Постанова КЦС ВС № 361/8375/2013-ц

Постанова Іменем України 12 лютого 2020 року м. Київ справа № 361/8375/13-ц провадження № 61-11812св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Синельникова Є. В., суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Шиповича В. В., учасники справи: позивач - публічне акціонерне товариство «Родовід Банк», відповідач - ОСОБА_1 , представник відповідача - ОСОБА_2 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_2 , на заочне рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 березня 2014 року у складі судді Пухної О. М. та постанову Апеляційного суду Київської області від 18 січня 2018 року у складі колегії суддів: Волохова Л. А., Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У вересні 2013 року публічне акціонерне товариство «Родовід Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовна заява мотивована тим, що 21 січня 2008 року між банком та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого останньому надано кредит на купівлю нерухомого майна та земельної ділянки на загальну суму 280 000 доларів США зі сплатою 12 % річних та терміном до 21 січня 2029 року. У зв`язку із неналежним виконанням ОСОБА_1 кредитних зобов`язань станом на 03 березня 2014 року утворилась заборгованість за кредитом у розмірі 257 067 доларів 15 центів США та 2 447 387 грн 35 коп. - пені, 3 % річних, плати за обслуговування кредиту, які з урахуванням уточнених позовних вимог, ПАТ «Родовід Банк» просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Заочним рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 березня 2014 року позов ПАТ «Родовід Банк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Родовід Банк» суму заборгованості за кредитним договором від 21 січня 2008 року у розмірі 257 067 доларів 15 центів США та 2 447 387 грн 35 коп. пені, 3 % річних, плати за обслуговування кредиту. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що боржник зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав, у зв`язку із чим утворилась заборгованість за кредитом, процентами та пеня, які підлягають стягненню з відповідача. Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції Рішенням Апеляційного суду Київської області від 04 листопада 2014 року рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 березня 2014 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Родовід Банк» пені, 3 % річних та плати за обслуговування кредиту на загальну суму 2 447 387 грн 35 коп. скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов ПАТ «Родовід Банк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Родовід Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 900 000 грн, пеню за несвоєчасне погашення кредитної заборгованості у розмірі 10 444 грн 55 коп., 3 % річних від суми простроченої заборгованості за кредитом та процентами у розмірі 1 633 грн 43 коп., 3 % річних від суми простроченої заборгованості за платою за обслуговування кредиту у розмірі 87 117 грн 35 коп. В іншій частині позовних вимог про стягнення пені та інфляційних втрат від суми простроченої заборгованості за платою за обслуговування кредиту відмовлено. В іншій частині заочне рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 березня 2014 року залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_2 , який діє від імені ОСОБА_1 , задоволено. Рішення апеляційного суду Київської області від 04 листопада 2014 року скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції. Рішенням Апеляційного суду Київської області від 13 липня 2016 року рішення міськрайонного суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ «Родовід Банк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Родовід Банк» заборгованість за кредитним договором від 21 січня 2008 року у розмірі 253 820 доларів 73 центи США, з яких: 217 779 доларів США 61 цент - тіло кредиту, 36 041 доларів 12 центів США - відсотки та стягнуто 304 891 грн 56 коп., з яких: 259 009 грн 92 коп. - пеня, 3 % річних в сумі 10 073 грн та 35 808 грн 64 коп. - плата за обслуговування кредиту. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 жовтня 2017 року касаційну скаргу ПАТ «Родовід Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «Родовід Банк» задоволено частково. Рішення Апеляційного суду Київської області від 13 липня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постановою Апеляційного суду Київської області від 18 січня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а заочне рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 березня 2014 року - без змін. Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 належним чином зобов`язання за кредитним договором не виконував, унаслідок чого за розрахунком банку станом на 03 березня 2014 року утворилась заборгованість за тілом кредиту та відсотками у розмірі 257 067 доларів 15 центів США, та пеня, 3 % річних за користування кредитом, плата за обслуговування кредиту, що разом становить 2 447 387 грн 35 коп. При цьому колегія суддів дійшла висновку про відсутність законних підстав для застосування позовної давності до вимог про стягнення пені. Посилання на частину третю статті 551 ЦК України, яка застосовується щодо розміру неустойки у разі, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків вважала також безпідставним. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі, поданій у лютому 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 в особі представника - ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції. У вересні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2020 року справу за позовом ПАТ «Родовід Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором призначено до судового розгляду. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що судами не надано належної оцінки укладеному між сторонами додатковому договору до вказаного кредитного договору та відповідно новому графіку погашення заборгованості, відповідно до якого відповідач у період з 10 жовтня 2012 року по 10 грудня 2012 року був звільнений від сплати платежів за кредитним договором. Кредитним договором не передбачено сплату пені у випадку порушення строків сплати щомісячної плати за обслуговування кредиту. Крім того, нарахована пеня у розмірі 1 907 852 грн 50 коп. значно перевищує розмір збитків, завданих позивачу (162 999 грн 88 коп.). Також заявник зазначав, що умови договору про сплату пені у розмірі 1,6 % за кожен день прострочення виконання зобов`язання за споживчим кредитом, що у перерахунку становить 584 %, є несправедливими та не відповідають вимогам статей 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів». Оскільки грошове зобов`язання по сплаті щомісячної плати за обслуговування кредиту виникло у доларах США, то стягнення судом першої інстанції інфляційних втрат у розмірі 588 грн 16 коп. є неправомірним. Стягнення плати за обслуговування кредиту суперечить правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2071цс16. Судом першої інстанції було допущено порушення норм процесуального права, яке полягало у невиклику відповідача у судове засідання суду першої інстанції на 27 березня 2014 року, на якому було ухвалено заочне рішення у справі. Відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов Фактичні обставини справи, встановлені судами 21 січня 2008 року між ПАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого останньому надано кредит на купівлю нерухомого майна та земельної ділянки на загальну суму 280 000 доларів США зі сплатою 12 % річних терміном до 21 січня 2029 року. Пунктом 5.1 кредитного договору визначено, що у разі недотримання позичальником умов цього договору банк має право протягом встановленого строку дострокового повернення одержаної суми кредиту, сплати нарахованих за ним процентів, а також звернути стягнення на предмет іпотеки згідно із договором іпотеки від 21 січня 2008 року. 10 жовтня 2012 року між ПАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до кредитного договору від 21 січня 2008 року, за умовами якої сторони погодили відстрочити сплату основної заборгованості, процентів та комісій за кредитом строком на три місяці, з жовтня 2012 року по грудень 2012 року; погодили порядок погашення заборгованості та порядок нарахування процентів і комісій. Відповідно до вимоги ПАТ «Родовід Банк» про дострокове виконання грошових зобов`язань від 07 серпня 2013 року, банк зазначив, що заборгованість ОСОБА_1 по кредиту станом на 14 травня 2013 року складалась із: заборгованості за кредитом у розмірі 212 137,61 доларів США, простроченої заборгованості за кредитом у розмірі 5 642 доларів США, заборгованості за відсотками у розмірі 18 237,47 доларів США, заборгованості плати за проведення розрахунків по кредиту у розмірі 40 284 грн 72 коп., пені за невиконання умов договору у розмірі 321 735 грн 24 коп. ОСОБА_1 належним чином зобов`язання за кредитним договором не виконував, унаслідок чого за розрахунком банку станом на 03 березня 2014 року утворилась заборгованість за тілом кредиту та відсотками у розмірі 257 067 доларів 15 центів США, та пеня, 3 % річних за користування кредитом, плата за обслуговування кредиту, що разом становить 2 447 387 грн 35 коп. 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційна скарга ОСОБА_1 , подана представником - ОСОБА_2 , підлягає частковому задоволенню. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Згідно із частиною першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою (стаття 546 ЦК України). Частиною першою статті 553 ЦК України передбачено, що поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України). Пред`явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором обумовлює зміну строку виконання зобов`язання та початок перебігу позовної давності. Відповідно до умов кредитного договору сторони встановили як строк дії договору (пункт 1. 1 договору), так і строки виконання зобов`язань зі щомісячним погашенням заборгованості (пункт 4.1 договору). Таким чином, умовами договору погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями. Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на основі договору. Пунктом 5.1 кредитного договору визначено, що у разі недотримання позичальником умов цього договору банк має право протягом встановленого строку дострокового повернення одержаної суми кредиту, сплати нарахованих за ним процентів, а також звернути стягнення на предмет іпотеки згідно із договором іпотеки від 21 січня 2008 року. Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі питання дострокового повернення кредиту, тобто зміни строку виконання основного зобов`язання, та визначили умови такого повернення. Звертаючись до суду з цим позовом банк посилався на те, що ОСОБА_1 належним чином не виконував своїх зобов`язань, у зв`язку із чим, станом на 03 березня 2014 року утворилась заборгованість за тілом кредиту та відсотками у розмірі 257 067 доларів 15 центів США, та пеня, 3 % річних за користування кредитом, плата за обслуговування кредиту, що разом становить 2 447 387 грн 35 коп. Матеріали справи містять копії вимоги про дострокове погашення кредиту у повному розмірі зі сплатою відсотків ОСОБА_1 від 07 серпня 2013 року, у якій банк просив протягом 30 календарних днів з дати отримання вимоги здійснити дострокове погашення кредиту у повному обсязі разом зі сплатою процентів відповідно до умов кредитного договору. Відповідно до вимоги про дострокове погашення кредиту від 07 серпня 2013 року заборгованість складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 212 137,61 доларів США, простроченої заборгованості за кредитом у розмірі 5 642 доларів США, заборгованості за відсотками у розмірі 18 237,47 доларів США, заборгованості плати за проведення розрахунків по кредиту у розмірі 40 284 грн 72 коп., пені за невиконання умов договору у розмірі 321 735 грн 24 коп. У разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечується частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Аналогічні висновки містяться у постановах Великої Палити Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18). Задовольняючи позовні вимоги банку в повному обсязі, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що після пред`явлення банком 07 серпня 2013 року вимоги про дострокове виконання зобов`язання за кредитним договором, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється, та банк має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, проте таких вимог ТОВ «Родовід Банк» не заявляло. Разом з тим, оскільки було припинено право нараховувати проценти за користування кредитом, а тому і припинилось у банку право нараховувати пеню за несплату таких процентів. Отже, визначаючи розмір заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов помилкового висновку про те, що такий розмір складає суму заборгованості за кредитним договором від 21 січня 2008 року у розмірі 257 067 доларів 15 центів США та 2 447 387 грн 35 коп. пені, 3 % річних, плати за обслуговування кредиту, який визначив з урахуванням суми заборгованості за відсотками та пенею, нарахованими після пред`явлення вимоги про дострокове виконання кредитного зобов`язання, що суперечить правовій позиції, висловленій Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18). Крім того, перевіряючи розмір кредитної заборгованості, суди дійшли безпідставного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача плати за кредитом та інфляційних втрат від суми простроченої плати за кредитом у загальному розмірі 99 178 грн 49 коп. Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо). При цьому, нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит, є незаконним. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16, та враховується судом. Як вбачається із пункту 1.4 кредитного договору комісія нараховувалась за послуги, що супроводжують кредит у розмірі 0,2 %. Отже вказана сума стягнута судами попередніх інстанцій безпідставно. Враховуючи те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами першої та апеляційної інстанцій повно, але неправильно застосовано норми матеріального права які підлягають до застосування, із урахуванням обставин цієї справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зміни рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції у частині визначення розміру заборгованості за кредитним договором, а саме: з заборгованість за тілом кредиту та відсотками у розмірі 257 067 доларів 15 центів США, та пені, 3 % річних за користування кредитом, плати за обслуговування кредиту, що разом становить 2 447 387 грн 35 коп. до заборгованості за кредитом у розмірі 217 779,61 доларів США, заборгованості за відсотками - 18 237,47 доларів США та пені - 321 735 грн 24 коп., яка була визначена банком на час пред`явлення дострокової вимоги станом на 07 серпня 2013 року. При цьому, Верховний Суд виходить із того, що ОСОБА_1 не спростував зазначеної банком заборгованості на час пред`явлення указаної дострокової вимоги ТОВ «Родовід Банк» від 07 серпня 2013 року. Згідно зі статтями 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Частинами першою, п`ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права. Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року). У пунктах 71-74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц (провадження № 14-59цс18) зроблено висновок, що «створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін. Відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень. Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалить у ній заочне рішення, відповідач вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. У разі відмови суду першої інстанції у задоволенні цієї заяви, відповідач може заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції. Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції. Аналіз зазначених норм свідчить про те, що відповідач має право заявити про застосування позовної давності під час апеляційного розгляду справи лише за умови, що судом першої інстанції його не було належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи та у ній ухвалено заочне рішення. Отже, Верховний Суд, вважає правильними висновки суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для застосування позовної давності, про яку відповідачем було заявлено у заяві про перегляд заочного рішення, оскільки ОСОБА_1 був повідомлений належним чином про розгляд справи у суді першої інстанції, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення про виклик його у судове засідання на 27 березня 2014 року та його заявою про відкладення розгляду справи (а. с. 80, 81, т. 1). Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_2 , задовольнити частково. Заочне рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 березня 2014 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 18 січня 2018 року у частині суми заборгованості за кредитним договором від 21 січня 2008 року, стягнутої з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «Родовід Банк», змінити, визначивши заборгованість за кредитним договором від 21 січня 2008 року у розмірі 217 779,61 доларів США (двісті сімнадцять тисяч сімсот сімдесят дев`ять доларів шістдесят один цент США) заборгованості за кредитом, 18 237,47 доларів США (вісімнадцять тисяч двісті тридцять сім доларів сорок сім центів США) заборгованості за відсотками та 321 735 грн 24 коп. (триста двадцять одна тисяча гривень двадцять чотири копійки) пені. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Є. В. Синельников Судді: О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович