Постанова Північний апеляційний господарський суд № 927/664/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "26" лютого 2020 р. Справа№ 927/664/19 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Доманської М.Л. суддів: Отрюха Б.В. Верховця А.А. за участю секретаря судового засідання Чміль Я.Є. та представників учасників провадження у даній справі відповідно до протоколу судового засіданні від 26.02.2020 у даній справі розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Адрон" на рішення господарського суду Чернігівської області від 11.12.2019 та додаткове рішення від 23.12.2019 у справі № 927/664/19 (суддя Книш Н.Ю.) за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Адрон" до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНСПЕЦПРОМ" про припинення порушення прав інтелектуальної власності ВСТАНОВИВ: Рішенням господарського суду Чернігівської області від 11.12.2019 у справі №927/664/19, крім іншого, у позові Товариству з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "АДРОН" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНСПЕЦПРОМ" відмовлено повністю, відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "АДРОН" у стягненні з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНСПЕЦПРОМ" 51384 грн 00 коп. правничої допомоги. Додатковим рішенням господарського суду Чернігівської області від 23.12.2019 заяву відповідача про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "АДРОН" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНСПЕЦПРОМ" 48000 грн 00коп. витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в решті стягнення 42000 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу відповідачу відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням та додатковим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Адрон" звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд рішення господарського суду Чернігівської області від 11.12.2019 скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким: заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю "ІНСПЕЦПРОМ" використання у будь-якій спосіб корисної моделі "Приглушувач інфрачервоного випромінювання авіаційного газотурбінного двигуна" за патентом №87139; зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНСПЕЦПРОМ" передати Товариству з обмеженою відповідальністю "НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА "АДРОН" технічну документацію на продукцію Екранно-вихлопний пристрій "Адрос" АШ-01В, а саме, дублікати конструкторської документації на 438 арк.; стягнути з ТОВ "ІНСПЕЦПРОМ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Адрон" судові витрати зі сплати судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи; скасувати додаткове судове рішення господарського суду Чернігівської області від 23.12.2019. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Науково-виробнича фірма "Адрон" та призначено її розгляд на 19.02.2020. 19.02.2020 у судовому засіданні було оголошено перерву до 26.02.2020. У судовому засіданні 26.02.2020 представник апелянта підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити. Представник відповідача заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги та просив оскаржувані рішення залишити без змін. Розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Конституцією України кожному гарантується право на судовий захист, апеляційне та касаційне оскарження. Також, Конституція України встановлює серед основних засад судочинства, зокрема, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом. Вказана конституційна норма конкретизована законодавцем в ст. 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якою учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, встановлених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення. Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду Чернігівської від 13.08.2019, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Адрон" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНСПЕЦПРОМ" про заборону Товариству з обмеженою відповідальністю "ІНСПЕЦПРОМ" використання у будь-якій спосіб корисної моделі "Приглушувач інфрачервоного випромінювання авіаційного газотурбінного двигуна" за патентом № 87139 та зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНСПЕЦПРОМ" передати Товариству з обмеженою відповідальністю "НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА "АДРОН" технічну документацію на продукцію Екранно-вихлопний пристрій "Адрос" АШ-01В, у складі: технічне завдання на ЕВП "Адрос" АШ-01В, технічні умови на ЕВП "Адрос" АШ-01В, креслення деталей ЕВП "Адрос" АШ-01В, складальні креслення ЕВП "Адрос" АШ-01В, креслення загального виду ЕВП "Адрос" АШ-01В, пакувальні креслення ЕВП "Адрос" АШ-01В, схеми електричні ЕВП "Адрос" АШ-01В, регламент технічної експлуатації ЕВП "Адрос" АШ-01В, регламент технічного обслуговування ЕВП "Адрос" АІИ-01В, еталонний паспорт на ЕВП "Адрос" АШ-01В. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що укладений між сторонами ліцензійний договір № 1Л-16 від 18.08.2016 розірваний позивачем в односторонньому порядку з 01.01.2019, у зв`язку з чим відповідач не має право на використання патенту № 87139 на винахід "Приглушувач інфрачервоного випромінювання авіаційного газотурбінного двигуна" і, відповідно, не має право на виробництво продукції за ліцензією - Екранно-вихлопний пристрій "Адрос" АШ-01В, та продаж такої продукції. У період з 01.01.2019, тобто після розірвання ліцензійного договору № 1Л-16 від 18.08.2016 року, відповідач продовжує виготовляти і продавати ЕВП "Адрос" АШ-01В, чим порушує право інтелектуальної власності позивача. Покупцями продукції у ТОВ "ІНСПЕЦПРОМ" у 2019 році є ПАТ "МОТОР СІЧ" та Міністерство оборони України в особі Департаменту військово-технічної політики, розвитку озброєння та військової техніки Міністерства оборони України. Також позивач зазначає, що ТОВ "ІНСПЕЦПРОМ" укладало договори про реалізацію ЕВП "Адрос" АШ-01В і визначало продажну ціну продукції на власний розсуд і без узгодження з ТОВ "НВФ "АДРОН". Ця обставина також не виправдовується і посиланням на порядок формування ціни продукції оборонного призначення і не знімає відповідальності з відповідача за формування продажної ціни продукції за ліцензією без узгодження з позивачем, оскільки між позивачем і відповідачем існували договірні зобов`язання. Позивач стверджує, що ТОВ "ІНСПЕЦПРОМ" не надає жодного документу про відсутність порушень умов ліцензійного договору або усунення допущених порушень, які б були підтвердженням протиправності дій позивача і незаконності одностороннього розірвання такого договору. Таким чином, позивач вважає, що оскільки розірвання договору в односторонньому порядку передбачене Ліцензійним договором № 1Л-16 від 18.08.2016 року (п.п 14.3, 14.4 договору), позивач на законних підставах здійснив його розірвання з причин порушення договірних зобов`язань відповідачем. Крім того, позивач стверджує, що передання технічної документації і її перелік засвідчується підписаними сторонами актами. Відповідач проти позову заперечує, у поданому відзиві від 28.08.2019 на позовну заяву зазначає, що предметом договору є специфічне обладнання - ЕВП "Адрос" АШ-01В, основним призначенням якого є зменшення інфрачервоного випромінювання газотурбінних двигунів вертольотів для виявлення цілі ракетами, які мають інфрачервоні головки самонаведення. Виріб ЕВП "Адрос"АШ-01В є виключно виробом військового призначення, який визначений в Державному оборонному замовлені та наказом Міністра оборони України № 39 від 23.01.2017 прийнятий на постачання Збройних Сил України. Відповідно до змісту п.7.2. Ліцензійного договору платежі ліцензіатом на користь ліцензіара здійснюються після фактичного надходження на рахунок ліцензіата не менш 95 % грошових коштів від вартості поставленої за кожним контрактом продукції. Відповідач стверджує, що поставлені для потреб оборони ТОВ "ІНСПЕЦПРОМ" вироби ЕВП "Адрос" АШ-01В мають конструктивні недоліки, які перешкоджають їх використанню, потребують витрат на усунення цих недоліків, що обумовлює затримку остаточного розрахунку замовника перед ТОВ "ІНСПЕЦПРОМ". Відповідач вказує, що не отримав 95% грошових коштів від вартості поставленої за кожним контрактом продукції. ТОВ "ІНСПЕЦПРОМ" вважає, що не порушувало умови Ліцензійного договору №1Л-16 від 18.08.2016 і у ТОВ "НВФ "АДРОН" відсутні формальні правові підстави в розірванні Ліцензійного договору в односторонньому порядку. Відповідач вказує, що останні вироби були виготовлені і поставлені замовнику в 2018 році, в 2019 році поставка виробів ЕВП "Адрос"АШ-01В для потреб оборони була тимчасово зупинена у зв`язку з збільшеною кількість виходу із ладу даних пристроїв та рекламацій військових частин. Так, із поставлених в 2018 році 16-ти комплектів ЕВП "Адрос"АПІ-01В, в перші півроку надійшло 13-ть рекламацій з військових частин, які обумовлені виходом з ладу виробів у зв`язку з конструктивними недоліками. Крім того, відповідач стверджує, що ТОВ "ІНСПЕЦПРОМ" не отримувало від ТОВ "НВФ "АДРОН" технічної документації, яка зазначена в Додатку № 2 до Ліцензійного договору М1Л-16 від 18.08.2016. 11.11.2019 від позивача надійшла заява про зміну предмету позову з доказами її направлення відповідачу. У поданій заяві позивач вважає за необхідне деталізувати перелік технічної документації, яка має бути повернута від ТОВ "ІНСПЕЦПРОМ", згідно опису дублікатів конструкторської документації на виріб "Адрос" АШ-01В до приймально-передавального акту від 16.11.2017, складеного ТОВ "НВФ "Адрон" та ТОВ "ІНСПЕЦПРМ", у зв`язку з чим просить заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю "ІНСПЕЦПРОМ" використання у будь-якій спосіб корисної моделі "Приглушувач інфрачервоного випромінювання авіаційного газотурбінного двигуна" за патентом №87139 та зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНСПЕЦПРОМ" передати Товариству з обмеженою відповідальністю "НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА "АДРОН" технічну документацію на продукцію Екранно-вихлопний пристрій "Адрос" АШ-01В, а саме дублікати конструкторської документації на 438 арк. (а.с. 28, т. 2). Вказані зміни предмета позову прийняті судом першої інстанції до уваги. 12.11.2019 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (із врахуванням змін предмету позову), в якому останній, зокрема, зазначає, що ТОВ "ІНСПЕЦПРОМ" не отримувало від ТОВ "НВФ "АДРОН" в паперовому вигляді зазначену в позові документацію на 438 аркушах. Відповідач стверджує, що він дійсно частково отримав від позивача документацію в електронному вигляді відповідно до акту приймання-передачі робочої конструкторської документації від 16.11.2017, але всі документи згідно з описом ТОВ "ІНСПЕЦПРОМ" не приймало; ТОВ "НВФ "АДРОН" не передавало ТОВ "ІНСПЕЦПРОМ" технічної документації. Відповідач вказує, що в даному випадку ТОВ "НВФ "АДРОН" порушило вимоги п. 2.2., 3.2., 5.4, додатку №2 до Ліцензійного договору №1Л-16 від 18.08.2016 в частині передачі технічної документації та гарантій їх якості. Оскаржуваним рішенням суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог. Додатковим рішенням господарського суду Чернігівської області від 23.12.2019 заяву відповідача про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "АДРОН" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНСПЕЦПРОМ" 4800,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в решті стягнення 42000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу відповідачу відмовлено. Із вказаними рішеннями позивач не погодився та звернувся з даною апеляційною скаргою. Суд апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, дійшов висновку, що оскаржувані рішення та додаткове рішення суду першої інстанції винесені з повним дослідженням матеріалів справи та є такими, що відповідають вимогам законодавства, з наступних підстав. Товариству з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Адрон" з 24.01.2014 належить право інтелектуальної власності на корисну модель "Приглушувач інфрачервоного випромінювання авіаційного газотурбінного двигуна", що засвідчено патентом №87139. На підставі даного патенту виготовляється продукція (виріб): Екранно-вихлопний пристрій "Адрос" АШ-01В. 18.08.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Адрон" (ліцензіар, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНСПЕЦПРОМ" (ліцензіат, відповідача) був укладений ліцензійний договір № 1Л-16 (далі - договір), відповідно до умов якого ліцензіар надає ліцензіатові на термін дії цього договору та за винагороду, що сплачується ліцензіатом, виключну ліцензію на використання патенту №87139 (пріоритет від 27.01.2014) "Приглушувач інфрачервоного випромінювання авіаційного газотурбінного двигуна" на території. При цьому Ліцензіатові надається право: -на виробництво ЕВП "Адрос" АШ-01В, створених на базі патенту, вказаного в п. 1.1 договору (зокрема, з використанням при необхідності спеціального обладнання, комплектуючих вузлів, деталей та сировини, що застосовуються Ліцензіаром); - продаж ЕВП "Адрос" АШ-01В, як на території, так і за її межами (п. 2.1. договору). Пунктами 1.1., 1.2. договору сторони погодили, що патентом - є патент України № 87139 (пріоритет від 27.01.2014) "Приглушувач інфрачервоного випромінювання авіаційного газотурбінного двигуна", отриманий ТОВ НВФ "Адрон" та зазначений у додатку № 1 до цього договору. "Продукція за ліцензією" - вироби, що будуть виготовлені на основі застосування ліцензії та ЕВП "Адрос" АШ-01В, їх модифікації та інші вироби, створені на базі