Постанова КЦС ВС № 212/2469/16-ц

Постанова Іменем України 12 лютого 2020 року м. Київ справа № 212/2469/16-ц провадження № 61-36238св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Синельникова Є. В., суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - приватне акціонерне товариство «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат», розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі колегії суддів: Бондар Я. М., Барильської А. П., Митрофанової Л. В., від 14 березня 2017 року та касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» на додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі судді Борис О. Н. від 11 травня 2017 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі колегії суддів: Зубакової В. П., Барильської А. П., Бондар Я. М., від 11 липня 2017 року, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - ПрАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат», підприємство) про відшкодування моральної шкоди. Позовну заяву мотивовано тим, що з 01 серпня 1964 року по 01 жовтня 2008 року позивач працював у відповідача на різних посадах та звільнений з підприємства у зв`язку із виходом на пенсію на підставі статті 38 КЗпП України. У період роботи на підприємстві у шкідливих умовах праці він отримав хронічні захворювання. Актом огляду лікарсько-трудової експертної комісії (далі - ЛТЕК) від 26 квітня 2000 року йому первинно встановлено 60% втрати професійної працездатності за професійним захворюванням - хронічно-пояснична крестцова та шийна радикулопатія, починаючи з 24 квітня 2000 року до 01 травня 2001 року, а також третю групу інвалідності. Висновком медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) від 22 травня 2003 року при повторному переогляді йому підтверджено ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 60% й встановлено її, починаючи з 01 травня 2003 року безстроково, а також третю групу інвалідності. У зв`язку з отриманим професійним захворюванням на виробництві, стійкою втратою професійної працездатності він змушений проходити численні медичні огляди та обстеження, обмежений у спілкуванні з оточуючими, вирішенні своїх побутових потреб, що порушує його нормальні життєві зв`язки. За таких обставин позивач просив суд стягнути з відповідача 150 000 грну рахунок відшкодування спричиненої йому моральної шкоди. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 жовтня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 30 450 грн на відшкодування моральної шкоди без утримання податку з доходів фізичних осіб. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з ПрАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 551,20 грн. Суд першої інстанції дійшов висновку про обов`язок відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду у зв`язку із отриманим ним професійним захворюванням. Визначаючи розмір моральної шкоди, суд виходив із засад розумності, виваженості та справедливості. Додатковим рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 травня 2017 року стягнуто з ПрАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 витрати, понесені на правову допомогу, у розмірі 2 000 грн. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 березня 2017 року апеляційну скаргу ПрАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» задоволено частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 жовтня 2016 року в частині розміру моральної шкоди, стягнутої з ПрАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 , змінено та зменшено цей розмір з 30 450 грн до 2 550 грн. В іншій частині рішення суду залишено без змін. Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про покладення на відповідача обов`язку з відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, однак визначаючи її розмір суд не звернув уваги на зміст пункту 11 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472 (далі - Правила) (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), яким було передбачено максимальний розмір шкоди, який не міг перевищувати 150 розмірів прожиткового мінімуму доходів громадян, а тому суд апеляційної інстанції зменшив розмір стягнутої моральної шкоди з відповідача на користь позивача з 30 450 грн до 2 550 грн (150 х 17 грн). Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 липня 2017 року додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 травня 2017 року змінено та зменшено розмір витрат на правову допомогу з 2 000 грн до 609 грн. Зменшуючи розмір стягнутих судом першої інстанції витрат на правову допомогу, суд апеляційної інстанції виходив із реального часу перебування особи, яка надавала позивачу правову допомогу, у судовому засіданні. Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводи У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 березня 2017 року та залишити в силі рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 жовтня 2016 року, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Касаційна скарга мотивована тим, що визначаючи розмір моральної шкоди суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що статтею 440-1 ЦК УРСР визначено, що розмір моральної шкоди не може бути меншим за 5 мінімальних заробітних плат. При цьому розмір мінімальної заробітної плати враховується на час розгляду справи. Отже, суд апеляційної інстанції помилково визначив моральну шкоду у розмірі 2 550 грн. У касаційній скарзі ПрАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» просить скасувати додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 травня 2017 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 липня 2017 року із ухваленням нового рішення про відмову у стягнення витрат на правову допомогу, посилаючись на порушення судами норм процесуального права. Касаційна скарга мотивована тим, що позивач не заявляв у позовній заяві вимог про відшкодування витрат на правову допомогу, такі вимоги не були предметом судового дослідження. При цьому ці вимоги є недоведеними та не підтверджуються належними та допустимими доказами. Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 квітня 2017 року. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі за касаційною скаргою ПрАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» на додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 травня 2017 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 липня 2017 року. Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. Справу передано до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду. Фактичні обставини справи, встановлені судами З 01 серпня 1964 року по 01 жовтня 2008 року ОСОБА_1 працював на підприємстві на різних посадах у шкідливих умовах праці, унаслідок чого отримав хронічні захворювання. Відповідно до витягу із акту огляду у ЛТЕК від 26 квітня 2000 року ОСОБА_1 первинно встановлено 60% втрати професійної працездатності за професійним захворюванням - хронічно-пояснична крестцова та шийна радикулопатія, починаючи з 24 квітня 2000 року, а також третю групу інвалідності (а. с. 106). Висновком МСЕК від 22 травня 2003 року при повторному переогляді ОСОБА_1 , підтверджено йому ступінь втрати профпрацездатності в розмірі 60% й встановлено її, починаючи з 01 травня 2003 року безстроково, а також третю групу інвалідності (а. с. 105).

