Постанова 4808 № 0907/2-4254/2011

Справа № 0907/2-4254/2011 Провадження № 22-ц/4808/393/20 Головуючий у 1 інстанції Шамотайло О. В. Суддя-доповідач Максюта ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 лютого 2020 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О., суддів Василишин Л.В., Матківського Р.Й., розглянувши у письмовому провадженні справу за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12.03.2015 року за нововиявленими обставинами по справі №0907/2-4254/2011 за позовом Публічного акціонерного товариства "Фольксбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Фольксбанк" про визнання недійсними кредитного та іпотечного договорів, додатку №1 до кредитного договору, виключення з Державного реєстру іпотек запису про державну реєстрацію іпотечного договору, з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна запис про державну реєстрацію заборони відчуження нерухомого майна за іпотечним договором, зобов`язання повернути правовстановлюючі документи на предмет застави та грошові кошти, оплачені в рахунок тіла кредиту, процентів, пені, штрафів шляхом зарахування їх в рахунок оплати тіла позики, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського міського суду, постановлену суддею Шамотайлом О.М. 08 січня 2020 року в м. Івано-Франківськ, про визнання неподаною та повернення заяви ОСОБА_1 про перегляд рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12.03.2015 року за нововиявленими обставинами по справі №0907/2-4254/2011, в с т а н о в и в: У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулась із заявою про перегляд рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12.03.2015 року за нововиявленими обставинами по справі №0907/4254/2011 за позовом Публічного акціонерного товариства "Фольксбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та судових витрат, зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Фольксбанк" про визнання недійсними кредитного та іпотечного договорів, додатку №1 до кредитного договору, виключення з Державного реєстру іпотек запису про державну реєстрацію іпотечного договору, з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна запис про державну реєстрацію заборони відчуження нерухомого майна за іпотечним договором, зобов`язання повернути правовстановлюючі документи на предмет застави та грошові кошти, оплачені в рахунок тіла кредиту, процентів, пені, штрафів шляхом зарахування їх в рахунок оплати тіла позики. У заяві міститься клопотання про звільнення від сплати судового збору при подачі заяви (а.с.1-23, том 6). Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 08 січня 2020 року заяву повернуто заявнику разом із заявою про відвід судді (а.с.17, том 7). Не погодившись з даною ухвалою суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій посилається на її незаконність. Апелянт зазначає, що ознайомившись 11.12.2019 року і 12.12.2019 року із матеріалами справи, виявила відсутність у справі №0907/2-4254/2011 позовної заяви третьої особи, яка заявила самостійні вимоги - Всеукраїнської видавничої Православної місії Української Православної церкви Київського патріархату (надалі місія), зареєстрованої судом 31.05.2013 року на 95 аркушах, як і відсутнє кур`єрське повідомлення з описом вкладених документів. Апелянт вважає, що під час розгляду даної справи судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а також порушено норми матеріального і процесуального права. Оскаржуваною ухвалою суд необґрунтовано відмовив у прийнятті доказів для звільнення заявника від сплати судового збору. 03 січня 2020 року нею вимоги ухвали судді від 19.12.2019 року виконані, долучено письмові докази, які дають підстави для звільнення заявника від сплати судового збору, а саме: довідку Івано-Франківського управління Головного управління ДФС в Івано-Франківській області від 03.01.2020 року №3473/10/09-19-55-61-01 про доходи та утримані податки за період з І кварталу 2014 року по ІІІ квартал 2019 року; довідку №14 від 02.01.2020 року ГУПФ України в Івано-Франківській області про те, що з 01.01.2014 року по даний час на обліку не перебуває і пенсії не отримує; довідку Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради Міністерства праці та соціальної політики України про те, що з 01.01.2014 року по даний час на обліку в департаменті не перебуває та жодних видів допомоги і компенсації не отримує. Зазначені обставини дозволяли суду дійти висновку про звільнення заявника від сплати судового збору і відкриття провадження у справі за поданою заявою. Ухвала про залишення заяви без руху від 19.12.2019 року була виконана в наданий судом строк, 03.03.2020 року (десятий день). Також зазначила, що в ухвалі суду від 19.12.2019 року та від 08.01.2020 року в порушення положень пункту «в» ч.1 ст.260 ЦПК України, не вказано імен (найменувань) учасників справи та невірно зазначено процедуру подання апеляційної скарги за правилами нової редакції ЦПК України. З наведених підстав просить скасувати ухвалу суду, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції в іншому складі суду (а.