Постанова 4810 № 520/4483/19

Головуючий суду 1 інстанції - Максименко О.Ю. Доповідач -Карташов О.Ю. Справа № 520/4483/19 Провадження № 22-ц/810/25/20 ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 лютого 2020 року місто Сєвєродонецьк Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати у цивільних справах: головуючий суддя Карташов О.Ю. судді Дронська І.О., Яресько А.В. за участю секретаря судового засідання Вовчанської С.В. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 представник позивача - ОСОБА_2 відповідач - ОСОБА_3 третя особа - Київська районна державна адміністрація Одеської міської Ради розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в м. Сєвєродонецьку апеляційну скаргу ОСОБА_1 від імені якої діє адвокат Селезньова Тетяна Валентинівна на заочне рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 20 листопада 2019 року, ухваленого у складі судді Максименко О.Ю., в залі судових засідань Білокуракинського районного суду Луганської області в смт Білокуракине у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав, - ВСТАНОВИВ: У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 про позбавлення його батьківських прав відносно його доньки - ОСОБА_4 . Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що з відповідачем по справі вона перебувала в зареєстрованому шлюбі. На підставі рішення Старобільського районного суду Луганської області від 11.05.2017 року шлюб між сторонами розірвано. Від шлюбу сторони мають доньку - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач з донькою в 2014 році виїхали з м. Луганська до м. Одеси по причині військових дій. На теперішній час дитина проживає разом з позивачкою та перебуває на її утриманні. Батько дитини вихованням доньки не займається, не бажає спілкуватися з нею, матеріальної допомоги на утримання доньки не надає. У зв`язку з чим позивачка просить суд позбавити відповідача батьківських прав відносно малолітньої доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Білокуракинського районного суду Луганської області від 20 листопада 2019 року вирішено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав відмовлено в повному обсязі за необґрунтованістю. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, як це передбачено ст. 81 ЦПК України і є процесуальним обов`язком, ухилення відповідача від участі у вихованні малолітньої дитини - доньки ОСОБА_4 , що давало б підстави для можливості застосування до нього такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить задовольнити апеляційну скаргу адвоката Селезньової Тетяни Валентинівни, представника ОСОБА_1 на заочне рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 20.11.2019 року. Скасувати заочне рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 20.11.2019 року повністю і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа по справі - Київська районна адміністрація Одеської міської ради про позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у відношенні малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Апеляційна скарга мотивована тим, що суд зробив невірний висновок, про те, що «позивачем не доведено належними та допустимими доказами, як це передбачено ст. 81 ЦПК України і є процесуальним обов`язком», позивачка ОСОБА_1 належними та допустимими доказами довела, що відповідач ОСОБА_3 свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню малолітньої доньки ОСОБА_6 . Позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав у відношенні малолітньої доньки ОСОБА_6 направлено на захист судом прав та інтересів малолітньої дитини., в той час як суд першої інстанції при ухваленні рішення не врахував інтересів дитини і по суті здійснив захист батьківських прав відповідача, який на протязі тривалого часу нехтує своїми батьківськими обов`язками. У судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник адвокат Селезньова Т.В. підтримали доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просили її задовольнити. Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з`явився, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином з урахуванням вимог, передбачених ч.11 ст.128 ЦПК України. Представник Київської районної державної адміністрації Одеської міської Ради у поданій заяві підтримав висновок від 12.09.2019 року, просив розглянути справу без його участі. Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, апеляційний суд, заслухавши суддю - доповідача, позивача та її представника, перевіривши матеріали справи, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 81 ЦПК України, - кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Судом встановлено, що батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданим 20.09.2011 року Артемівським відділом ДРАЦС Луганського міського управління юстиції у Луганській області. Рішенням Старобільського районного суду Луганської області від 11.05.2017 року шлюб між сторонами розірвано. Відповідно до довідок про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, ОСОБА_1 та малолітня ОСОБА_4 перемістилися з тимчасово окупованої території до м. Одеса. Згідно довідки від 08.04.2019 року №12-05/193, ОСОБА_4 2011 р.