Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 243/1142/15-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 березня 2020 року справа №243/1142/15-а приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Компанієць І.Д. (суддя-доповідач), суддів Казначеєва Е.Г., Ястребової Л.В., за участю секретаря судового засідання Сухова М.Є., представника позивача Бабарцевої О.С., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2019 року у справі №243/1142/15-а (головуючий І інстанції Циганенко А.І.) за позовом ОСОБА_1 до Обласного центру медико-соціальної експертизи про визнання рішення незаконним, - ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив: -визнати незаконним рішення Обласного бюро медико-соціальної експертизи МСЕК №4 Донецького обласного центру медико-соціальної експертизи Міністерства охорони здоров`я України від 15 червня 2010 року; -визнати втрачене право на призначення 3 групи інвалідності з дитинства, яке передбачає соціальні виплати. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що з 2001 року він є інвалідом дитинства у зв`язку з захворюванням хребта з діагнозом «спондилодисплазія», багатократно підтвердженим в 2005 та в 2009 роках. З 2002-2009 роки покращення здоров`я не наступало, та лікарями МСЕК при щорічному переогляді призначалась 3 група інвалідності з дитинства на підставі цього діагнозу з помірним порушенням функцій хребта. Проте, в червні 2010 року МСЕК зняло групу інвалідності з посиланням на незначні порушення функції хребта та зміною діагнозу захворювання. Це рішення є протиправним, оскільки протягом 9 років позивачу призначалась група інвалідності, є наявним порушення його здоров`я, що підтверджується діагностичним дослідженням, проведеним у 2010 році. Рішення МСЕК №4 від 15 червня 2010 року є необґрунтованим, винесеним з порушенням нормативних документів, а саме: - МСЕК № 4 порушив порядок переогляду, пункту 21 та пункту 19 Положення про МСЕК № 83, не було проведено переогляд позивача за місцем його мешкання в районній МСЕК; - при обстеженні не взято до уваги та не відображено в акті обстеження стійкість захворювання, яка підтверджується медичним обстеженням, клінічний прогноз, потреба в постійному лікуванні, в тому числі і санаторно-курортному, соціальний статус, використання допоміжних засобів (носіння постійно корсету для зменшення больового синдрому); - вимоги до встановлення групи інвалідності, згідно пункту 1.2. Інструкції по встановленню групи інвалідності; - експертним складом не були враховані висновки лікарів вузьких спеціалістів, які спостерігали та лікували його у 2010 році, а саме: пульмонолога, невропатолога, ангіохірурга, травматолога Академії медичних наук м. Києва, тим самим порушений пункт 6 Положення про МСЕК та статті 6, 20, 38 Закону України «Основ законодавства України про охорону здоров`я». Крім того, відповідачем необґрунтовано змінений основний діагноз ортопеда-травматолога та невропатолога. Зміна діагнозу не входить до компетенції МСЕК (пункт 1 Положення МСЕК) Консультативна довідка НДІ «Медико-соціальних проблем інвалідності м. Дніпропетровська» за 2009 рік на яку посилається МСЕК не є письмовим доказом, так як видана була з порушенням вимог статті 6, 16 Закону України «Основ законодавства України про охорону здоров`я» (інститут не оснащений сучасним діагностичним обладнанням, не має ліцензії на проведення експертних висновків та не виконані вимоги стандартів обстеження). Консультативна довідка НДІ має тільки рекомендаційний характер та не є нормативним документом, на який повинен посилатись МСЕК в своїй роботі. При проведенні медико-соціальної експертизи спеціалістами не була врахована клінічна картина захворювання, стан його здоров`я, що підтверджується медичним висновком, клінічний та трудовий прогноз, неефективність лікування, потреба у різних видах реабілітації. Проте, реальний стан здоров`я позивача погіршується, мається стійке вираження розладу функцій організму, захворювання прогресує. З кожним роком збільшується соціальна недостатність позивача та для підтримання життєдіяльності він вимушений не менше одного разу за рік проводити курс лікування в стаціонарі та санаторно-курортному лікуванні. Стан здоров`я позивача робить неможливим виконання трудової діяльності ні за умовою зниження кваліфікації, ні за умовою зменшення об`єму виробничої діяльності. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2019 року в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з судовим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою позов задовольнити в повному обсязі. Обґрунтування апеляційної скарги. Суд першої інстанції не дослідив процедуру прийняття рішення МСЕК по акту №763 від 15.06.2010 року, яка проведена з порушенням пп.3,11,12,15,19 Положення про МСЕК №1317 від 03.12.2009 року. Суд першої інстанції зазначає, що відсутність ступеню стійкої втрати професійної працездатності не дає підстави для встановлення групи інвалідності, однак не посилається на статті чи пункти конкретного нормативно-правового акту. Суд першої інстанції посилається на п.4.3 Інструкції №1283 від 07.04.2004 року, проте такої Інструкції не існує. Дійсною на час виникнення спірних правовідносин була Інструкція №183 та група інвалідності позивачу надавалася відповідно до п.2.3 Інструкції №183 як інваліду дитинства. Суд першої інстанції стверджує, що Положення №83 втратило чинність на час прийняття відповідачем спірного рішення, проте це Положення втратило чинність на підставі постанови КМУ №1317 від 03.12.2009 року, тобто було чинними на час прийняття рішення від 24.09.2009 року. Суд першої інстанції не дав оцінки наявності повноважень у НДІ м. Дніпропетровська надавати експертні рекомендації. Висновок судово-медичної експертизи, проведеної в межах цієї справи, не може братися до уваги, оскільки експертиза проведена з чисельними порушеннями діючого законодавства, зокрема, ст.ст.4,7,9 Закону №4038. Таким чином, судом першої інстанції не були розглянуті та оцінені всі доводи позивача. Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, просив скасувати рішення та задовольнити позов. Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне. Фактичні обставини справи. Постановою Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 21 жовтня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2010 року в задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі. 22 січня 2015 року ухвалою Вищого адміністративного суду України скасовані постанова Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 21 жовтня 2010 року та ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2010 року, справа направлена на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Скасовуючи судові рішення попередніх інстанції Вищий адміністративний суд України зазначив, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи не з`ясовано за якими критеріями та за яким ступенем обмеження життєдіяльності позивач визнавався інвалідом 3-ї групи з дитинства до 15 червня 2010 року, які зміни у стані здоров`я позивача відбулися станом на час проведення чергового обстеження та чи відбулося поліпшення його здоров`я внаслідок його лікування або проходження певного періоду часу. Крім того судами не досліджувалися та у судових рішеннях не надана оцінка висновку Донецького обласного центру МСЕК №4 з огляду на відповідний протокол засідання комісії та висновок державного науково-дослідницького інституту медико соціальних проблем інвалідності №4365, які відсутні в матеріалах справи (а.с.143-144 т.1) Як свідчать матеріали справи за висновком ЛКК лікувально-профілактичного закладу ОСОБА_1 з 1996 року отримував допомогу, як інвалід з дитинства до 16 років з приводу спондилодисплазії з багатьма хрящовими вузлами тіл хребта. 12 травня 2003 року ОСОБА_1 вперше оглянутий Донецьким обласним центром МСЕК № 4, за результатом огляду прийнято рішення про визнання його інвалідом третьої групи з дитинства до 01 червня 2005 року на період його навчання та набуття професії. У подальшому за періоди 2005-2009 років позивачу також була підтверджена третя група інвалідності з дитинства на період навчання в ДДМЛ м. Краматорська. 09 червня 2009 року рішенням міжрайонної МСЕК м. Слов`янська ОСОБА_1 підтверджена та подовжена третьої групи інвалідності до 01 липня 2010 року для раціонального працевлаштування 09 липня 2009 року рішенням обласної МСЕК №4 зазначене рішення Слов`янської МСЕК залишено без змін. (а.с.10-12 т.1) Згідно із висновком Державного Науково-дослідного інституту медико-соціальних проблем інвалідності № 4365 при обстеженні ОСОБА_1 у період з 14 по 27 серпня 2009 року наявна у позивача патологія опорно-рухового апарату з легким порушенням функції не є підставою для призначення групи інвалідності (а.с.33-зворотній бік, т.1). 24 вересня 2009 року рішенням Донецького обласного центру МСЕК № 4 позивачу підтверджена третя група інвалідності з дитинства до 01 липня 2010 року для раціонального працевлаштування. 15 червня 2010 року позивача оглянуто Донецьким обласним центром МСЕК №

4. За результатом огляду відмовлено у призначенні інвалідності. Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що на час проведення чергового обстеження позивача у 2010 році змін у стані його здоров`я не відбулося, а матеріали справи підтверджують правомірність прийнятого відповідачем рішення , яким позивачу відмовлено у встановленні третьої групи інвалідності. Оцінка суду. На час виникнення спірних правовідносин питання надання особі статусу інваліда були врегульовані Законом України від 21 березня 1991 року № 875 ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі - Закон № 875), Законом України від 06 жовтня 2005 року № 2961-IV «Про реабілітацію інвалідів в Україні» (далі - Закон №2961); Положенням про медико-соціальну експертизу та Положенням про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року №1317; Інструкцією про встановлення груп інвалідності, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 07 квітня 2004 року №183. Відповідно до частини першої статті 2 Закону №875 інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм або з уродженими дефектами, що призводить до обмеження життєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі і захисті. Згідно абзацу четвертого частини першої статті 1 Закону №2961 інвалідність це міра втрати здоров`я та обмеження життєдіяльності, що перешкоджає або позбавляє конкретну особу здатності чи можливості здійснювати діяльність у спосіб та в межах, що вважаються для особи нормальною залежно від вікових, статевих, соціальних і культурних факторів. Цією ж статтею передбачено, що обмеження життєдіяльності це повна або часткова втрата особою внаслідок захворювання, травми або вроджених вад здатності або можливості самообслуговування, самостійного пересування,спілкування, орієнтації, контролювання своєї поведінки. На підставі частини першої статті 3 Закону №875 що інвалідність як міра втрати здоров`я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи Міністерства охорони здоров`я України. Згідно з пунктом 26 «Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності», затвердженого постановою КМУ від 03 грудня 2009 року №1317 особі, що визнана інвалідом, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється I, II чи III група інвалідності. На підставі пункту 27 «Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності» підставою для встановлення III групи інвалідності є стійкі, помірної важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, наслідками травм або вродженими вадами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності особи, в тому числі її працездатності, але потребують соціальної допомоги і соціального захисту. Критеріями для встановлення III групи інвалідності є ступінь втрати здоров`я, що спричиняє обмеження однієї чи декількох категорій життєдіяльності у помірно вираженому I ступені: обмеження самообслуговування I ступеня - здатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів; обмеження здатності самостійно пересуватися I ступеня - здатність до самостійного пересування з більшим витрачанням часу, часткового пересування та скорочення відстані; обмеження здатності до навчання I ступеня - здатність до навчання в навчальних закладах загального типу за умови дотримання спеціального режиму навчального процесу і/або з використанням допоміжних засобів, за допомогою інших осіб (крім персоналу, що навчає); обмеження здатності до трудової діяльності I ступеня - часткова втрата можливостей до повноцінної трудової діяльності (втрата професії, значне обмеження кваліфікації або зменшення обсягу професійної трудової діяльності більше ніж на 25 відсотків, значне утруднення в набутті професії чи працевлаштуванні осіб, що раніше ніколи не працювали та не мають професії); обмеження здатності до орієнтації I ступеня - здатність до орієнтації в часі, просторі за умови використання допоміжних засобів; обмеження здатності до спілкування I ступеня - здатність до спілкування, що характеризується зниженням швидкості, зменшенням обсягу засвоєння, отримання та передавання інформації; обмеження здатності контролювати свою поведінку I ступеня - здатність частково контролювати свою поведінку за особливих умов. Інваліди III групи з помірним обмеженням життєдіяльності можуть навчатися та провадити різні види трудової діяльності за умови забезпечення у разі потреби засобами компенсації фізичних дефектів чи порушених функцій організму, здійснення реабілітаційних заходів. Системний аналіз вищезазначених положень свідчить про те, що ступінь обмеження життєдіяльності є загальним критерієм як при встановленні інвалідності так і при визначенні ступеня стійкої втрати професійної працездатності. Відповідно до частини першої статті 1 Закону №2961 медико-соціальна експертиза - визначення на основі комплексного обстеження усіх систем організму конкретної особи міри втрати здоров`я, ступеня обмеження її життєдіяльності, викликаного стійким розладом функцій організму, групи інвалідності, причини і часу її настання, а також рекомендацій щодо можливих для особи за станом здоров`я видів трудової діяльності та умов праці, потреби у сторонньому догляді, відповідних видів санаторно-курортного лікування і соціального захисту для найповнішого відновлення усіх функцій життєдіяльності особи. Згідно з частиною другою статті 6 Закону №875 громадянин має право в судовому порядку оскаржувати рішення органів медико-соціальної експертизи про визнання чи невизнання його інвалідом. Відповідно до пункту 3 «Положення про медико-соціальну експертизу», медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності. Відповідно до пункту 11 Положення про медико-соціальну експертизу міські, міжрайонні, районні комісії, визначають, зокрема, ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов`язане ушкодження здоров`я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням ними трудових обов`язків. Згідно пункту 12 Положення про медико-соціальну експертизу Кримська республіканська, обласні, центральні міські комісії здійснюють, зокрема, організаційно-методичне керівництво та контроль за діяльністю відповідно районних, міжрайонних, міських комісій, перевіряють правомірність прийнятих ними рішень і в разі визнання їх безпідставними змінюють їх; повторно оглядають осіб, що звертаються для встановлення інвалідності і оскаржили рішення районних, міжрайонних, міських комісій, перевіряють якість розроблення індивідуальних програм реабілітації, здійснюють контроль за повнотою і якістю їх виконання; проводять у складних випадках огляд осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленнями районних, міжрайонних, міських комісій. Як визначено пунктом 17 «Положення про медико-соціальну експертизу» медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб інваліда, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності. Згідно з пунктом 1.2 Інструкцією про встановлення груп інвалідності рішення про інвалідність ґрунтується на оцінці комплексу клініко-функціональних, соціально-педагогічних, соціально-побутових та професійних факторів. При цьому враховуються характер захворювання, ступінь вираженості порушених функцій організму, в тому числі, що значно впливають на професію, ефективність лікування, та реабілітаційних заходів, стан компенсаторно-адаптаційних можливостей організму, клінічний та трудовий прогноз, здатність до соціальної адаптації, потреба в різних видах реабілітації та соціальної допомоги, особисті установки, конкретні умови і зміст праці, освіта та професійна підготовка, вік, необхідність і можливість працевлаштування. Медико-соціальна експертиза повинна здійснюватись після повного та всебічного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, визначення клініко-функціонального діагнозу, соціально-психологічного стану, професійно-трудового прогнозу, отримання результатів відновного лікування, соціально-трудової реабілітації та інших даних, що підтверджують стійкий або необоротний характер захворювання. Хворого, який направляється на медико-соціальне експертне обстеження, представляє лікар, який лікує, або голова лікарсько-консультаційної комісії лікувально-профілактичного закладу. Для вирішення соціальних питань запрошуються представники власника підприємства, установи, організації, де працює хворий, або уповноваженого ним органу та профспілкового комітету. З метою об`єктивної оцінки стану здоров`я і ступеня обмеження життєдіяльності при огляді у МСЕК в кожному випадку проводиться комплексне обстеження хворого: опитування, вивчення необхідних документів, комісійний огляд усіма членами МСЕК та оцінка стану всіх систем організму, вивчення всіх необхідних даних лабораторних та функціональних методів дослідження. Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку, що під час проведення медико-соціальної експертизи комісія не проводить власних досліджень, а лише оглядає особу та вивчає медичні документи, які складені лікувальним закладом, що направив особу на експертизу. Як свідчать матеріали справи ОСОБА_1 рішеннями міжрайонної МСЕК м. Слов`янська від 09.05.2009 року, обласної МСЕК від 09.07.2009 року, Донецького обласного центру МСЕК від 24.09.2009 року встановлена третя група інвалідності з щорічним пересвідченням на період навчання, а потім після закінчення учбового закладу - на придатність його роботи внаслідок набуття професії. Між тим, в жодному з вище визначених рішень МСЕК не визначено ані критерій, ані ступень обмеження життєдіяльності позивача, за якими він визнавався інвалідом 3-ї групи. Спірним рішенням Обласної МСЕК № 4 від 15 червня 2010 року ОСОБА_1 було відмовлено у призначенні інвалідності. В акті №944 огляду МСЕК від 09.07.2009 року визначений основний діагноз позивача «спондилодисплазія з переважним ураженням грудного відділу хребта, полірадікулярним болевим синдромом, не різко вираженим S-образним сколіозом першого ступеню з помірним порушенням функції хребта» Проте, пункт 4.3 Інструкції про встановлення груп інвалідності, яким визначені анатомічні дефекти і прирівняні до них стани, за наявності яких встановлюється третя група інвалідності, не містить захворювання, яке діагностовано у позивача. На підставі викладеного, суд погоджує висновок суду першої інстанції, що рішення обласного МСЕК №4 від 15.06.2010 року про невизнання ОСОБА_1 інвалідом було прийнято на підставі повного та всебічного дослідження медичних документів, з урахуванням об`єктивного огляду, та вважає безпідставними доводи апелянта про порушення відповідачем пп.3,11,12 Положення про МСЕК №1317 при прийнятті рішення від 15.06.2010 року. Як визначено пунктом 15 Положення про медико-соціальну експертизу комісії проводять своєчасно огляд (повторний огляд) осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, за місцем їх проживання або лікування, у тому числі за місцем тимчасового проживання у закладах соціального захисту для бездомних громадян та центрах соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, за направленням відповідного лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після пред`явлення паспорта чи іншого документа, що засвідчує особу. Аналіз зазначеного норми Положення свідчить про проведення комісіями огляду осіб, що звертаються для встановлення інвалідності за їх проханням, зокрема, за місцем проживання або лікування, та не визначають обов`язку комісії у всякому разі проводити огляд виключно за місцем проживання особи. Тому є безпідставними доводи позивача про порушення відповідачем приписів п.19 Положення №1317. На підставі пункту 19 Положення про медико-соціальну експертизу комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою. З врахуванням невизначеності попередніми рішеннями МСЕК критеріїв, ступеню обмеження життєдіяльності позивача, за якими він визнавався інвалідом 3-ї групи, та основного діагнозу, який відсутній в пункті 4.3 Інструкції про встановлення груп інвалідності, суд не приймає доводи апелянта про порушення відповідачем п.19 Положення №1317. Є неприйнятними доводи позивача, що суд першої інстанції не зазначив нормативно-правовий акт, яким визначено, що відсутність ступеню стійкої втрати професійної працездатності не дає підстави для встановлення групи інвалідності, оскільки в даному випадку судом визначено свій правовий висновок, який ґрунтується на системному аналізі нормативно-правових актів, які визначать наявність критеріїв для встановлення групи інвалідності. Суд погоджується з позивачем, що дійсно відсутня Інструкція №1283 від 07.04.2004 року, яка регулює спірні правовідносини, та зазначає, що в даному випадку наявна описка в судовому рішенні замість правильного визначення Інструкції за номером 183, оскільки процитовані пункти судом першої інстанції в своєму рішенні повністю співпадають з текстом Інструкції №183. Суд звертає увагу позивача, що описки судового рішення можуть бути виправлені судом першої інстанції за заявою сторін або з власної ініціативи. Також суд вважає доречним, що позивачу призначалася третя група інвалідності відповідно до п.2.3 Інструкції №183, яка визначає загальні обставини встановлення інвалідності третьої групи. Між тим, зазначене не спростовує висновку відповідача про відсутність діагнозу, який діагностували ОСОБА_1 , в пункті 4.3 зазначеної Інструкції. Щодо доводів апелянта про чинність Положення №83 на час прийняття рішення від 24.09.2009 року, суд зазначає, що рішення обласного МСЕК №4, яке оскаржує в межах цієї справи позивач, було прийнято 15.06.2010 року, коли Положення №83 вже втратило чинність на підставі постанови КМУ №1317 від 03.12.2009 року. При цьому, пунктом 12 діючої Постанови КМУ «Про питання медико-соціальної експертизи» від 03 грудня 2009 року №1317 затверджені обов`язки і права комісій та відповідно до цих положень обласні МСЕК мають право проводити повторний огляд осіб та змінювати рішення в разі їх безпідставності. Є неприйнятними доводи апелянта щодо консультативної довідки Державного НДІ, оскільки рішення МСЕК №4 від 15.06.2010 року прийнято не на підставі цієї довідки, а за наслідками проведеного огляду позивача та за наявними медичними документами. Відповідно до висновку експерта №305-КЕ/2017 судово-медична експертна комісія прийшла до наступник підсумків. При аналізі рентгенівських знімків ОСОБА_1 за 2005, 2008 роки були встановлені рентгенологічні ознаки остеохондропатаї тіл хребців переважно грудного відділу хребта у вигляді гриж Шморля Th6, Th7, Th8, Th12, L1 і незначної кіфотичної деформації. Наявна деформація у фронтальній площині не перевищує 5 градусів по Coob, що не може вважатися ознаками сколіозу. Крім того були встановлені рентгенологічні ознаки аномалії тропізму суглобів L4, L5, S1( попереково-крижових) хребців, що вважається варіантом анатомічної норми у популяції. Спадково-схильні варіанти аномалії анатомічного розвитку не є вродженою вадою або захворюванням. При вивченні наданою медичної документації не було встановлено деформації «дурального мішку». За клопотанням представника позивача 05 грудня 2018 року судом призначена судово-медична експертиза на вирішення якої поставлені питання, які були зазначені у клопотанні представника позивача. Проведення експертизи було доручено установі, яку запропонував позивача. Висновки експерта (експертиза за матеріалами справи) №08-131/2019 підтверджують висновки експертизи №305-КЕ/2017, а також з них вбачається наступне. При вивченні медичних карт амбулаторного хворого ОСОБА_1 , встановлено наступне: у 2006 році маються відомості про наявність у дитини хронічного гастриту (форма № 112), однак цей діагноз було встановлено на підставі лише скарг дитини на болі у животі пов`язані 3 нерегулярним харчуванням. При цьому, не було проведено інструментальне і лабораторне обстеження: фіброгастроскопію, лабораторні обстеження на наявність хелікобактер пілорі (бактерія шлунку), біохімічні дослідження (печінкові проби та інше), не було проведено обстеження підшлункової залози згідно з діючими методичними рекомендаціями. У відповідності до встановленого діагнозу було призначене лікування, але після його закінчення не надана оцінка стану здоров`я дитини. Встановлено наступний діагноз - хронічний гастрит, фаза ремісії. Будь-яких інших органічних змін збоку внутрішніх органів з порушенням функції легень, серця, печінки, шлунково-кишкового тракту і інших, за даними медичної документації не встановлено. Тобто відсутні дані клінічного спостереження у динаміці, обстеження і лікування ОСОБА_1 у педіатра і терапевта. Обстеження по Фолю не є офіційним методом обстеження, i його результати не приймалися до уваги. Легкі форми захворювань шлунку не вважаються підставою для розгляду питання щодо інвалідності. У переліку нозологічних форм у педіатрії, які є основними для оформлення інвалідності, при хронічному гастриті є обов`язковим систематичне спостереження за станом дитини з обов`язковим обстеженням і лікуванням в профільних соматичних стаціонарах два рази на рік. Надана медична документація не містить таких даних та результатів консультаційних обстежень вузьких спеціалістів. Що стосується встановлених діагнозів щодо патологічних змін у хребті, то слід зауважити, що медична документація не містить даних про результати оцінки стану здоров`я пацієнта після виконання програм реабілітації, відсутні дані щодо періодичних лікувань у стаціонарах ортопедичного профілю 2 рази на рік. Враховуючи наведене вище ОСОБА_1 не потребував соціального захисту, включаючи медичну реабілітацію станом на 2010 рік і мав сприятливий прогноз за станом його здоров`я. При порівнянні рентгенологічних даних за 2005, 2008 роки з даними комп`ютерно-томографічного дослідження за 2009, 2010 роки суттєвих змін у анатомічній будові хребта ОСОБА_1 не встановлено. Зміни в міжхребцевих дисках можуть бути розцінені як незначні і закономірні вікові інволюційні і знаходяться у межах антропометричної норми. Причини їх розвитку слід вважати мультифакторними (спадковість, особливості обміну речовин, зовнішні фактори (клімат, оточуюче середовище) і таке інше). Крім цього, необхідно відмітити, що обтяжуючим фактором, який впливав на неповноцінне формування опорно-рухового апарату у дитини ОСОБА_1 , поряд з наведеними вище умовами, слід вважати дефіцит реабілітаційних заходів - щоденна гімнастика, яка укріплює м`язи спини та загальне здоров`я. Систематичне виконання гімнастичних вправ безумовно покращило б стан м`язів спини і кістково-суглобових структур хребта. Описані у медичній документації рентгенологічні зміни хребта та дані наявних медичних документів на всьому протязі періоду спостереження за станом здоров`я ОСОБА_1 визивають сумнів у фахівців експертної комісії. Протрузії міжхребцевих дисків (за даними МРТ-дослідження) не можуть визивати будь-яких патологічних змін збоку анатомічних структур розташованих у хребтовому каналі, тому і не розглядаються як патологічні. Достеменним методом, який може підтвердити або спростувати патологічні зміни збоку функціонального стану всіх відділів хребта, вважається детальна електронейроміографія. Спонділодисплазія є доволі суперечливим діагнозом і не використовується в жодній сучасній класифікації. За даними перегляду, у рамках даної експертизи, результатів МРТ-досліджень від 2009 і 2010 років, у ОСОБА_1 встановлені тільки ознаки остеохондрозу. Наявні матеріали містять дані щодо обстеження ОСОБА_1 у 2004 році у Українському Державному НДІ медико-соціальних проблем інвалідності м. Дніпропетровськ де йому було встановлено діагноз: Спондилодисплазія з переважним ураженням грудного відділу хребта, полірадікулярним синдромом, нерізко вираженим S- образним сколіозом 1 ступеня. Порушення функції хребта 1 ступеня. У тому ж медичному закладі у 2009 році було встановлено діагноз: Розповсюджений остеохондроз хребта, з переважним ураженням грудного відділу хребта, протрузії дисків Th2-Th3, Th5-Th6, Th6- Th7, Th8-Th9, спонділоартроз 3 легким больовим синдромом, 8-образним сколіозом грудного відділу хребта 1 ступеня. Діагноз «Спонділоцисплазія» не виставлявся при проходженні позивачем комісії МСЕК ні у 2009 році (Акт МСЕК № 994 від 25 червня 2009 року), ні у 2010 роках (Акт МСЕК № 763 від 07 червня 2010 року). Тобто діагноз встановлений у Українському Державному НДІ медико-соціальних проблем інвалідності м. Дніпропетровськ у 2009 році не відрізняється від таких, що були встановлені комісіями МСЕК у 2009 і 2010 роках. Помірні ознаки остеохондрозу, які не могли впливати на функціональні можливості пацієнта були основним критерієм при позбавленні його групи інвалідності. Змін у стані здоров`я ОСОБА_1 на час проведення чергового обстеження y 2010 році не відбулося. Таким чином, висновки експерта також підтверджують правомірність прийнятого відповідачем спірного рішення, яким позивачу відмовлено у встановленні третьої групи інвалідності, тому суд першої інстанції правильно не прийняв до уваги доводи позивача про те, що стан його здоров`я погіршується та за станом його здоров`я неможливе виконання трудової діяльності ані при умові зниження кваліфікації, ані за умовою зменшення обсягу виробничої діяльності, оскільки в матеріалах справи відсутні належні та достатні докази на підтвердження цих обставин. Суд не приймає доводи апелянта, що висновок судово-медичної експертизи, проведеної в межах цієї справи, не може братися до уваги, оскільки експертиза проведена з чисельними порушеннями діючого законодавства, з наступних обставин. Відповідно до пункту 4 «Правил проведення комісійних судово-медичних експертиз в бюро судово-медичної експертизи», затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 17 січня 1995 року №6, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 липня 1995 року за №256/792, залежно від характеру експертизи до складу комісії можуть входити як фахівці тільки в галузі судово-медичної експертизи, так фахівці інших медичних (у тому числі і фахівці медико-соціальних експертних комісій МОЗ) і немедичних спеціальностей. За своїм процесуальним становищем всі вони при проведенні експертизи є експертами. В ухвалі про призначення судової експертизи від 05 грудня 2018 року суд першої інстанції попередив судового експерта, якому буде доручено проведення експертизи, про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку відповідно до статті 384 Кримінального кодексу України та за відмову від надання висновку без поважних причин відповідно до статті 385 Кримінального кодексу України. Згідно з пунктом 3.2 «Інструкції про проведення судово-медичної експертизи», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 17 січня 1995 року №6, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 липня 1995 року за №254/790 (далі Інструкція), у вступній частині висновку експерта (експертиза за матеріалами справи) №08-131/2019 було зазначено про попередження (обізнаність) експерта про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку за статтею 384 Кримінального кодексу України або за відмову від надання висновку за статтею 385 Кримінального кодексу України. При цьому Інструкцією не передбачено зазначення у висновку список використаної літератури. Таким чином, судові експерти були попереджені про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку належним чином. Суд вважає за необхідним також звернути увагу позивача, що в спірних правовідносинах суд повноважний перевіряти процедурні питання прийняття відповідачем рішення від 15.06.2010 року №4 про невизнання інвалідом. Між тим питання щодо визначення міри втрати здоров`я, ступеня обмеження життєдіяльності особи вимагає наявності медичної освіти та спеціальної підготовки, що є виключно дискреційним повноваженнями відповідних комісій, які суд не може перебирати на себе. Підсумовуючи викладене, суд вважає, що судом першої інстанції була надана належна правова оцінка всім доводам позивача. При цьому незгода апелянта з оцінкою його доводів, що викладена в судовому рішенні, не можна вважати ненаданням оцінки цим доводам, оскільки ненадання оцінки обумовлює взагалі ігнорування позиції сторони та не відображення цієї позиції в судовому рішенні. Таким чином, суд зазначає про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, що обумовлює відсутність підстав і для задоволення апеляційної скарги. Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За приписами пункту 1 частини 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для її задоволення та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається. Керуючись статтями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2019 року у справі №243/1142/15-а - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2019 року у справі №243/1142/15-а - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття 03 березня 2020 року. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення в порядку, визначеному ст. 328 КАС України Повне судове рішення складено 03 березня 2020 року. Головуючий суддя І.Д. Компанієць Судді Е.Г. Казначеєв Л.В. Ястребова