Постанова КЦС ВС № 212/440/17-ц

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 листопада 2019 року м. Київ справа № 212/440/17-ц провадження № 61-25629св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - судді Кузнєцова В. О., суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Приватне акціонерне товариство «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат», розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 квітня 2017 року, ухвалене у складі судді Зіміна М. В., та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 червня 2017 року, постановлену колегією у складі суддів: Бондар Я. М., Барильської А. П., Зубакової В. П., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - ПАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат») про стягнення недоплаченої вихідної допомоги при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Свої вимоги обґрунтовував тим, що з 20 лютого 1984 року він працював електрослюсарем та гірничоробітником на шахті «Орджонікідзе» ПАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат». 8 липня 2013 року звільнений за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію. Позивач зазначав, що у січні 2017 року він дізнався, що відповідно до пункту 6.1 Галузевої угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2011-2012 роки відповідач при звільненні зобов`язаний був виплатити йому одноразову вихідну допомогу в розмірі трьох середньомісячних заробітних плат, яку останнім виплачено не було. З урахуванням уточнених у лютому 2017 року позовних вимог, ОСОБА_1 просив стягнути з ПАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» на його користь вихідну допомогу у розмірі 6 193,80 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 9 липня 2013 року по 9 січня 2014 року у розмірі 34 224 грн. Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 квітня 2017 року позов задоволено частково. Стягнено з ПАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 6 193,80 грн вихідної допомоги та 23 436 грн - середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. У іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнено з ПАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави судовий збір у розмірі 640 грн. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на день звільнення ОСОБА_1 із займаної посади відповідач не провів виплату всіх належних сум, передбачених Галузевою угодою, у строки, зазначені статтею 116 КЗпП України. Одноразова вихідна допомога, що мала бути виплачена позивачу у зв`язку з виходом на пенсію за власним бажанням, входить до виплат, на які працівник має право згідно з умовами колективного договору, проте виплачена не була, тому є підстави для стягнення з ПАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 червня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» відхилено, рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 квітня 2017 року залишено без змін. Відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічного і повного з`ясування обставин справи. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала У липні 2017 року ПАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просило скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 червня 2017 року і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права. Зокрема, товариство зазначало про неврахування судами змісту пункту 7.10 колективного договору, яким передбачена гарантія щодо виплати працівникам при звільненні за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію одноразової допомоги у розмірі, що залежить від стажу роботи, а саме: від 7,5 до 15 років - середньомісячну заробітну плату працівника, від 15 до 20 років - дві середньомісячних заробітних плати працівника, від 20 і більше років - три середньомісячних заробітних плати працівника. Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що з 1984 року працював на шахті «Орджонікідзе», однак не зазначив, що до 2001 року шахта «Орджонікідзе» була структурним підрозділом «Криворізького державного залізорудного комбінату», а не ПАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат». Доказів можливості та правомірності приєднання трудового стажу позивача, отриманого на шахті «Орджонікідзе», до трудового стажу роботи у товаристві позивач не надав. Суди також не врахували того, що предметом позовних вимог є стягнення одноразової допомоги працівнику, який виходить на пенсію, що не є оплатою праці, тому неправильно застосували норми статті 233 КЗпП України щодо перебігу строку звернення до суду у разі порушення законодавства про оплату праці, оскільки працівник вправі звернутися до суду у тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Відзив на касаційну скаргу не надходив Провадження у суді касаційної інстанції Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 липня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою. Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України). Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Вказана справа передана до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року справу призначено до судового розгляду. Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що у період з 20 лютого 1984 року по 8 липня 2013 ОСОБА_1 працював електрослюсарем та підземним гірничоробітником на шахті «Орджонікідзе» ПАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат». Загальний стаж роботи ОСОБА_1 на шахті «імені Орджонікідзе» складає 29 років 4 місяці 18 днів. 8 липня 2013 року ОСОБА_1 звільнений з ПАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію. З розрахункового листа від 8 липня 2013 року суди встановили, що ОСОБА_1 при звільненні виплачена допомога при виході на пенсію в розмірі 3 096,90 грн. Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (із змінами та доповненнями) затверджений Порядок обчислення середньої заробітної плати. Пунктом 2 вказаного Порядку передбачено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. З довідки ПАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» № 267 від 16 лютого 2017 року суди попередніх інстанцій встановили, що середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 за два останні місяці перед звільненням (травень-червень 2013 року) склала 3 096,90 грн, середньогодинна заробітна плата за останні два місяці перед звільненням склала 23,25 грн.