н. навчається в 1-му класі Одеської ЗОШ № 65 І-ІІІ ступенів Київського району м. Одеси. Як вбачається з характеристики, наданої Одеською ЗОШ №65 І-ІІІ ступенів Київського району м. Одеси, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчається у школі з 01.09.2018 року. Дитина виховується у неповній родині. Мати приділяє багато вихованню дочки, відвідує всі батьківські збори, підтримує зв`язок зі школою та класним керівником. Після уроків дитину забирає мати або бабуся. Батько ОСОБА_6 у школі з 01.09.2018 року жодного разу не з`являвся. Відповідно до висновку Київської районної державної адміністрації Одеської міської ради від 12.09.2019 року, ОСОБА_3 ухиляється від виконання батьківських обов`язків відносно фізичного, духовного та морального розвитку доньки, не проявляє до неї турботи та уваги, не цікавиться справами та станом її здоров`я, в зв`язку з чим служба у справах дітей Одеської міської ради вважає за доцільне позбавити ОСОБА_7 батьківських прав відносно доньки ОСОБА_4 . Оцінюючи аргументи учасників справи та висновки суду першої інстанції, апеляційний суд зазначає наступне. Відповідно до ч.3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Частина 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачає, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч.1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства»). Відповідно до ч. 7 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Згідно з ч. ч. 1-4 ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину. Відповідно до ч.1 ст.155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Згідно з ч.1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Стаття 166 СК України передбачає, що позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини. У пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 (зі змінами) «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків. Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини. У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зав`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зав`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним. У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зав`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76). За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову про позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено; належних та допустимих доказів свідомого ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків, які б були законною підставою для позбавлення його батьківських прав, позивачем не надано. Встановивши відсутність свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання своєї дитини, безпідставні, висновку суду не спростовують. Так, звертаючись з позовом до суду, а також в засіданні апеляційного суду позивач та її представник зазначали, що позбавлення батьківських прав відповідає інтересам дитини, оскільки при виїзді за кордон на відпочинок або на лікування не потрібно буде питати згоду батька, разом з тим доказів того, що батько відмовив в наданні згоди на виїзд дитини за кордон не надано. Такі мотиви для позбавлення батьківських прав, який є крайнім заходом, не є переконливими та обґрунтованими. Крім того, на законодавчому рівні спрощено порядок виїзду дитини за кордон. Не може свідчити про свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків по утриманню дитини факт стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання дитини, оскільки таке є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання батька до надання дитині належного утримання. Наявність заборгованості по аліментам сама по собі не є підставою для позбавлення батька дитини батьківських прав. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, рішення про стягнення аліментів ухвалено 28.03.2019 року, виконавче провадження за заявою ОСОБА_1 відкрито 15.10.2019 року, ОСОБА_3 не обізнаний про наявність зазначеного провадження. Довід апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не взято до уваги висновок Київської районної державної адміністрації Одеської міської Ради, як органу опіки та піклування, яким доцільно позбавити відповідача батьківських прав, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду. (ч.ч. 5, 6 ст. 19 СК України). Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України). Разом з тим, колегія суддів, з метою захисту інтересів малолітньої дитини, вважає необхідним попередити ОСОБА_3 про необхідність змінити ставлення до виховання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , поклавши на орган опіки та піклування в особі Київської районної державної адміністрації Одеської міської Ради контроль за виконанням ОСОБА_3 батьківських обов`язків. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382, 384, 390 ЦПК України, Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 від імені якої діє адвокат Селезньова Тетяна Валентинівна задовольнити частково. Рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 20 листопада 2019 року змінити, доповнивши резолютивну частину другим абзацом наступного змісту: «Попередити відповідача ОСОБА_3 про необхідність змінити ставлення до виховання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , поклавши на орган опіки та піклування в особі Київської районної державної адміністрації Одеської міської Ради контроль за виконанням ОСОБА_3 батьківських обов`язків». В іншій частині рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 20 листопада 2019 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення. Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 27 лютого 2020 року. Головуючий Судді: