Окрема думка Велика Палата ВС № 800/671/16

ОКРЕМА ДУМКА (спільна) суддів Верховного Суду Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б. на постанову Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 11-1187заі19 за позовом ОСОБА_1 до Президента України, Вищої ради правосуддя (яка є правонаступником Вищої ради юстиції; далі - ВРП, ВРЮ відповідно) про визнання бездіяльності неправомірною, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди. 28 грудня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом, у якому з урахуванням заяв про збільшення позовних вимог просила: визнати неправомірною бездіяльність Президента України, який не призначив її на посаду судді Вінницького міського суду Вінницької області; визнати дії Президента України щодо повернення матеріалів до ВРП неправомірними; визнати невирішування питання про призначення її на посаду судді Вінницького міського суду Вінницької області таким, що не відповідає абзацу другому пункту 4 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» та зобов`язати внести відповідне подання; зобов`язати ВРП внести відповідне подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Вінницького міського суду Вінницької області відповідно до Конституції України з урахуванням змін, внесених Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)»; зобов`язати Президента України видати указ про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Вінницького міського суду Вінницької області відповідно до Конституції України з урахуванням змін, внесених Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)»; стягнути з відповідача на користь позивачки 150 000 грн моральної шкоди.

1. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 10 вересня 2019 року позовну заяву залишив без розгляду. Зазначене рішення позивачка оскаржила в апеляційному порядку до Великої Палати Верховного Суду.

2. За наслідками розгляду цієї апеляційної скарги Велика Палата Верховного Суду 30 січня 2020 року ухвалила постанову, якою залишила оскаржене рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду без змін.

3. Мотивом такого рішення зазначено те, що із набранням чинності положеннями Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) відбулися зміни у підході до формування суддівського корпусу, а саме: якщо до 30 вересня 2016 року особа призначалася на посаду судді вперше строком на п`ять років та надалі, після закінчення цього строку, могла бути обрана на посаду судді безстроково, то після 30 вересня 2016 року призначення на посаду судді безстроково відбувається один раз. Далі Велика Палата висновує, що Президент України з 30 вересня 2016 року втратив повноваження здійснювати перше призначення осіб на посаду професійного судді строком на п`ять років на підставі подання ВРЮ, які надійшли до нього до тієї дати. Від зворотного - Велика Палата виводить думку, що з 30 вересня 2016 року особи, які оскаржують дії Президента України із причини відмови призначити на посаду судді вперше, повинні були дізнатися про порушення своїх прав та з отриманням місячного строку звернутися за захистом своїх прав до адміністративного суду. Позаяк позивачка звернулася до суду з пропуском цього строку, Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками суду першої інстанції про залишення позовної заяви позивачки без розгляду з підстави її подання з порушенням строку звернення до суду без поважних причин.

4. З постановою Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2020 року по суті спору не погоджуємося, і, керуючись частиною третьою статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) вважаємо за необхідне висловити окрему думку.

5. На нашу думку, обставини цієї справи вимагали надати оцінку не тільки формальному дотриманню позивачкою строків звернення до суду, а мали бути оцінені в сукупності із обставинами у справі, які коротко можна викласти таким чином. Рішенням від 5 березня 2014 року № 37/пп-14 Вища кваліфікаційна комісія суддів України (далі - ВККС) рекомендувала ВРЮ призначити ОСОБА_1 на посаду судді Вінницького міського суду Вінницької області та виключила її з резерву на заміщення вакантних посад суддів з 5 березня 2014 року. Рішенням від 17 вересня 2015 року № 507/0/15-15 ВРЮ внесла подання Президентові України про призначення позивачки на посаду судді Вінницького міського суду Вінницької області строком на п`ять років та у жовтні цього ж року направила матеріали стосовно позивачки до Адміністрації Президента України. У зв`язку із зверненням Служби безпеки України щодо необхідності проведення додаткової перевірки відомостей у матеріалах особових справ кандидатів на посади суддів 30 листопада 2015 року подання про призначення на посади суддів, серед них і ОСОБА_1 , Президент України повернув ВРЮ. Підставою повернення подання став лист Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України від 11 листопада 2015 року, у якому з посиланням на виконання доручення від 10 листопада 2015 року старшого слідчого в особливо важливих справах Головного управління Генеральної прокуратури України зазначено, що «здійснюються заходи щодо встановлення фактів можливого скоєння службовими особами ВККС службових злочинів, в тому числі під час надання рекомендацій кандидатам на посаду судді вперше». За цим листом ВРЮ пропонувалося розглянути питання про проведення додаткової перевірки справ в частині відповідності кандидатів на посаду суддів, яких протягом 2013-2015 року ВККС рекомендувала на посуду судді вперше, вимогам, передбаченим законами України від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII «Про запобігання корупції» та від 16 вересня 2014 року № 1682-VII «Про очищення влади», у тому числі декларацій про майновий стан кандидатів. На підставі цього листа ВРЮ листом від 18 листопада 2015 року просила Адміністрацію Президента України повернути матеріали подання про призначення судді вперше, зокрема й того, в якому на цю посаду рекомендувалася позивачка. Як згадано вище, 30 листопада 2015 року Адміністрація Президента України повернула запитувані подання. 4 серпня 2016 року ВРЮ повторно направила подання про призначення суддів, у тому числі й щодо ОСОБА_1 , до Адміністрації Президента України. Зі змісту подання та доданих до нього матеріалів не вбачається, що на виконання звернення Служби безпеки України були виявлені обставини чи інформація, що могли би бути використані, як підстава для відмови рекомендувати позивачку на посаду судді. 25 жовтня 2016 року Адміністрація Президента України у зв`язку із набранням чинності Законом № 1401-VIII матеріали ВРЮ про призначення кандидатів на посади суддів вперше, які не було розглянуті до 30 вересня 2016 року, повернула для їх розгляду ВРП.

6. Бажаючи захистити право на вільний вибір професії судді шляхом зобов`язання ВРЮ та Президента України вчинити дії на відновлення права бути призначеною на посаду судді, ОСОБА_1 звернулась із позовом до суду.

7. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 03 січня 2017 року відкрив провадження у справі, направив відповідачам копії позовної заяви з доданими до неї документами та запропонував надати письмові заперечення проти позову та докази на їх підтвердження. Ухвалою від 23 лютого 2017 року цей суд справу призначив до розгляду у відкритому судовому засіданні на 20 березня 2017 року на 14:00. У визначений день судове засідання у справі не відбулося, також не відбулося засідання і в інший день - 24 березня 2017 року. Після оголошеної 27 березня, 03 та 11 квітня 2017 року перерви у розгляді справі, позивачка подала до суду заяву, у якій змінила позовні вимоги й просила зобов`язати Президента України видати указ про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Вінницького міського суду Вінницької області відповідно до Конституції України з урахуванням внесених Законом № 1401-VIII змін, або шляхом зобов`язання Президента України внести зміни до Указу Президента від 24 вересня 2016 року № 410/2016, а саме статтю першу доповнити абзацом такого змісту: «судді Вінницького міського суду Вінницької області ОСОБА_1 ». 8. 10 липня 2017 року у судовому засіданні представник Президента України - Мишковець О. В. заявила клопотання про зупинення провадження у справі № 800/671/16 для примирення сторін. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 10 липня 2017 року зупинив провадження у справі на один місяць для примирення сторін. 9. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким КАС України викладено в новій редакції. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 січня 2018 року для розгляду справи № 800/671/16 визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Анцупову Т. О.

10. Ухвалою від 12 січня 2018 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду прийняв до провадження справу, поновив провадження та призначив до розгляду в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін на 01 лютого 2018 року.

11. У призначений день розгляд справи було відкладено на 22 лютого 2018 року, під час якого представник відповідача заявив клопотання про зупинення провадження у справі для примирення сторін. Ухвалою від 22 лютого 2018 року колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду клопотання задовольнила та зупинила провадження у справі до 15 травня 2018 року. З огляду на відсутність відомостей щодо примирення учасників справи цей же суд ухвалою від 02 липня 2018 року поновив провадження у справі та призначив розгляд справи в судовому засіданні на 19 липня 2018 року. За клопотанням представника Президента України розгляд справи відкладено на 16 серпня 2018 року, який того дня не відбувся через відсутність складу колегії суддів. До початку судового засідання 18 жовтня 2018 року представник ВРП заявив клопотання про відкладення розгляду справи через зайнятість в судових засіданнях Великої Палати Верховного Суду. Про неможливість взяти участь у засіданні повідомила й ОСОБА_1 . Розгляд справи було відкладено на 22 листопада 2018 року. 12. 22 листопада 2018 року позивачка та представник Президента України подали спільне клопотання про зупинення провадження у справі до 01 березня 2019 року для примирення сторін. Ухвалою від 22 листопада 2018 року колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Судузупинила провадження у справі до закінчення строку, про який сторони заявили у клопотанні. Через відсутність повідомлення про усунення обставин, що викликали зупинення провадження у справі, ухвалою від 11 березня 2019 року суд поновив провадження у справі та призначив розгляд справи на 18 квітня 2019 року. За клопотанням позивачки розгляд справи у цей день відкладено на 06 червня 2019 року.

13. У зв`язку із обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Анцупової Т. О., що унеможливило її участь у розгляді позовної заяви ОСОБА_1 , протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи визначено новий склад колегії суддів (судді Гімон М. М., Бившева Л. І., Олендер І. Я., Усенко Є. А., Ханова Р. Ф.). Ухвалою від 28 травня 2019 року розгляд справи призначено на 06 червня 2019 року. Визначеним складом колегії суддів розгляд справи розпочато спочатку й у судовому засіданні 13 червня 2019 року частково задоволено клопотання позивача та витребувано з Державної судової адміністрації України інформацію про наявність вакантних посад суддів у Вінницькому міському суді Вінницької області, у тому числі тих, які заміщені в порядку тимчасового прикріплення. Перерву у справі оголошено спочатку до 12 липня 2019 року, а потім до 10 вересня 2019 року. 14. 10 вересня 2019 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду встановив, що позивачкою пропущено строк звернення до суду й наведені поважні причини його пропуску, як-то велика завантаженість на роботі, не вважає такими, які могли перешкодити або об`єктивно завадити своєчасно вчинити процесуальну дію. Внаслідок зміни порядку формування суддівського корпусу в Україні, який почав діяти з 30 вересня 2016 року, виконання подання ВРЮ про призначення позивачки на посаду судді за попередньою процедурою є неможливим. З ретроспективного аналізу нормативно-правових актів суд дійшов висновку, щопісля набрання чинності Законом № 1402-VIII - 30 вересня 2016 року, Президент України позбавлений права приймати рішення щодо призначення суддів вперше на п`ять років на підставі подань ВРЮ, навіть якщо вони надійшли раніше цієї дати. Останнє подання ВРЮ про призначення ОСОБА_1 на посаду судді надійшло до Адміністрації Президента України 4 серпня 2016 року і Президент України не ухвалив відповідного указу протягом тридцяти днів з дня його надходження (4 вересня 2016 року), не видав його й до набрання чинності Законом № 1402-VIII (30 вересня 2016 року). Таким чином, початок перебігу процесуальних строків для позивачки починається з 30 вересня 2016 року, оскільки із вказаної дати підстави для обґрунтованих сподівань щодо видання указу про призначення на посаду судді перестали існувати та відповідно припинилась бездіяльність відповідача в силу зміни правового регулювання. З урахуванням того, що позовні вимоги у цій справі про визнання протиправною бездіяльності Президента України заявлені майже через чотири місяці з дня, коли позивачка повинна була дізнатися про порушення своїх прав (30 вересня 2016 року), а вимоги щодо неправомірного повернення матеріалів до ВРЮ заявлені більше ніж через два місяці з дня повідомлення позивачці Адміністрацією Президента України відомостей про їх повернення (жовтень 2016 року), позивачкою подано позовну заяву з порушенням процесуальних положень закону.

15. За частинами першою, третьою статті 99 КАС України в редакції, чинній на час подання позовної заяви, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Згідно зі статтею 100 зазначеного Кодексу у цій же редакції адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала. У частині другій цієї статті передбачено, що позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи. Положення частини першої та п`ятої статті 122 КАС України у редакції, чинній на час ухвалення оскарженого рішення, фактично відтворюють положення статті 99 попередньої редакції цього Кодексу. За статтею 123 КАС України в редакції, чинній на час ухвалення оскарженого рішення, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду із заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

16. Нормативне визначення строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права в контексті фактичних обставин цієї справи дає підстави вважати, що Велика Палата Верховного СудуСуд вдалася до надміру суворого, жорсткого, невиправдано формального підходу до застосування строку звернення до суду. Цей підхід не враховував конкретних обставин справи і завадив позивачці користуватися засобом захисту, який був їй в принципі доступним. На наш погляд, у вимірі суті, змісту та послідовності дій як учасників справи, так і суду першої інстанції від часу відкриття позовного провадження і до моменту ухвалення оскарженого рішення в цій справі - обмеження права позивачки на доступ до суду не було пропорційним меті забезпечення законної визначеності та належного керування справедливості.

17. Для цілей цієї окремої думки треба ще раз наголосити, що як процесуальний строк розуміють встановлений законом або призначений судом проміжок (відтинок) часу, який обчислюється місяцями, днями чи годинами, бере початок від якогось явища у часі, може бути обумовлений календарною датою або посиланням на подію, що неминуще має настати, упродовж якого або до якого суд чи інші учасники процесу вправі або зобов`язані вчинити певну процесуальну дію чи сукупність таких дій. Строки звернення до суду за захистом свого порушеного права мають кілька важливих цілей, а саме - гарантувати правову визначеність шляхом фіксації провадження, захистити потенційних відповідачів від пізніх скарг, які можуть бути важкими для вирішення, та запобігти несправедливості, яка могла б статися, якщо суди були би покликані ухвалювати рішення про події, що мали місце в далекому минулому, на підставі доказів, у які вже не можна було повірити і які були б неповними через те, що минув час (такого змісту висновки були сформульовані в одному із рішень Європейського суду з прав людини, фактичні обставини якого з певними винятками чи особливостями частково можна застосувати до обставин цієї справи. У цьому рішення Європейський суд з прав людини послався на аналогічну прецедентну практику у справі «Стербінс та ін. проти Сполученого Королівства, рішення від 24 вересня 1996 р., Звіти про судові рішення та рішення 1996-IV, pp. 1502-1503, § 51; «Vo проти Франції» [GC], № 53924/00, § 92, ECHR 2004-VIII).

18. У справі за позовом ОСОБА_1 було встановлено, що рішенням від 05 березня 2014 року ВККС рекомендувала ВРЮ призначити ОСОБА_1 на посаду судді Вінницького міського суду Вінницької області та виключила її з резерву на заміщення вакантних посад суддів з 5 березня 2014 року. Більше ніж через рік, шість місяців і дванадцять днів ВРЮ внесла подання Президентові України про призначення позивачки на посаду судді названого суду. Як згадано вище, у листопаді 2015 року надійшов лист Служби безпеки України із, як можна простежити з тексту, загальними (неконкретними) формулюваннями щодо проведення додаткової перевірки окремих кандидатів на посаду судді. Через більш ніж дев`ять місяців ВРЮ повторно надсилає подання до Президента України про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Вінницького міського суду Вінницької області. З 04 серпня до 30 вересня 2016 року подання перебувало на розгляді в Президента України. Упродовж цього строку, який перевищує встановлений законом тридцятиденний строк, протягом якого Глава держави видає указ про призначення особи на посаду судді вперше, Президент України не розглянув подання ВРЮ про призначення позивачки на посаду судді. 25 жовтня 2016 року Адміністрація Президента України повторно повернула подання ВРЮ. 28 грудня 2016 року ОСОБА_1 подала позовну заяву із зазначеними вище позовними вимогами, однією з яких є визнання протиправною бездіяльності Президента України, який упродовж тривалого часу не розглянув подання про призначення її на посаду судді.

19. Щоб зайвий раз не повторюватися, зазначимо, що Вищий адміністративний суд України як суд першої інстанції відкрив позовне провадження й призначив справу до розгляду. Після 15 грудня 2017 року ця справа перебувала в провадженні Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції. Вищий адміністративний суду України, коли відкривав провадження у справі, не поставив під сумнів дотримання позивачкою строків звернення до суду. Аналогічним чином діяв і Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду. Загалом у провадженні судів справа перебувала два роки і більше ніж вісім місяців. Упродовж судового провадження неодноразово ухвалювалися процесуальні судові рішення, спрямовані на вирішення спору в позасудовому порядку. Ніхто із сторін не оспорював дотримання строків звернення до суду. Відповідач не раз просив надати час для врегулювання спору за обопільною згодою. Такі прохання надходили до суду й після 30 вересня 2016 року. Треба відзначити, що суд першої інстанції, який ухвалив оскаржене рішення, спочатку не поставив під сумнів дотримання строків звернення до суду, оскільки, як видно з журналу судового засідання, 10 вересня 2019 року за наслідками судового розгляду видалився до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення по суті спору, але потім відновив судовий розгляд і, після кількох питань щодо причин пропуску строку, ухвалив оскаржене рішення. Тут варто відразу зазначити, що суд першої інстанції, коли ухвалював рішення про залишення позовної заяви без розгляду через пропуск строку звернення до суду без поважних причин, не надав істотного значення тому, що з часу звернення до суду й на дату з`ясування причин пропуску строку сплинув значний проміжок часу, внаслідок чого позивачка природно за об`єктивних передумов могла їх не запам`ятати або забути чи не пригадати й не назвати. Могла їх описати і вони мали би вигляд неповажних або назвати причини, які ззовні можуть скидатися на поважні, але все одно визнавати їх такими було би необачно, оскільки сплив значного проміжку часу не може не викликати сумнівів у їхній достовірності.

20. Отже, якщо зважити на те, коли був поданий позов, якщо було відкрито позовне провадження за цим позовом, на фактор спливу значного проміжку часу, впродовж якого позов перебував на розгляді суду й не отримував свого вирішення, що з березня 2014 року ОСОБА_1 не може реалізувати своє право на професію, а також на відсутність зауваг, клопотань чи ініціатив від учасників справи і суду щодо строку розгляду позову, то сукупність цих обставин давали позивачці законні очікування на розгляд її позовної заяви по суті спору. Судове рішення про залишення позову без розгляду на завершення третього року судового провадження не можна не визнати виправданим, сумісним із принципами справедливості, правової визначеності, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин справи. На наш погляд, ухвалення рішення обмежило право позивачки на доступ до суду, незважаючи на те, що остання використала своє право на подання позовної заяви з вимогами про порушення стверджуваного права, які, однак, не отримали відповідного судового розсуду по суті спору.

21. Вважаємо також, що не безспірними є й міркування суду про те, що відлік строку звернення до суду за захистом свого права позивачка мала вести від 30 вересня 2016 року. Справді, з цієї дати за законом Президент України втратив повноваження призначати осіб на посади суддів вперше. Але водночас треба визнати, що ця дата не є тією дією, подією, рішенням, фактором чи явищем, яке спричинив саме Глава держави і таким чином порушив право позивачки. Брак повноважень чи обмеження можливості Президента України за законом видавати рішення щодо призначення суддів вперше на п`ять років на підставі подань ВРЮ є власне тими матеріальними обставинами, які суд повинен дослідити, оцінити та визначити їх юридичну природу і значення для вирішення спору по суті.

22. Залишаючи позов без розгляду на підставі застосування процесуального строку, суд обмежив свою оцінку тим, що він встановив, що позивачка подала позов про оскарження дій відповідачів більш ніж через місяць після того, як відбулися зміни в частині повноважень відповідача. Але фактично (реально) суд не досліджував і не встановив, чи в той час позивачка знала або повинна була знати, з якого моменту належить вести відлік строку звернення до суду. Насправді суд прямо та буквально застосував положення статей 122, 123 КАС України і не допустив жодних винятків до цього строку та не залишив місця для оцінки того, чи були у позивачки підстави засумніватися у тому, що вона порушила строки звернення до суду. Вважаємо, що суди першої та апеляційної інстанцій не вжили заходів для всебічної оцінки обставин справи і не врахували особливостей ситуації, що склалася. Це призвело до того, що позивачці відмовили в оскарженні рішення відповідача через пропущення строку.

23. На думку позивачки, порушення її права на призначення на посаду судді вперше триває з 15 березня 2014 року і, як вона вважає, набуло більш виразного вигляду особливо з 04 серпня 2016 року, коли подання ВРЮ вдруге надійшло до Президента України і протягом тридцятиденного строку мало бути розглянуто. Для захисту свого права вона обрала спосіб визнання бездіяльності Президента України протиправною. Невиконання Президентом України вимог матеріального закону тоді, коли для цього було достатньо строку та повноважень, давало їй підстави вважати, що протиправна бездіяльність тривала (продовжувала тривати) до тих пір, поки вона не вирішила звернутися із цим позовом до суду за захистом свого права.

24. На наш погляд, таким підходом до питання строків звернення до суду мав керуватися суд першої інстанції на стадії відкриття позовного провадження й судового розгляду спору по суті.

25. Підсумовуючи наведені обставини, вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду дійшла поспішного й хибного висновку про законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції про залишення позовної заяви без розгляду. Законним, обґрунтованим і, що є головним, справедливим рішенням у контексті наведених обставин справи мало бути рішення про скасування рішення суду першої інстанції із направленням справи до цього ж суду для продовження розгляду спору по суті. Судді В. В. Британчук Ю. Л. Власов М. І. Гриців Н. П. Лященко О. Б. Прокопенко