Постанова 4811 № 464/3757/19

Справа № 464/3757/19 Головуючий у 1 інстанції: Брона А.Л. Провадження № 22-ц/811/3590/19 Доповідач в 2-й інстанції: Мельничук О. Я. Категорія: 39 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 лютого 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого судді Мельничук О.Я., суддів: Ванівського О.М., Крайник Н.П. без участі сторін, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Петришин Анни Миколаївни, представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» на рішення Сколівського районного суду Львівської області від 23 вересня 2019 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,- В С Т А Н О В И Л А : В липні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ВЕЛЛФІН" звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 07.06.2016 року між ТОВ "ВЕЛЛФІН" та відповідачем було укладено договір позики в електронній формі № НОМЕР_1 на суму 1000 грн. строком на 30 календарних днів шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок відповідача. Відповідач, в свою чергу, зобов`язався сплатити проценти за користування позикою в розмірі 1,9% від суми позики, але не менше ніж 30 грн. за перший день користування позикою; 1,9 % від суми позики щоденно, за кожен день користування позикою, починаючи з другого дня в межах строку позики, зазначеного у п. 1.2 цього договору; 3,8% від суми позики, що не була повернута своєчасно, за кожен день користування позикою понад строк зазначений в п.1.2 Договору. Відповідач не виконував своїх зобов`язань зі сплати боргу, в зв`язку з чим заборгованість за вказаним договором станом на 05.07.2019 року становить 41134 грн., з яких: 1000 грн. - заборгованість за основною сумою позики, 21367 грн. - заборгованість за відсотками, 18767 грн. - заборгованість за простроченими відсотками. Посилаючись на викладене, представник ТОВ "ВЕЛЛФІН" просив стягнути з відповідача зазначену суму заборгованості за договором позики, а також витрати по сплаті судового збору в сумі 1921,00 грн. Рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 23 вересня 2019 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики № 45000 від 07.06.2016 року задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» заборгованість за договором позики в сумі 1 581,00 (тисяча п`ятсот вісімдесят одну) гривню, яка складається із заборгованості за тілом кредиту 1 000,00 грн. та заборгованості за відсотками 581,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 73 (сімдесят три) гривні 77 копійок. Рішення суду оскаржила ОСОБА_2 , представник Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН». Вважає рішення суду таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, а висновки суду такими, що не відповідають дійсним обставинам справи. Зазначає, що ТОВ «ВЕЛЛФ1Н» є фінансовою установою, що надає фінансові послуги по наданню у позику грошових коштів та зареєстроване у реєстрі фінансових установ за № 16103225 розпорядженням Нацкомфінпослуг № 2606 від 27.10.2015 року. Діяльність небанківських фінансових установ регулюється нормами Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні». «Положенням про здійснення небанківськими фінансовими установами фінансового моніторингу в частині надання ними фінансової послуги», затвердженої Постановою Правління НБУ 15.09.2016 року № 388 та іншими, та на них не поширюється дія «Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», що затверджена постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 року № 22. яка згідно п. 1.2 встановлює загальні правила, види і стандарти розрахунків клієнтів банків та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків. Так, в порядку, встановленому п. 1.4 Договору позики. Позивачем перерахована повному обсязі сума позики на картковий рахунок Відповідача, що підтверджується повідомленням ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» від 27.06.2019 року, що в розумінні чинного законодавства України, яке регулює порядок здійснення переказу коштів небанківськими фінансовими установами, є належним та допустимим доказом в підтвердження перерахування Позивачем грошових коштів Відповідачу. В той же час, підстави відхилення Договору доручення між ТОВ «ВЕЛЛФІН» та ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» №ВП-180516-3 від 18.05.2016 року та повідомлення ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» від 27.06.2019 року як належного та допустимого доказу в підтвердження перерахунку відповідачу коштів в оскаржуваному рішенні не зазначено, факт перерахунку позивачем коштів на рахунок відповідача не спростовано та ним не заперечувався. Просить скасувати заочне рішення Сколівського районного суду Львівської області від 23 вересня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» задовольнити. Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Відповідно до вимог ч.13 ст.7 та ч.1 ст.369 ЦПК України, справу розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження. Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. У частині п`ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 18 лютого 2020 року, є дата складення повного судового рішення 28 лютого 2020 року. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає із наступних підстав. Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в Постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає. Ухвалюючи оскаржуване рішення про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН», суд першої інстанції виходив з тих обставин, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості за договором позики в розмірі 1000 грн. та відсотків в розмірі 581 грн. нарахованих в межах строку дії укладеного між сторонами договору позики № 45000 від 07.06.2016 року є обґрунтованими та підлягають до задоволення, оскільки такі кошти були фактично отримані, використані позичальником та не повернуті позивачу. Відмовляючи у стягненні 21367 грн. - заборгованості за відсотками та 18767 грн. - заборгованості за простроченими відсотками, суд зазначив, що вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених статтями 625, 1048 ЦК України, позивач не пред`являв. З такими висновками колегія суддів погоджується з наступних обставин. Судом встановлено, що 07.06.2016 року між ТОВ «ВЕЛЛФІН» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 45000 (а.с.34-41). Вказаний договір позики укладений у формі електронного документу, що не суперечить вимогам ЦК України та іншого законодавства. Відповідно до п.п.4.1., 4.2. Розділу 4 Правил надання грошових коштів у вигляді позики Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН», заявник, що має намір отримати позику, проходить реєстрацію в Особистому кабінеті на сайті товариства. Заявник для оформлення позики здійснює оформлення заявки на сайті товариства шляхом заповнення всіх полів заявки, що відмічені як обов`язкові для заповнення. Згідно п.5.1. Розділу 5 вказаних Правил, рішення про погодження чи відмову в наданні позики приймається товариством на підставі наданої заявником в електронній формі заявки на отримання позики та будь-якої додаткової інформації, наданої заявником. У відповідності до пункту 6.3. цих Правил у разі прийняття позитивного рішення товариство інформує заявника шляхом відправлення СМС-повідомлення на телефонний номер зазначений в заявці, розміщенням інформації щодо прийнятого рішення в особистому кабінеті та шляхом надсилання електронного повідомлення на електронну адресу, зазначену в заяві. Електронне повідомлення про прийняття позитивного рішення в наданні позики містить гіперактивне посилання. Здійснюючи перехід по гіперактивному посиланню заявник отримує електронну копію договору позики. Відповідно до умов договору позики відповідачу шляхом перерахування грошових коштів на його банківський рахунок (банківська картка) було надано позику в розмірі 1 000 грн., строком на 30 календарних днів зі сплатою процентів за користування позикою в розмірі 1,9% від суми позики, але не менше ніж 30грн. за перший день користування позикою; 1,9% від суми позики щоденно, за кожен день користування позикою, починаючи з другого дня в межах строку позики; 3,8% від суми позики, що не була повернута своєчасно, за кожен день користування позикою понад строк зазначений в п.1.2 Договору. Правила надання грошових коштів у позику ТОВ «ВЕЛЛФІН» визначають порядок і умови надання грошових коштів у позику. Правила розміщені на веб-сайті позивача, вони є загальнодоступними та являють собою публічну оферту ТОВ «ВЕЛЛФІН» до укладення договору позики. Правила є невід`ємною частиною Договору позики. Відповідно до умов Розділу 4 Правил відповідач акцептував оферту, здійснивши дії, спрямовані на укладання договору позики шляхом заповнення заявки на сайті ТОВ «ВЕЛЛФІН», із зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої в подальшому відповідачу було перераховано грошові кошти. Позивач в поданій позовній заяві зазначив, що на підставі заповненої відповідачем заявки від 07.06.2016 року, між позивачем та відповідачем було укладено договір позики. Відповідно до умов договору позики, позикодавець надає позичальникові грошові кошти в сумі 1000,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути позику та сплатити проценти за користування позикою. Позика надається строком на 30 днів. Відповідач взяті на себе зобов`язання по договору позики не виконав, у зв`язку з чим у останнього станом на 05.07.2019 року виникла заборгованість у розмірі 41134,90 грн., з яких: 1000,00 грн. заборгованість за основною сумою позики, 21 367,00 грн. заборгованість за відсотками, 18 767,00 грн. заборгованість за простроченими відсотками. Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші. Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно із частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. Згідно з ч.2 ст.2 Закону України «Про електронну комерцію» порядок надання банківських послуг, випуск та обіг електронних грошей, здійснення переказу коштів не є предметом правового регулювання цього Закону і регулюється спеціальним законодавством. До послуг систем дистанційного обслуговування, випуску та обігу електронних грошей, страхування та інших послуг, щодо яких існує спеціальне законодавство, цей Закон застосовується лише в частині правочинів, вчинених в електронній формі, яка не суперечить спеціальному законодавству, що регулює здійснення послуг із дистанційного обслуговування, випуск та обіг електронних грошей, страхування, зокрема законам України "Про електронні документи та електронний документообіг", "Про електронний цифровий підпис", "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", "Про банки і банківську діяльність" та ЗУ «Про страхування". Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону термін "електронний підпис" вживається у значенні, наведеному в Законі України "Про електронний цифровий підпис". Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону права та обов`язки покупця (замовника, споживача) товарів, робіт, послуг у сфері електронної комерції визначаються законодавством України, зокрема Законом України "Про захист прав споживачів". Покупець (замовник, споживач) товарів, робіт, послуг у сфері електронної комерції за обсягом своїх прав та обов`язків прирівнюється до споживача у разі укладення договору поза торговельними або офісними приміщеннями та у разі укладення договору на відстані відповідно до Закону України "Про захист прав споживачів". Таким чином, Закон України «Про електронну комерцію» застосовується лише в частині правочинів, вчинених в електронній формі, яка не суперечить спеціальному законодавству в тому числі і - Закону України «Про електронний цифровий підпис», яким підлягають регулюванню спірні правовідносини. Статтею 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа. Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронний цифровий підпис», електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті. Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа. Електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб`єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі. Використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі (ст. 4 Закону). Статтею 6 даного Закону передбачено, що сертифікат ключа містить такі обов`язкові дані: найменування та реквізити центру сертифікації ключів (центрального засвідчувального органу, засвідчувального центру); зазначення, що сертифікат виданий в Україні; унікальний реєстраційний номер сертифіката ключа; основні дані (реквізити) підписувача - власника особистого ключа; дату і час початку та закінчення строку чинності сертифіката; відкритий ключ; найменування криптографічного алгоритму, що використовується власником особистого ключа; інформацію про обмеження використання підпису. Посилений сертифікат ключа, крім обов`язкових даних, які містяться в сертифікаті ключа, повинен мати ознаку посиленого сертифіката ключа. Інші дані можуть вноситися у посилений сертифікат ключа на вимогу його власника. Відповідно до п. п. 1, 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов`язки майнового характеру; електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Згідно із частиною 3 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Згідно із частиною 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: -надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; -заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; -вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Статтею 12 вказаного Закону встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: -електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; -електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; -аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. З копії договору позики № 45000 від 07.06.2016 року вбачається, що відповідачем було використано для підписання такого електронний підпис одноразовим ідентифікатором. В якості додатку до Договору позики позивачем було долучено графік розрахунків, відповідно до якого зазначено, що сума, яка підлягає поверненню ОСОБА_1 станом на 07.07.2016 року (момент закінчення договору позики) становить 1 581,00 грн., з яких 1 000,00 грн. сума позики та 581,00 грн. відсотки за користування позикою. Відповідно до п. 1.4. Договору позики дата перерахування суми позики на банківський рахунок, вказаний позичальником, за домовленістю сторін вважається датою укладення договору позики між позичальником та позикодавцем. Факт перерахунку коштів відповідно до умов вищезазначеного договору позивач підтверджує довідкою № 4058-ВП від 27.06.2019 року, виданою ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ», з тексту якої вбачається, що за дорученням ТОВ «ВЕЛЛФІН» на картковий рахунок відповідача була перераховано 1 000,00 грн., визначених сторонами відповідно до Договору позики (а.с.44). Між сторонами досягнуто згоду щодо всіх істотних умов договору позики, який оформлений сторонами в електронній формі, з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Пунктом 1.5 договору позики передбачено, що нарахування процентів за користування позикою проводиться наступним чином: розмір основних процентів складає: 1,9 процента від суми позики, але не менше ніж 30 грн. за перший день користування позикою; 1,9 процента від суми позики, щоденно, за кожен день користування позикою, починаючи з другого дня в межах строку позики, зазначеного в п. 1.2. цього договору. Сторони досягли згоди, що повернення позики та сплата процентів за користування позикою здійснюватиметься у відповідності до умов цього договору та графіку розрахунків - пункт 3.1. договору. Згідно визначеного сторонами графіку розрахунків, який є невід`ємною частиною договору позики, повернення позики здійснюється позичальником одним платежем 07.07.2016р. в сумі 1581 грн., з яких 1000 грн. сума по договору, 581 грн. - сплата процентів. З матеріалів справи, а саме: з наданої позивачем довідки щодо заборгованості вбачається, що станом на 05.07.2019 року в ОСОБА_1 наявна заборгованість на суму 41134 грн., з яких 1000 грн. заборгованість за основною сумою позики, 21367 грн. - заборгованість за відсотками, 18767 грн. заборгованість за простроченими відсотками.(а.с.43) Згідно із ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України). Відповідно до ст. 610 цього Кодексу порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. З урахуванням встановленого, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачка ОСОБА_1 взяті не себе зобов`язання не виконала, у передбачений в договорі строк кошти (суму позики) та нараховані відсотки за користування позикою не повернула, внаслідок чого виникла заборгованість за основним зобов`язанням, яка складається із суми позики 1000 грн. та процентів за користування позикою в межах строку кредитування за період з 07.06.2016 року по 07.07.2016 року, в сумі 581 грн.. Перевіряючи вимогу позивача в частині стягнення 21367 грн. - заборгованості за відсотками та 18767 грн. заборгованості за простроченими відсотками, колегія суддів приходить до наступного висновку. За положеннями статей 1046, 1049 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1049 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про виплату процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Зазначена правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у Постановах: від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, провадження № 4-154цс18, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, провадження № 14-318цс18. Встановлені фактичні обставини у справі свідчать про те, що за умовами укладеного сторонами договору позики № 45000 від 07.06.2016 року ТОВ "ВЕЛЛФІН", як фінансова установа, надало позичальнику суму позики, а останній зобов`язувався повернути надану позику у повному обсязі 07.07.2016 року. Таким чином, позикодавець ТОВ "ВЕЛЛФІН" відповідно до статті 1048 ЦК України має право стягнути заборгованість по нарахованих та несплачених процентах за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування, тобто до 07 липня 2016 року. Після закінчення строку його дії у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти. Досліджений колегією суддів розрахунок заборгованості свідчить про те, що визначена позивачем до стягнення заборгованість по нарахованих та несплачених процентах за користування позикою за період з 08 липня 2016 року по 05 липня 2019 року, виходить за межі строку кредитування. Оскільки після закінчення строку кредитування у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти, тому колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що заявлена позикодавцем ТОВ "ВЕЛЛФІН" вимога в частині стягнення з відповідача заборгованості за відсотками в розмірі 21367 грн. та заборгованості за простроченими відсотками в розмірі 18767 грн., за період з 08 липня 2016 року по 05 липня 2019 року є безпідставною та задоволенню не підлягає. Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов правильного висновку про задоволення позову. Згідно норм ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює. Доводи апеляційної скарги Петришин Анни Миколаївни, представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» жодним чином висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Сколівського районного суду Львівської області від 23 вересня 2019 року залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Петришин Анни Миколаївни, представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» - залишити без задоволення. Рішення Сколівського районного суду Львівської області від 23 вересня 2019 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 28 лютого 2020 року. Головуючий: О.Я. Мельничук Судді: О.М. Ванівський Н.П. Крайник