Постанова 4852 № 160/4167/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 02 березня 2020 року м. Дніпросправа № 160/4167/19 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача: Шальєвої В.А. суддів: Білак С.В., Олефіренко Н.А., розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду у м. Дніпрі апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 Вадима Меламеда на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.09.2019 р. (суддя Кучма К.С.) в справі № 160/4167/19 за позовом Меламеда Вадима ОСОБА_2 , який діє від імені ОСОБА_1 , до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Представник за довіреністю ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі ГУ ПФУ) про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у поновленні пенсії від 11.11.2018 р., визнання протиправною бездіяльності щодо не поновлення виплати пенсії, зобов`язання поновити та здійснювати виплату пенсії за вислугу років з 07.10.2009 р. з одночасним перерахунком відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.09.2019 р. позов задоволено частково, визнано протиправним та скасоване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 12.11.2018 року №27147/03-02/15 відносно ОСОБА_1 ; визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не поновлення виплати ОСОБА_1 пенсії за вислугу років; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести поновлення та виплату пенсії за вислугу років ОСОБА_1 з 22.08.2018 року з її одночасним перерахунком, відповідно до норм Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», з проведенням індексації і компетенцією втрати частини доходів; в задоволенні решти позову відмовлено. В апеляційній скарзі представник позивача просить змінити рішення суду першої інстанції в частині строку, з якого має бути поновлена пенсія, зобов`язати відповідача провести поновлення та виплату пенсії за віком з 07.10.2009 р. з одночасним перерахунком відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів. Посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зазначає, що судом першої інстанції помилково ототожнено строки, встановлені для поновлення пенсії, зі строками, встановленими для подання позову, а за наявності вини органу Пенсійного фонду поновлення виплати пенсії за минулий час повинно відбуватися без обмеження будь-яким строком. Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв`язку з подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить до висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що до березня 2000 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживав у АДРЕСА_1 , отримував пенсію за вислугу років. 15.03.2000 року позивач виїхав з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де був прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль, у зв`язку із чим виплату пенсії припинено. 22.08.2018 року представник позивача за довіреністю ОСОБА_3 звернувся до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про поновлення виплати пенсії позивачу за вислугу років з 07.10.2009 року та заявою про витребування пенсійної справи. Листом №159/03.6-13 від 12.03.2019 року відповідачем у поновленні виплати пенсії відмовлено з тих підстав, що заява про поновлення виплати пенсії подається пенсіонером особисто, чинним законодавством України не передбачено поновлення пенсії за довіреністю, між Україною та Державою Ізраїль договору щодо пенсійного забезпечення на теперішній час не укладено. Листом №27147/03-02/15 від 12.11.2018 року про надання інформації відповідач повідомив, що згідно із Порядком передачі органам Пенсійного фонду України функцій з призначення і виплати пенсій деяким категоріям громадян, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02.11.2006 р. № 1522, на Пенсійний фонд України покладені функції по призначенню і виплаті пенсій військовослужбовцям відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» лише з 01.01.2007 року. Відповідно до ст. 62 Закону «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» пенсії звільненим зі служби особам, зазначеним у ст.1-2 цього Закону, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, не призначаються, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. До виїзду на постійне місце проживання за кордон виплачується в порядку, встановленому Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», пенсії, призначені особам, які мають право на пенсію за цим Законом в Україні до виїзду на постійне місце проживання за кордон, виплачуються в порядку, встановленому Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Статтею 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV від 09.07.2003 року передбачено, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед виїздом рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Відповідно до ст.25 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» пенсії виплачуються органами Пенсійного фонду України через установи відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» за місцем фактичного проживання пенсіонера на підставі відповідних документів, що оформляються органом Пенсійного фонду України. Зважаючи на те, що паспорт громадянина України для виїзду за кордон позивача на день звернення до відповідача та на даний час є дійсним, пенсійну справу передано до архіву у зв`язку із від`їздом на постійне місце проживання за кордон, а відповідач не може посилатися на перебування в архіві пенсійної справи як на підставу для відмови, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність відстав для відмови у перерахунку пенсії та поновленні її виплати. Оскільки позивачем через свого представника за довіреністю подано відповідну заяву про поновлення пенсії саме 22.08.2018 року, суд першої інстанції дійшов висновку, що поновлення призначеної пенсії позивачу має бути не з дати ухвалення рішення Конституційного Суду України, а з дати звернення до відповідача із заявою про поновлення раніше призначеної пенсії, тобто з 22.08.2018 року, пославшись на правову позицію, висловлену Верховним Судом у постанові від 06 лютого 2018 року у справі №723/2676/14-а. Здійснюючи апеляційний перегляд справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд визнає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про зобов`язання відповідача поновити виплату пенсії з 22.08.2018 р., з огляду на наступне. Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджено паспортом громадянина України для виїзду за кордон зі строком дії до 06.03.2020 р. Позивач отримував пенсію за вислугу років. 15.03.2000 р. позивач виїхав на постійне місце проживання до Ізраїлю, перебуває на консульському обліку в державі Ізраїль. Виплата пенсії позивачу припинена у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон. 22.08.2018 р. представник позивача за довіреністю ОСОБА_3 звернувся до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про поновлення виплати пенсії позивачу за вислугу років з 07.10.2009 р. та заявою про витребування пенсійної справи. Листом №159/03.6-13 від 12.03.2019 р. відповідачем у поновленні виплати пенсії відмовлено з тих підстав, що заява про поновлення виплати пенсії подається пенсіонером особисто, чинним законодавством України не передбачено поновлення пенсії за довіреністю, між Україною та Державою Ізраїль договору щодо пенсійного забезпечення на теперішній час не укладено. Листом №27147/03-02/15 від 12.11.2018 р. ГУ ПФУ роз`яснено позивачу порядок поновлення виплати пенсії. Спірним під час апеляційного перегляду справи відповідно до доводів та вимог апеляційної скарги є строк, з якого має бути поновлена виплата пенсії ОСОБА_1 . Здійснюючи апеляційний перегляд справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд виходить наступного. Відповідно до положень статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Тобто, право на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України. Частиною 3 статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав. Отже, враховуючи викладене, позивач як громадянин України, незалежно від країни свого проживання, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, в тому числі, і правом на пенсійне забезпечення. Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014р., у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23.02.2006р. №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 р. (далі Закон №1058-ІV) виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Згідно зі статтею 51 Закону №1058-ІV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Рішенням Конституційного суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Таким чином, проживаючи в Ізраїлі як громадянин України, позивач має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання. Судом встановлено, що виплата раніше призначеної позивачу пенсії припинена органом, яким призначена та здійснювалась виплата пенсії, а не органом Пенсійного фонду. Суд зазначає, що наявність обов`язку у відповідача відновити виплату пенсії не позбавляє позивача необхідності щодо захисту свого права. В контексті спірних правовідносин позивач мав бути обізнаним про наявність в нього права з 07.10.2009 р. на поновлення виплати пенсії, проте до серпня 2018 р. не звернувся до відповідача з відповідною заявою про відновлення виплати такої пенсії. Поновлення права на виплату пенсії здійснюється не автоматично, а передбачає виконання ряду процедурних дій, пов`язаних з поновленням виплати, серед яких: подання заяви про поновлення виплати з дотриманням строків звернення, наявність документів, які підтверджують факт призначення пенсії, припинення її виплати чи право на поновлення її виплати. Позивач своїм правом про поновлення виплати скористався тільки у серпні 2018 р. Суд визнає необґрунтованими доводи апелянта стосовно не обмеження строком виплати пенсії за минулий час. За приписами частини 2 статті 49 Закону № 1058-ІV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону. Відповідно до статті 46 Закону № 1058-ІV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом. Відповідно до статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але своєчасно не отримав з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більш як за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми недоотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Відтак, суд визнає необґрунтованими доводи апелянта щодо того, що поновлення виплати пенсії за минулий час відбувається без обмеження будь-яким строком, оскільки не обмеження строком виплати пенсії може застосовуватися тільки у випадку доведеності вини органу Пенсійного фонду. В цьому випадку орган Пенсійного фонду не мав підстав для автоматичного поновлення виплати пенсії з 07.10.2009 р. через відсутність звернення позивача з відповідною заявою, а також через те, що в ГУ ПФУ відсутня пенсійна справа позивача, оскільки пенсія за вислугу років призначалась та виплачувалась до 2000 р. (дата припинення виплати пенсії) не органом Пенсійного фонду, а іншим органом. Позиція суду з цього питання відповідає правовим висновками, викладеним Верховним Судом, зокрема, в постанові від 18.09.2018 р. в справі № 199/5647/17, в постанові від 06.02.2018 р. в справі № 723/2676/14-а. З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення. Оскільки предметом позову в цій справі є дії (рішення) суб`єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, тобто ця справа є справою незначної складності у розумінні п. 3 ч. 6 ст. 12 КАС України в редакції, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає оскарженню в касаційному порядку. Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 Вадима Меламеда на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.09.2019 р. в справі № 160/4167/19 залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.09.2019 р. в справі № 160/4167/19 за позовом ОСОБА_3 , який діє від імені ОСОБА_1 , до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити певні дії залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття 02.03.2020 р. та відповідно п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає. Повне судове рішення складено 02.03.2020 р. Суддя-доповідач В.А. Шальєва суддя С.В. Білак суддя Н.А. Олефіренко