Постанова 4801 № 127/19603/18

Справа № 127/19603/18 Провадження № 22-ц/801/326/2020 Категорія: 66 Головуючий у суді 1-ї інстанції Сичук М. М. Доповідач:Марчук В. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 лютого 2020 рокуСправа № 127/19603/18м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі: головуючої: Марчук B.C., суддів: Матківської М.В., Сопруна В.В. секретар : Кузьменко Б.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу № 127/19603/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житлом та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування приміщенням квартири, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 листопада 2019 року,ухвалене під головуванням судді Сичука М.М., дата складання повного тексту рішення невідома, - в с т а н о в и в : У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулась у Вінницький міський суд Вінницької області з даним позовом. Позовні вимоги, мотивовані тим, що ОСОБА_1 являється власницею квартири за номером АДРЕСА_1 на підставі власності, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за №131240842 від 18.07.2018 року. У належній позивачці квартирі зареєстрований, але не проживає колишній чоловік ОСОБА_2 . З останнім позивачка розлучена ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до акту про тимчасову відсутність особи, зареєстрованої в житловому приміщенні від 30.05.2018 року визначено, що ОСОБА_2 зареєстрований, але не проживає за даною адресою з грудня 1995 року. ОСОБА_2 понад 20 років не проживає у зазначеній квартирі, питаннями квартири не цікавиться, комунальні платежі не сплачує. В квартирі з 1995 року не з`являвся. Особисті речі відповідача у квартирі відсутні. У зв`язку з вищенаведеним, позивачка просила визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , таким, що втратив право користування житлом - квартирою за номером АДРЕСА_1 ; зняти з реєстрації місця проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_1 ; стягнути судові витрати. Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 04.10.2018 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житлом задоволено частково. Визнано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , таким, що втратив право користування житлом - квартирою за номером АДРЕСА_1 . В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання судових витрат. 26 грудня 2018 року ОСОБА_2 звернувся у Вінницький міський суд із заявою про перегляд даного заочного рішення суду і ухвалою того ж суду від 19.02.2019 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04.10.2018 року задоволено повністю. Заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04.10.2018 року скасовано та призначено справу до розгляду. 12.06.2019 року відповідачем ОСОБА_2 було подано зустрічний позов до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування приміщенням квартири. Позов мотивний тим, що під час шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 отримали на сім`ю з трьох чоловік: ОСОБА_1 , сина - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 2-х кімнатну кооперативну квартиру за АДРЕСА_1 . Відповідно до інвентарної справи за № 63138, квартира зареєстрована за Житлово-будівельним кооперативом № 47/УЖБК-2/ на підставі рішення виконкому Вінницької міськради за № 594 від 14.11.1985 року. Спірна квартира не є особистою власністю ОСОБА_1 , а вона є кооперативною, яку сторони по справі придбали ще в 1976 році за спільні кошти під час спільного проживання для сім`ї, що підтверджується, зокрема, і особистим рахунком. Отже, ОСОБА_2 має право власності на 1/2 частку паю, пайових внесків і права власності на частину житлової площі в квартирі, а це одна кімната. ОСОБА_2 не є членом сім`ї ОСОБА_1 , як остання зазначила в своєму позові, а є співвласником в цій квартирі, тому не має законних підстав для визнання ОСОБА_2 - власника - таким, що втратив право на користування належною йому на праві власності квартирою. Наразі, спірна квартира має дві ізольовані житлові кімнати, коридор, кухню, комору, ванну, туалет, житлова площа якої складає 32, 90 м.кв., загальною площею 48,40 м.кв. ОСОБА_2 вважає, що виділення в окреме користування кожному із сторін житлової кімнати є доцільним і є саме тим способом врегулювання спору щодо користування квартирою, тому просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання його таким, що втратив право користування житлом та встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 наступним чином: виділити ОСОБА_2 у користування окрему, ізольовану кімнату меншого розміру - 13,0 кв.м. з балконом, а у користування ОСОБА_1 - виділити житлову кімнату 17 кв.м.; в загальному спільному користуванні залишити кухню - 5,1 кв.м. , вбиральню, ванну, коридор. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21.11.2019 року первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житлом, задоволено частково. Вирішено: визнати ОСОБА_2 , таким, що втратив право користування житлом - квартирою за номером АДРЕСА_1 ; в іншій частині позову відмовлено; в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування приміщенням квартири відмовлено; вирішено питання судових витрат. Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку, як незаконне та таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що оспорювана квартира АДРЕСА_1 має статус кооперативної; побудована під час спільного проживання сторін та за спільні кошти подружжя; відповідач за зустрічним позовом була членом житлово-будівельного кооперативу; сторони сплатили за спільні кошти пай і надалі сплачували пайові внески за квартиру зі спільних коштів, а тому скаржник набув право власності на Ѕ частку паю, пайових внесків і права власності на частину житлової площі в квартирі, а це складає одну кімнату і підтверджується особистими рахунками на квартиру та матеріалами інвентарної справи. Апелянт зазначає, що він не є членом сім`ї власниці, а є її співвласником в даній квартирі, тому у суду першої інстанції не було правових підстав для визнання його таким, що втратив право на користування належної йому на праві власності квартирою. Крім того, скаржник зазначає, що ОСОБА_1 належними і допустимими доказами не довела суду факт його відсутності понад 1 рік в квартирі АДРЕСА_1 . Акт від 30.05.2018 року, на який послався суд у своєму рішенні, не може бути допустимим доказом, оскільки в ньому йдеться лише про тимчасову відсутність ОСОБА_2 у зазначеній квартирі, свідки не надали жодних правдивих свідчень, а судом не з`ясовувалось питання поважності не проживання ОСОБА_2 у даній квартирі. Також апелянт вказує на те, що в матеріалах інвентарної справи зазначено, що правовстановлюючі документи на дану квартиру відсутні. З урахуванням зазначеного, просив суд рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21.11.2019 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування квартирою АДРЕСА_1 в повному обсязі, відмовивши у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання таким, що втратив право користування квартирою. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Згідно ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів, відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, через наступне. Згідно частин першої - п`ятої ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду зазначеним правовим вимогам відповідає. Так, в ході розгляду справи були встановлені наступні обставини. ОСОБА_1 з 16.07.2018 року являється власницею квартири за номером АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. (а\с8). У належній позивачу квартирі крім позивача зареєстровані: ОСОБА_2 - чоловік та ОСОБА_3 - син, станом на 23.07.2018 року (а\с7). Відповідач ОСОБА_2 та позивач ОСОБА_1 18.12.1996 року розлучилися, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 18.12.1996 року, запис № 962. (а/с6). Відповідно до акту про тимчасову відсутність особи, зареєстрованої в житловому приміщенні від 30.05.2018 року визначено, що ОСОБА_2 зареєстрований у спірній квартирі, але не проживає за даною адресою з грудня 1995 року.(а\с 5). Разом з тим, відповідно до Довідки МКП «Управляюча компанія «Житло-гарант» за №7834 від 11.12.2018 року, наданої ОСОБА_2 , у вказаній квартирі на час видачі Довідки, ОСОБА_2 уже не зареєстрований у вказаній квартирі. Ще у цій Довідці вказано, що власником особового рахунку квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 ; будинок знаходиться на балансі МКП «Управляюча компанія «Житло-гарант»; власність кооперативна. (а/с41). З матеріалів інвентаризаційної справи № 63138, яка була оглянута судом першої інстанції, а сем: з листа КП «ВМБТІ» вбачається, що станом на 29.12.2012 року будинок АДРЕСА_1 зареєстровано за житлово-будівельним кооперативом № 47 «УЖБК-2» на підставі рішення виконкому ВМР № 594 від 14.11.1985 року. Реєстрація права власності станом на 29.12.2012 року в КП «ВМБТІ» не проводилась. Відповідно до копії особового рахунку №190939, наданої тим же МКП «Управляюча компанія «Житло-гарант», власником квартири по АДРЕСА_1 теж вказана ОСОБА_1 ; Договір №1 від 15/11/2011 року; квартира кооперативна; в цьому особовому рахунку ОСОБА_2 вказаний, як чоловік власника квартири, а ОСОБА_3 - як син.(а\с41 зворот). З пояснень свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , ОСОБА_2 у квартирі за номером АДРЕСА_1 не проживає понад 20 років, особистих його речей там не тримає, за комунальні послуги не сплачує, і взагалі не цікавиться квартирою. Питання розподілу даної квартири між подружжям ОСОБА_1 не вирішувалося, що вказали, як позивачка - відповідачка ОСОБА_1 так і представник відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 , адвокат Самородова О.