб Л.С. Судді Сторчак В. Ю. Смілянець Е. С.