с.75-92, том 7). Відзив на апеляційну скаргу не подано, що, відповідно до ч.2 ст.360 ЦПК України, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. За змістом ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Вислухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши, відповідно до ст.367 ЦПК України, законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість апеляційної скарги, виходячи з таких підстав. Постановляючи ухвалу про повернення ОСОБА_1 позовної заяви, суд першої інстанції виходив з положень статті 185 ЦПК України, встановивши, що заявником не усунуто визначені в ухвалі суду від 08.01.2020 року недоліки поданої заяви, хоча подано суду заяву з приєднаними письмовими матеріалами довідками з ДПІ від 03.01.2020 року, з Головного управління ПФУ в Івано-Франківській області від 02.01.2020 року, з Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради від 02.01.2020 року та витяг з ЄДРСО від 21.12.2019 року, що підтверджує майновий стан заявника, повернув позовну заяву разом із заявою про відвід судді. Проте погодитись з таким висновком суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм процесуального права. Встановлено, що ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19 грудня 2019 року залишено без руху позовну заяву ОСОБА_1 , надано позивачу строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення копії ухвали про залишення позовної заяви без руху. Роз`яснено позивачу, що в разі якщо у вказаний строк недоліки позовної заяви не будуть усунуті, позовна заява вважається неподаною і повертається позивачеві (а.с.235-237, том 6). За змістом вказаної ухвали, позовна заява ОСОБА_1 подана з порушенням вимог, викладених у статтях 175,177, 426 ЦПК України, зокрема: не долучено до позовної заяви документ, що підтверджує сплату судового збору або всіх належних документів, які дають підставу для звільнення заявника від оплати судового збору. Натомість долучено ксерокопію довідки Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради №2291 від 12.04.2019 року про те, що ОСОБА_1 за період з 01.01.2014р. по день видачі довідки на обліку в департаменті не перебуває та жодних видів соціальної допомоги не отримує. Також долучено ксерокопію довідки, видану відділом пенсійного забезпечення від 12.04.2019р. про те, що ОСОБА_1 на обліку в управлінні не перебуває та пенсії не отримує, а також копію відомостей з ДРВО - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків, з яких встановлено, що з 1-го кварталу 2017р. по 4 квартал 2018р. інформація про доходи ОСОБА_1 відсутня та зазначено примітку про потребу в уточненні інформації. 21 грудня 2019 року заявником ОСОБА_1 подана заява про відвід судді Шамотайлу О.В. (а.с.239-265, том 6). Відповідно до частини 1 ст.4,ч.1 статті 13 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до норм чинного цивільно-процесуального законодавства, позовна заява подається до суду в письмовій формі і повинна відповідати вимогам ст.ст. 175 і 177 ЦПК України щодо змісту, сплати судового збору та доданих документів. Так, вичерпний перелік вимог щодо змісту позовної заяви, подання її копій і додатків, міститься у ст. ст. 175 і 177 ЦПК України. Згідно до ст.185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві. За змістом статті 182 ЦПК України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі. Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлено - він встановлюється судом. За загальним правилом та вимогами цивільного процесуального законодавства усі клопотання учасників справи повинні бути розглянуті судом. ОСОБА_1 , виконуючи вимоги ухвали про залишення позовної заяви без руху шляхом подання заяви про усунення недоліків, подала необхідні, на її думку, докази разом із заявою про виправлення недоліків, а саме довідки: з Івано-Франківського управління ГУ ДПС в Івано-Франківській області (відомості з Державного реєстру фізичних осіб платників податків) про суми виплачених доходів та утриманих податків, з яких встановлено, що з 1-го кварталу 2014р. по 3 квартал 2019р. інформація про доходи ОСОБА_1 відсутня та зазначено примітку про потребу в уточненні інформації (а.с.7, том 7); довідку з Головного управління пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 02.01.2020р. про те, що ОСОБА_1 станом на дату видачі довідки на обліку не перебуває і пенсії не отримує (а.с.8, том 7); довідку з департаменту соціальної політики виконкому Івано_Франківської міської ради від 02.01.2020р. про те, що вона за період з 01.01.2014р. по даний час на обліку в департаменті не перебуває та жодних видів соціальної допомоги та компенсації не отримує (а.с.9, том 7). Однак суд, визнаючи неподаною та повертаючи позовну заяву ОСОБА_1 на підставі ст.185 ЦПК України, виходив з того, що позивачем не виконані вимоги, викладені в ухвалі суду від 19 грудня 2019 року про залишення позовної заяви без руху, не розглянувши по суті клопотання про звільнення від сплати судового збору (зокрема, не зазначив у резолютивній частині ухвал про відхилення або задоволення такого клопотання). Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції не врахував, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК України). Пунктом 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (пункт 39 рішення від 24 квітня 2008 року у справі «C.G. та інші проти Болгарії», заява № 1365/07; пункт 170 рішення від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», заява № 21722/11). Як неодноразово зазначав ЄСПЛ, формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. Роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (пункти 31, 32 рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91; пункт 65 рішення від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11). Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів у тлумаченні закону, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба у з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (пункт 65 рішення ЄСПЛ від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11; пункт 93 рішення від 21 жовтня 2013 року у справі «Дель Ріо Прада проти Іспанії», заява № 42750/09). У статті 6 Конвенції закріплено принцип доступу до правосуддя. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист та доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права. У своїх рішеннях ЄСПЛ указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі «Ашінгдейн проти Великої Британії (Ashingdane v. the. UnitedKingdom)). Право доступу до суду має не тільки існувати, але й бути практичним та ефективним. Просте існування права доступу в законі не є достатнім. Наприклад, воно може бути порушене такими чинниками: існуванням процесуальних перепон, які заважають або зменшують можливості звернення до суду (занадто суворе тлумачення національними судами процесуальної норми (надмірний формалізм), що може позбавити заявників права доступу до суду (PerezdeRadaCavanilles проти Іспанії», № 2809095, рішення від 28 жовтня 1998 року). Згідно практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист. Право особи на доступ до правосуддя гарантовано статтею 55 Основного Закону, положення якого є нормами прямої дії. Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується судовий захист його прав та свобод. Реалізацію права на доступ до правосуддя повинні забезпечувати, зокрема і судові органи. Стосовно питання доступу до суду Європейський суд з прав людини в ухвалі щодо прийнятності заяви № 6778/05 «МПП «Голуб» проти України» від 18 жовтня 2005 року зазначив, що процедурні гарантії, закріплені статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов`язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином, втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань (див. справу «Ґолдер проти Сполученого Королівства», рішення від 21 лютого 1975 року). Суд наголошує, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання. Проте право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або такою мірою, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження не будуть сумісними з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо вони не мають легітимної мети та не є пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (див. рішення від 19 грудня 1997 року у справі «Бруала Гомес де ла Торре проти Іспанії»). Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (див. рішення від 4 грудня 1995 року «Беллет проти Франції»). В ухвалі від 08 січня 2020 року суд не зазначив, яких саме документів не додано заявником, не прийняв до уваги, що заявник посилалася на важке матеріальне становище, у зв`язку з чим не мала фінансової можливості сплатити судовий збір, а як доказ долучила довідки з відповідних установ про відсутність доходів з 2014 року по даний час, повернув заяву про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами із формальних міркувань, порушивши конвенційне право на доступ до правосуддя. Відмовляючи в задоволенні клопотання про звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору, суд не надав належної оцінки майновому стану заявника. Враховуючи майновий стан заявника, суд мав право відповідно до ст. 136 ЦПК України, відстрочити сплату судового збору до ухвалення судового рішення, роз`яснивши позивачу вказану норму Закону, а не позбавляти останнього доступу до суду. Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на звернення до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий суд. З врахуванням вищенаведеного, апеляційний суд вважає, що ухвала суду про повернення позовної заяви постановлена передчасно з порушенням процесуальних норм. Також оскаржуваною ухвалою одночасно із поверненням заяви суд повернув заявнику заяву про відвід судді. Положеннями ст. ст.36,37,39 ЦПК України передбачені підстави для відводу та самовідводу суддів. Відповідно до частин 1, 2 та 3 ст. 40 ЦПК України питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі. Питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість. Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу, він вирішує питання про зупинення провадження у справі. У такому випадку вирішення питання про відвід судді здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається в порядку, встановленому частиною 5 статті 33 цього Кодексу. Таким чином, питання про відвід судді повинно вирішуватись окремо від інших заяв і клопотань у визначеному Законом порядку. Цей порядок судом дотриманий не був. Враховуючи наведене, суд вважає, що судом першої інстанції було допущено порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення помилкової ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, тому така підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Розподіл судових витрат апеляційним судом не здійснюється, оскільки заявника було звільнено від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, а тому зазначені витрати компенсуються за рахунок держави. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 369, 374, 379, 381- 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Івано-Франківського міського Івано-Франківської області від 08 січня 2020 року про повернення заяви скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді: І.О. Максюта Л.В. Василишин Р.Й Матківський