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов до таких висновків. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). Відповідно до статей 10, 60 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час вирішення судами справи, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Відповідно до статті 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Згідно зі статтею 15 Закону України «Про оплату праці» госпрозрахункові підприємства самостійно в колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами, встановлюють умови та розміри оплати праці працівників. Статтею 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» встановлено, що умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і забороняється включати їх до договорів і угод. Положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства. Положення генеральної, галузевої (міжгалузевої), територіальної угод діють безпосередньо і є обов`язковими для всіх суб`єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду (стаття 9 Закону України «Про колективні договори і угоди»). Пунктом 6.1 Галузевої Угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2011-2012 роки передбачено, що сторона власників зобов`язується виплачувати працівнику при фактичному виході на пенсію одноразову допомогу в розмірі, залежному від стажу його роботи на підприємстві, але не менше: при стажі від 7,5 до 15 років - середньомісячної заробітної плати працівника, від 15 до 20 років - двох середньомісячних заробітних плат працівника, від 20 і більше років - трьох середньомісячних заробітних плат працівника. Тобто в частині соціальних гарантій (соціального захисту), Галузевою Угодою гірничо-металургійного комплексу України чинною на час звільнення позивача із підприємства, передбачено виплату працівнику при виході на пенсію одноразової допомоги залежно від стажу його роботи на підприємстві. Статтею 16 КЗпП України встановлено, що умови колективного договору, які погіршують порівняно із чинним законодавством і угодами становище працівників, є недійсними. Суди першої та апеляційної інстанцій, урахувавши наведені норм матеріального права та обставини справи, дійшли обґрунтованого висновку про застосування до спірних правовідносин умов Галузевої Угоди, виконання якої є обов`язком відповідача, а не колективного договору, положення якого погіршують становище працівника. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, встановивши, що ОСОБА_1 на час звільнення з роботи у зв`язку з виходом на пенсію мав більше ніж 20 років стажу роботи на підприємстві, а саме 29 років 4 місяці та 18 днів, дійшов висновку про поширення на відповідні правовідносини пункту 6.1 Галузевої Угоди, що є підставою для виплати роботодавцем вихідної допомоги у розмірі трьох середньомісячних заробітних плат працівника при його звільненні з підстав виходу на пенсію. Вирішуючи справу, суди також встановили, що при середньомісячній заробітній платі, яка складає 3 096,90 грн, вихідна допомога при звільненні повинна становити 9 290,70 грн (3096,90х3), і, враховувавши, що ПАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» при звільненні ОСОБА_1 виплатило вихідну допомогу у розмірі 3 096,90 грн, дійшли висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 6 193,80 грн вихідної допомоги. Вирішуючи справу в частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суди виходили з такого. Положеннями статті 47 КЗпП України встановлений обов`язок для власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Статтею 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Ухвалюючи рішення про задоволення цих позовних вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши, що у день звільнення ОСОБА_1 відповідач не виплатив належних йому сум, а саме вихідну допомогу при звільненні, дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог і наявність правових підстав для їх задоволення. Такі висновки судів попередніх інстанції є правильними. Також правильним є висновок судів щодо незастосування до спірних правовідносин положеннь частини другої статті 233 КЗпП України, що відповідає роз?ясненням Конституційного Суду України, викладеним у рішенні № 8-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року, про офіційне тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України та правовим висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1395цс16. Таким чином, доводи касаційної скарги про необхідність застосування до спірних правовідносин положень статті 233 КЗпП України є помилковими. Твердження заявника стосовно того, що позивач не надав доказів можливості та правомірності приєднання трудового стажу позивача, отриманого на шахті «Орджонікідзе», до трудового стажу роботи у товаристві, касаційний суд відхиляє з огляду на наступне. Стаття 36 КЗпП України передбачає, що зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору. У разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації дія трудового договору працівника продовжується. Із записів у трудовій книжці ОСОБА_1 судами встановлено, що згідно договору оренди №1280-14-11/98 від 30 грудня 1998 року шахта ім. Орджонікідзе прийнята в склад ВАТ «ЦГЗК» з 1 січня 1999 року. Отже, загальний стаж ОСОБА_1 на підприємстві становить більше 20 років. Доводи касаційної скарги є аналогічні доводам апеляційної скарги, яким надана належна правова оцінка при перевірці законності та обґрунтованості рішення апеляційним судом. Інші доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при розгляді справи судами попередніх інстанцій допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, висновків судів не спростовують і зводяться до переоцінки доказів, їх належності та допустимості. Проте, в силу статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд. та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення. За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої та ухвали апеляційної інстанцій, оскільки суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін. Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено. Щодо судових витрат Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Керуючись статтями 400, 410, 416, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 червня 2017 року залишити без змін. Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає. ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді: В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов