Постанова 4824 № 755/10116/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ справа № 755/10116/19 провадження № 22-ц/824/3114/2020 02 березня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Кирилюк Г.М. суддів: Рейнарт І.М., Семенюк Т.А., розглянув у порядку письмового провадження справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 15 листопада 2019 року у складі судді Катющенко В.П., встановив: 26.06.2019 Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором № б/н від 28.11.2011 в розмірі 122 660 грн 18 коп. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до укладеного кредитного договору № б/н від 28.11.2011 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 700 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Підписання даного договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком, відповідно до п. 2.1.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана нею заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою, затверджених наказом № СП-2010-256 від 6 березня 2010р., та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті, складає між нею та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. Позивач стверджував, що свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором, проте відповідач своєчасно грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками та іншими витратами, відповідно до умов договору не надавала, зобов`язання за договором не виконала, у зв`язку з чим виникла заборгованість, яка станом на 28 травня 2019 року складається із заборгованості: за кредитом у розмірі 697 грн ; за процентами за користування кредитом з 28.11.2011 по 02.04.2019 у розмірі 121 963 грн 18 коп., всього 122 660 грн 18 коп. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 15 листопада 2019 року в задоволенні позову відмовлено. У поданій апеляційній скарзі представник АТ КБ «ПриватБанк» - Крилова О. Л. просить скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 15 листопада 2019 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. При розгляді справи просить врахувати постанови Верховного Суду від 10 квітня 2019 у справі №356/1635/16-ц, від 28 березня 2019 у справі №428/2873/17, від 17 квітня 2019 у справі №666/388/16-ц, оцінити надані докази та задовольнити позовні вимоги. Також просить врахувати, що висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 3 липня 2019 року у справі №342/180/17 позиція не може бути взята до уваги, оскільки остання висловлена в конкретній справі за інших правовідносин сторін, коли відповідачем заперечувалися такі умови договору як погоджені між сторонами у належний спосіб. Також вважає, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача відсотків по кредиту, допустивши грубе порушення норм цивільного права. Встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, суд першої інстанції не мав жодних правових підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту. Відзиву на апеляційну скаргу суду надано не було. Відповідно до положень ч.1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Судом встановлено, що 28 листопада 2011 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, в якій погодилася, що заява разом із пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг. З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 28 травня 2019р. у відповідача наявна заборгованість за кредитним договором, яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 697 грн, за процентами за користування кредитом за період 28.11.2011 по 02.04.2019 у розмірі 121 963, 18 грн, всього 122 660,18 грн. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів оформлення та укладення між сторонами та відповідно отримання позичальником Умов та Правил надання банківських послуг , Пам`ятки клієнта та Тарифів, щоб в сукупності із заявою свідчило про укладення у належній формі договору про надання банківських послуг. Позивачем також не надано довідки про умови кредитування, виписки по рахунку, доказів того, що відповідна картка була видана відповідачу, як і не надано відомостей, що підтверджують тип та строк дії картки, що є істотними умовами договору, доказів зарахування кредитних коштів на картку, що не дозволяє перевірити нарахований розмір тіла кредиту та процентів. Повністю погодитися з таким висновком суду першої інстанції не можна з таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 1 статті 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Згідно ч. 4 ст. 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Частиною 1 статті 207 ЦК України, редакція якої діяла на момент укладення договору, передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Підписавши анкету-заяву 28 листопада 2011 р., відповідач зазначила, що вона згодна, що дана заява разом з пам`яткою клієнта та Правилами надання банківських послуг та Тарифами складає між нею та банком договір про надання банківських послуг. Також відповідач підтвердила, що ознайомлена з договором про надання банківських послуг до його укладення та згодна з його умовами. Позивач зобов`язалася виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті ПриватБанку. Отже, кредитний договір, укладений сторонами, складається із анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, а також Тарифів. Вказані дії не суперечать положенням вищезазначених норм матеріального права. Частинами 1 - 3 статті 12 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Враховуючи вказані норми процесуального права, суд першої інстанції зобов`язаний був з`ясувати у відповідача, чи ознайомлювалася вона з наданими позивачем суду Умовами та Правилами надання банківських послуг, і тарифами обслуговування кредитної картки «Універсальна», і чи погоджувалася вона виконувати саме їх. Суд не звернув увагу на те, що відповідач заперечення на позовну заяву не подала, а отже, суд не мав підстав для висновку, що відповідач не була ознайомлена з Умовами та Правилами надання банківських послуг та з тарифами, що надані суду першої інстанції, та отримувала грошові кошти на підставі даного договору, тому суд першої інстанції не мав правових підстав для висновку, що між сторонами не був укладений кредитний договір. Також суд не врахував вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, ПАТ КБ «ПриватБанк» вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не мав правових підстав для відмови у стягненні з відповідача тіла кредиту у сумі 697 грн. Посилаючись на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду у справ 342/180/17 від 3 липня 2019 року, суд першої інстанції не врахував, що вказана позиція висловлена за інших правовідносин сторін, коли відповідачем заперечувалися умови договору як погоджені між сторонами у належний спосіб. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). З наданої позивачем довідки встановлено, що картка діяла строком до 08.2017 року. З наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором вбачається, що станом на момент закінчення строку дії картки за відповідачем рахується заборгованість за наданим кредитом (тілом кредиту) у розмірі 697 грн, на які банк здійснював нарахування відсотків та штрафів до моменту звернення до суду з даним позовом. Положенням статті 11 ЦК України закріплено, що підставою виникнення зобов`язань зокрема є договори та інші правочини. Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно з вимогами ст.ст.526, 530, 610, ч.1 ст.612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Якщо в зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). При цьому в законодавстві визначаються різні поняття «строк дії договору» і «строк (термін) виконання зобов`язання» (статті 530, 631 ЦК України). Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). З огляду на викладене, строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання зазначеного зобов`язання. Тобто, належним виконанням зобов`язання з боку відповідача є повернення кредиту в строки, у розмірі та у валюті, визначеними кредитним договором. При цьому, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Така позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 14-10цс18). З огляду на викладене, нарахування банком процентів після серпня 2017 року є безпідставним. Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості, процентна ставка з 27.11.2013 р. розраховується виходячи з 30,00 % на рік. В подальшому розмір процентної ставки неодноразово змінювався, зокрема в період часу з 01 вересня 2014 року по 31 березня 2015 року останній становив 34,80 %, а починаючи з 01 квітня 2015 року - 43,20 % річних. Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом (частина четверта статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність»). Відповідно до ч.1 ст. 1056-1 ЦК України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Згідно із частиною третьою цієї статті фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. У частині четвертій указаної статті передбачено, що в разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов`язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов`язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов`язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника. Згідно частини першої статті 651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. За частиною третьою статті 653 ЦК України в разі зміни договору зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Отже, якщо сторони кредитного договору досягнули домовленості щодо всіх його умов, у тому числі щодо збільшення банком в односторонньому порядку процентної ставки за кредитом з дотриманням певної процедури, то таке збільшення може відбуватись виключно в разі дотримання передбаченої договором процедури. У разі підвищення банком процентної ставки з`ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (лише повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо. Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 14 грудня 2016 року № 6-2315цс16, від 30 листопада 2016 року № 6-82цс16. З урахуванням змісту наведених норм, умови кредитного договору щодо розміру процентної ставки за кредитом та процедура підвищення її розміру мають визначатися між сторонами кредитного договору у письмовій формі. Разом з тим, матеріали справи не містять згоди відповідача на збільшення процентної ставки за кредитом з 30,00% до 43,20 % річних, скріпленої її підписом, доказів, що позичальник був у спосіб, встановлений умовами договору, повідомлений про зміни процентних ставок за користування кредитним коштами, а відтак позивач не мав правових підстав для нарахування процентів за підвищеними ставками. З урахуванням встановлених судом обставин та враховуючи невиконане зобов`язання перед банком щодо повернення кредитних коштів, з відповідача на користь позивача підлягає також стягненню заборгованість по процентам за користування кредитом за період з 02.12.2013 (дата початку нарахування процентів) до 31.08.2017 (останній день строку дії картки ) з урахуванням базової процентної ставки 30 % в розмірі 795,16 грн, виходячи з такого розрахунку: 697 грн (тіло кредиту) х 30,00% х 1369 днів: 360:100%. У зв`язку із викладеним, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції невірно встановлені фактичні обставини справи,висновки суду не відповідають наданим сторонами доказам, судом неправильно застосовано норми матеріального права, тому рішення суду першої інстанції у відповідності до частини 1 статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову, стягнення з відповідача на користь банку тіло кредиту у розмірі 697 грн та проценти за користування кредитом у розмірі 795,16 грн. Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. За частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З урахуванням часткового задоволення позовних вимог та апеляційної скарги ( 1,22%), з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви у сумі 23,43 грн та за подання апеляційної скарги у розмірі 35,15 грн, а всього - 58,58 грн. Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України суд Постановив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити частково. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 15 листопада 2019 року скасувати. Ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платників податків НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, адреса місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50) заборгованість за тілом кредиту в розмірі 697 грн, заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 795,16 грн, всього на загальну суму 1 492 грн 16 коп. В решті позову відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судові витрати по сплаті судового збору в сумі 58 грн 58 коп. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Суддя-доповідач: Г. М. Кирилюк Судді: Т. А. Семенюк І. М. Рейнарт