Постанова 4851 № 520/9166/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 березня 2020 р. Справа № 520/9166/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Бенедик А.П., Суддів: Донець Л.О. , Гуцала М.І. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду в м. Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції Панченко О.В.) від 18.12.2019 року (повний текст рішення складено 18.12.2019 року) по справі №520/9166/19 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Харківський слідчий ізолятор №27" про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Харківського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної установи "Харківський слідчий ізолятор №27", в якому просила: - визнати дії ДУ "Харківське СІЗО №27" в період з 14.06.2019 року по момент подання позову неправомірними, в зв`язку з порушенням ст.21 ЗУ "Про попереднє ув`язнення", ст.30 Європейських пенітенціарних правил, ст.10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод; - зобов`язати ДУ "Харківське СІЗО №27" надати в розпорядження ОСОБА_1 для зберігання при собі роздрукований варіант нових ПВР, затверджених наказом МЮУ №1769/5 від 14.06.19 р. В обґрунтування позовних вимог вказує, що відповідач протиправно відмовив у вимозі на засіданні дисциплінарної комісії надати їй роздрукований текст Правил внутрішнього розпорядку в новій редакції від 14.06.2019, затвердженій Міністерством юстиції України за №1769/5. Позивач вважає такі дії відповідача неправомірними, оскільки порушують її права, встановлені ст.21 Закону України "Про попереднє ув`язнення", ст.30 Європейських пенітенціарних правил, ст.10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18.12.2019 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Позивач, не погодившись із судовим рішенням, подала апеляційну скаргу, в якій, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.12.2019 року та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, ненадання судом належної правової оцінки обставинам, що мають значення для справи, а також порушення норм матеріального права, що призвело до постановлення незаконного рішення. Відповідач надав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити в її задоволенні та залишити без змін рішення суду першої інстанції. На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи, що позивач заарештована 02.03.2012 року Прокуратурою Харківської області. Вироком Червонозаводського районного суду м.Харкова від 23.09.2015 року визнана винною у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст.27 ч.4, 115 ч.2 п.6, 115 ч.2 п.11 Кримінального кодексу України 2001 року і засуджена до довічного позбавлення волі з конфіскацією майна. Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 22.03.2017 року вирок Червонозаводського районного суду м.Харкова від 23.09.2015 року змінено у частині призначеного покарання у вигляді позбавлення волі на 14 років із конфіскацією майна. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду від 10.10.2018 року скасовано ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 22.03.2017 року та направлено справу на новий апеляційний розгляд. Таким чином, з цієї події позивач втратив правовий статус засудженого та набув статусу ув`язненого. 06.11.2018 року позивач прибула до установи Харківського слідчого ізолятору з Київського слідчого ізолятору. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 06.12.2018 року продовжено строк тримання позивача під вартою як запобіжний захід у кримінальному провадженні. Як вказує позивач в адміністративному позові, під час ознайомлення з матеріалами дисциплінарного проступку, зі змісту одного з рапортів співробітників відповідача вона дізналась про дію нових ПВР, затверджених наказом МЮУ №1769/5 від 14.06.2019 року. 27.08.2019 року на засіданні дисциплінарної комісії Некрасовою Т.О. висловлено вимогу про надання зазначених ПВР у роздрукованому вигляді для ознайомлення, однак, позивач стверджує, що співробітниками Харківського слідчого ізолятору проігноровано її вимогу та не ознайомлено з Правилами внутрішнього розпорядку в новій редакції. Вважаючи, що вказані дії відповідача порушують її права, встановлені ст.21 Закону України "Про попереднє ув`язнення", ст.30 Європейських пенітенціарних правил, ст.10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, позивач звернулась до суду із даним позовом. Приймаючи рішення по справі, суд першої інстанції виходив з того, що вказаний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства України. Колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне. Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи (п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України). Відповідно положень ч.ч. 1-2 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод. Із правового аналізу вказаних норм вбачається, що позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Проте ці рішення, дія або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України). Таким чином, до юрисдикції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Разом з тим, згідно пункту 2 частини другої статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства. Згідно із частиною першою статті 1 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України. Відповідно до статті 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура. Частиною першою статті 24 КПК України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Параграфом 1 глави 18 КПК України встановлено порядок застосування запобіжних заходів, затримання особи в порядку кримінального провадження. Кожен слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов`язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи (частина перша статті 206 КПК України). Статтею 22 Закону України від 30 червня 1993 року № 3352-XII "Про попереднє ув`язнення" встановлено, що нагляд за додержанням законів у місцях попереднього ув`язнення здійснюється прокурором шляхом реалізації повноважень щодо нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов`язаних з обмеженням особистої свободи громадян. Крім того, частиною першою статті 306 КПК України визначено, що скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318- 380 цього Кодексу, з урахуванням положень глави 26 КПК України. Як убачається з матеріалів справи, предметом спору у цій справі є вимога позивача про визнання дій ДУ "Харківське СІЗО №27" в період з 14.06.2019 року по момент подання позову неправомірними, в зв`язку з порушенням ст.21 ЗУ "Про попереднє ув`язнення", ст.30 Європейських пенітенціарних правил, ст.10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також зобов`язання відповідача надати в розпорядження ОСОБА_1 для зберігання при собі роздрукований варіант нових ПВР, затверджених наказом МЮУ №1769/5 від 14.06.19 р. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскільки оскаржувані в цій справі дії передбачено оскаржувати в порядку КПК України, колегія суддів вважає, що ця справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Вказаний висновок узгоджується із правовим висновком, який викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 року по справі №280/85/19, а також постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13.02.2020 року по справі №640/2265/19. Згідно із ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Таким чином, з огляду на суб`єктний склад та характер правовідносин у цій справі, висновок суду першої інстанції про поширення на цей спір юрисдикції адміністративного суду є помилковим. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що "фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Занд проти Австрії", що згадувалось раніше, Комісія висловила думку, що термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)". Враховуючи тлумачення ЄСПЛ поняття "судом, встановленим законом", суд апеляційної інстанції з метою дотримання юрисдикції, визначеної чинним законодавством України, виходячи з характеру спірних правовідносин, які підлягають врегулюванню в рамках іншого судочинства, дійшов висновку, що адміністративний суд не може вважатися "судом, встановленим законом" у значенні пункту 1 статті 6 Конвенції відносно цих спірних правовідносин. Таким чином, враховуючи суть спірних правовідносин та їх суб`єктний склад, колегія суддів дійшла висновку, що вказаний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства та має вирішуватися в порядку, визначеному КПК України. Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Згідно ч. 1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. За наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково (п. 3 ч. 1 ст. 315 КАС України). У відповідності до ч. 1 ст. 319 КАС України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги. З урахуванням встановленого, колегія суддів дійшла висновку, що приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов неправомірного висновку про наявність ознак публічно-правового спору, що підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства України. Враховуючи встановлені обставини у справі та допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а провадження у справі закриттю. Згідно ч. 1 ст. 239 КАС України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 319, 321, 322, 325, 326, 327 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.12.2019 року по справі №520/9166/19 скасувати. Провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Харківський слідчий ізолятор №27" про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії закрити. Роз`яснити ОСОБА_1 , що справа підлягає розгляду місцевим загальним судом за правилами Кримінального процесуального кодексу України, в зв`язку з чим, вона має право звернутися протягом 10 днів з дня отримання відповідної постанови до Другого апеляційного адміністративного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя (підпис)А.П. Бенедик Судді(підпис) (підпис) Л.О. Донець М.І. Гуцал