Постанова 4803 № 205/8435/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5192/24 Справа № 205/8435/23 Суддя у 1-й інстанції - Остапенко Н. Г. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю. Категорія 43 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 червня 2024 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді - Петешенкової М.Ю., суддів - Городничої В.С., Красвітної Т.П., при секретарі - Панасенко С.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 січня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та вселення до житлового приміщення, - В С Т А Н О В И Л А: У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вищевказаним позовом, посилаючись на те, що з 30 вересня 1994 року по 17 лютого 2017 року перебував у зареєстрованому шлюбі із відповідачем у справі. Під час шлюбу, за згодою всіх повнолітніх співвласників житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , він вселився до квартири та став постійно проживати за вказаною адресою, в тому числі й після розірвання шлюбу, продовжував мешкати у квартирі, оскільки не має у власності іншого житла. 30 квітня 2023 року перебуваючи за межами квартири, відповідач викликала поліцію, співробітники якої відібрали в нього ключі від вказаної квартири та передали ОСОБА_2 . Після цього, відповідач не пускає його в житлове приміщення та не віддає належні йому речі. У зв`язку із чим, вимушений тимчасово проживати у своїх родичів та знайомих. В подальшому, 10 травня 2023 року ОСОБА_2 зняла його з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1 . Оскільки вирішити спір мирним шляхом не вдалося, вимушений був звертатися до поліції із заявою про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном, однак, отримав відповідь про можливість звернення з позовом до суду. На підставі викладеного, просив усунути йому перешкоди в користуванні житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом вселення до квартири, а також зобов`язання ОСОБА_2 не чинити йому перешкоди в користуванні житловим приміщенням шляхом передачі ключів від квартири. Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 січня 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю підстав для задоволення позовних вимог, оскільки в даному випадку з урахуванням обставин справи користування ОСОБА_1 спірним житлом не відповідає пропорційності у розумінні положень статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вселення останнього, порушить права ОСОБА_2 як особи, яка теж має право на житло, повагу до свого житла та невтручання в приватне й особисте життя, а також її права як власника квартири. Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, недостатньо перевірив доводи позивача про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням на предмет пропорційності переслідуваній легітимній меті у світлі статті 8 Конвенції, та належним чином не дослідив, чи дотримано баланс між захистом права власності відповідача та припиненням права позивача на проживання у квартирі. Вказує, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, фактично вирішив питання про його виселення, у зв`язку з неможливістю проживання з відповідачем. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просила залишити рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених законом, підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду, з огляду на наступне. Згідно із статею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджується, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає. Судом встановлено, що з 30 вересня 1994 року позивач перебуває у зареєстрованому шлюбі із відповідачем у справі. Після реєстрації шлюбу позивач вселився до квартири за адресою: АДРЕСА_2 , де мешкав разом з дружиною та її родиною. Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 02 листопада 2001 року квартира АДРЕСА_3 , належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 . Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання особи від 07 вересня 2021 року ОСОБА_1 мав зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , з 22 лютого 2001 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_5 . Розпорядженням міського голови № 27-р від 25 січня 2016 року багатоквартирному будинку за адресою: АДРЕСА_4 . Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 лютого 2017 року шлюб між сторонами розірвано. Після розірвання шлюбу між сторонами було остаточно припинено шлюбні відносини, ведення спільного господарства, та досягнуто згоди про те, що позивач залишиться проживати в квартирі за умови часткової оплати комунальних послуг, однак на теперішній час позивач не сплачував комунальні послуги, проживаючи в спірній квартирі. 12 липня 2021 року Ленінським районним судом м. Дніпропетровська видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини ОСОБА_5 , за судовим наказом відкрито виконавче провадження, під час провадження якого позивач аліменти не сплачував, має заборгованість по аліментам. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 13 жовтня 2021 року ОСОБА_2 отримала у власність 1/3 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 , після смерті матері ОСОБА_3 . На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 22 квітня 2023 року ОСОБА_2 отримала у власність 1/3 частину вказаної вище квартири після смерті брата ОСОБА_4 . Таким чином, станом на 22 квітня 2023 року квартира за адресою: АДРЕСА_1 , належить повністю ОСОБА_2 . Згідно з витягом з реєстру територіальної громади 25 квітня 2023 року ОСОБА_1 знято з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з тим, судом встановлено, що ОСОБА_1 тривалий час зловживає алкогольними напоями, знаходячись у стані алкогольного сп`яніння вчиняє сварки з ОСОБА_2 , між сторонами склалися вкрай неприязні стосунки. 30 квітня 2023 року, коли позивач знаходився поза межами квартири, відповідач викликала поліцію, співробітники якої відібрали ключі від квартири у позивача та віддали власнику квартири, з цього часу позивач проживає у родичів та знайомих. Відповідно до довідки № 2660 про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 04 травня 2023 року за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані: ОСОБА_2 та її син ОСОБА_5 . Свідок ОСОБА_5 , який є сином сторін та проживає у спірній квартирі, пояснив, що не бажає, щоб батько проживав з ними, бо після того, як останній з`їхав, життя стало спокійнішим. Відповідно до акту обстеження житлового приміщення за адресою АДРЕСА_1 , сусідами з квартири АДРЕСА_5 вказаного будинку в присутності голови правління ОСББ «Парус 1ВГД», 18 травня 2023 року проведено огляд кімнати, у якій мешкав ОСОБА_1 , у акті зазначено, що кімната захаращена сміттям (пляшками), брудними речами, усіляким непотребом, у кімнаті довго не прибиралися, доведена до антисанітарних умов. Зазначене підтверджується фотографіями кімнати. На даний час кімната прибрана та звільнена від речей позивача, які знаходяться в тамбурі. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції посилався на те, що в даному випадку з урахуванням обставин цієї справи, користування ОСОБА_1 спірним житлом не відповідає пропорційності у розумінні положень статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вселення позивача, порушить права відповідача ОСОБА_2 як особи, яка теж має право на житло, повагу до свого житла та невтручання в приватне й особисте життя, а також її права як власника квартири. Однак погодитися з такими висновками суду неможливо, оскільки суд дійшов таких за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права, що є підставою для скасування рішення суду. Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. Одним зі способів захисту права користування майном є припинення дії, яка це право порушує (пункт 3 частини другої статті 16 ЦК України), - усунення перешкод у здійсненні права користування майном. Підставою для подання такого позову є вчинення перешкод правомірній реалізації речового права. Цей спосіб захисту може використати не тільки власник майна, але й особа, яка відповідно до закону або договору має право користування ним. Відповідно до частини четвертої статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Згідно із частиною третьою статті 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Відповідно до частини четвертої статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (частини друга, четверта статті 3 СК України.) Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України, статтею 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб. Відповідно до статті 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу (до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство). Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу. Згідно із статтею 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. У цій справі спір виник щодо вселення до квартири колишнього члена сім`ї власника квартири (колишнього чоловіка) та зобов`язання не чинити йому перешкоди у користуванні квартирою. У постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17, провадження № 14-64цс20, Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок щодо застосування норм права щодо припинення права користування житловим приміщенням колишнього члена сім`ї власника житла. Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків, що аналіз норм статей 150, 156, 162 ЖК Української РСР дає підстави для висновку про те, що право членів сім`ї власника квартири користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім`ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім`ї. Будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку. При розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім`ї власника житла, суди мають приймати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін. У цій справі питання про вселення у квартиру та зобов`язання не чинити перешкоди у користуванні нею у контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням дотримання балансу між захистом права власності та захистом права колишнього члена сім`ї власника квартири на користування ним. Верховний Суд неодноразово підкреслював, що при вирішенні справи про виселення особи чи визнання такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, суд повинен провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й необхідним у демократичному суспільстві. Інакше кажучи, виселення особи має відповідати нагальній суспільній необхідності, зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (постанова Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 442/810/22 провадження № 61-8377 св22). У відповідності до статті 47 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, що визначена у пункті 2 статті 8 Конвенції, не здійснюється згідно із законом та не є необхідним в демократичному суспільстві. Втручання у право заявника на повагу до його житла має бути співмірним із переслідуваною законною метою. У рішення Європейського суду з прав людини від 02 грудня 2010 року у справі "Кривіцька і Кривіцький проти України" зазначено, що поняття "житло" не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було У законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь- якою особою с крайньою формою втручання у право на житло. Концепція "житла" має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законие право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенци. Відсу обгрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть, формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс вжитими заходами (постанова Верховного Суду у справі № 296/1389/21 від 01 березня 2023 року) Статтею 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може б виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користуванн жилим приміщенням інакше як з підставі в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських об`єднань. Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користувания житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбувать в судовому порядку. В даному випадку, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову про вселення, фактично вирішив питання про виселення ОСОБА_1 . Слід звернути увагу, що власник квартири до суду з позовом про виселення ОСОБА_1 не зверталася. Згідно статті 64 ЖК України особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї. Тобто, припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користуватися займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правил встановлені статтею 162 ЖК України. Слід звернути увагу, що під час перебування у шлюбі, за згодою всіх повнолітніх співвласників житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 вселився до квартири та став постійно проживати, а у подальшому був зареєстрований у вказаній квартирі. Тобто, починаючи з 2001 року ОСОБА_1 постійно проживав у вказаній квартирі у зв`язку із перебуванням у зареєстрованому шлюбі із відповідачем, іншого житла не має, ОСОБА_2 як власник квартири, чинить ОСОБА_1 перешкоди у користуванні квартирою, що порушує його право на житло та є підставою для поновлення порушеного права позивача. Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Таким чином, суд першої інстанції не в повній мірі дослідив матеріали справи та помилково дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. У зв`язку із вищевикладеним, колегія суддів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів доходить висновку про наявність достатніх правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позовні вимоги є обґрунтованими, обраний позивачем спосіб захисту відповідає змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечить поновлення порушеного права. За таких обставин, колегія суддів вважає, що наявні підстави для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, рішення суду ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, що відповідно до положень статті 376 ЦПК України, є підставою для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог. Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки суд апеляційної інстанцій дійшов висновку про задоволення позовних вимог, слід стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пропорційно розміру задоволених позовних вимог витрати зі сплати судового збору, понесені у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та переглядом у суді апеляційної інстанцій у розмірі 3220,80 грн. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 січня 2024 року - скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Усунути ОСОБА_1 перешкоди в користуванні житловим приміщенням - квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом вселення ОСОБА_1 до квартири за адресою : АДРЕСА_1 . Зобов`язати ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкоди в користуванні житловим приміщенням - квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом передачі ключів від квартири за адресою : АДРЕСА_1 . Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 3220,80 грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: М.Ю. Петешенкова Судді: В.С. Городнича Т.П. Красвітна