П., у судовому засіданні суду апеляційної інстанції. За вказаних обставин, суд першої інстанції керувався нормами ст. 41 Конституції України; ст. ст. 15, 391, 405 ЦК України; ст. ст. 71, 72, 150 ЖК України; ч. 1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» та дійшов правильного висновку про те, що оскільки ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_1 , не проживає більше одного року, вимоги позовної заяви про визнання його таким, що втратив право на користування житлом підлягають задоволенню. При цьому, суд правомірно відмовив у задоволенні вимоги за первісним позовом про зняття ОСОБА_2 з реєстрації місця проживання, керуючись ч. 1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» і рішення суду у цій частині не оскаржується. Що стосується зустрічного позову, то суд першої інстанції, виходив з вищевказаних встановлених обставин та керувався нормами ст. ст. 22, 60, 63, 69 СК України і ч.ч.1,2 ст. 355 ЦК України, що дало право дійти до обгрунтованого переконання про відмову у задоволенні зустрічного позову так, як твердження ОСОБА_2 , позивача за зустрічним позовом, про те, що він є співвласником спірної квартири є хибними, оскільки у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази цього факту, як і набуття у співвласність вказаної квартири за період шлюбу. Зазначені висновки суду, як за первісним так і за зустрічним позовами, відповідають встановленим обставинам справи та правовідносинам сторін, які випливають з цих обставин, а також правовим нормам, які підлягають застосуванню до цих обставин. Так, згідно ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; право приватної власності є непорушним. Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до ст. 150 ЖК УРСР громадянин, який має у приватній власності будинок (квартиру), має право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд та має право звернутися в суд про виселення. Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно до ст. 71 ЖК УРСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Згідно із ст. 72 ЖК УРСР суд визнає особу такою, що втратила право користування житловим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені терміни. Відповідно до ч. 2 ст. 405 ЦК України, член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. А так, як судом встановлені обставини про те, що відповідач - позивач ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_1 , не проживає більше одного року, він є таким, що втратив право на користування житлом підлягають задоволенню. Твердження апелянта, що він є співласником спірної квартири не грунтуються на належних та допустимих доказах. Такі докази, як правильно було зазначено судом першої інстанції, відсутні у матеріалах справи. Те, що квартира, як кооперативна, була надана члену кооперативу - позивачці - відповідачці ОСОБА_1 , а ОСОБА_2 на той час, був членом сімї ОСОБА_1 , як подружжя, не вказує на його співвласність у спірній квартирі, оскільки власником квартири ОСОБА_1 стала лише 16.07.2018 року - з часу державної реєстрації свого права власності на вказану квартиру, що відповідає вимогам ч.4 ст. 334 ЦК України та нормам п.1 ч.1 ст. 4 і ч.1 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Як уже було зазначено, відповідач ОСОБА_2 та позивач ОСОБА_1 18.12.1996 року розлучилися і це підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 18.12.1996 року, запис № 962 (а/с6). Отже, ОСОБА_2 з 1996 року перестав бути членом сім`ї ОСОБА_1 , що ОСОБА_2 визнає та підтверджує, в тому числі, і в апеляційній скарзі. Рішення суду про визнання права власності на цю квартиру чи на її частину за ОСОБА_2 , як і будь які інші документи про його право власності на спірну квартиру - відсутні; сама позивачка - відповідачка ОСОБА_1 такого права за ОСОБА_2 не визнає. Отже, доводи апеляційної скарги, не спростовують рішення суду першої інстанції щодо первісного позову. Вони є надуманими, суперечать встановленим обставинам та заявленим позовним вимогам, оскільки ні у первісному позові, ні у зустрічному не стоїть питання визнання права власності на квартиру. Щодо зустрічного позову, суд першої інстанції, як зазначено вище, виходячи з тих же обставин справи, керувався правовими нормами Сімейного Кодексу України, які регулюють право спільної сумісної власності подружжя, а також нормами частин 1-2 ст. 355 ЦК України, які дають визначення права спільної власності та видів такої власності і дійшов висновку про те, що відповідач - позивач не довів права своєї співвласності у спірній квартирі, тому правомірно відмовив у задоволенні зустрічного позову. Апеляційна скарга, і цих висновків суду не спростовує з тих же підстав, що і висновків по первісному позову. Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з норми ст. 375 ЦПК України. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 листопада 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Головуюча суддя: В.С. Марчук Судді: М.В. Матківська В.В. Сопрун