Постанова 4857 № 1.380.2019.002603

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 лютого 2020 рокуЛьвівСправа № 1.380.2019.002603 пров. № 857/12514/19 Колегія суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду в складі: головуючого судді: Улицького В.З. суддів: Кузьмича С.М., Шавеля Р.М. при секретарі судового засідання: Герман О.В. за участі представника позивача: ОСОБА_5 представника відповідача: Брильовська О.Р. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17.10.2019 року (рішення ухвалене о 15:29 хв. у м. Львові судом у складі головуючого судді Кузана Р.І.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту дорожнього господарства, транспорту та зв`язку Львівської обласної державної адміністрації про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,- ВСТАНОВИЛА: У травні 2019 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Департаменту дорожнього господарства, транспорту та зв`язку Львівської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування наказу департаменту дорожнього господарства, транспорту та зв`язку ЛОДА №75к від 02.05.2019, яким ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу інвестиційної та кошторисної діяльності управління дорожнього господарства, транспорту та зв`язку Львівської обласної державної адміністрації, поновлення на посаді начальника Відділу інвестиційної та кошторисної діяльності Управління дорожнього господарства Департаменту дорожнього господарства, транспорту та зв`язку Львівської обласної державної адміністрації, стягнення із Департаменту дорожнього господарства, транспорту та зв`язку ЛОДА на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в період з 03.05.2019 до дня прийняття рішення суду. Позивач позовні вимоги мотивував тим, що т.в.о директора Департаменту дорожнього господарства, транспорту та зв`язку ЛОДА Оприском Т.П. відповідно до ст.83, 86 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015, ст.36, 47 КЗпП України від 10.12.1971, статті 24 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 та на підставі заяви ОСОБА_1 прийнято наказ №75к від 02.05.2019 «Про звільнення з посади ОСОБА_1 », яким позивача звільнено з посади начальника відділу інвестиційної та кошторисної діяльності управління дорожнього господарства департаменту дорожнього господарства, транспорту та зв`язку Львівської обласної державної адміністрації із займаної посади за угодою сторін з 02.05.2019. Підставою для звільнення в наказі вказано заяву позивача від 02.05.2019. Проте, позивач наголошує на тому, що заява про звільнення написана ним внаслідок незаконного впливу керівника Кокотайла Р.О. , який наголошував, що така заява має бути підписана позивачем без зазначення дати її написання. Позивач додатково зазначає, що керівництво департаменту нагадувало йому про наявність цієї зави, та що для його звільнення з посади необхідно поставити лише потрібну дату в написаній заяві, що, як стверджує позивач, й було зроблено в подальшому. З цих підстав ОСОБА_1 вважає, що його звільнено з посади із порушенням встановленого законодавством порядку, а тому оскаржуваний наказ про його звільнення є протиправним та підлягає скасуванню, а він поновленню на відповідній посаді із стягненням на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Просив позов задоволити. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17.10.2019 року у задоволені адміністративного позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції оскаржив ОСОБА_1 . Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задоволити. Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу апелянта слід залишити без задоволення з наступних підстав. Згідно ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 189 цього Кодексу. Згідно ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 працював у Департаменті дорожнього господарства, транспорту та зв`язку Львівської обласної державної адміністрації на посаді начальника Відділу інвестиційної та кошторисної діяльності Управління дорожнього господарства департаменту дорожнього господарства, транспорту та зв`язку ЛОДА з травня 2018 року. З 13.03.2019 до 11.04.2019 включно перебував у щорічній відпустці. З 12.04.2019 перебував на лікарняному. З 02.05.2019 приступив до виконання трудових обов`язків. 02.05.2019 ОСОБА_1 подав на ім`я Т.в.о директора Департаменту дорожнього господарства, транспорту та зв`язку ЛОДА Кокотайла Р.О. заяву, в якій просив звільнити його із займаної посади начальника Відділу інвестиційної та кошторисної діяльності Управління дорожнього господарства Департаменту дорожнього господарства, транспорту та зв`язку ЛОДА за згодою сторін з 02.05.2019. З Розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації №84/0/8-19 від 23.04.2019 Кокотайла Р.О. вбачається, що заступникові директора департаменту - начальнику управління дорожнього господарства департаменту дорожнього господарства, транспорту та зв`язку обласної державної адміністрації, т.в.о. директора департаменту, надано частину щорічної основної відпустки за період роботи з 10.03.2018 до 09.03.2019 тривалістю 2 календарні дні з 02.05.2019 до 03.05.2019. На час відпустки Кокотайла Р.О. тимчасово покладено виконання обов`язків директора департаменту на начальника управління транспорту та зв`язку Оприска Т.П. 02.05.2019 Т.в.о директора Департаменту дорожнього господарства, транспорту та зв`язку ЛОДА Оприско Т.П. , відповідно до ст.83,86 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015, статтей 36, 47 КЗпП України від 10.12.1971, статті 24 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 та на підставі заяви ОСОБА_1 прийняв наказ №75к, яким ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу інвестиційної та кошторисної діяльності управління дорожнього господарства департаменту дорожнього господарства, транспорту та зв`язку Львівської обласної державної адміністрації із займаної посади за угодою сторін з 02.05.2019. Зазначеним наказом вирішено виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану щорічну відпустку за період роботи з 20.04.2018 по 19.04.2019 тривалістю 24 календарних дні, невикористану щорічну відпустку за період роботи з 20.04.2019 по 02.05.2019 тривалістю 1 календарний день та невикористану додаткову відпустку за стаж державної служби тривалістю 10 календарних днів. 02.05.2019 головним спеціалістом - юрисконсультом відділу фінансового забезпечення Костиком Ю.І. складено акт про відмову ОСОБА_1 від ознайомлення з наказом від 02.05.2019 «Про звільнення з посади ОСОБА_1 », проте сканкопію цього наказу позивач отримав. 07.05.2019 ОСОБА_1 ознайомився з наказом №75к від 02.05.2019, проте зазначив, що не погоджується з таким. Цього ж дня позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив надати йому витяг з наказу про його звільнення та копію його заяви. 15.05.2019 ОСОБА_1 повторно звернувся до відповідача із заявою, в якій просив видати йому наручно належним чином завірену копію заяви від 02.05.2019, яка відповідно до наказу департаменту дорожнього господарства, транспорту та зв`язку ЛОДА №75к від 02.05.2019 є підставою його прийняття. Відповідно до пп.1,2 ч.1 ст.1 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади. Згідно з ч.ч.1,3 ст.11 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» керівники структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій очолюють відповідні підрозділи і несуть персональну відповідальність перед головами відповідних державних адміністрацій за виконання покладених на ці підрозділи завдань. Керівники структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій зі статусом юридичних осіб публічного права здійснюють визначені Законом України «Про державну службу» повноваження керівника державної служби у цих структурних підрозділах. Пунктом 4 ч.2 ст.17 Закону України «Про державну службу» передбачено, що керівник державної служби: призначає громадян України, які пройшли конкурсний відбір, на посади державної служби категорій «Б» і «В», звільняє з таких посад відповідно до цього Закону. Відповідно до п.3 ч.1 ст.83 Закону України «Про державну службу», державна служба припиняється: за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону). Статтею 86 Закону України «Про державну службу» визначено, що державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб`єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення. Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб`єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов`язків державним органом. Суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю. Згідно п.1 ч.1 ст. 36 Кодексу законів про працю України підставою припинення трудового договору є угода сторін. При домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 Кодексу законів про працю України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Відтак, основними умовами угоди про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України, щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди, є підстава припинення трудового договору та строк, з якого договір припиняється. В пункті 8 Постанови від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» Пленум Верховного Суду України роз`яснив, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за пунктом 1 статті 36 КЗпП України, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (стаття 38 КЗпП України). З огляду на зміст вказаних вище норм закону та роз`яснень Пленуму Верховного Суду України для припинення трудового договору на підставі пункту 1 частини 1 статті 36 КЗпП України сторонам необхідно досягти згоди щодо підстави та строку з якого договір вважатиметься припиненим, а отже, й припиненими трудові права та обов`язки сторін, окрім тих, які пов`язані з наслідками припинення договору. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.10.2013 № 21-320а13. Апеляційним судом встановлено, що що заява позивача про звільнення містить підпис позивача, підставу для звільнення - угода сторін та дату звільнення - 02.05.2019. Також, апеляційний суд звертає увагу, що заява написана власноручно позивачем та була прийнята відповідачем, містить резолюцію уповноваженої особи відповідача «не заперечую. 02.05.2019», що свідчить про досягнення між сторонами домовленості та наявність обопільного волевиявлення про дату та підстави припинення трудового договору. Разом з тим, апелянт в апеляційний скарзі наголошує про відсутність погодженої дати звільнення, проте суд апеляційної інстанції такі до уваги не бере, так як у заяві позивача від 02.05.2019 чітко вказано дату з якої ОСОБА_1 просить звільнити його із займаної посади, а саме з « 02.05.2019». Позивачем не подавалась заява про перенесення дати звільнення чи про відмову від попередньо поданої заяви про звільнення за згодою сторін, хоча таку можливість позивач мав, однак нею не скористався. Відтак, між роботодавцем та позивачем не було взаємної згоди щодо скасування раніше досягнутої домовленості про звільнення, тому немає підстав для анулювання такої угоди вже після видачі наказу про звільнення. Щодо тверджень позивача про прийняття оскаржуваного наказу неуповноваженою особою суд зазначає, що згідно з Розпорядженням голови Львівської обласної державної адміністрації №84/0/8-19 від 23.04.2019 на час відпустки Кокотайла р.О. виконання обов`язків директора Департаменту дорожнього господарства, транспорту та зв`язку ЛОДА покладено на начальника управління транспорту та зв`язку Оприска Т.П. , відтак вказана особа була уповноважена погоджувати заяву позивача та підписувати наказ про його звільнення. За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач під час прийняття оскаржуваного наказу від 02.05.2019 «Про звільнення з посади ОСОБА_1 » діяв у межах та у спосіб встановленими Законами України та КЗпП України. Узагальнюючи наведене, суд апеляційної інстанції переконаний, що судом першої інстанції надано належну оцінку наявним у справі доказам, а їх достатня кількість та взаємний зв`язок у сукупності дали змогу суду першої інстанції зробити вірний висновок про наявність підстав для відмови у задоволені адміністративного позову. Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції. З наведеного вбачається, що доводи апеляційної скарги являються безпідставними та необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції, правова оцінка доказів дана вірно, а відтак у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити. Керуючись ст. ст. 243 ч. 3, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17.10.2019 року у справі №1.380.2019.002603 - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття. На Постанову протягом тридцяти днів з моменту набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя В. З. Улицький судді С. М. Кузьмич Р. М. Шавель Повне судове рішення складено 02.03.2020р.