патенту, вказаного в п. 1.1 договору. Згідно з п. 2.2. договору ліцензіар передає ліцензіату технічну документацію, надає технічну допомогу та при необхідності передає зразки ЕВП, їх вузли і матеріали, а також постачає спеціальне обладнання (при необхідності), як це передбачено в розділах 3 і 6 цього договору. Відповідно до п. 2.3 договору ліцензіат одержує право надавати третім особам - резидентам території субліцензії, аналогічні цьому договору. Ліцензіат зобов`язаний до підписання субліцензійного договору погодити його основні умови з ліцензіаром. Після підписання субліцензійного договору ліцензіат зобов`язаний протягом 5 (п`яти) днів надати один екземпляр договору ліцензіару. Ліцензіат несе відповідальність за субліцензійними договорами перед ліцензіаром. За п. 2.4. договору ліцензіар не заперечує проти здійснення ліцензіатом виробничої кооперації з організаціями країни ліцензіата для виробництва продукції за ліцензією та спеціальної продукції. При цьому ліцензіат несе відповідальність за виконання всіх договірних зобов`язань. Пунктом 3.1 договору сторони погодили, що вся технічна документація й інші матеріали, включаючи: схеми, креслення, інструкції зі зборки, експлуатації і т.п., необхідні для виробництва продукції за ліцензією (перераховані в додатку № 2), передаються ліцензіаром ліцензіату в м. Києві українською або російською мовою в одному екземплярі протягом 1 (одного) місяця від дати вступу у дію цього договору з оформленням акта прийому-передачі. Технічна документація і матеріали виготовляються ліцензіаром за узгодженням з ліцензіатом відповідно до технічних норм і стандартів, прийнятих у відповідній галузі промисловості України. Дозволяється передача креслень, схем, інструкцій в електронному вигляді на магнітних або оптичних носіях, придатних для читання та друку комп`ютерними засобами. За попередньою домовленістю між сторонами технічна документація може бути пристосована до умов ліцензіата. Згідно з п. 3.2 договору технічна документація повинна містити розшифровку умовних позначок, галузевих і заводських норм, на які робляться посилання в даній технічній документації. Про передачу технічної документації й інших матеріалів складається приймально-здавальний акт за підписами уповноважених представників обох сторін. Технічна документація передається тільки уповноваженому представнику ліцензіата і не підлягає пересиланню поштою чи іншим способом. Датою передачі технічної документації буде дата підписання приймально-здавального акта. Пунктом 3.5. договору сторони погодили, що по завершенню дії договору вся документація, у тому числі й отримана в результаті розмноження, передається ліцензіатом по акту приймання-передачі ліцензіарові. У відповідності до п. 7.1. договору поточні відрахування (роялті), що сплачуються ліцензіатом Ліцензіарові визначені шляхом переговорів. Розмір таких відрахувань складає 30 (тридцята) відсотків від продажної ціни продукції за ліцензією (без урахування ПДВ і комісійної винагороди та витрат комісіонера-спецекспортера), 30 (тридцять) відсотків від продажної ціни спеціальної продукції та спеціального обладнання, виготовлених Ліцензіатом (без урахування ПДВ і комісійної винагороди та витрат комісіонера-спецекспортера) і 50 (п`ятдесят відсотків від продажної ціни субліцензії або ціни договору (контракту) на продаж технології (без урахування ПДВ і комісійної винагороди та витрат комісіонера-спецекспортера). У випадку реалізації продукції за ліцензією або спеціальної продукції та спеціального обладнання за іноземну валюту такі відрахування сплачуються за курсом продажу отриманої Ліцензіатом валюти на Українській міжбанківській валютній біржі. Згідно з п. 7.2. договору платежі, передбачені п. 7.1, здійснюються ліцензіатом на користь ліцензіара протягом 10 (десяти) банківських днів після завершення експортно-імпортної операції за кожним договором поставки або контрактом на реалізацію ліцензіатом продукції за ліцензією, спеціальної продукції та спеціального обладнання, субліцензії або технології. Датою реалізації визначається дата складання вантажної митної декларації або надходження на рахунок ліцензіата не менше 95% грошових коштів від вартості продукції за кожним укладеним з ліцензіатом контрактом (договором) або договором поставки. У разі несвоєчасного здійснення платежів, передбачених п. 7.1 ліцензіат сплачує ліцензіарові пеню в розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожну добу затримки, але не більшу, ніж 20% від суми заборгованості. Після завершення терміну дії цього договору, його розірвання, або втрати чинності, його положення будуть діяти до остаточного врегулювання фінансових зобов`язань, що виникли в період дії даного договору (п. 7.4 договору). Відповідно до п. 9.1 договору ліцензіат протягом п`ятдесяти календарних днів від дати реалізації ліцензіатом продукції за ліцензією або спеціальної продукції та спеціального обладнання, субліцензії або технології надає ліцензіарові звіт про реалізовану продукцію за ліцензією або спеціальну продукцію та спеціальне обладнання, субліцензію або технологію у двох примірниках за формою наведеною у додатку №4 (якщо продукцію за ліцензією або спеціальну продукцію та спеціальне обладнання було реалізовано за іноземну валюту) або у додатку №5 (якщо продукцію за ліцензією або спеціальну продукцію та спеціальне обладнання, субліцензію або технологію було реалізовано за національну валюту) до цього договору. Ліцензіар повинен протягом десяти робочих днів з моменту отримання повернути ліцензіатові один примірник звіту ліцензіата, підписаний генеральним директором, або його заступником та завірений печаткою, або обґрунтовану відмову від його підписання. Ліцензіар або його представник має право робити перевірку даних, що відносяться до обсягу виробництва і реалізації продукції за ліцензією і спеціальної продукції та спеціального обладнання, субліцензії або технології на підприємстві ліцензіата і його субліцензіатів, за зведеними бухгалтерськими даними та первинними бухгалтерськими документами. Ліцензіат зобов`язаний забезпечити можливість такої перевірки (п. 9.2 договору). Відповідно до п. 14.1. договору цей договір укладено терміном на 10 (десять) років і набирає сили з дати його підписання та реєстрації відповідними компетентними органами країни ліцензіара і ліцензіата, якщо це необхідно, але не пізніше 4 (чотирьох) місяців від дати підписання. Пунктом 14.3 договору сторони погодили, що якщо ліцензіат порушить пункти, викладені у розділах 2, 7, 9, 10, 12, пунктах 15.3, 15.7 цього договору, та протягом 15 діб після письмового попередження ліцензіара не усуне їх, то ліцензіарові надається право розірвати цей договір шляхом відправлення письмового повідомлення ліцензіату і зажадати відшкодування заподіяних йому прямих збитків. Якщо цей договір втратить силу після закінчення терміну його дії чи до закінчення терміну його дії внаслідок порушення цього договору ліцензіатом, то ліцензіат позбавляється права виробництва та продажу продукції за ліцензією, а також використовувати патент та "know-how" у будь-якій іншій формі, і зобов`язаний повернути ліцензіарові всю технічну документацію. Відповідно до п. 15.3 коригування розмірів поточних відрахувань (роялті) здійснюється за погодженням на це ліцензіара і ліцензіата та оформлюється окремим рішенням, або додатковою угодою до цього договору з посиланням на цей пункт ліцензійного договору. Згідно з п. 15.7 договору, величина продажної ціни (з урахуванням коефіцієнту К) за формулою, вказаною у п. 1.5 визначаються спільно ліцензіатом і ліцензіаром для кожного договору (контракту) на поставку продукції за ліцензією, спеціальної продукції, субліцензії або технології та фіксуються у вищезгаданому договорі (контракті) або комісійному договорі. Погодження ціни здійснюється шляхом переговорів або обміну листами. Так, п. 1.5 договору визначено, що "Продажна ціна" - метод визначення ціни за одиницю продукції за ліцензією, на базі якого встановлюється розмір 30% роялті: Цс=(Сп+(СпхР)/100)хК, де Цс - продажна ціна одного комплекту ЕВП або одиниці спеціальної продукції/обладнання; Сп - вартість виробництва одного комплекту ЕВП або одиниці спеціальної продукції/обладнання; Р - рентабельність виробництва одного комплекту ЕВП або одиниці спеціальної продукції/обладнання у відсотках (%); К - коефіцієнт обліку середньої ціни на аналогічні вироби на світовому ринку, враховуючи комісійну винагороду посередницьким організаціям. Величина коефіцієнта К визначається спільно ліцензіаром і ліцензіатом для кожного конкретного контракту. Між сторонами підписано додаток №1 до ліцензійного договору №1Л-16 від 18.08.2016 "Патентна документація", додаток №2 до ліцензійного договору №1Л-16 від 18.08.2016 "Перелік технічної документації, яка передається", додаток №3 до ліцензійного договору №1Л-16 від 18.08.2016 "Гарантовані показники АВП "Адрос" АШ-01В. 16.11.2017 між сторонами підписано акт приймання-передачі робочої конструкторської документації (а.с. 24, т.1), в якому зазначено, що цей акт склали Генеральний директор ТОВ НВФ "Адрон" ОСОБА_1 , з однієї сторони і директор ТОВ "Інспецпром" ОСОБА_2 , з іншої сторони, про те, що ТОВ НВФ "Адрон" передала, а ТОВ "Інспецпром" прийняла один екземпляр копії №2 робочої конструкторської документації на виріб "Адрос" АШ-01В ЄААЖ.451266.500. 16.11.2017 між сторонами підписано приймально-передавальний акт про передачу конструкторської документації на виріб "Адрос" АШ-01В ЄААЖ.451266.500 (а.с.25, т.1), в якому зазначено: "Підстава: ліцензійний договір №1Л-16 від 18.08.2016. Ми, що нижче підписалися: представник ТОВ НВФ "Адрон", Генеральний директор ОСОБА_3 , з однієї сторони та представник ТОВ "Інспецпром", директор Сергій Геннадійович Масленніков з іншої сторони склали дійсний акт про те, що ТОВ НВФ "Адрон" передав, а ТОВ "Інспецпром" прийняв конструкторську документацію на виріб "Адрос" АШ-01В ЄААЖ.451266.500. Додаток: опис". Крім того, позивач стверджує, що він звернувся до відповідача з листом №14/12/18 від 18.12.2018 (а.с.50, т.1), в якому зазначив, що станом на 18.12.2018 (останній день строку на усунення порушень умов ліцензійного договору, встановленого п. 14.3 такого договору) ТОВ "ІНСТПЕЦПРОМ" не усунуло порушень ліцензійного договору №1Л-16 від 18.08.2016, у зв`язку чим ТОВ НВФ "Адрон" вважає за необхідне поінформувати, що має намір реалізувати своє право розірвати в односторонньому порядку ліцензійний договір №1Л-16 від 18.08.2016 з причин істотного порушення ліцензіатом умов договору та звернутись до суду з позовом про стягнення належних ліцензіару коштів. Під час розгляду справи відповідач заперечував факт отримання від позивача вказаного листа та зазначив про відсутність прізвища секретаря, підпис якого міститься у відмітці про отримання листа 21.12.2018, що не підтверджує його отримання уповноваженою особою відповідача. Як вбачається із напису на листі №14/12/18 від 18.12.2018, на ньому міститься відмітка про його отримання 21.12.2018 секретарем, при цьому, особу яка отримала лист №14/12/18 від 18.12.2018 не ідентифіковано у зв`язку з відсутністю розшифровки підпису особи, яка поставила підпис про отримання листа, що унеможливлює встановлення особи та перевірку її повноважень на підтвердження отримання вказаної кореспонденції від імені відповідача. В матеріалах справи відсутні докази направлення позивачем листа №14/12/18 від 18.12.2018 відповідачу або вручення його примірника уповноваженій особі відповідача. Позивач звернувся до відповідача з листом №17/12/18 від 27.12.2018 про розірвання договору. В поданому листі позивач зазначає, що керуючись п. 14.3 ліцензійного договору №1Л-16 від 18.08.2016 ТОВ НВФ "Адрон" повідомляє ТОВ "ІНСПЕЦПРОМ" про розірвання в односторонньому порядку ліцензійного договору №1Л-16 від 18.08.2016 з 01.01.2019. Крім того, зазначає, що у зв`язку з розірванням ліцензійного договору №1Л-16 від 18.08.20165 та керуючись п. 3.5 і п.14.5 ліцензійного договору ТОВ НВФ "Адрон" вимагає від ТОВ "ІНСПЕЦПРОМ" негайно припинити виробництво та продаж продукції за ліцензією - Екранно-вихлопний пристрій "Адрос" АШ-01В, та протягом 30 календарних днів від дати розірвання договору повернути ліцензіару всю технічну документацію, передану за актом від 16.11.2017, в тому числі отриману в результаті розмноження. На листі міститься відмітка про його отримання 28.12.2018 за вх.№263 представником Юрченко. Відповідач під час розгляду справи підтверджує, що ним отримано лист позивача №17/12/18 від 27.12.2018, та повідомив про ненадання відповіді на даний лист. Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Положеннями ст. 174 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України. Пунктом 1 ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Відповідно до ч.7 ст.179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Частиною першою статті 509 Цивільного Кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. За приписами ст. 526 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з відповідними приписами ст. 193 Господарського кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Відносини, що виникають у зв`язку з набуттям та здійсненням права власності на винаходи (корисні моделі) в Україні, регулюються Цивільним кодексом України та Законом України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі". Частинами 1 та 2 ст. 154 Господарського кодексу України встановлено, що відносини, пов`язані з використанням в господарській діяльності та охороною прав інтелектуальної власності, регулюються цим Кодексом та іншими законами. До відносин, пов`язаних з використанням у господарській діяльності прав інтелектуальної власності, застосовуються положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Об`єктами права інтелектуальної власності у сфері господарювання визнаються винаходи та корисні моделі (ч.1 ст. 155 Господарського кодексу України). Статтею 418 Цивільного кодексу України визначено, що право інтелектуальної власності це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об`єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та /або/ майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об`єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом. Особа, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності, може використовувати цей об`єкт на власний розсуд, з додержанням при цьому прав інших осіб; використання об`єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених цим Кодексом та іншим законом; умови надання дозволу /видачі ліцензії/ на використання об`єкта права інтелектуальної власності можуть бути визначені ліцензійним договором, який укладається з додержанням вимог цього Кодексу та іншого закону (ч.ч.2-4 ст.426 Цивільного кодексу України). Винахід (корисна модель) - результат інтелектуальної діяльності людини в будь-якій сфері технології. Згідно з ч. ч.1, 2 ст. 462 Цивільного кодексу України набуття права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок засвідчується патентом. Обсяг правової охорони визначається формулою винаходу, корисної моделі, сукупністю суттєвих ознак промислового зразка. За приписами ч. 1 ст. 464 Цивільного кодексу України майновими правами інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок є: 1) право на використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка; 2) виключне право дозволяти використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка (видавати ліцензії); 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню винаходу, корисної моделі, промислового зразка, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Майнові права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок належать володільцю відповідного патенту, якщо інше не встановлено договором чи законом ( ч. 2 ст.464 Цивільного кодексу України). Частиною 2 ст. 28 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" встановлено, патент надає його власнику виключне право використовувати винахід (корисну модель) за своїм розсудом, якщо таке використання не порушує прав інших власників патентів. Використання секретного винаходу (корисної моделі) власником патенту має здійснюватися з додержанням вимог Закону України "Про державну таємницю" та за погодженням із Державним експертом. Відповідно до ч. 5 ст. 28 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" патент надає його власнику виключне право забороняти іншим особам використовувати винахід (корисну модель) без його дозволу, за винятком випадків, коли таке використання не визнається згідно з цим Законом порушенням прав, що надаються патентом. Власник патенту має право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання винаходу (корисної моделі) на підставі ліцензійного договору, а щодо секретного винаходу (корисної моделі) такій дозвіл надається тільки за погодженням із Державним експертом ( ч.76 ст. 28 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі"). Договір про передачу права власності на винахід (корисну модель) і ліцензійний договір вважаються дійсними, якщо вони укладені у письмовій формі і підписані сторонами (ч.8 ст.28 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі"). Відповідно до ч. 1, 2 ст.1108 Цивільного кодексу України особа, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар), може надати іншій особі (ліцензіату) письмове повноваження, яке надає їй право на використання цього об`єкта в певній обмеженій сфері (ліцензія на використання об`єкта права інтелектуальної власності). Ліцензія на використання об`єкта права інтелектуальної власності може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного договору. У ч.1 ст.1108 Цивільного кодексу України встановлено, що за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об`єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону. За приписами ст. 1113 Цивільного кодексу України за договором про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності одна сторона (особа, що має виключні майнові права) передає другій стороні частково або у повному складі ці права відповідно до закону та на визначених договором умовах. Укладення договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності не впливає на ліцензійні договори, які були укладені раніше. У відповідності до ст. 1114 Цивільного кодексу України ліцензія на використання об`єкта права інтелектуальної власності та договори, визначені статтями 1109, 1112 та 1113 цього Кодексу, не підлягають обов`язковій державній реєстрації. Згідно із статтею 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. У статті 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України). У відповідності до частини першою та другої статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Отже, зазначеною нормою встановлено основне правило щодо можливості припинення зобов`язання лише на підставі договору або закону. При цьому припинення зобов`язання на вимогу однією зі сторін можливе, якщо такі дії вчинені відповідно до вимог закону або передбачені умовами договору. Приписами ч. 2 ст.1110 Цивільного кодексу України встановлено, що ліцензіар може відмовитися від ліцензійного договору у разі порушення ліцензіатом встановленого договором терміну початку використання об`єкта права інтелектуальної власності. Ліцензіар або ліцензіат можуть відмовитися від ліцензійного договору у разі порушення другою стороною інших умов договору. Суд першої інстанції правомірно не прийняв до уваги надані відповідачем до матеріалів справи листи ТОВ "Інспецпром", військових частин, ПАТ "Мотор Січ" щодо якості та недоліків виробів Екранно-вихлопний пристрій "Адрос" АШ-01В, з огляду на об`єктивну неможливість надання оцінки твердженням відповідача в межах даного спору в аспекті норм матеріального права. Так, спір щодо якості та недоліків виробу не є предметом розгляду даного спору, в якому з`ясовується наявність або відсутність підстав правомірності використання відповідачем корисної моделі "Приглушувач інфрачервоного випромінювання авіаційного газотурбінного двигуна", що засвідчено патентом №87139, щодо підстав заборони відповідачу використання вказаною корисною моделлю. Як вбачається з матеріалів справи, укладаючи ліцензійний договір №1Л-16 від 18.08.2016 сторонами було встановлено право ліцензіара на розірвання договору шляхом відправлення письмового повідомлення ліцензіату в зв`язку з порушенням умов договору, викладених у розділах 2, 7, 9, 10, 12, пунктах 15.3, 15.7 ліцензійного договору. Позивач посилається на розірвання ліцензійного договору від 18.08.2016 №1Л-16 з 01.01.2019 у зв`язку з порушенням відповідачем умов цього договору. При цьому судовою колегією враховано, що приписи п. 9.1 ліцензійного договору від 18.08.2016 №1Л-16 щодо надання ліцензіатом звітності безпосередньо пов`язані з п. 7.2. договору, яким визначено, що датою реалізації визначається дата складання вантажної митної декларації або надходження на рахунок ліцензіата не менше 95% грошових коштів від вартості продукції за кожним укладеним з ліцензіатом контрактом (договором) або договором поставки. У разі несвоєчасного здійснення платежів, передбачених п. 7.1 ліцензіат сплачує ліцензіарові пеню в розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожну добу затримки, але не більшу, ніж 20% від суми заборгованості. Сторонами до матеріалів справи не надано, як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції вантажні митні декларації, на підставі яких можна визначити дату реалізації продукції або документальне підтвердження отримання ліцензіатом 95% грошових коштів від вартості продукції за кожним укладеним з ліцензіатом контрактом (договором) або договором поставки. Позивачем не спростовано доводів відповідача належними та допустимими доказами, щодо неотримання останнім 95% грошових коштів від вартості продукції за кожним укладеним з ліцензіатом контрактом (договором) або договором поставки. Пунктом 7.1 ліцензійного договору від 18.08.2016 №1Л-16 визначено, що поточні відрахування (роялті), що сплачуються ліцензіатом ліцензіарові визначені шляхом переговорів, при цьому сторони не надали доказів проведення таких переговорів, а умовами договору не передбачено, що ініціатором переговорів щодо поточних відрахувань (роялті) покладено саме на відповідача. Посилання апелянта на порушення відповідачем умов п. 9.2 договору не враховується судом, з огляду на те, що даним пунктом передбачено саме право ліцензіара або його представника на перевірку даних, що відносяться до обсягу виробництва і реалізації продукції за ліцензією і спеціальної продукції та спеціального обладнання, субліцензії або технології на підприємстві ліцензіата і його субліцензіатів, за зведеними бухгалтерськими даними та первинними бухгалтерськими документами, при цьому умовами договору не узгоджено строків попередження ліцензіата про проведення ліцензіаром перевірки, а також строків забезпечення ліцензіатом можливості такої перевірки. В матеріалах справи наявний лист відповідача від 21.11.2018 №425, в якому останній повідомляє позивача про велике завантаження бухгалтерії підприємства і не закриттям відвантажень 2018 року, та про можливість ознайомлення позивача з документами в грудні місяці. Тим самим, суд доходить висновку, що позивачу не було відмовлено у проведенні перевірки даних, що відносяться до обсягу виробництва і реалізації продукції за ліцензією і спеціальної продукції та спеціального обладнання. Крім того, пунктом 15.7 ліцензійного договору визначено, що величина продажної ціни (з урахуванням коефіцієнту К) за формулою, вказаною у п. 1.5 визначаються спільно ліцензіатом і ліцензіаром для кожного договору (контракту) на поставку продукції за ліцензією, спеціальної продукції, субліцензії або технології та фіксуються у вищезгаданому договорі (контракті) або комісійному договорі. Погодження ціни здійснюється шляхом переговорів або обміну листами. Так, відповідачем до матеріалів справи у суді апеляційної інстанції було залучено державний контракт на поставку продукції за державним оборонним замовленням від 27.09.2010 № 403/1/17/58, укладений між відповідачем та Міністерством оборони України. Проте, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що спірним ліцензійним договором однозначно (виключно) не покладено на відповідача обов`язок ініціації проведення переговорів з позивачем, не визначено термін погодження ціни, при цьому судом враховано, що позивачем так само, як і відповідачем не було ініційовано проведення переговорів щодо погодження продажної ціни, а умови ліцензійного договору не містять застережень щодо заборони реалізації відповідачем виробів за відсутності погодженої з позивачем ціни. З огляду на викладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що у позивача відсутні беззаперечні та однозначні підстави вважати розірваним в односторонньому порядку з 01.01.2019 року ліцензійний договір від 18.08.2016 №1Л-16. На час розгляду справи сторони не досягли згоди щодо розірвання ліцензійного договору від 18.08.2016 №1Л-16 та припинення його, у зв`язку із розірванням в односторонньому порядку з ініціативи Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "АДРОН". Позивач не скористався передбаченим законодавством правом передати спір на вирішення суду відповідно до ст.188 ГК України. Тобто вказаний договір не є безспірно розірваним, тобто між сторонами існують правовідносини за цим Договором. Це виключає можливість застосування обраного позивачем способу захисту порушеного права у вигляді заборони Товариству з обмеженою відповідальністю "ІНСПЕЦПРОМ" використання у будь-якій спосіб корисної моделі "Приглушувач інфрачервоного випромінювання авіаційного газотурбінного двигуна" за патентом №87139 та про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНСПЕЦПРОМ" передати Товариству з обмеженою відповідальністю "Науково виробнича фірма "Адрон" технічну документацію на продукцію Екранно-вихлопний пристрій "Адрос" АШ-01В, а саме: у вигляді дублікатів конструкторської документації на 438 аркушах за найменуваннями та позначеннями документів, кількості аркушів в документах, які зазначені у переліку наведеному позивачем у заяві про зміну предмету позову від 11.11.2019 з підстав даного позову. За таких обставин суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні вимог позивача у повному обсязі. Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права, з належним обґрунтуванням мотивів та підстав такого вирішення у судовому рішенні, ухваленому за результатами судового розгляду. Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України). Згідно зі ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Доводи, викладені апелянтом в апеляційній скарзі, відхиляються судовою колегією за необґрунтованістю, оскільки не спростовують обставин, які на підставі належних та допустимих доказів встановлені у даній справі судом першої інстанції. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9.12.1994). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99 від 27.09.2001). Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Отже, зазначені рішення Європейського суду з прав людини суд апеляційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права. Враховуючи, що фундаментальних порушень судом апеляційної інстанції не встановлено, судове рішення у справі прийняте з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підстав для його зміни чи скасування немає. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 51384,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу. Судова колегія зазначає, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи. Частиною 4 ст. 129 ГПК України передбачено, що судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, зокрема у разі відмови в позові - на позивача. З огляду на відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, витрати на правову допомогу позивача були правомірно судом першої інстанції покладені на позивача. Також, як вбачається з матеріалів справи, представником відповідача до судових дебатів у суді першої інстанції, в порядку ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, було подано суду заяву від 18.11.2019 про вирішення питання про судові витрати в частині витрат на професійну правничу допомогу після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Вказана зава була прийнята судом до розгляду. У резолютивній частині рішення Господарського суду Чернігівської області від 11.12.2019 вказано про призначення судового засідання для вирішення питання про розподіл судових витрат на 23.12.2019 та встановлено відповідачу строк протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду подати докази понесення витрат на професійну правничу допомогу. 12.12.2019 від відповідача надійшла заява від 12.12.2019 про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, в якій просить ухвалити додаткове рішення по господарській справі №9927/664/19 та стягнути з ТОВ НВФ "Адрон" на користь ТОВ "ІНСПЕЦПРОМ" грошові кошти в сумі 90000,00 грн як відшкодування понесених відповідачем судових витрат на професійну правничу допомогу. До клопотання додано документи, які підтверджують витрати на професійну правничу допомогу та докази направлення їх копії позивачу за адресою його державної реєстрації вул. Юрія Іллєнка, буд. 2/10, м. Київ (відповідачем подані відомості із офіційного сайту Міністерства юстиції України з розділу безкоштовний запит, щодо ТОВ "НВФ "Адрон", відповідно до якого станом на 12.12.2019 місцезнаходження юридичної особи - є вул. Юрія Іллєнка, буд. 2/10, м. Київ). Відповідно до ст. 124 ГПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. Відповідачем у відзиві на позов від 28.08.2019 наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, який становить 100 000,00 грн. витрат на правову допомогу адвоката Павленко А.В. Представник відповідача в судовому засіданні 23.12.2019 просив стягнути з позивача 90 000,00 грн. як відшкодування понесених відповідачем судових витрат на професійну правничу допомогу. Згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України). Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 стаття 16 Господарського процесуального кодексу України). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору. У постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 зі справи № 922/445/19 та від 22.11.2019 зі справи № 910/906/18 викладено правову позицію відповідно до якої положення частини 5 статті 126 стаття 16 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Представник позивача в судовому засіданні 23.12.2019 усно заперечив проти стягнення з позивача 90 000,00 грн. витрат на правову допомогу адвоката та заявив про зменшення витрат до 10 000,00 грн, посилаючись на їх неспівмірність, оскільки позивач вважає заявлені витрати на правничу допомогу завищеними. Позивач також вважає, що наведений перелік робіт у пунктах 1-4 звіту від 12.12.2019 стосується тільки вивчення адвокатом відповідача документів, а заявлено витрат на 80 тис. грн.., що на зазначену суму можливе зменшення заявлених до відшкодування відповідачем витрат на професійну правничу допомогу. Визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України"). У рішенні ЄСПЛ "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Приписами ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Відповідно до положень ст.126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Згідно з ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. На підтвердження надання послуг та їх оплати, відповідачем надано: копію договору про надання правничої допомоги адвокатом від 19.08.2019, копію додатку №1 до договору про надання правничої допомоги адвокатом від 19.08.2019 - "Угоду щодо визначення гонорару, витрат та ціни договору" від 19.08.2019, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №361 від 27.12.2007, копію витягу з сайту Національної асоціації адвокатів України щодо адвоката Павленка Андрія Васильовича, копію рекомендації щодо застосування рекомендованих (мінімальних) ставок адвокатського гонорару, затверджених рішенням Ради адвокаті Чернігівської області від 16.02.2018 №57, копію звіту за договором про надання правничої допомоги адвокатом Павленко А.В. від 19.08.2019 та копію акта підтвердження виконаної роботи від 11.12.2019 (документи підписані адвокатом Павленко Андрієм Васильовичем, директором ТОВ "ІНСПЕЦПРОМ" С.Г.Масленніковим, та відповідно скріплені печатками), копію рахунка №22 від 20.08.2019 на суму 25000,00грн, копію рахунка №67 від 11.12.2019 на суму 65000,00 грн., копію прибуткового касового ордера №22 від 20.08.2019 на суму 25000,00 грн., копію прибуткового касового ордера №67/1 від 11.12.2019 на суму 49000,00 грн., копію прибуткового касового ордера №67/2 від 12.12.2019 на суму 16000,00 грн., копію квитанції до прибуткового касового ордера №67/1 від 11.12.2019 на суму 49000,00 грн., копію квитанції до прибуткового касового ордера №22 від 20.08.2019 на суму 25000,00 грн., копію квитанції до прибуткового касового ордера №67/2 від 12.12.2019 на суму 16000,00 грн. Як вбачається з умов договору про надання правничої допомоги адвокатом від 19.08.2019, укладеного між Павленко А.В. (адвокат) та ТОВ "ІНСПЕЦПРОМ" (клієнт), адвокат бере на себе зобов`язання за завданням клієнта виконати роботу, а клієнт зобов`язується здійснити оплату роботи адвоката на умовах договору, а саме: надання усних та письмових консультацій, складання документів правового характеру, представництво інтересів в державних органах та комунальних структурах, організаціях та підприємствах незалежно від форми власності, представництво в суді, державній виконавчій службі, надання професійної правничої допомоги в господарському спорі з ТОВ "Науково-виробнича фірма "АДРОН" щодо виконання договірних зобов`язань за ліцензійним договором № 1 Л-16 від 18.08.2016, участь в господарській справі № 927/664/19 за позовом ТОВ "НВФ "АДРОН" про припинення порушення прав інтелектуальної власності в якості представника ТОВ "ІНСПЕЦПРОМ" (п. 1.1 договору). За умовами п. 2.1 та 2.2 договору за виконану роботу клієнт сплачує адвокату гонорар, розмір, порядок обчислення та виплати якого визначаються в додатку № 1, який є невід`ємною частиною договору. Фактичні видатки, пов`язані з виконанням адвокатом договору сплачуються клієнтом відповідно до наданих адвокатом розрахункових документів, підтверджуючих дані витрати. Порядок обчислення фактичних витрат визначається в додатку № 1, який є невід`ємною частиною договору. У відповідності з п. 1.1 "Угоди щодо визначення гонорару, витрат та ціни договору" від 19.08.2019, за виконану роботу клієнт сплачує адвокату гонорар, який не може бути менш ніж із розрахунку 800,00 грн. за час роботи адвоката та складається, в тому числі з: надання усних консультацій з вивченням документів, доведення правової позиції - 800,00 грн. консультація із розрахунку 1 часу роботи адвоката; ведення претензійної роботи - 10 000,00 грн.; вибірка, та підготовка документів, доказів що підтверджують правову позицію в справі - 10 000,00 грн.; підготовка заяви по суті справи, формування документів, підготовка доказів та подання документів до суду - 26 000,00 грн.; підготовка та подання процесуальних документів, участь в засіданні суду першої інстанції - 10 000,00 грн. + 2 000,00 грн. за кожне наступне судове засідання. 12.12.2019 між адвокатом та клієнтом ТОВ "ІНСПЕЦПРОМ" підписано звіт за договором про надання правничої допомоги адвокатом Павленко А.В. від 19.08.2019, відповідно до якого адвокатом Павленко А.В. виконано робіт на загальну суму - 90 000,00 грн., а ТОВ "ІНСПЕЦПРОМ" здійснено оплату за виконану роботу адвокату Павленко А.В. на загальну суму 90 000,00 грн. У поданому звіті наведено найменування робіт виконаних адвокатом станом на 11.12.19, ціна, кількість годин, сума. Матеріалами справи, зокрема, підтверджується участь представника відповідача Павленко А.В. у судових засіданнях у суді першої інстанції, подання відзиву на позовну заяву, заперечень на відповідь на відзив, заперечення проти клопотання позивача щодо витребування доказів. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок позивача відповідно до положень ст.126 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірність у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Оцінка тих чи інших витрат сторін, як судових, здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката. Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем визначено витрати на правничу допомогу у сумі 70000,00 грн. за виконані адвокатом Павленко А.В. роботи, які перелічені в Акті підтвердження виконаної роботи від 11.12.2019 та в Звіті від 12.12.2019 за договором про надання правничої допомоги адвокатом Павленко А.В. від 19.08.2019, зокрема: п. 1 - поточні усні консультації, прийняття та вивчення документів, надання рекомендації, доведення позиції адвоката в спірних правовідносинах (800грн х 30год =24000,00грн), п. 2 - вибірка та підготовка документів, доказів що підтверджують позицію клієнта (10000,00грн фіксована одиниця без врахування фактичного витраченого часу), п. 3 - ознайомлення з позовною заявою та наданими документами, підготовка відзиву на позовну заяву, формування документів, підготовка доказів, направлення копії відзиву та документів позивачу, подання відзиву та документів до господарського суду 28.08.2019 (26000,00грн фіксована одиниця без врахування фактичного витраченого часу), п.4 - підготовка та участь в першому підготовчому засіданні 04.09.2019 (10000,00грн фіксована одиниця без врахування фактичного витраченого часу). Окрім того, відповідачем за участь адвоката у судових засіданнях у першій інстанції з 18.09.2019 (10 засідань) визначено витрати на правничу допомогу у розмірі 20000,00грн із розрахунку 2000,00грн (фіксована одиниця без врахування фактично витраченого часу). Дослідивши опис виконаних робіт (наданих послуг) адвокатом Павленко А.В. станом на 11.12.2019, які наведені у Звіті від 12.12.2019 за договором про надання правничої допомоги адвокатом Павленко А.В. від 19.08.2019 та в Акті підтвердження виконаної роботи від 11.12.2019, приймаючи до уваги, що роботи перелічені у вказаних вище пунктах 1-4 Акту та Звіту стосуються одних і тих же обставин справи, пов`язані з поданою позивачем позовною заявою та підготовкою відповідачем відповідних заяв по суті спору, підготовкою та поданням доказів, а відповідно виконані роботи (надані послуги) не потребують включення до переліку під іншим найменуванням, приймаючи до уваги обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, судом першої інстанції правомірно зроблений висновок, що визначений відповідачем розмір витрат на професійну правничу допомогу є завищеним, не відповідає критеріям розумності та співмірності, що суперечить принципу розподілу витрат, що не спростовано в суді апеляційної інстанції. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що заява відповідача про стягнення з позивача судових витрат на професійну правничу допомогу підлягає частковому задоволенню у сумі 48000,00 грн., з яких 22000,00 грн. за участь в судових засіданнях першої інстанції з 04.09.2019. Отже, із наданих позивачем документів, зокрема, Звіту від 12.12.2019 за договором про надання правничої допомоги адвокатом Павленко А.В. від 19.08.2019, Акту підтвердження виконаної роботи від 11.12.2019, не вбачається, що витрати у розмірі 42 000,00грн (враховуючи предмет та підстави позовних вимог у справі №927/664/19, обставини даної справи, складність справи) мають характер необхідних, а їх розмір є розумним та виправданим (як обов`язкової умови для відшкодування таких витрат іншою стороною). Враховуючи викладене вище, в решті стягнення з позивача 42 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу відповідачу суд вірно відмовив. За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду за результатами перегляду справи в апеляційному порядку, дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення; рішення суду першої інстанції від 15.05.2014 у даній справі та додаткове рішення 23.12.2019 у справі № 927/664/19 - без змін. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 282, 283 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Адрон" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Чернігівської області від 11.12.2019 та додаткове рішення від 23.12.2019 у справі № 927/664/19 - без змін.

2. Матеріали справи № 927/664/19 повернути до господарського суду Чернігівської області. Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову Північного апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 288-291 ГПК України. Повний текст постанови підписаний: 28.02.2020. Головуючий суддя М.Л. Доманська Судді Б.В. Отрюх А.А. Верховець