Позиція Верховного Суду Касаційні скарги задоволенню не підлягають. Щодо касаційної скарги ОСОБА_1 . Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Закріплений у статті 58 Конституції України принцип незворотності дії законів та інших нормативно-правових актів у часі є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта. Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками Конституційного Суду України закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (Рішення: від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012). Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Відповідно до пункту 38 Правил право на отримання потерпілим виплат на відшкодування шкоди настає з дня встановлення йому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Таким чином, право на відшкодування моральної шкоди у зв`язку з утратою 60 % професійної працездатності виникло у ОСОБА_1 26 квітня 2000 року. На час виникнення спірних правовідносин відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним із виконанням ним трудових обов`язків, за рахунок роботодавця на підставі рішення суду передбачалось пунктом 11 Правил, відповідно до якого моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду. Згідно зі статтею 440-1 ЦК УРСР(у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості. Пунктом 11 Правил (у редакції від 03 жовтня 1997 року, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян незалежно від інших будь-яких виплат. Абзац п`ятий пункту 11 Правил щодо встановлення обмеження розміру відшкодування моральної шкоди 150 неоподатковуваними мінімумами доходів громадян незалежно від інших будь-яких виплат було змінено згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 03 жовтня 1997 року № 1100. На день ухвалення рішення неоподаткований мінімум доходів громадян становив 17,00 грн, тобто максимальний розмір відшкодування, який відповідає 100 % стійкої втрати працездатності, дорівнював 2 550 грн. Отже, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, треба враховувати встановлені законодавством обмеження максимального та мінімального розмірів відшкодування моральної шкоди, які були передбачені Правилами на день установлення потерпілому стійкої втрати професійної працездатності, при цьому також враховувати засади розумності, виваженості й справедливості. Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що розмір стягнутої з відповідача моральної шкоди повинен становити 2 500 грн, оскільки на час виникнення у позивача права на відшкодування моральної шкоди розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян законодавчо встановлено на рівні 17 грн, а отже, вказана сума є граничною компенсацією позивачу моральної шкоди, що відповідає вимогам закону. Вказане узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 17 грудня 2018 року у справі № 266/2438/15-ц (провадження № 61-20511св18). Твердження заявника про те, що статтею 440-1 ЦК УРСР визначено, що розмір моральної шкоди не може бути меншим за 5 мінімальних заробітних плат, є безпідставними, оскільки чинним на час виникнення у позивача права на відшкодування моральної шкоди, законодавством були визначені максимальні межі розміру відшкодування такої шкоди. Разом з тим, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»). З урахуванням наведеного висновки суду апеляційної інстанції є достатньо аргументованими. Щодо касаційної скарги ПрАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» Відповідно до частини першої статті 79 ЦПК України2004 року судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно з пунктом другим частини 3 статті 79 ЦПК України2004 року до витрат, пов`язаних з розглядом судової справи, належать витрати на правову допомогу. Витрати, пов`язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Відповідно до статті 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» (чинного на час розгляду справи) розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні. Як правильно вказав суд апеляційної інстанції, із журналів судових засідань вбачається, що адвокат Солод Р. Г., який діяв на підставі укладеного з позивачем договором про надання юридичної (правової допомоги) від 16 вересня 2016 року, брав участь у судових засіданнях 21 та 25 жовтня 2016 року, які загалом тривали одну 1 год. 3 хв. Мінімальна заробітна плата станом на жовтень 2016 року становила 1 450 грн, 40% від якої становить 580 грн, а тому суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що розмір компенсації витрат на правову допомогу, яка повинна бути виплачена відповідачем позивачу, становить 609 грн. Понесені позивачем витрати на правову допомогу підтверджуються квитанцією, виданою адвокатом Солодом Р. Г. (а. с. 93). Доводи касаційної скарги про те, що позивач не заявляв вимоги про стягнення правової допомоги не можуть бути підставою для скасування судових рішень, оскільки за змістом частини першої статті 88 ЦПК України 2004 року питання розподілу понесених і документально підтверджених судових витрат вирішується за ініціативою суду і не потребує викладення додаткових вимог у позовній заяві. Висновки за результатами розгляду касаційних скарг Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують. Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційні скарги ОСОБА_1 та приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» залишити без задоволення. Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 березня 2017 року залишити без змін. Додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 травня 2017 року у незміненій судом апеляційної інстанції частині та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 липня 2017 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Є. В. Синельников Судді: О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович