Постанова 4852 № 280/2659/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 26 лютого 2020 року м. Дніпросправа № 280/2659/19 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Олефіренко Н.А., Шальєвої В.А., секретар судового засідання - Лащенко Р.В., за участю представника позивача - Моніна І.В., представника відповідача - Овчар Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду у м. Дніпрі апеляційні скарги ОСОБА_1 , Прокуратури Запорізької області, Генеральної прокуратури України на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22.10.2019 року в адміністративній справі №280/2659/19 (головуючий суддя у 1 інстанції Бойченко Ю.П.) за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Запорізької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Генеральна прокуратура України про стягнення середнього заробітку,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Прокуратури Запорізької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Генеральна прокуратура України, в якому з урахуванням уточненої позовної заяви просив: - стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 10.03.2017 року по 21.05.2018 року у розмірі 578705,36 грн. без утримання податків та інших обов`язкових платежів; - стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 21.05.2018 року у справі №808/892/17 за період з 22.05.2018 року по день розгляду позовної заяви; - стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за результатами розгляду справи №808/892/17 встановлено факт незаконного звільнення позивача з органів прокуратури, проте питання стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу залишається не вирішеним з огляду на скасування постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24.04.2019 року у справі №808/892/17 рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 21.05.2018 року та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 06.12.2018 року в цій частині. Крім того, на дату звернення до суду, судове рішення від 21.05.2018 року у справі №808/892/17 залишається не виконаним, у зв`язку із чим з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 22.10.2019 року адміністративний позов задоволено частково. Стягнуто з Прокуратури Запорізької області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 10.03.2017 року по 21.05.2018 року у розмірі 497152 (чотириста дев`яносто сім тисяч сто п`ятдесят дві) гривні 20 копійок. Стягнуто з Прокуратури Запорізької області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 21.05.2018 року у справі №808/892/17 за період з 22.05.2018 року по 10.09.2019 року у сумі 832713 (вісімсот тридцять дві тисячі сімсот тринадцять) гривень 28 копійок. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Прокуратури Запорізької області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 20000 (двадцять тисяч) гривен 00 копійок. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильність висновків суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, просить змінити рішення суду першої інстанції та пункти 1, 2 резолютивної частини рішення викласти у наступній редакції: «Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити. Стягнути з прокуратури Запорізької області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 10.03.2017 року по 21.05.2018 року у розмірі 578705,36грн. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про зменшення стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, з посиланням на постанову Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 року №6, відповідно до якої при присуджені оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час, оскільки Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 01.03.2018 року у справі №818/149/17, зокрема, зазначено, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу та Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин. З рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 22.10.2019 року не погодився відповідач, який подав на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказане рішення та відмовити у задоволені позову. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що до моменту фактичного виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника трудові правовідносини, які існували до порушення з боку роботодавця, не виникають, а тому виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь незаконно звільненого працівника, у тому числі середній заробіток за час вимушеного прогулу або різниця у заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи не можуть вважатись заробітною платою та не витікають із трудового договору як підстави для виплат. При цьому зазначено, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду у справі №808/892/17 поновлено позивача на посаді заступника прокурора Запорізької області з 07.03.2017 року, проте не зазначено який орган повинен виконати рішення в цій частині, у зв`язку з чим у відповідача відсутні правові підстави для призначення ОСОБА_1 на посаду заступника прокурора Запорізької області. Згідно з абз. 5 п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначені сум, що підлягають стягненню, в той час, як оскаржуване рішення вказаним вимогам не відповідає. Також судом першої інстанції внаслідок невірного визначення кількості робочих днів у квітні поточного року та безпідставного не врахування часу зупинення Верховним Судом виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду у справі №808/892/17, допустив помилку у розрахунку середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення. Крім того, відповідач зазначив, що судом першої інстанції було безпідставно стягнуто витрати на професій правничу допомогу у розмірі 20000,00грн. Також до Третього апеляційного адміністративного суду надійшла апеляційна скарга Генеральної прокуратури України на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22.10.2019 року, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22.10.2019 року. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ухвалою Верховного Суду від 07.02.2019 року виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22.10.2019 року зупинено до 24.04.2019 року. В подальшому 16.08.2019 року було отримано постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 09.08.2019 року ВП №59758928 про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа №808/892/17, виданого 23.01.2019 року Запорізьким окружним адміністративним судом, щодо поновлення позивача на посаді заступника прокурора Запорізької області. Наказом Генерального прокурора України від 11.09.2019 року №143 позивача поновлено на посаді заступника прокурора Запорізької області з 07.03.2017 року, у зв`язку з чим Генеральною прокуратурою України не допущено порушень прав позивача, а тому відсутні підстави для виплати середнього заробітку через несвоєчасне виконання рішення суду. Крім того, зазначено, що судом першої інстанції неправильно розраховано суму середньої заробітної плати за час затримки виконання рішення. Представник позивача та представник відповідача у судовому засіданні просили задовольнити апеляційну скаргу, подану стороною у справі, чиї інтереси вони представляють. Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи представників сторін, колегія суддів дійшла наступного висновку. Як слідує з матеріалів справи, наказом Генерального прокурора України від 11.12.2014 року №1662к ОСОБА_1 призначено на посаду заступника прокурора Запорізької області. Наказом Генерального прокурора України від 01.03.2017 року №45к позивача звільнено з посади заступника прокурора Запорізької області та з органів прокуратури з 10.03.2017 року у зв`язку із скороченням кількості прокурорів органів прокуратури на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України "Про прокуратуру", п.1 ч.1 ст.40 Кодексу законів про працю України. Наказом Генерального прокурора України від 07.03.2017 року №47к дату звільнення позивача змінено на 06.03.2017 року. Не погодившись із вказаними рішеннями, позивач звернувся з позовом до суду. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 21.05.2018 року у справі №808/892/17 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправними та скасовано наказ Генерального прокурора України №45к від 01.03.2017 року про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Запорізької області з 01.03.2017 року у зв`язку із скороченням кількості прокурорів органів прокуратури на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України "Про прокуратуру", п.1 ч.1 ст.40 Кодексу законів про працю України та наказ Генерального прокурора України №47к від 07.03.2017 року про зміну наказу Генерального прокурора України №45к від 01.03.2017 року про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Запорізької області з 01.03.2017 року у зв`язку із скороченням кількості прокурорів органів прокуратури на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України "Про прокуратуру", п.1 ч.1 ст.40 Кодексу законів про працю України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Запорізької області. Стягнуто з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу. Звернуто до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Запорізької області з 07.03.2017 року та в частині стягнення з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місць - 48 236,44 грн. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 06.12.2018 року апеляційні скарги Прокуратури Запорізької області, Генеральної прокуратури України залишено без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 21.05.2018 року в адміністративній справі №808/892/17 залишено без змін. Постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24.04.2019 року касаційні скарги Прокуратури Запорізької області та Генеральної прокуратури України задоволено частково. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 21.05.2018 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 06.12.2018 року в частині позовних вимог про стягнення з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано і в цій частині відмовлено в задоволенні позовних вимог. В вищевказаній постанові Верховний Суд, зокрема, зазначив, що Генеральна прокуратура України не є належним відповідачем за позовною вимогою про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з 07.03.2016 року по 21.05.2018 року, у зв`язку з чим позивач звернувся з відповідним позовом до Запорізького окружного адміністративного суду. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить з наступного. Так, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більше як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (частина друга зазначеної статті). Згідно з пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де зберігалося його попереднє місце роботи. Таким чином, у разі встановлення обставин, які свідчать про незаконність звільнення працівника з роботи суд, який розглядає трудовий спір, у разі задоволення позовних вимог про поновлення на роботі в тому підприємстві, де зберігалося його попереднє місце роботи, повинен також вказати період вимушеного прогулу, визначити розмір середнього заробітку та стягнути його з відповідача. Аналогічний висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 14.01.2014 року в справі № 21-395а13. Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100). Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку. За приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку № 100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі. Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються з середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. З довідки Прокуратури Запорізької області від 22.05.2019 року №18-154вих-19 слідує, що середньоденне грошове забезпечення позивача становить 1099,03грн. за 1 календарний день. Відповідно до пункту 10 розділу 4 Порядку №100 у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі та організації відповідно до актів законодавства, а також за рішенням, передбаченим колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №657 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури" встановлений посадовий оклад прокурора регіональної прокуратури з 06.09.2017 року підвищено до 8500,00 грн. Таким чином, коефіцієнт підвищення склав 2,31 (8500,00 / 3675,00 - посадовий оклад прокурора регіональної прокуратури до 06.09.2017 року), отже, середньоденна заробітна плата з 06.09.2017 року становитиме 2538,76 грн. (1099,03*2,31). Період вимушеного прогулу позивача складає 296 робочих днів та обраховується починаючи з першого дня після звільнення - з 10.03.2017 року (з урахуванням наказу Генерального прокурора України від 07.03.2017 року №47к) по день прийняття рішення суду про поновлення позивача на роботі - 21.05.2018 року. Враховуючи, що кількість днів вимушеного прогулу до 06.09.2017 року складає 120 днів, середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу за період з 10.03.2017 року по 05.09.2017 року становить 131883,60 грн. (120 дні*1099,03 грн.). За період з 06.09.2017 року по день винесення рішення (21.05.2018 року) кількість днів вимушеного прогулу складає 176 днів та середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу за цей період складає 446821,76грн. (176 * 2538,76). Таким чином, сумарний середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу становить 578705,36 грн. (131883,60 + 446821,76). Суд першої інстанції в своєму рішенні зазначив, що в період з 31.03.2017р. по 31.03.2018р. позивач перебував на обліку у Південному районному центрі зайнятості м. Запоріжжя та отримав допомогу по безробіттю у сумі 81 553,16 грн., що підтверджується Довідкою №4179/1 від 04.09.2019 року, у зв`язку із чим, розмір середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню на користь позивача, складає 497152,20 грн. (578705,36 54 - 81553,16). Разом з тим, колегія суддів не погоджується з вищевказаними висновками суду першої інстанції, оскільки виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу та нормами чинного законодавства не передбачено будь-яких підстав для зменшення йог розміру за певних обставин. Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 01.03.2018 року у справі №818/149/17. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що на користь позивача з відповідача необхідно стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 10.03.2017 року по 21.05.2018 року у розмірі 578705,36 грн. Доводи відповідача, про те, що з моменту фактичного виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника трудові правовідносини, які існували до порушення з боку роботодавця, не виникають, а тому виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь незаконно звільненого працівника, у тому числі середній заробіток за час вимушеного прогулу, не можуть вважатись заробітною платою та не витікають із трудового договору як підстави для виплат, є хибними, оскільки не ґрунтуються на нормах чинного законодавства та є власними переконаннями відповідача, з якими колегія суддів не погоджується. Відповідно до ч.2 ст.14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади на всій території України. Згідно з ч. 1 ст.370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Пунктом 3 ч.1 ст.371 КАС передбачено, що постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, підлягає негайному виконанню (ст. 235 КЗпП України). Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його проголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєвоважливих прав та інтересів громадян. Обов`язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому, з огляду на принцип загальнообов`язковості судових рішень судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов`язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням. Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою - підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника. За змістом норм статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі необхідно вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення. Аналогічний висновок зазначений Верховним Судом в постанові від 24.01.2019 року у справі№760/9521/15-ц. Разом з тим, посилання відповідача та третьої особи про те, що рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 21.05.2018 року у справі №808/892/17 не виконувалося через його оскарження в судах вищої інстанції, а також існування обставин, які ускладнювали його виконання, зокрема, не подання позивачем заяви про поновлення на посаді, наявності описки в анкетних даних позивача, зазначених у виконавчому листі, не є поважними причинами, які унеможливлювали виконання вищевказаного рішення. Також є безпідставним посилання відповідача на ухвалу Верховного Суду від 07.02.2019 року, якою було зупинено виконання рішення суду першої інстанції до закінчення його перегляду в касаційному порядку, оскільки до винесення вищевказаної ухвали відповідач повинен був виконати рішення суду першої інстанції в тій частині, яка підлягала негайному виконанню. Відносно посилань відповідача про те, що Прокуратура Запорізької області не є роботодавцем ОСОБА_1 та, відповідно, затримка виконання судового рішення про поновлення позивача на посаді відбулась не з її вини, слід зазначити, що відповідно до статей 1, 7 Закону України "Про прокуратуру", прокуратура України становить єдину систему, до складу якої входить, серед іншого, Генеральна прокуратура України та регіональні прокуратури, а отже несвоєчасне поновлення позивача на посаді Генеральною прокуратурою України, за умови отримання ним заробітної плати у Прокуратурі Запорізької області, не може бути підставою для відмови у виплаті середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду. Відповідно до ст. 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. З огляду на вказану норму є підстава для стягнення з відповідача, як органу, що здійснює виплату заробітної плати, середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі на користь позивача. Щодо розрахунки середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, колегія суддів зазначає, що за період з 22.05.2018р. по 10.10.2019р. (включно) нараховується 328 робочих днів, а саме: травень 2018 року - 7 днів, червень 2018 року - 20 днів, липень року 2018 - 22 дні, серпень 2018 року - 22 дні, вересень 2018 року - 20 днів, жовтень 2018 року - 22 дні, листопад 2018 року - 22 дні, грудень 2018 року - 20 днів, січень 2019 року - 21 день, лютий 2019 року - 20 днів, березень 2019 року - 20 днів, квітень 2019 року - 21 день, травень 2019 року - 22 дні, червень 2019 року - 18 днів, липень 2019 року - 23 дні, серпень 2019 року - 21 день, вересень 2019 року - 7 дні. Таким чином, враховуючи середньоденну заробітну плату позивача, середній заробіток за час затримки виконання судового рішення складає 832713,28 грн. (328 дні * 2538,76 грн.) та підлягає виплаті за рахунок прокуратури Запорізької області. Відповідно до ч.1,3 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу. Частинами 1-4 ст.134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Згідно ч. 1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Так, позивачем з адвокатським бюро "МОНІНА ІВАНА" було укладено договір про надання правової допомоги №11 від 11.05.2019 року. На підставі вказаного договору адвокатським бюро "МОНІНА ІВАНА" в особі адвоката Моніна Івана Володимировича надано ОСОБА_1 юридичні послуги щодо підготовки та розгляду позовної заяви. Судом першої інстанції було стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Прокуратури Запорізької області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 20000,00грн. Так, суд першої інстанції погодився з наданою представником позивача заявою про розподіл судових витрат, в якій було зазначено розрахунок витрат на професійну правничу допомогу в сумі 20000,00 грн. З вказаної заяви слідує, що відповідно до акту приймання-передач наданих послуг від 14.05.2019 року, вартість наданих послуг станом на 14.05.2019 року склала 9000 гривень (дев`ять тисяч) грн. 00 коп. Відповідно до акту приймання-передач наданих послуг від 02.09.2019 року, вартість наданих послуг за вказаним актом склала 7000 гривень (сім тисяч) грн. 00 коп. Після 02.09.2019 року, адвокатським бюро "МОНІНА ІВАНА" в особі керуючого бюро - адвоката Моніна Івана Володимировича надано наступні послуги: забезпечення представництва інтересів клієнта у судовому засіданні (вартість послуги - 2000,00 грн., кількість 2 судові засідання (03.09.2019 року та 22.10.2019 року), загальна вартість - 4000, 00 грн.). Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України). При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження). З огляду на вказані норми та оцінивши наявні докази, колегія суддів приходить до висновку, що сума у розмірі 20000,00грн., яка стягнута судом першої інстанції на професійну правничу допомогу, не є співмірною, з урахування складності цієї справи, судових засідань на яких був присутній адвокат позивача та виконаною останнім роботою щодо надання правничої допомоги позивачу, а тому колегія суддів вважає за необхідним стягнути з Прокуратури Запорізької області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00грн. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Враховуючи наведене в сукупності та виходячи із встановлених судом обставин, оцінивши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення. Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243,272, 286, 308, 315, 317, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22.10.2019 року в адміністративній справі №280/2659/19 за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Запорізької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет споро, на стороні відповідача Генеральна прокуратура України про стягнення середнього заробітку - задовольнити. Апеляційні скарги Прокуратури Запорізької області та Генеральної прокуратури України на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22.10.2019 року в адміністративній справі №280/2659/19 за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Запорізької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет споро, на стороні відповідача Генеральна прокуратура України про стягнення середнього заробітку - задовольнити частково. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22.10.2019 року в адміністративній справі №280/2659/19 - скасувати. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити. Стягнути з Прокуратури Запорізької області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 10.03.2017 року по 21.05.2018 року у розмірі 578705,36 грн. Стягнути з Прокуратури Запорізької області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 21.05.2018 року у справі №808/892/17 за період з 22.05.2018 року по 10.09.2019 року у сумі 832713,28 грн. Постанова суду в частині стягнення з Прокуратури Запорізької області на користь ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу в межах стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню. Стягнути з Прокуратури Запорізької області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00грн. Вступна та резолютивна частини постанови складені в нарадчій кімнаті та проголошені в судовому засіданні 26.02.2020 року, в повному обсязі постанова складена 02.03.2020 року. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий - суддя С.В. Білак суддя Н.А. Олефіренко суддя В.А. Шальєва